Анлго-американська правова система

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Октября 2013 в 13:39, курсовая работа

Краткое описание

Англосаксонська правова система є однією з найпоширеніших у світі. Нею охоплюється територія таких держав, як Англія, США, Канада, Австралія, Північна Ірландія, Нова Зеландія й багато інших. Майже третя частина населення Земної кулі в цей час живе по принципах, споконвічно закладеним у дану правову родину й, особливо, у її ядро - англійське право. Сфера застосування англійського права обмежується Англією й Уельсом. Воно не є ні правом Об’єднаного Королівства, ні правом Великобританії, тому що Північна Ірландія, Шотландія, острови Ла-Маншу й острів Мен не підкоряються англійському праву. Варто бачити розходження між вузькою концепцією англійського права, розглянутого як звід юридично обов’язкових норм, і універсальністю цього права, що є як модель для значної частини людства.

Содержание

Вступ 6-8
Структура і джерела англійського права 9-25
Розвиток і функціонування права США 26-31
Вплив англійського права на становлення правової
системи США 26-27
Специфічні риси американської правової системи 27-31
Право інших країн англосаксонської правової сім’ї 32-
Своєрідність правової системи Шотландії 32-34
Загальна характеристика правової системи Ірландії 34-35
Основні риси правової системи Канади 35-37
Особливості правової системи Австралії 37-38
Характерні риси правової системи Нової Зеландії 38-40
Висновки 41-42
Список використаної літератури 43-44

Прикрепленные файлы: 1 файл

Курсова робота.doc

— 268.50 Кб (Скачать документ)

 

           

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА  АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ

ПОДАТКОВОЇ  СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

Факультет юридичний

Кафедра теорії держави і права

 

 

 

 

 

К У Р С О В А   Р  О Б О Т А

з   курсу

“Теорія держави і права”

на тему

“Анлго-американська правова система”

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка  групи ПБ-12

Данилюк Оксана Миколаївна

                                                                                     Науковий керівник

Линник Тетяна Василівна

Ірпінь -2010

 

ЗМІСТ

 

Вступ   6-8

  1. Структура і джерела англійського права     9-25
  2. Розвиток і функціонування права США     26-31
    1. Вплив англійського права на становлення правової

системи США          26-27

    1. Специфічні риси американської правової системи    27-31
  1. Право інших країн англосаксонської правової сім’ї    32-
    1. Своєрідність правової системи Шотландії     32-34
    2. Загальна характеристика правової системи Ірландії    34-35
    3. Основні риси правової системи Канади      35-37
    4. Особливості правової системи Австралії     37-38
    5. Характерні риси правової системи Нової Зеландії    38-40

Висновки            41-42

Список використаної літератури        43-44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В сучасному світі існують різні системи права, що обумовлено різним національно – історичним розвитком, звичаями, традиціями, релігією. В кожній країні є своя специфіка (особливості).

Англосаксонська правова система є однією з найпоширеніших у світі. Нею охоплюється територія таких держав, як Англія, США, Канада, Австралія, Північна Ірландія, Нова Зеландія й багато інших. Майже третя частина населення Земної кулі в цей час живе по принципах, споконвічно закладеним у дану правову родину й, особливо, у її ядро - англійське право. Сфера застосування англійського права обмежується Англією й Уельсом. Воно не є ні правом Об’єднаного Королівства, ні правом Великобританії, тому що Північна Ірландія, Шотландія, острови Ла-Маншу й острів Мен не підкоряються англійському праву. Варто бачити розходження між вузькою концепцією англійського права, розглянутого як звід юридично обов’язкових норм, і універсальністю цього права, що є як модель для значної частини людства.

Англосаксонську правову  родину найчастіше називають ще родиною  загального права (common law). Від інших  правових родин вона відрізняється  насамперед тим, що як основне джерело  права в ній міститься судовий прецедент. Відповідно до існуючих правил, суд при рішенні якого б то не було питання є формально зв’язаним рішенням по аналогічному питанню, винесеним вищестоящим судом або судом тієї ж інстанції. Однак фактично в процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значної відмінності обставин знову розглянутої справи від раніше розглянутого, суд у цілому й окремі судді мають значну волю. Визнання прецеденту джерелом права дає можливість суду фактично творити право.

Слід зазначити, що визнання прецеденту має місце й за межами англосаксонського права. Однак  при цьому він не претендує  на роль основного джерела права. Останнє властиво лише загальному праву, що створюється суддями при розгляді конкретних справ і вирішенні різних суперечок між людьми. У силу цього загальне право нерідко йменується «суддівським правом» і тим самим виділяється як за назвою, так і по змісту серед інших правових систем. Дана особливість загального права, що з’явилася із часу його виникнення й становлення, залишається властивою йому й донині.

Зберігаються також  і інші його особливості. Серед них  такі, наприклад, як підсудність в  англійській правовій системі, що становить  основу англосаксонського права, чітко  вираженого в порівнянні з континентальним правом розподілу на галузі права; орієнтація норм загального права - продукту судової діяльності по розгляду конкретних справ насамперед на вирішення конкретних проблем, а не на формулювання загального правила поведінки, орієнтованого на майбутнє; традиційне перебільшення ролі процесуального права в порівнянні з іншими галузями права, додання йому в ряді випадків більшого значення, ніж матеріальному праву.

Ці й інші їм подібні  особливості в тому або іншому ступені охоплюють усі без  винятку правові системи, що входять у родину англосаксонського права. Найбільш повно і яскраво вони відбиваються в англійському праві. Менш чітко й послідовно вони проявляються в американській і канадській системах права.

Причин такого нерівномірного поширення тих або інших рис на різні правові системи багато. Але найбільш важливі з них полягають у різних історичних, національних, культурних і інших умовах, у яких виникають і розвиваються або ж у які переносяться ті або інші правові інститути й моделі. Наприклад, система загального права, спочатку створена в Англії, виникла винятково завдяки діяльності королівських судів. Її походження й розвиток нерозривно пов’язані з королівською владою, у той час як використання ідей і інститутів загального права в США завжди перебувало в нерозривному зв’язку з республіканською владою. Особливості історичного розвитку цих країн, політичної й загальної культури наклали свій незгладимий відбиток також на їхні правові системи й правову культуру.

Таким чином,викладене  вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження даної роботи є англо-американська правова система, яка розкривається через її елементи: праворозуміння, правові норми та їх види,ситему права,джерела права,нормативно-правові акти,принципи права, юридичну техніку.

Предметом дослідження є закономірності виникнення,розвитку і функціонування англо-американської правової системи.

Метою курсової роботи є  вивчення структури,джерел.характерні особливості у певний історичний період.

 
 
                                  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Структура і джерела англійського права

Англо - американський тип (сім'я) правової системи або системи загального права — сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як форма (джерело) права, у поділі права на загальне право і право справедливості, у визнанні закону лише після апробування його судовою практикою, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

Географія поширення  загального права англо-американського типу, крім Англії і країн Північної  Америки — деякі держави різних континентів. Ступінь його впровадження в цих країнах неоднаковий.

Витоком цього типу правової системи є загальне право Англії (common law), яке виникло і розвивалося після норманського завоювання 1066 p., затвердилося на початку XIV ст. і було доповнено у XV-XVIII століттях правом справедливості (law of equity). За своєю природою загальне право є казуїстичним, складеним із типізованих прецедентів.

На територію Північної  Америки (США) англійське право було внесено переселенцями з Англії. Проте воно зазнало значних змін, що було обумовлено:

1) континентальним розташуванням,  незалежним від безпосереднього сусідства з Англією;

2) відсутністю феодального  ладу, який пережила континентальна Європа, розвитком буржуазних відносин;

3) наявністю республіканської  форми правління і федеративного державного устрою (Англія — монархія, її політичний режим парламентарного типу);

4) потребою (після проголошення  незалежності США) створення самостійної правової системи, що пориває зі своїм колоніальним англійським минулим.

Остання обставина виразилася в тому, що у деяких штатах ще до проголошення незалежності США в 1776 p. були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забороняли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та іспанськими колоніями (Луїзіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу. В решті штатів загальне право проголошено чинним, але в узгодженні зі статутним (законодавчим) правом з пріоритетом прецеденту — судового та адміністративного.

Англо-американський  тип правової системи розвивався поза істотним впливом континентального права, яке стало творінням двох юридичних еліт — римської і європейської. На відміну від нього загальне право середньовічної Англії створювалося королівськими (вестмінстерськими) суддями. Поступово затверджувалася однаковість підходів до вирішення аналогічних справ для всієї країни. При розгляді справ прагнули додержуватися раніше винесених судових рішень.

Вироблена роз'їзними королівськими  суддями система норм права замінила форми правосуддя, що використовувалися  раніше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Ця система норм стала іменуватися загальним правом і мала обов'язкову силу як для королівських, так і для нижчих судів.[2]

У Англії загальне право  виникло на основі королівської влади і раніше, ніж у країнах континентальної Європи. Це пояснюється тим, що тут раніше, ніж в інших країнах Європи, затвердилася сильна централізована монархія.

У той час, як у країнах  європейського континенту римське  цивільне право активно рецепувалося (приблизно з 1400 p.), загальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджаючого впливу римського права — завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було орієнтовано головним чином на засоби правового захисту. На сто років загальне право випередило континентальне право розробкою засобу захисту від зловживання: піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про habeas corpus, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло (затриману особу)». Відповідно до habeas софт доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає юридичного виправдання.[22]

Загальне право Англії було сформовано (і значною мірою  функціонує й зараз) як неписане право, яке грунтується на професійній традиції, а пізніше — на міркуваннях суддів при вирішенні справ. Одним із фундаментальних його засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ (починаючи з XIII ст.) розглядалися судом присяжних.

Суд справедливості виник  як правомочність монарха здійснювати через лорда-канцлера право пом'якшення суворих судових рішень, посилаючись на загальні принципи права, поняття добра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти. Суд лорда-канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер надавав силу зобов'язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передача (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана довірча власність).

Лорд-канцлер втручався  в розгляд справи «в ім'я справедливості». Він брався за справу лише тоді, коли міг застосувати санкції до відповідача, який порушив його розпорядження. Не претендуючи на зміну норм, установлених судами, він по сутності виробляв додаткові норми, що називалися нормами права справедливості. Був накопичений і систематизований значний обсяг типових випадків, що грунтувалися на юрисдикції канцлера, утворилися низка концепцій (концепція зловживання впливом і введення в оману та ін.) та інститутів (основний із яких — довірча власність).

Згодом лорд-канцлер  позбавився можливості на власний розсуд вирішувати справи. Його суд перейшов до вирішення спору на підставі прецеденту. Так склалися дві рівнобіжні системи прецедентного права, що мали низку відмінностей у нормах матеріального і процесуального права. Згодом це ускладнило процедуру судового розгляду справ.[1]

Судова реформа 1873-1875 pp. (Новий акт про судоустрій) фактично поєднала загальне право і право справедливості, канцлерські суди із судами загального права. Після 1875 p. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями, при цьому прецеденти права справедливості утворили органічну частину одного прецедентного права Англії.[13]

До сфери дії права  справедливості входили спори про  нерухомість, відносини довірчої власності, справи про торгові товариства, про банкрутство, спадкування. Предметом загального права стали договірні відносини, інститути цивільно-правової відповідальності, кримінально-правові справи та ін. Принципового розмежування між ними не відбулося. Понятійно - категоріальний апарат у них спільний. Відбувається взаємне сприйняття термінів, понять, норм, інститутів. Причина цього полягала у тому, що суди в Англії мають загальну юрисдикцію, розглядають різні категорії справ (цивільні, кримінальні, торгові тощо), зацікавлені в однаковій термінології.[7]

Серед юридичних джерелі  англійського права (судовий прецедент, статут /закон/, конституційний звичай /конституційна угода/, доктрина, міжнародний договір) найзначущім є судовий прецедент. Право Англії було і залишається прецедентним. Так, судовий прецедент обгрунтував невідповідальність монарха («король не може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнатури («король не може діяти один»). Визнання судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу.

Обов'язкові прецеденти створюються лише так званими вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної Ради (у справах держав — членів Співдружності), Апеляційним судом і Високим судом.

Информация о работе Анлго-американська правова система