Особливості легкої промисловості України

 

 

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

(РОБОТА)

з дисципліни:  РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

На тему: «Особливості легкої промисловості України»

 

 

 

                                                                                                                                  Студентки 1 курсу д/в

напряму підготовки «Міжнародна економіка»

спеціальності «Міжнародна економіка»

 Дятлова Валерія Сергіївна

Керівник: Мітюшкіна Христина Сергіївна

к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки

                                                                       

 

Національна шкала

Кількість балів: ____Оцінка: ECTS

 

                                                                     Члени комісії:                                                                                                                                                      

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ.

1. Загальний огляд легкої промисловості України…………………………….5
2. Види легкої промисловості……………………………………………….…..6

РОЗДІЛ 2.РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ НА СВІТОВОМУ РИНКУ.

2.1. Експорт та імпорт легкої промисловості…………………………………….12

2.2 Динаміка обсягів виробництва 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ.

3.1. Проблеми розвитку легкої промисловості…………………………………..14

3.2. Пропозиції до рішення проблем промисловості………………………………15

3.3. Перспективи розвиту легкої промисловості на території України…………..18

Висновок

Перелік використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Тема данної курсової роботи: “ Особливості легкої промисловості України”. Актульність данної теми випливає з того, що ринок текстильної продукції та одягу за часів СРСР завжди відрізнявся стабільністю попиту.

        Мета роботи. Метою курсової роботи є дослідження особливостей легкої промисловості України та виявлення перспективних напрямків ії розвитку.

Задачі роботи:

• розглянути особливості розміщення та розвитку основних галузей легкої промисловості;
• проаналізувати реалізацію продукції легкої промисловості на світовому ринку;
• виявити проблеми розвитку легкої промисловості.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження курсової роботи є легка промисловість України.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є особливості  легкої промисловості України.

Методи дослідження. При написанні курсової роботи було використано такі методи: аналізу, метод обробки статистичних джерел та дослідження.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, висновку, трьох розділів, списку літератури з 12 джерел та додатків. Зміст роботи викладено на 29 сторінках комп'ютерного тексту.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

 

 

1. . Загальний огляд легкої промисловості України

 

Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості - кордом, технічними тканинами тощо.

Тут функціонує 2014 виробничих підприємств, в тому числі у швейній промисловості - 1218. У 2003 р. 2/3 підприємств були акціонерними, а 9/10 належали до недержавного сектора.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовуються вони недостатньо через значні недопоставки сировини за міждержавними угодами, практичне припинення імпортних поставок, які щороку становили $ 500 млн. Нині щорічна закупівля бавовни становить 50-60 тис. т замість необхідних 250 тис. т. Менше за потрібну кількість поставляється хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів. барвників та ін. Підприємства частково працюють на давальницькій сировині, щоб не простоювати, а це призводить до збіднення українського ринку товарів. До того ж цержави-постачальники основних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого з початку 1993 р. до 2003 р. вартість продукції легкої промисловості зросла від 26 до 80 разів [3, с.69].

Пріоритетні завдання легкої промисловості - формування і розміщення державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності підприємств, пов'язане з виконанням цього завдання, розробка цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей. 
 Передбачається розширення сировинної бази, ліквідація диспропорцій в окремих підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості, механізму відновлення кооперативних зв'язків з країнами СНД.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Вже нині Україна може використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Заслуговує на увагу вітчизняне виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості - чоловіки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру 
Зміни в розміщенні легкої промисловості зумовлені ліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне – на споживача, лляне - на сировину 
У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна підгалузі [5, с.136].

 

2. Види легкої промисловості

 

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до першої світової війни, проте більшість підприємств тоді були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося в радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві. Полтаві, Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й Тернополі, камвольно-суконний -у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопря-цильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька область) і Богуславської (Київська область) суконних фабрик. На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає 62,2°/о всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Бавовна є основною сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовняно-прядильний комбінат - у Донецьку; бавовняна фабрика - в Нововолинську, прядильна фабрика - в Полтаві, ватноткацька - в Києві; ткацькі фабрики - в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі; ниткова фабрика - в Нікополі та ін. [7, с.204]

Вовняна промисловість - одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості - виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі. Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську - тонкосуконна, Кривому Розі - вовнопрядильна фабрика. Чернігові - камвольно-суконний комбінат.

У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та Закарпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську - меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичан-ська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11,1% тканин країни і зосереджена переважно на Рівненському й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби в ній України. Частина продукції експортується.

Трикотажна промисловість займається виготовленням трикотажних тканин, білизни, в'язаних виробів, шкарпеток і панчіх з натуральних і хімічних волокон. У своєму розміщенні повністю орієнтується на споживача. Найбільші трикотажні підприємства в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська область). У Харкові, Луганську. Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська область) працюють панчішні фабрики. [9, с.170] 
 Швейна промисловість розміщена здебільшого у великих населених пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості «Україна», львівська фірма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Тинякова та ін

Швейна промисловість відіграє важливу роль у загальній системі народного господарства країни. Після текстильної вона є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Забезпечення населення нашої країни якісним одягом є досить впливовим чинником як підвищення ефективності виробництва та збільшення добробуту населення, так і забезпеченості робочими місцями наявних трудових ресурсів, особливо жіночих. Адже на підприємствах легкої промисловості, в тому ж числі і швейної, у виробництві зайняті переважно жінки.

Спільні швейні підприємства в Києві, Чернівцях, Умані, забезпечені новими обладнанням і технологіями, значно розширили виробництво продукції, збільшили кількість працюючих.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї - шкури домашніх, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканин істотно збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. Розміщене шкіряне виробництво поблизу центрів м'ясної промисловості.

Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень механізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Мінімум 20% всієї української взуття виготовляється в Броварах Київської області, інші підприємства розташовані переважно в Харкові, Дніпропетровську, Львові, Запоріжжі, Одесі та Донецьку. Працюють вони за двома напрямками: виробництво «своєї» взуття (фірма самостійно закуповує сировину, матеріали, виробляє і реалізує продукцію через посередників) або ж за давальницькою схемою (сировина і матеріали надає замовник).

           Рис. 1.1 Динаміка виробництва шкіряного взуття в Україні

 

їШкіряна промисловість - стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві. Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники - в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 56 шкіряних і 104 взуттєвих виробничих об'єднання та підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання -в Бердичеві («Світанок»), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання - в Луганську, Львові («Прогрес»), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

Головними напрямками розвитку шкіряно-взуттєвої промисловості є вдосконалення діючих підприємств, створення нових, впровадження високоефективних технологій шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстрактового виробництва; освоєння матеріалів з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізація та автоматизація виробничих процесів.