Франчайзингові системи

• широкий, тобто, забезпечує пропаганду франчайзингу як економічного інструменту;

• вузький, тобто, забезпечує цільове консультування суб'єктів франчайзингових систем ( франчайзера і франчайзі ) за конкретним економічним проблемам франчайзингу.

Ці два напрямки повинні доповнювати один одного. Широкий освітній напрямок в області франчайзингу можна побудувати на системі навчальних центрів , які повинні бути розташовані по всій території України.

Готельний франчайзинг. Слід зазначити, що готельна франчайзингова система надає права виключно на використання свого імені, логотипу, систем бронювання та інших видів обслуговування, але сама ця система не здійснює функцій управління готелем.

За словами Миколи Стеценка, юриста київського офісу «Бейкер і Макензі», договір франчайзингу готелю припускає надання міжнародним оператором в розпорядження власника готелю бренду оператора, а також стандартів оператора. На відміну від договору управління, в цьому випадку власник самостійно управляє готелем або наймає менеджера виключно на свій розсуд. Однак оператор строго стежить за тим, як власник дотримується всіх стандартів готелю. Така форма відносин власника і оператора може бути вигідна, якщо власник бажає самостійно управляти готелем. Але, наприклад, у випадку чотирьох- п'ятизіркового готелю оператор рідко погодиться на франчайзинг.

Класичний франчайзинг готелів буває двох видів:

• франчайзі отримує комплект будівельної документації від франчайзера для будівництва готелю;
• франчайзі, у якого є свій готель, входить в «готельне кільце» відомого бренду.

Перший варіант франчайзингу для готелів цікавий будівельним компаніям, девелоперам. Проте міжнародні оператори рідко інвестують власні кошти в будівництво готелів. Позначаються менша прибутковість, велика витратність і більш тривалі терміни окупності проектов.На практиці дбайливий девелопер заздалегідь запрошує оператора до розробки проекту готелю з тим, щоб об'єкт відповідав вимогам оператора. Часто залучаються іноземні архітектори і проектні бюро, які спільно з українськими архітекторами проектують готель. При цьому право керування готелем власник залишає за собою. Очевидним мінусом при такому способі ведення бізнесу є менша залученість оператора в щоденні справи готелю. А це теоретично може позначитися на якості надаваних послуг. Варто відзначити, що оператор жорстко бореться за збереження права власності на наданий бренд.

Другий варіант франчайзингу можливий тільки для готелів не нижче трьох зірок і при наявності готельної ланцюга. Готельна ланцюг передбачає об'єднання декількох готельних підприємств в колективний бізнес, здійснюваний під єдиним керівництвом і однією торговою маркою . Перевагою такого об'єднання є те, що споживачі, які користуються послугами однієї готельної ланцюга, досить чітко уявляють собі якість обслуговування і розміщення, незалежно від місцезнаходження конкретного об'єкта. Це дає можливість істотно економити на рекламі та просуванні нового об'єкта, оскільки наявність відомої торгової марки не тільки дозволяє судити про якість надаваних послуг, а й включає готель у вже діючу мережу бронювання і продажів.

Якщо підприємство є тільки франчайзинг-членом якоїсь готельної ланцюга, воно може управлятися самостійно, поза контролем з боку адміністратора ланцюга. Ланцюг при цьому не несе відповідальності за втрати за франчайзинговими операціями і не має права на доходи (за винятком належної їй суми за франчайзинговому договору).

Обов'язки сторін. Для успішного ведення бізнесу та недопущення негативного впливу на загальний імідж і ринкову репутацію франчайзингової мережі франчайзер забезпечує франчайзі різними формами підтримки і регулює певні аспекти його діяльності. При цьому не порушується економічна і юридична самостійність франчайзі. В цілому, у франчайзинговому контракті обумовлюються обов'язки як франчайзера, так і франчайзі.

Базові норми контракту:

• власник займається управлінням, слідуючи критеріям і політиці, позначеним готельною мережею , яка надає франшизу і бренд готелю;
• контракт пов'язаний з комерціалізацією закладу, а не з керуванням;
• готель повинен виконувати певні стандарти будови, зафіксовані в нормативах кожного бренду;
• мережа займається підготовкою соб ственного персоналу готелю на посадах, які вважає ключовими (генеральний директор, директор відділу харчування і напоїв, директор відділу маркетингу), зазвичай посилаючи їх у працюючі готелю на інших ринках;
• готельна мережа не гарантує досягнення будь-яких операційних цілей, більше того, в багатьох випадках власник повинен гарантувати франчайзеру обов'язковий мінімум обороту;
• розрив відносин більш простий і дешевше, ніж в контракті на управління;
• готельна мережа здійснює механізми контролю управління, за допомогою стимуляції клієнтів оцінює якість послуги на регулярних засадах. Іноді готельні мережі встановлюють контроль над виконанням будівельних робіт за допомогою обов'язкового контракту технічної допомоги, який, якщо власники вміють ним скористатися, може бути дуже корисним для проекту;
• зарплати виплачуються повністю за рахунок власників і за їх розпорядженням, включаючи послуги, які замовляються в готельної мережі, такі, як, наприклад, тренінг персоналу, застосування software управління або ж місцеві рекламні кампанії, які здійснюватиме готельна мережа в своїх готелях певної зони або особливого виду (готелі з конференц -послугами, зі SPA, готелі у зонах відпочинку, міські готелі).

Всі ці норми можуть обговорюватися в меншій мірі, оскільки програми для франшиз є вже готовими пакетами.

Серед готелів високого рівня мережі, які пропонують франшизи, дуже нечисленні, і, як правило, дають їх тільки тим підприємствам, які вже мають певний досвід управління готелями, рідко - підприємствам, які тільки починають свою діяльність у готельному бізнесі.

Франчайзинг в Україні. Практично всі фахівці ринку нерухомості відзначають привабливість українського готельного сектора для інвесторів і міжнародних готельних операторів. Але з упевненістю говорити про те, що сьогодні в Україні спостерігається готельний бум, поки не доводиться. У всякому разі, якщо порівнювати готельний сектор з торговим або офісним, які сьогодні у інвестора в особливій пошані.

Тенденція зростання туристичної привабливості України і, відповідно, попит на готельні послуги в кілька разів перевищують пропозиції на ринку, а якість пропонованих послуг залишає бажати кращого. При цьому з ряду готелів, заявлених до відкриття в найближчі роки, були реалізовані лише кілька великих проектів. Все це, звичайно, не може не викликати інтерес з боку інвестора. Вже найближчим часом експерти прогнозують активний розвиток готельного сектору та освоєння міжнародними операторами українського готельного ринку.

Проте українському власнику, охочому отримати фінансування або інвестиційного партнера, слід розуміти, що обов'язковою умовою цього партнерства стане наявність третьої сторони - готельного оператора, що є для нього гарантом повернення інвестицій.

Як зазначає Микола Стеценко, в даний час присутні на українському готельному ринку міжнародні оператори визнали розумним сконцентрувати свої зусилля у сфері управління готелями, але не об'єктами нерухомості. Це в першу чергу стосується першокласних готелів, тобто чотири-п'ятизіркових. Договір на управління готелем часто набуває форму цілого пакету договорів, який включає, серед іншого, сам договір про управління (або рамковий договір), ліцензійний договір, договір про надання маркетингових послуг, договір про технічну допомогу, договір про систему резервування та інші. Що стосується договорів франчайзингу, то вони використовуються рідше, так як в основному притаманні готелям більш низького класу, брак яких і спостерігається на вітчизняному готельному ринку. Однак, за прогнозами операторів, з розвитком двох- тризіркових готелів договори франчайзингу, безумовно, будуть популярними.

Розгляньмо основні переваги готельних ланцюгів [7]:

1. Можливість придбання великих  партій товарів і послуг за  оптовими цінами. У силу того, що власник ланцюга керує декількома  об’єктами, він може робити значні  оптові закупівлі й далі пропонувати придбані товари (устаткування для номерів, білизну, мийні засоби, предмети санітарно-гігієнічного призначення тощо) іншим підприємствам – членам ланцюга за низькими цінами.

2. Економія витрат на підготовку  персоналу. Зазви- чай у рамках  ланцюга здійснюється централізована підготовка кадрів, що значно скорочує витрати кожного члена ланцюга. До того ж участь у ланцюзі робить доступними для його членів послуги високооплачува- них фахівців-експертів у певних сферах, що кожному готелю окремо було б несила.

3. Ефективне просування готельних  послуг на ринок і економія  на рекламних заходах. Проведення  організованої рекламної кампанії  завжди потребує значних витрат, що дуже відчутно для бюджету  окремих незалежних готелів. Готельні  ланцюги дозволяють своїм членам розподіляти між собою витрати на рекламу та просування, а також користуватися результатами рекламної кампанії. Окрім того, рекламну функцію виконує торгова марка ланцюга.

4. Використання централізованої  системи бронювання, що дає змогу  підвищити завантаження номер- ного фонду всіх підприємств – членів ланцюга.

5. Долучення до централізованої  системи бухгалтерського обліку, проведення загальних маркетинго- вих досліджень, будівництво, здійснення  операцій із нерухомістю. Фахівці, зайняті в цих видах діяльності, можуть обслуговувати всі готелі, які входять у ланцюг, що істотно скорочує відповідні індивідуальні витрати кожного його члена.

6. Інвестування. Групі готелів, що  здійснюють колективний бізнес, легше обґрунтувати одержання  інвестицій, мобілізувати капітал та спрямувати його на розширення і підвищення ефективності своєї діяльності.

3.2. Перспективи розвитку франчайзингу готелів в Україні

Слід зазначити, що показник забезпеченості готелями визначається кількістю готельних місць на 1000 жителів. Нормативним показником вважається 10 готельних місць на 1000 жителів. По Україні такий показник становить 2,3 готельних місця на 1000 жителів, по Києву ‒ 6 готельних місць (для порівняння: у Москві ‒ 9,3; у Санкт-Петербурзі ‒ 6,4; у Парижі ‒ 38,4; у Відні ‒ 25,6).

Індустрія туризму України вже тривалий період демонструє перспективні темпи зростання: за останні 5 років зростання галузі в цілому складає 12-15%; в 2012р. зростання внутрішнього туризму склало 5%, потік іноземних туристів зріс на 19%; в 2013р. потік іноземних туристів збільшився на 10%. Зростають так само показники доходу з одного туриста (за рахунок збільшення платоспроможності місцевого населення та збільшення кількості іноземних туристів) і обсяг наданих послуг (у 2013р. обсяг споживання збільшився на 18%).

Така позитивна тенденція безумовно веде до збільшення попиту і на готельні послуги. Однак проведений аналіз показує, що готельна галузь України дуже повільно реагує на зміни кон'юнктури ринку - зростаючий попит, особливо в пікові періоди, задовольняється в основному так званим «приватним сектором» (здача квартир і будинків в оренду), тоді як готельний номерний фонд залишається мало затребуваним з ряду причин. Серед них можна виділити дві основні:

• фактичний рівень сервісу нижче заявляється (більшість 3 -х і 4 -х зіркових готелів не відповідають вимогам стандартів; серед таких готелів більша частка тих, які більше 10 років серйозно не реконструювалися).
• брак номерного фонду в наймасовішому середньому ціновому сегменті (у ряді міст, таких як Київ і Одеса, навіть прийняті муніципальні програми з розвитку мереж 3 -х зіркових якісних готелів, однак ці програми досі так і залишаються на папері через відсутність інвесторів).

Через що ж склалася така здавалося б парадоксальна неринкова ситуація, коли попит на готельні послуги за всіма показниками і прогнозами перевищує існуючі пропозицію і не спостерігається особливих змін, здатних серйозно поліпшити ситуацію? Більшість експертів сходяться на думці, що основні причинні криються в невизначеності майбутнього попиту на послуг (поки немає можливості достовірно визначити розвиток туристичної галузі, а значить і визначити окупність інвестицій) і фінансовій сфері:

• інвестиції в готельну галузь національними інвесторами розглядаються як малопривабливі, т.к. увазі тривалий термін окупності при великих капіталовкладень (в Україні є більш привабливі напрями інвестування, що дозволяють виходити на окупність через 1-2 роки, а не через 4-7 років, як в готельному бізнесі);
• відсутність довгострокових і дешевих фінансових ресурсів, доступних місцевим компаніям, унеможливлює застосування звичайних для західного бізнесу механізмів фінансування будівництва та розвитку готелів;
• відсутність на українському ринку стратегічних галузевих інвесторів, здатних самостійно залучати інвестиції в необхідних обсягах.

Серед інших причин можна виділити також :

• усе ще низьку купівельну спроможність місцевого населення (хоча в 2012р. та з 2013р. спостерігається поліпшення показників).
• низький попит на готельні послуги з боку b2b (business travelers).

Однак намітилися тенденції в економіці (зростання ВВП в 2012р. - склав близько 12 % і за деякими оцінками збережеться і в 2013р.) І туризмі (частка туристичної галузі зросла з 1,26 % ВВП у 2012р. до 1,56 % в 2013р.) все ж дозволяє говорити про те , що ринок готельних послуг є досить перспективним для інвестування в найближчі 3-4 роки (деякі аналітики очікують буму на ринку нерухомості в зв'язку зі зближенням України з ЄС).

Враховуючи те, що в країнах Європи, США готелі в основному входять в франчайзингові мережі, можна прогнозувати прихід на ринок провідних готельних операторів, а разом з ними і інвесторів (традиційно основний потік інвестицій припадає на готелі, що входять у відомі мережі або знаходяться в управлінні операторів, що добре зарекомендували себе на міжнародному ринку).