Анлго-американська правова система

3)Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз’яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті ні їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: „Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: „З цього питання право мовчить” - навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання”

Високе місце судового прецеденту в ієрархії джерел американського права і законодавства США  визначається низкою чинників. По-перше, Верховний СУД США є одним з інтерпретаторів тексту федеральної Конституції внаслідок належного йому права конституційного нагляд (в США немає спеціального конституційного суду) . По-друге, Конституція містить положення загального і невизначеного характеру, що потребують конкретизації, яку здійснюють у формі судового тлумачення їх змісту в зв’язку з виникаючими конкретними казусами. По-третє, законодавець відчуває ускладнення при регулюванні суспільних відносин, яке лише в загальному вигляді „позначено” у Конституції. Тому в збірникох рішень Верховного суду США містяться тлумачення і визначення майже всіх аспектів діяльності федеральної законодавчої влади.

4)На відміну від англійського права американське має більш вільну дію правила прецеденту. Якщо Апеляційний суд і Палата лордів Великої Британії пов’язані власним прецедентом, то Верховний суд США і верховні суди штатів не вважають себе зобов’язаними власними прецедентами. Це надає їм змогу в будь-який момент поміняти свою практику, пристосуватися до умов, що змінилися, мати свободу у винесенні вироку. Верховний суд США, верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеденту конституційного тлумачення.

5)Зросла роль таких форм систематизації права, як кодифікація і консолідація. Спільні для всіх штатів норми, які стосуються різних галузей права, об’єднані у Звід законів (складається із 50 розділів, кажний із яких присвячений певної галузі права або значному правовому інституту). Він доповнений додатками, що містять особливості регулювання кожного штату. Звід законів США перевидається кожні шість років з метою відновлення. Доповнюється новими законами, прийнятими Конгресом, а також змінами, внесеними до його розділів і параграфів. У кількох штатах є цивільні кодекси, у 25 – цивільно-процесуальні. На відміну від романо-германського типу правової системи, де кодекси створюються як основа для вироблення і розвитку нового права, у США на загально федеральному рівні відбувається, власне кажучи, консолідація прецедентів, а не створення нових норм.

6)З метою впровадження однаковості у правове регулювання важливих сторін громадського життя федерації створюються типові закони (кодекси) для штатів. Їх проекти готуються Загальнонаціональною комісією представників усіх штатів разом з Американським інститутом права та Американською асоціацією юристів і затверджуються офіційно штатом. Так, Торговий кодекс (розроблений у 1952 р., переглянутий у 1958 і 1963рр.) прийнятий майже у всіх штатах.

З початку X|X ст. здійснюється політика зближення законодавства штатів. У 1892 р. було утворено Національну конференцію Комісії з єдиних  законів штатів. У 1923 р. створено Американський інститут права, який розробив декілька проектів примірних кодексів, у тому числі Примірний ЦК 1962 р. Американський інститут права періодично видає багатотомне видання  „Обновлений виклад права”, в якому в систематизованому вигляді викладаються норми американського права у різниз галузях. Особлива увага приділяється питанням, які регулюються не законодавством, а загальним правом.

7) Судова влада має велику значення і наділена широким обсягом компетенції. Роль суду є настільки значною, що навіть державну систему називають „правлінням суддів”, а американську націю – найсильнішою до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потребують політичної оцінки і розв’язання на рівні загальнодержавних інтересів.[6]

8) Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. Нерідкими ж випадки, коли суди штатів приймають в аналогічних справах пізні рішення, коли суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Остання обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Проте, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть ураховувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.

9) Інститут присяжних зберіг у США більше значення, наж в Англії, де скорочена юрисдикція присяжнх і вони поставлені у більшу залежність від судів, ніж це було раніше. Втручання інституту присяжних у США передбачено V|| поправкою до Конституції. Громадянин має право вимагати, щоб його справа розглядалася присяжними, якщо ціна позову перевищує 20 доларів.  

10) Конституційний контроль здійснюється загальними судами – федерації та штатів (чого немає в Англії). Це підкреслює особливу роль судів у США. Верховний суд федерації, верховні суди штатів можуть визнати відповідно той чи інший федеральний закон або закон штату неконституційним. Про неконституційність закону маже заявити будь-яка сторона при розгляді кримінальної, цивільної та іншої справи в суді загальної юрисдикції. Деякі суди штатів мають навіть більшу владу в судовому контролі, ніж федеральні суди. Це стосується тих судів, на які ну поширюються закріплені в Конституції США обмеження щодо прецедентів і правових спорів, що підлягають їх контролю ( хоча багато хто з них мають така обмеження у власних конституціях).

Якщо суд визнає закон  неконституційним і справа дійде  до Верховного суду федерації, рішення  останнього з питання про конституційність закону є обов’язковим для всіх судів. У разі визнання закону неконституційним він не вилучається, залишається у зводах законів, проте не застосовується судами та адміністративними органами держави. Неконституційний закон позбавляється судового захисту. Тобто, формально дуючи, він по суті втрачає юридичну силу. Судові рішення, визнані невідповідними конституційній нормі, анулюються.[5]

Правило конституційного  контролю судами є характерним не тільки для США, а й для Індії, Австралії та інших країн, за винятком Великої Британії.

11)Судова влада має меншу централізацію в США, ніж в Англії. Співвідношення судів федерації і судів штатів таке: суди штатів мають абсолютну компетенцію, а до федеральних судів можна звертатися лише у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнані компетентними. Близько 95% справ розглядаються виключно судами штатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Право інших країн англосаксонської правової сім’ї

3.1.Своєрідність правової системи Шотландії

До складу Великої  Британії входять регіони, правові  системи яких відрізняються від  систем Англії та Уельсу. Такий регіон – Шотландія. Вона об’єдналася з Англією в 1707 р., управляється англійським парламентом і урядом, але й дотепер зберігає своєрідність і відносну самостійність.

Правова система Шотландії  складалася, з одного боку, під впливом  англійської судової системи, прецедентного  права, а з іншого – зазнавала впливу римського права внаслідок профранцузької правової орієнтації, що намітилася після „ війн за незалежність” з Англією (1298-1326). Шотландія сприйняла окремі інститути римського цивільного права, правову термінологію, поділ права на приватне і публічне. Проте, як і англійське право, право Шотландії є не кодифікованим.

Водночас, як і в континентальному праві, тлумачення норми проводиться  виходячи від загального принципу до конкретного випадку, а не навпаки. Немає в Шотландії і поділу права на загальне право і право справедливості, настільки характерного для англійського права. Зазнавши подвійного впливу – загального і континентального права, правова система Шотландії зберегла свої специфічні риси, звичаї і традиції, що сформувалися протягом самостійного історичного розвитку. Правда, вони поступово втрачаються внаслідок проникнення англійських норм у шотландську систему права, особливо в галузі комерційного, торгового, фабричного, податкового, страхового права.

Джерела права сучасної Шотландії:

• правовий прецедент;
• юридичний трактат, який має „інституційне значення” (правова доктрина);

закон;

• акт Європейського співтовариства.

Прецедентне право Шотландії  майже не відрізняється від англійського. Незначна відмінність полягає у  тому, що розглянуті англійською Палатою лордів апеляції шотландських судів у цивільних справах є обов’язковими для судів Шотландії, тоді як рішення цієї Палати у справах англійських судів не обов’язкові для Шотландії. Аналогічні прецедентні норми в Шотландії і Англії мають „переконуючу силу” для подальших судових рішень цих регіонів. До категорії „переконуючих прецедентів” належать рішення англійських і шотландських судів у тих сферах правових відносин, де необхідна інтерпретація законів Великої Британії з метою їх однаковості (наприклад, податкові правовідносини). В інших випадках рішення шотландських і англійських судів не обов’язкові одне для одного.[11]

Юридичний трактат визнається лише в тому разі, якщо він є інституційним, тобто викладає і коментує галузь шотландського права або все право відповідно до системи „Інституцій” Юстиніана. У Шотландії є чинні коментарі, видані протягом X|||-XV||| століть Стейра, Ірскина, Маккензі, Белла та ін..

Закони стали одним  із джерел права в Шотландії з  моменту їх прийняття шотландським парламентом до 1707 р. ці акти парламенту продовжують діяти і дотепер, періодично змінюються і доповнюються. Крім того, діють закони парламенту Великої Британії 1707-1800 рр. Чинними є також закони, видані після створення Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії (1801).

Якщо судові звіти (прецеденти) почали регулярно публікуватися починаючи з середини X|X ст., то законодавство оприлюднюється з 1948 р. До нього включаються акти делегованого законодавства – норми цивільного і кримінального судочинства, які видаються Сесійним і Високим судом – найвищими судами Шотландії.  Ці правила прирівнюються до законів внаслідок історично усталеного делегування парламентом своїх судових повноважень найвищим судам. Крім того, видаються збірники „Підзаконних актів”, до яких входять всі інші акти делегованої правотворчості.

Акт Європейського співтовариства визнаний джерелом права після вступу Великої Британії до цього об’єднання.

Велика Британія прагне до уніфікації законодавства всіх регіонів, включаючи Шотландію. Як уже зазначалося, у 1965 р. була створена Правова комісія в Англії ( і аналогічна в Шотландії) для підготовки системи проектів великих консолідованих законодавчих актів з перспективою провести реформу всього права Англії до самої його кодифікації.

 

3.2.Загальна характеристика правової системи Ірландії

Незалежна Ірландська правова  система була започаткована зі створенням у 1921-1922 рр. самостійної Ірландської  держави.До цього в Ірландії чинним було звичаєве право, яке після завоювання Ірландії англійцями було насильницьким шляхом замінене англійським загальним правом. Конституція Ірландії 1922 р. встановила,що чинні до неї закони підлягали застосуванню лише втому разі, якщо не суперечили положенням Конституції.[] Конституція 1937 р. (діє й на цей час) підтвердила це положення. У 1949 р. була створена Ірландська Республіка. Лише над північною частиною створена ірландська Республіка. Лише над північною частиною острова збереглося панування Великої Британії. Наприкінці 1999 р. Північна Ірландія набула статусу самоврядної території.

Основні риси правової системи  Ірландії:

1. джерелами права є закон і судовий прецедент;
2. визнається англійська доктрина судового прецеденту, відповідно до якої рішення вищих судових інстанцій вважається обов’язковими для них самих і нижчих судів;
3. продовжують діяти судові прецеденти, до яких належать рішення вищих судів Ірландії, винесені до приєднання до Англії. Ці прецедентні норми входять до системи ірландського загального права і мають низку незначних відмінностей від англійського права в галузі регулювання земельних відносин і договорів;
4. у галузі законодавства зберігають значення акти, прийняті парламентом Ірландії до 1921 р. Вони, як правило, копіювалися парламентом Ірландії з законів Англії. Діють також акти парламенту Ірландії ( Стормонтону), заснованого в 1929 р. і розпущеного в1972 р.;
5. найважливіші галузі законодавства не кодифіковані, а парламентські акти мають характер консолідованих нормативних актів;
6. активно розвивається система делегованого законодавства, що дозволяє уряду і міністерствам приймати постанови і накази з важливих питань суспільного життя.[18]

 

3.3.Основні риси правової системи Канади

Канада входить до групи американського (позаєвропейського) загального права. Вона сприйняла основний принцип цієї системи: рішення судів вищого рівня набувають сили судового прецеденту.

Джерелами права є:

• закон, який видається канадським парламентом;
• норма права справедливості, створена Судом справедливості лорда-канцлера в Лондоні в XV-XV|століттях;
• прецедентна норма англійського загального права.