Особливості галузевої структури України та напрями її удосконалення

 Промисловість — технічно  найдосконаліша галузь матеріального  виробництва, яка охоплює підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя  праці, предмети побуту, видобувають  і заготовляють сировину , паливо, переробляють продукцію, вироблену сільським господарством.

      Сучасна промисловість відіграє  вирішальну роль у забезпеченні  потреб людей у найрізноманітніших  виробах.

     Функціонування сучасного ринкового  господарства неможливе без оснащення  його найрізноманітнішими видами  устаткування й апаратури .

    Промисловість - головна, провідна  галузь матеріального виробництва,  у якій створюється переважна  частина валового внутрішнього  продукту й національного доходу. Наприклад, у сучасних умовах  частка промисловості в сукупному  ВВП розвинених країн становить  близько 40%. Провідна роль промисловості обумовлена й тим, що від успіхів у її розвитку залежить ступінь задоволення потреб суспільства у високоякісній продукції, забезпечення технічного переозброєння й інтенсифікації виробництва. 

    Промисловість – найважливіша  структурна ланка (сектор) господарського  комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення,  зайнятого в народному господарстві. Провідна роль промисловості  в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи  всі галузі народного господарства  знаряддями праці та новими  матеріалами, вона є найбільш  активним фактором науково-технічного  прогресу і розширеного відтворення  в цілому. Серед інших галузей  господарства промисловість вирізняється  комплексно і районоутворюючими  функціями.Темпи росту, рівень  розвитку і структура промисловості  – важливі показники не тільки  кількісної, але і якісної характеристики  народного господарства та життєвого  рівня населення. Від рівня  розвитку індустрії залежить  технічний рівень виробництва,  структура господарства, його територіальна організація.

2. Характеристика промисловості України за галузевою структурою

2.1. Розвиток металургії в Україні

  Металургія належить до основних  галузей промисловості України.  Сьогодні до гірничо-металургійного  комплексу України належить близько  800 предпріятій, у тому числі  19 металургійних комбінатів і  заводів,  12 трубних заводів, більше 20 підприємств метизів, більше  100 спеціалізованих підприємств  по переробці металобрухту і  відходів .  За станом на 2012 р., металургійна галузь включає  такі види виробництва, як виробництво  чавуну, стали і феросплавів, виробництво  труб, інші види первинної обробки  стали, виробництво кольорових  металів, виробництво готових  металовиробів. Основна спеціалізація  – виробництво чавуну, стали і  феросплавів (майже 75% галузевого  випуску продукції), що зумовлює  як економіку галузі, так особливості її участі в міжнародному розподілі праці і конкуренції. Другу і третю  позиції займають відповідно виробництво труб (9,5%) і виробництво готових металовиробів (8,5%). Більше 10% від загального числа зайнятих в промисловості  складають працівники металургійної галузі (у 2012 р. – 321,8 тис. чіл., або 11,6%. Доля галузі в основних фондах промисловості вагається в межах 12,5-14%.  Не менш вагомі і інші галузеві характеристики. Зокрема, обсяги її виробництва забезпечують більше 20% ВВП країни. Чорні метали і вироби з них займають одне з  найважливіших місць в структурі українського експорту, забезпечуючи переважаючу частину всіх валютних надходжень до України (до недавнього докризового минулого – 30-40%).  Основні металургійні підприємства є комбінатами повного циклу – від видобутку руди до випуску кінцевої продукції. Існують також заводи переробної металургії, що виробляють лише сталь (з чавуну, що поставляються, і металобрухту), прокат або феросплави.  Особливістю і головною перевагою української металургії є опора сировинної бази на значні внутрішні природні запаси залізної і марганцевих руд, коксующихся вугілля, флюсів, вогнетривких глин і інших мінеральних ресурсів. Це дозволяє забезпечувати потреби національного сектора чорної металургії майже у всіх ві дах стратегічної сировини і матеріалів (окрім природного газу), в першу чергу в залізорудній сировині (аглоруда, концентрат, агломерат, окатиши) і кокси.  Галузь має, безумовно, економічну вагу в міжнародному виробництві і торгівлі металопродукцією, замикаючи топ-десятку світових виробників стали з долею в загальносвітовому випуску ледве більше 2%.  Металургійні підприємства України виробляють і поставляють на внутрішній і світовий ринок залізорудну сировину (ЖРС), у тому числі концентрат і окатиши, феросплави, чавун, напівфабрикати (квадратна заготівка, сляби, трубна заготівка), готовий прокат, у тому числі плоский гарячекатаний і холоднокатаний прокат в рулонах і листах, рейки, арматурну сталь і катанку, профільний прокат, а також вироби подальшого переділу (сталеві труби, метизи, прокат з покриттями та  ін.).  Будучи провідним експортером, галузь грає роль активного агента інтеграції української економіки у світові  процеси і структури.  Але в цьому ж зв'язку вона істотним чином впливає  на валютний ринок України. Навіть за відсутності нормативів обов'язкового продажу половини експортної виручки (до  листопада 2012 р.) меткомбінати, як правило, продавали 40- 50% валют.  Галузь зберігає порівняно вищу інвестіционную привабливість і інноваційну актівність серед інших видів промислової діяльності. Так,  її доля в загальному об'ємі інвестицій в основний капітал економіки України в 2012 р. склала 3,4%. На неї доводиться  9,6% всіх прямих іноземних інвестицій в національну  економіку. Майже кожна десята гривня інноваційних витрат в промисловості (2011 р.) – це витрати металургійних підприємств.

    Історично в Україні  сформувалися три основні   металургійні райони: Донецький,  Приазовський і Пріднепровський.  Це означає, що економіка таких  великих областей, як Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, в значній мірі спирається  на металургійне виробництво.

        У 2002-2007 рр.металургійне  виробництво в Україні розвивалося досить стабільно,  відбувалося зростання обсягів випуску металопродукції як  у фізичному, так і у вартісному вираженні. У 2008-2009 рр. усе більш стійкими стає тенденція скорочення обсягів виробництва,  продажів, прибутку при одночасному зростанні збитків і заборгованості.  Сьогодні роль галузі як ведучого валютного постачальника різко зменшилася – із згаданих 40% до 20% загальних валютних надходжень.  У 2012 р. рентабельність впала до  -3,1%.    Друга половина 2012 р. – початок 2013 р. відмічені резонанснимі подіями у ряді меткомбінатов у зв'язку з скороченнями працівників («АрселорМіттал Кривий ріг, Доне- цкий електрометалургійний завод і ін.).  По оцінках представників профспілок, подальше  погіршення ситуації в галузі може привести до скорочення  працівників до 20% і

збільшити кількість безробітних в  країні на 15%. В результаті основними характеристиками галузі  сьогодні є високі витрати, спеціалізація напівфабрикату, бідний асортимент і низька якість металопродукції. 

2.2. Характеристика  машинобудування 

Машинобудування — провідна галузь промисловості, яка забезпечує випуск різноманітних машин і устаткування для багатьох галузей господарства і населення. Машинобудування визначає науково-технічний прогрес у національній економіці, забезпечує її технічне переозброєння, інтенсифікацію і підвищення ефективності всього суспільного виробництва.

У структурі промисловості  України найбільшу питому вагу мають  галузі важкої індустрії, особливо галузь машинобудування. Машинобудування  є фундаментом економічного потенціалу країни, від рівня ефективності діяльності його підприємств залежить стан її соціально-економічного розвитку.

Машинобудування – одна з найважливіших  галузей виробництва, що значно впливає  на продуктивність, ефективність і  прогрес майже у всіх сферах людської діяльності.  В Україні галузь машинобудування представлена металургійним, гірничошахтним, підйомно-транспортним, енергетичним, судно-, авіа-, і автомобілебудуванням, виробництвом машин і механізмів для хімічної і нафтохімічної, легкої та харчової промисловості, сільськогосподарським, будівельно-дорожнім машинобудуванням та виробництвом машин для комунального господарства, виробництвом верстатів  і інструментів та машин і обладнання для збройних сил .

Стабільний розвиток машинобудування  забезпечує рентабельність і конкурентоздатність  більшості товарів і послуг, зростання  інтелектуального й матеріального  рівня населення, соціальний захист і розвиток економіки як окремих  регіонів, так і держави .

Таким чином, сприяння розвитку машинобудівної галузі є пріоритетним стратегічним напрямком щодо забезпечення стабільного  соціально-економічного становища країни.

Одним із пріоритетних видів  промислової діяльності України  є машинобудування, місце і роль якого визначено у проекті  «Концепції загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України  на період до 2017 року». Зокрема в  документі зазначено, що більш прогресивною стає галузева структура світової промисловості, у якій перші місця посідають: машинобудування (40% всієї продукції), хімічна промисловість (більше 15%), харчова (14%), легка промисловість (9%), металургія (7%)

Нинішня частка вітчизняної машинобудівної продукції в обсязі реалізації усієї  промислової продукції (11%) – невеликий  показник як для країни, що позиціонує себе індустріально розвинутою державою. В економічно розвинутих країнах  частка машинобудування зазвичай сягає  від 30% до 50% загального обсягу промислової  продукції. У Німеччині цей показник становить 53,6%, Японії – 51,5%, Китаї – 35,4%. Саме такий рівень розвитку машинобудування  забезпечує технічне переоснащення  всієї промисловості кожні 7–10 років.Для  України даний показник більше ніш  у 2 рази нижчий, що справедливо вважається фахівцями однією з основних причин технологічного відставання українських  промислових підприємств від  підприємств-конкурентів розвинутих країн.

Машинобудівний комплекс – один з найбільш значимих у промисловості  України: він об’єднує систему науково-дослідних, конструкторсько-технологічних організацій; охоплює 11267 підприємств, з яких 146 –  великих, 1834 – середніх та 9287 – малих; понад 22% зайнятого промислово-виробничого  персоналу, 13,4% загального обсягу промислової  продукції й понад 15% вартості основних виробничих фондів. До складу машинобудівного  комплексу входять три великих  групи підприємств, серед яких: машинобудування  – 16 комплексних інтегрованих галузей  та 90 інших різновидів; промисловість  металевих конструкцій і виробів  охоплює 14 напрямків, та ремонт машин  і устаткування – 16

Стан та розвиток машинобудування  має важливе значення не лише для  промисловості, а й для економіки  в цілому. Адже, потенціал та наявні виробничі можливості даної галузі є основою стратегічної стійкості  національної економіки.

У машинобудівній галузі спостерігається  відсутність підтримки з боки держави, незначний рівень інноваційності підприємств, повільний розвиток підгалузей машинобудування, високий рівень тінізації  економіки. Галузь машинобудування  має низький рівень рентабельності та недостатність власних коштів для фінансування власної діяльності. Всі перелічені недоліки призводять до погіршення соціально-економічного стану  та  матеріально-технічної забезпеченості підприємств, з кожним роком в машинобудівному комплексі скорочується кількість працівників, підвищується зношеність основних засобів. У галузі машинобудування досить повільними темпами зростає заробітна плата, спостерігається скорочення та руйнування соціальної інфраструктури підприємств у країні, що призводить до скорочення матеріальної мотивованості. Для виходу із нестабільності в галузі машинобудування необхідно застосовувати ефективні механізми господарювання (макроекономічні та мікроекономічні), що в свою чергу, повинні базуватися на забезпеченні структурної гармонізації економічної та  соціальної складових розвитку машинобудівних підприємств.

Машинобудування є надзвичайно  складною галуззю, до якої входять декілька десятків спеціалізованих галузей. Залежно від продукції, що випускається, вони об'єднуються у групи: важке, транспортне, сільськогосподарське, точне машинобудування, верстатобудування.

Машинобудування є основою економіки будь-якої країни і грає вирішальну роль у створенні та оновленні її матеріально-технічної бази. У наш час машинобудування служить основою економіки будь-якої країни і грає вирішальну роль в створенні матеріально-технічної бази господарства. У сучасних умовах йому належить виключно важлива роль в прискоренні науково-технічного прогресу. Воно постачає народному господарству верстати, транспортні засоби (судна, тепловози, електровози, вагони, автомобілі, літаки тощо), сільськогосподарські машини, екскаватори, генератори для електростанцій, технологічне обладнання для заводів, фабрик і цим самим сприяє розвитку всіх галузей економіки. Випускаючи засоби виробництва для різних галузей народного господарства, машинобудування забезпечує комплексну

механізацію і автоматизацію  виробництва. Рівень розвитку наукоємного  машинобудування позначається на забезпеченні конкурентоспроможності економіки  країни, зростання ВВП, підвищення якості життя населення. В цьому зв’язку  створення нових та посилення  існуючих конкурентних переваг машинобудівних галузей промисловості надає  аналогічні конкурентні переваги всій економіці любої країни.

Основними ризиками для роботи промисловості  в 2012-2015 рр. можуть стати зростання  вартості сировини та енергоносіїв, зміни, пов'язані зі зростанням тарифів  на залізничні перевезення, а також  можливе посилення фіскального  тиску. На українському ринку машинобудування  темпи зростання визначаються більшою  мірою залежать від попиту на ринках СНД. По окремих позиціях гідне місце  займає продукція українського машинобудівного  комплексу (транспортні засоби, продукція  вагонобудування, обладнання для газонафтової та хімічної промисловості, прокатне, металургійне, ковальсько-пресове, гідротехнічного, гірничорудне, підйомно-транспортне  та спеціалізоване обладнання), потенціал  якого зосереджений на 365 підприємства і 57 науково-дослідних організаціях. Серед найбільших виробників машинобудівної продукції - ЗАТ НКМЗ, концерн «Азовмаш», ТПК «Укрвуглемаш», Крюківський  вагонобудівний завод, Запоріжтрансформатор та ін. Найбільш стабільними й успішними  на українському ринку є такі машинобудівні  підприємства як ВАТ «Сумське машинобудівне  науково-виробниче об'єднання ім. Фрунзе», ДП завод «Електроважмаш», концерн «Крюківський вагонобудівний завод», Державне науково-виробниче підприємство «Об’єднання Комунар», Державного підприємство «Харківський машинобудівний завод «ФЕД» «ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод”та ін.

Традиційними ринками збуту  продукції українських машинобудівних підприємств

залишаються Російська Федерація, Казахстан та деякі інші країни СНД .

 Таким чином, можна зробити  висновок, що формування і посилення  конкурентних переваг вітчизняного  машинобудування відіграє значну  роль у структурі конкурентоспроможності  України. Однак, значна зношеність  основних засобів, неповне завантаження  виробничих потужностей, переважання  в структурі імпорту машинотехнічної  продукції і обладнання, що було  у вжитку та машинотехнічної  продукції, яка призначена для  насичення побутових потреб споживачів, низький попит на продукцію  українського машинобудування на  зовнішньому ринку - основні чинники,  що гальмують розвиток конкурентоспроможності  продукції машинобудування України.  Однак, проведений нами аналіз  показує, що машинобудівний комплекс  України має значний інноваційний  потенціал, значні можливості  до формування нових і посилення  існуючих конкурентних переваг  як на зовнішньому, так і  на внутрішньому ринках, що дає  велику надію на відродження  машинобудівної галузі нашоїкраїни.

2.3 Характеристика паливно-енергетичного  комплексу України

 Енергетика -галузь народного  господарства, що охвачує енергетичні  ресурси, виробництво, переробку,  передачу та використання різних  видів енергії, що складає паливно-енергетичний  комплекс 

         ПЕК України  (енергетика) – галузь (сектор) економіки,  до якої входять суб’єкти господарювання, діяльність яких пов’язана з  розвідуванням, видобутком, переробкою, виробництвом, зберіганням, транспортуванням, передачею, розподілом, торгівлею,  збутом чи продажем енергетичних  продуктів (енергоносіїв)- палива, електричної та теплової енергії, крім суб’єктів, основна діяльність яких спрямована на задоволення потреб населення та господарського комплексу у послугах централізованого опалення та постачання гарячої води .

ПЕК України – це галузь економіки  від стабільності якої залежить енергетичний, економічний та соціальний стан держави.

ПЕК України був та залишається  найважливішою складовою національної безпеки і економічного зростання  держави. Від злагодженої та надійної його роботи залежить функціонування всієї економіки держави, забезпечення її самодостатності, створення умов для її подальшого розвитку. 

ПЕК здійснює видобуток і переробку  різних видів паливних і енергетичних ресурсів — вугільних, нафтових, газових, ядерних, торфових, біологічних тощо. Основними складовими частинами комплексу є  електроенергетика, нафтова, нафтопереробна, газова промисловості й вугільна промисловість.