Анлго-американська правова система

Проте було б помилковим вважати, що у Великій Британії панування  прецеденту є повсюдним. Він застосовується лише в Англії та Уельсі. В Шотландії  і Північній Ірландії, а також  у деяких острівних територіях він  не набув значного поширення. Правові  системи Англії й Уельсу, Шотландії. Північної Ірландії існують відносно відокремлено. Їх відмінність одна від одної полягає в тому, що прецедент, закон, звичаї в них справляють не однаковий вплив на розвиток правової системи. Крім того, останнім часом кілька країн позаєвропейського загального права (в тому числі Канада і Австралія) заявили про свою правову автономію.

Статут (закон) з’явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався  внесенням виправлень і доповнень  до судової практики, але поступово  посів істотне місце в правовому регулюванні суспільних відносин. В останній чверті XX ст. Закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо - германського типу, і міцно утримує ці позиції й нині.

Закон в Англії –акт, прийнятий в установленому порядку  в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний монархом.

Існує потрійна система  офіційних правових актів:

1. закони, створені законодавчою владою (парламентом);
2. правила, встановлені виконавчою владою (королевою та її міністрами);
3. система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.

Всі закони Великої Британії мають рівну юридичну чинність, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни  та скасування. Це випливає із принципу парламентського верховенства, відповідно до якого закон може бути прийнятий лише парламентом і всі закони мають рівний статус. Незначна частина законів визнається частиною конституції. В Англії немає писаної (кодифікованої) конституції. Те, що зазвичай англійці називають конституцією, - це система норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежувати сваволю влади і забезпечувати права і свободи людини. Конституційне право носить поки що фрагментарний характер, проте кількість його джерел зростає. Конституційними статутами (законами) є: статус особи; виборче право; структура, повноваження і взаємовідносини палат парламенту; статус монарха; організація території і місцеве самоврядування. Таких актів у Великій Британії вже налічується понад 40.

На цей час закон  набув вагомішого значення і може скасувати прецедент. Рівень упорядкування закону зріс. Він створюється з урахуванням зарубіжного досвіду і через сприйняття досягнень у різних галузях законодавства країн як загального, так і континентального права.

Оскільки галузі англійського права виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, проблемі їх кодифікації приділялося мало уваги. Однією з специфічних рис загального права є відсутність цілком кодифікованих галузей права. Лише в останні два десятиліття відбувається очищення законодавства від фактично не чинних актів, а також об’єднання в єдиний акт нормативних положень різних законів, що стосуються одного питання . у 1965р. В Англії створено Правову комісію (така сама засновані в Шотландії) з метою підготовки проектів великих консолідованих законодавчих актів у різних галузях права. Нині підготовлені і частково ухвалені парламентом консолідовані акти, які регулюють переважну більшість правових інститутів з урахуванням норм статутного і прецедентного права. У 1977 р. Прийнятий Закон про національну службу охорону здоров’я , який консолідував більшість раніше створених актів у цій сфері. У 1980 р. Законом про охорону здоров’я та іншими законами до нього були внесені доповнення. У деяких законодавчих актах законодавець намагався вирішити проблеми несправедливих угод. Так, у Законі про споживчий кредит 1974 р. регулюється зміст договорів про надання кредитів споживачам. Правова комісія подала в 1989 р. проект кримінального кодексу для Англії та Уельсу.[16]

Щороку парламент приймає сотні нових законів з питань, які :

1. мають бути уточнені (зміна загального права);
2. не виникали під час розвитку загального права (створення норм, що не існували раніше).

Деякі сучасні закони складені в дусі континентальних  кодексів. У інших сферах суспільних відносин, наприклад,  кримінально – процесуальній, закони мають численні прогалини, що є підставою для лавірування та обхідних маневрів.

Збільшення ролі закону не означає  зменшення значення судового прецеденту як повноцінного джерела англійського права, а тим більше відведення йому ролі допоміжного джерела. Вважається, що закон, щоб перетворитися не на «паперовий», а на чинний, потребує прецедентів, що конкретизують, характер судових рішень. «Наближення» закону суддями до конкретного випадку відбувається як у процесі його застосування, так і при тлумаченні. Судове тлумачення стає новим прецедентом, яким пов'язаний правозастосовний орган (так звані «прецеденти тлумачення»). По суті, норма закону набуває реального змісту після застосування її у суді.

Отже, закон не можна  протиставляти прецедентній системі  права. Не принижуючи значення прецедентів, закон «уливається» у цю систему, стає її доповнюючою частиною, слугує її вдосконаленню і розвитку.

На відміну від романо-германського типу правової системи, де існує підзаконна нормотворчість виконавчих органів влади, в Англії вона споконвічна відсутня. Не було актів, які видавалися б «у виконання законів». Традиційним є «делеговане законодавство» — делегування парламентом своїх повноважень щодо прийняття нормативно-правових актів королеві, уряду, міністерствам, особливо в таких сферах, як охорона здоров'я, соціальне страхування, приватне судочинство. «Наказ у Раді», який видається урядом від імені королеви і Таємної ради, є найвищою формою делегованого законодавства. Оскільки парламент передає частину своїх законотворчих функцій відповідному органу, юридична чинність такого роду актів прирівнюється до закону. Вони підлягають виконанню всіма громадянами. Проте суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Делеговане законодавство і прості виконавчі акти можуть бути офіційно їм скасовані.

На місцях існує так звана  автономна правотворчість — акти місцевих органів влади, деяких установ  і організацій: англіканської церкви, профспілок, різних компаній — залізничних, будівельних, транспортних, газових, юридичного товариства тощо. Вони є локальними, оскільки поширюються на відповідну територію або обов'язкові лише для членів організації, в якій прийняті. Такі акти наближаються до актів правозастосовних органів і є підзаконними.

Юридична термінологія країн загального права часто  не збігається з нормативними поняттями  і термінами континентального права. Англійському праву притаманна стабільність юридичної мови, основ юридичного мислення, власних юридичних понять (довірча власність, зустрічне задоволення та ін.), які нерідко зовсім відсутні в праві країн континентальної Європи або не можуть бути адекватно переведені на їх мову. І навпаки, деякі типові поняття континентального права, привнесені в нього римським правом (батьківська воля, підроблення, непереборна сила, узуфрукт, юридична особа та ін.), відсутні в англійському праві.

Деякі інститути права  є традиційно англійськими, наприклад, траст (довірча власність). Крім інституту  довірчої власності, англійське право знає спільну власність і загальну власність. Якщо загальна власність ще стикається з романо-германською правовою системою, то спільна власність — форма суто англійська: ніхто не успадковує за померлим власником, а суб'єктом права є коло власників, що залишилися. Або, наприклад, на відміну від романського, англійське поняття договору містить лише угоди, що колись санкціонувалися позовом. Поняття договору не поширюється на дарування, довірчу власність, збереження, що раніше захищалися в іншому порядку. При оцінці конкретних видів неправомірної поведінки загальне поняття «вини» в англійському праві не має свого значення.

В Англії і США існує  особлива процесуальна техніка створення  і систематизації прецедентів. Ця техніка  аж до початку XIX ст. майже цілком захищала ці країни від впливу розвинутої законодавчої техніки континентальних країн  Європи, де створені складні правові конструкції, старанно розроблені законодавчі форми, чітко і продумано викладені юридичні норми. Водночас досягненням країн загального права є наявність великої і ґрунтовно розробленої системи доказів, що є результатом багатої судової практики.

Поділ між цивільним і кримінальним правом наведений на цій схемі. Королівські суди розглядають виключно кримінальні справи, суди графств — цивільні справи. Проте суд королівської лави як відділ Високого суду правосуддя розглядає апеляції від нижчих судів, предметом вирішення яких є кримінальні справи, а також цивільні спори. Високий суд правосуддя і Палата лордів розглядають усі справи, включаючи апеляції, що надходять із шотландських і північноірландських судів.[7]

У Англії кримінальний суд  може примусити підсудного сплатити штраф як покарання за його злочин і, можливо, оплатити витрати судового процесу. На відміну від Франції, де жертві злочину відшкодовується збиток суддею кримінального суду, в Англії жертва злочину подає позов для компенсації в цивільному, а не в кримінальному процесі.

Стандарти, що висуваються  до доказів (показань свідків) у кримінальному  процесі, є вищими, ніж у цивільному. Той, хто програв справу, ризикує  не тільки сплатити штраф, й опинитися  за фатами. В англійському праві  обвинувачення має довести «незаперечну» вину підсудного, а від позивача в цивільному процесі вимагаються докази з «балансу можливостей».

Панування прецеденту обумовило  підвищене значення процедурно-процесуальних  правил. Водночас Англія відійшла від  багатовікової традиції змагального процесу в його початковій формі і ввела інститут державного обвинувача, який за своїм розсудом може як підтримувати пред'явлене поліцією обвинувачення, так і відмовитися від нього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Розвиток і функціонування права США
1. Вплив англійського права на становлення правової системи США

Другу групу англо-американського типу правової системи очолюють США. Зазнавши значного впливу англійського права, ця країна є цілком самостійною  у правовому відношенні. Правова  „незалежність” Сполучених Штатів Америки почала складатися ще в XV||| ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодифікації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного (1808 р.).

Проте сам пособі процес правової „незалежності” держав, що входять  до системи англо-американського права, ще не означає „залишення” ними сформованого типу правової системи. У 1840 р. у Техасі мА у 1850 р. у каліфорнії, а згодом і в усіх штатах (за винятком Нового Орлеану/Луїзіана/), відбулося пристосування англійського загального права до місцевих умов. Так, у каліфорнії поширеним є прецедентне право, але закони кодифіковані за аналогією з кодифікацією в країнах романо-германського права. Право Луїзіані створювалося під впливом французького, Каліфорнії – іспанського права, більшість же штатів орієнтувалися на англійську правову систему. В них за основу було взято загальне право, сформоване в Англії до 1776 р., тобто до проголошення незалежності США.

За своєю структурою сучасне право США не відрізняється  від права Англії. Воно диференціюється  на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у  вигляді прецедентів. Процесуальне право превалює над матеріальним. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту).

 

2.2.Специфічні риси американської правової системи (у порівнянні з англійською)

1)При визнанні прецеденту – судового і адміністративного – як основного джерела права законодавство має більшу питому вагу в США, ніж в Англії. Це деякою мірою є наслідком: а) наявності в США федеральної конституції і конституцій штатів; б) відсутності в Англії писаної конституції.

2)За територією поширення закони поділені на загально федеральні та закони штатів. Особливе місце серед федеральних законів посідає Конституція США. За 200 з лишком років США першими у світі створили систему антимонопольних законів. У її формуванні брали участь усі гілки влади. Ця система виявилася ефективною. Вона сприяла збереженню і розвитку конкуренції і послужила зразком для багатьох інших країн.

Поряд із наявністю єдиного  федерального права в деяких сферах, що підпадають під виключну компетенцію федеральної законодавчої влади ( наприклад, федеральний патентний закон або закон про фабричні марки), особливу роль відіграють права штатів. Штати наділені широкою компетенцією у створенні власного законодавства і системи прецедентного права. Законодавча компетенція активно використовується ними, особливо в тих випадках, коли відсутній федеральний закон ( наприклад, законами штатів регулюються порядок розлучення, використання майна, види покарань). Штат не можуть приймати лише ті норми, що суперечать федеральним нормам, проте вони мають право їх доповнювати то вдосконалювати розбіжності в законодавстві між штатами (50 штаті із своїм законодавством і безліччю прецедентів) роблять правову систему США заплутаною, важкодоступною для пошуку необхідної норми.