Функції держави в суспільних інформаційних відносинах

 

МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ  «МИКОЛАЇВСЬКА ФІЛІЯ» КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО  УНІВЕРСИТЕТУ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

 

Факультет менеджменту і  бізнесу

 

Кафедра документознавства  та інформаційних систем

 

 

 

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Державна інформаційна політика»

на тему:Функції держави  в суспільних інформаційних відносинах

 

 

 

 

 

Виконала: Шамрай Тетяна Сергіївна, ст.. гр. ДМ – 4, денної бюджетної форми навчання

Викладач: Єрмолаєва А.А., кандидат педагогічних наук

 

 

 

 

Миколаїв, 2012

План

Вступ

1. Основні засади державного управління в інформаційній сфері.
2. Державні функції в інформаційній сфері.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сьогоднішній день питання функцій держави  у суспільних інформаційних відносинах є актуальною проблемою не лише стабільного переходу до інформаційного суспільства, а і питань національної безпеки. Відповідно до положень ст. 17 Конституції України забезпечення інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави.

Останнім часом  у міжнародному співтоваристві ставлення до проблеми інформаційної безпеки певним чином змінюється, вражає кількість публікацій, думок, ідей, що стосуються питань її забезпечення. На сьогодні існує понад 150 визначень поняття «інформаційна безпека». Загальновідомо, що в умовах соціального та економічного розвитку суспільства інформація є одним з найбільш цінних його ресурсів. Цінність інформації визначається як найважливіший суспільний ресурс, неврахування якого впливає на нестабільність політичного, економічного життя періоду розвитку та побудови держави.

Вчені, фахівці-практики висловлюють різноманітні думки  стосовно методів та прийомів протидії цьому явищу, однак протидія заснована, перш за все, на принципах, що знаходять  свій вираз у правових нормах. Удосконалення права здійснюється за конкретними результатами, завдяки практичному досвіду роботи у цій сфері.

Національне законодавство  визначає мету, завдання та структуру  національної системи забезпечення інформаційної безпеки, права та повноваження органів державної влади, принципи та методи вирішення певних завдань, що входять до їх компетенції. Основними джерелами національного права у цій сфері є Конституція України, Концепція національної безпеки, Концепція національної програми інформатизації, закони України «Про національну безпеку України», «Про інформацію», «Про державну таємницю», «Про захист інформації в автоматизованих системах» та ін.

Досить широко організаційно-правові аспекти державного управління висвітлені у працях В.Б. Авер’янова, Г.В. Атаманчука, В.Ф. Опришка, Б.П. Курашвілі, С.В. Ківалова, Б.М. Лазарєва та ін. Разом із тим, на сьогодні бракує досліджень щодо специфіки державного управління саме в інформаційній сфері. Це обумовлює необхідність проаналізувати загальні організаційно-правові аспекти державного управління у поєднанні з його особливостями в інформаційній сфері і дати на цій основі комплексне визначення державного управління в зазначеній сфері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні засади державного управління в інформаційній сфері.

Норми законодавства України, що регулюють інформаційні відносини та стосуються забезпечення захисту інформаційних ресурсів та інформаційної безпеки, реалізовані в законах України, постановах Верховної Ради, указах та розпорядження Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України та нормативно-правових актах центральних органів державної виконавчої влади, реалізація державної політики яких пов’язана з інформаційною інфраструктурою держави. Сучасне інформаційне законодавство України не має чіткої ієрархії, що, безперечно, не може не викликати їх суперечливого тлумачення та застосування на практиці.

Не відкидаючи принципового значення державних функцій  в  інформаційній сфері як центрального напряму діяльності держави щодо розбудови інформаційного суспільства в Україні, потрібно зазначити, що ця ціль є занадто глобальною, щоб бути досягнутою виключно завдяки впливу на самі лише інформаційні та інформаційно-інфраструктурні відносини. Справа в тому, що поняття інформаційного суспільства характеризує новий етап цивілізаційного розвитку всього суспільства, його нову формацію. Іншими словами, це поняття надзвичайно об’ємне і включає характеристику всіх базових сфер життєдіяльності суспільства, а не лише інформаційної сфери, хоча, безумовно, вказує на її визначальну роль стосовно інших сфер. Так, американський дослідник М. Кастельс, відзначаючи, що революція в інформаційній технології охоплює всю сферу людської діяльності, акцентує увагу не стільки на змінах в інформаційній сфері, як на трансформаціях у сферах економіки, соціальних і культурних відносин в умовах нової суспільної формації. Вітчизняні вчені Р. Калюжний, Н. Новицька та І.Ю. Онопчук також звертають увагу на структурні зміни в економіці, глобальний перерозподіл ринку праці та освітніх послуг в інформаційному суспільстві.

У зв’язку з  зазначеним необхідно враховувати  тісний взаємовплив та взаємообумовленість  різних сфер життєдіяльності суспільства: економічної, соціальної, інформаційної  та інших, одна на одну в процесі  цивілізаційного поступу суспільства. Це означає, що становлення інформаційного суспільства, окрім розвитку власне сфери інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, детерміновано, в значній мірі і станом розвитку інших сфер життєдіяльності суспільства: освіти, науки, культури, промисловості, сільського господарства та ін., які виступають як виробниками, так і споживачами значних масивів інформації, а відтак стимулюють розвиток інформаційної сфери.

У контексті  досягнення цієї загальної мети до визначення цілі державного управління в інформаційній сфері слід підходити на основі виявлення визначальної потреби людини в умовах становлення нової суспільної формації. Такою потребою в умовах розвитку інформаційного суспільства є потреба в інформації, адже, як відмічає А.А.Чернов, на сьогоднішній день саме інформація стає одним із стратегічних ресурсів розвитку держави і суспільства, ресурсом соціально-економічного, технологічного і культурного розвитку. Саме тому в умовах інформаційного суспільства для забезпечення своїх зростаючих інформаційних потреб люди все частіше вступають в інформаційні відносини, а інформаційна сфера стає провідною сферою життєдіяльності такого суспільства. Державне управління як безпосередньо організуюча та регулююча діяльність покликане спрямувати перебіг цих відносин таким чином, щоб максимально задовольнити потреби їх учасників в інформації. Отже, ціллю (метою) державного управління в інформаційній сфері на сучасному історичному етапі є забезпечення задоволення потреб особи і суспільства загалом в інформації як стратегічному ресурсі його розвитку.

Така загальна ціль може бути уточнена шляхом розкриття  ряду більш конкретних завдань. Враховуючи сучасний стан розвитку інформаційної  сфери в Україні, до цих завдань  слід віднести:

• досягнення високого ступеня розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури на основі широкомасштабного впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій у всі сфери життєдіяльності суспільства, розвитку вітчизняного науково-технічного та виробничого потенціалу в цій сфері;
• розбудова потужної системи національних інформаційних ресурсів як чинника трансформації України в суспільство, розвиток якого базується на знаннях;
• створення ринку інформаційних продуктів і послуг на основі рівноправності всіх форм власності, гарантування прав інтелектуальної власності на інформацію та інформаційно-телекомунікаційні технології;
• гарантування незалежності ЗМІ та недопущення зловживання свободою слова з метою посягання на моральні і духовні цінності суспільства, права і свободи громадян;
• забезпечення вільного доступу до інформації за умови підтримки високого ступеня інформаційної безпеки особи, суспільства, держави; інтеграція України до світового інформаційного простору за умови гарантування її інформаційного суверенітету та національної інформаційної ідентичності.

У статті 3 Конституції  України визначено головний обов’язок  держави — утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції, право на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право на вільне збирання, зберігання використання і розповсюдження інформації, заборона втручання в особисте життя, право на свободу світогляду закріплені ст. 31–35 Конституції України.

Реалізація зазначених прав безпосередньо пов’язана з реалізацією прав людини на інформацію як об’єктом діяльності щодо її збирання, зберігання, отримання. Прагнення до безпеки було постійною потребою як окремих осіб, так і всього суспільства, потреба у безпеці була завжди необхідністю в існуванні суб’єктів суспільних відносин. Головне — задоволення відповідних людських потреб та створення надійних, гарантованих умов, що повинні бути створені державою, при яких завдання шкоди неможливе. Забезпечення безпеки є суттєвим благом для особи, що створюється та гарантуються державою.

Концепцією (основами державної політики) національної безпеки  України, що схвалена Постановою Верховної  Ради України від 16.01.1997 р. № 3/97 закріплено, що основною небезпекою в інформаційній сфері України є: не виваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері; повільність входження України у світовий інформаційний простір, відсутність у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну; інформаційна експансія з боку інших держав; витік інформації, що становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави; запровадження цензури.

2. Державні функції в інформаційній сфері.

Основні напрями діяльності держави по досягненню її цілей і завдань називаються функціями. Взаємозв’язок функцій і завдань держави, як відзначає В. Сердюк, полягає в тому, що функції держави обумовлені її цілями і завданнями, які стоять перед нею на тому чи іншому етапі розвитку. Таким чином, функції держави в інформаційній сфері – це основні напрями діяльності держави, спрямовані на реалізацію її завдань в цій сфері з ціллю задоволення інформаційних потреб особи і суспільства в умовах становлення інформаційного суспільства в Україні.

До основних напрямів діяльності держави, тобто  її функцій в інформаційній сфері, ст. 6 Закону України «Про інформацію»  віднесено:

• забезпечення доступу громадян до інформації;
• створення національних систем і мереж інформації;
• зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
• забезпечення ефективного використання інформації;
• сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
• створення загальної системи охорони інформації;
• сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Крім цього, як випливає із Закону України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки», до таких напрямів можна також віднести:

• сприяння збільшенню різноманітності і кількості електронних послуг;
• розвиток науково-технічного, інноваційного потенціалу у сфері інформаційно-комунікаційних технологій;
• використання цих технологій для розв’язання проблем у сферах охорони здоров’я, науки, культури, охорони навколишнього природного середовища тощо.

Сукупність  основних напрямів діяльності держави  щодо інформації ст. 6 Закону України «Про інформацію» характеризує поняттям «державна інформаційна політика». Втім, дане визначення дещо неповне без посилання на завдання держави, враховуючи їх тісний взаємозв’язок із її функціями (основними напрямами діяльності). Враховуючи останнє, можна узагальнити, що державне управління в інформаційній сфері як діяльність, спрямована на практичну реалізацію завдань і функцій держави в цій сфері, полягає у забезпеченні реалізації державної інформаційної політики.

До загальних функцій, які здійснюють у всіх галузях  і сферах державного управління, в тому числі у всіх складових інформаційної сфери, належать: інформаційне забезпечення, прогнозування, планування, організація, регулювання, керівництво і контроль.

Інформаційне  забезпечення, як вказує В.Ф. Опришко, передбачає збір, обробку, аналіз інформації і передачу її іншим суб’єктам. Без цієї функції неможливо здійснювати управління, адже вона дає можливість скласти уявлення про стан об’єкта управління, своєчасно приймати управлінські рішення.

Здійснення  цієї функції передбачає безпосередню участь органів державного управління, їх посадових осіб в інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносинах в якості суб’єктів цих відносин. Така участь держави в цих відносинах означає цілеспрямований вплив на них, спрямування їх розвитку в необхідному для держави напрямі. Оскільки при здійсненні цієї функції держава безпосередньо оперує інформацією, інформаційно-телекомунікаційними технологіями як засобами трансформації відповідних інформаційних відносин, дана функція уособлює її безпосередній інформаційний вплив на інформаційну сферу як об’єкт державного управління.

На основі управлінської  інформації здійснюється прогнозування, яке означає наукове передбачення позитивних і негативних явищ і тенденцій  у сфері інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин і базується на знанні об’єктивних  законів її розвитку. Враховуючи прискорені темпи розвитку цієї сфери під впливом розвитку новітніх технологій, значення цієї функції матиме все більше значення для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.