Анлго-американська правова система

Прагнення канадських судів  затвердити свої рішення як національні  прецеденти тривалий час зазнавало  опору із боку Великої Британії. Рішення канадських судів підлягали  оскарженню Судовим комітетом Таємної  ради в Лондоні . На цей час система канадського загального права є самостійною. Її єдність забезпечується Верховним судом Канади і вищих судів провінцій, яким підпорядковані всі нижчі судові інстанції. Не втратили значення і увійшли до складу канадського загального права рішення англійських судів, прийняті раніше у результаті тлумачення чинних у Канаді англійських законів і норм загального права.

Лише з 1982 р. Канада одержала можливість самостійно видавати закони. Був затверджений двопалатний парламент  із широкими повноваженнями, у тому числі законотворчою функцією. Раніше закони створювалися британським парламентом. Конституційний закон 1982 р. установив, що з цього часу жодний акт британського парламенту не матиме сили в Канаді.

Оскільки Канада є  федеративною державою, законодавчі повноваження в ній поділені між парламентом (регулювання економіки, торгівлі, мореплавання, грошового обігу і банків, патентів і авторського права, кримінального права і процесу та ін. /всього 27 сфер/) і законодавчими зборами провінцій ( податки, освіта, виховання т мін.).

Канада, як і Англія, не має єдиної кодифікованої конституції. Конституцію Канади заміняють конституційні акти: Квебекський закон 1774 р., Конституційний закон 1791 р., Закон про об’єднання Канади 1840 р., Закон про Британську Північну Америку 1867 р., Конституційний закон 1982 р.[16]

Кодифікація цивільного і торгового права проводиться  лише в провінції Квебек,  яка  розвивалася під впливом французького законодавства. Квебекський Цивільний  кодекс 1866 р. в основному відтворив  структуру Цивільного кодексу Франції 1804 р. Чинний ЦК Квебека, що підтверджує культурну і правову самобутність провінції, цілком набрав сили в 1992 р. Він розроблявся з початку 1960-х років, приймався розділами (наприклад, другий розділ про сімейне право введений у дію в 1981 р.). поряд із голландським цивільним кодексом він є одним із найдосконаліших за структурою.

Цивільний процесуальний  кодекс Квебеку 1965 р. поєднав основні  риси цивільного процесу французької  моделі і процедури розгляду цивільних  справ, правил оцінки доказів англійського загального права. В інших провінціях Канади створюються не кодекси, а законодавчі акти, що регулюють значні правові інститути. Загальнофедеральним є Кримінальний кодекс 1955 р., що встановив заборону на застосування кримінальних покарань за діяння, не зазначені в ньому, але передбачені нормами загального права. Велика увага приділяється питанню уніфікації законодавства. З 1918 р. діють Федеральна комісія з правової реформи і Постійна конференція з уніфікації права в Канаді. Періодично обговорюються „модельні” проекти законів для рекомендації їх провінціям з метою подолання істотних відмінностей в їх законодавстві.

3.4.Особливості правової системи Австралії

Правова система Австралії  зазнала сильного впливу загального права з моменту створення тут англійських колоній (1788 р.). офіційний акт британської влади про поширення на Австралію загального права і парламентських актів був прийнятий у 1828 р. Основними джерелами австралійського права дотепер є судовий прецедент загального права і закон. Тоді ж була затверджена превалювання постанов Палати лордів і англійських апеляційних інстанцій над рішеннями австралійських судів. Вона діяла навіть в умовах, коли Австралія одержала можливість самостійно формувати свою правову і судову системи (за Конституцією 1900 р.). лише з 1960-х років австралійське загальне право почало позбавлятися розгляду його як частини англійського права і, врешті-решт, рішенням Судового комітету Таємної ради в Лондоні було закріплено як самостійна система права. Проте авторитет англійських суддів настільки укоренився у свідомості австралійських суддів, що вони традиційно посилаються у своїх рушеннях на заморських колег.

Загальне право і  законодавство Австралії відрізняються  від англійського і північноамериканського. Позаяк в США кожний штат має власне загальне право, в Австралії загальне право є єдиним для всіх штатів (їх шість) і територій (Північна та Австралійська столична). Єдність загального права забезпечується Верховним судом Австралії. Його рішення у скаргах на постанови суду будь-якого штату є обов’язковими для всіх судів. Рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів і територій мають силу прецеденту. Нижчі суди такої прерогативи не мають. Проте верховні суди не вважають себе пов’язаними своїми рішеннями, тоді як для нижчих судів вони є обов’язковими.

На відміну від загального права, єдиного для всіх суб’єктів  Австралійського Союзу, законодавство  становить систему законів, прийнятих  як загально федеральним парламентом, так і окремими штатами. Законодавчі повноваження суб’єктів федерації доволі широкі. Більшість суспільних відносин (відносини земельної власності і деяких інших видів відносин власності, договірні відносини, відповідальність за заподіяння шкоди тощо) регулюється законодавством штатів. Регулювання певної частини суспільних відносин знаходиться у спільній компетенції  Союзу і штатів. До виключної компетенції Союзу належить регулювання важливої і значної частини суспільних відносин (визначення юрисдикції судів і деякі інші питання правосуддя, питання наймання і звільнення, пенсійне забезпечення, шлюб і розлучення /крім приватних питань/, банківське і авторське право та ін..). у разі колізій між законами Союзу і штатів пріоритет мають загальносоюзні закони.

Кодифікація нормативних  актів відбувається на рівні штатів. Наприклад, кримінальне право кодифіковане в штатах Квінсленда пишаються своїм Кримінальним кодексом 1899 р., розробленим для Англії юристом Дж. Стифеном у 1877 р. Не прийнятий в Англії, він став чинним у їх штаті. В інших штатах і територіях проведено консолідації  актів за окремими видами злочинів (убивство, крадіжка та ін..).

На загальносоюзному рівні прийняті закони, що регулюють  діяльність компаній (Закон про корпорації 1989 р.), захист від різних видів забруднення  навколишнього середовища (такі акти приймаються й у штатах, наприклад, у Південної Австралії в 1987 р.). видано закони про скарги на дії посадових осіб, про страхування, про боротьбу з поширенням наркотиків та ін.. особливу увагу приділено регулюванню правового становища корінних жителів Австралії – аборигенів.[21]

Сучасне реформування законодавства  провадиться з метою встановлення однаковості законів Союзу і  штатів.

3.5.Характерні риси правової системи Нової Зеландії

Нова Зеландія потрапила  до сфери дії загального права і статутів (законів) Британії, коли стала її колонією (1840). Набуття незалежності в 1947 р. не усунуло панування на її території британських законів, прийнятих у 1840-1947 рр., якщо в них зазначалося, що вони поширюються на Нову Зеландію. До того безправний у законодавчому відношенні новозеландський парламент (створений ще у 1852 р.), провів титанічну роботу із заміни деяких англійських законів вітчизняними. Однак система загального права збереглася, збагатившись рішеннями вищих новозеландських судів. Юристи Нової Зеландії визнають силу судового прецеденту для себе і всіх нижчих судів. Судовими прецедентами вважаються рішення, прийняті вищими судовими інстанціями як у Новій Зеландії (обов’язковий прецедент), так і в Англії, Австралії, Канаді та інших країнах англо- американського права (переконуючий прецедент).

Законодавство Нової  Зеландії характеризується впорядкованістю. Перевага віддається не кодифікації, а  консолідації. Створено акти з найважливіших  правових інститутів права. Проте деякі  питання цивільного права (наприклад, зобов’язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, та ін..) ще не консолідовані. Закони, як правило, створені за англійським зразком. Наприклад, закони з питань діяльності компаній, торгівлі, транспорту складені відповідно до англійського законодавства і норм загального права. Кримінальне законодавство (акт 1893 р.) зазнало впливу від проекту Кримінального кодексу, складеного Дж. Стифеном для Великої Британії. На цей час діє Закон про злочини 1961 р. Це, власне кажучи, Кримінальний кодекс. Він діє разом із Законом про поліцейські порушення 1927 р. (у редакції 1965 р. із подальшими змінами) та іншими нормативно-правовими актами. [10]

Найвищими судовими інстанціями  в Новій Зеландії є Апеляційний  і Верховний суди. Апеляційний  суд (очолює систему судів) розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного Суду в цивільних і кримінальних справах і постанови установ адміністративної юстиції, арбітражного суду. Верховний суд (складається із голови і 25 суддів)розглядає складні цивільні в кримінальні справи, а також скарги на постанови, винесені у них магістратськими судами, у деяких випадках – рішення органів адміністративної юстиції. У розгляді цивільних справ Верховним судом беруть участь присяжні засідателі. Основна маса кримінальних і цивільних справ (крім справ про державну зраду, вбивство тощо)розглядається магістратськими судами – нижчою ланкою системи загальних судів.

Висновки

Англосаксонська правова  система представлена наступними країнами: Англія, США, Нова Зеландія, Канада, Австралія, Ірландія, що були колоніями Британської імперії.

В Англії періоду нормандського  завоювання існувала розрізнена, не зв’язана між собою локальна нормотворчість, заснована здебільшого на місцевих звичаях. Починаючи з X століття, королівські  судді починають формування єдиного для всієї країни прецедентного права. Вироблювані рішення приймаються за основу всіма іншими суддями. Під час відсутності прецеденту суддя самостійно формулює рішення в справі. Таким чином, суддя здійснює нормотворчі функції. Поступово складається єдина система судових прецедентів - так зване загальне право. Загальне право - це судове право, вироблюване суддями в процесі розгляду конкретних правових суперечок - казусів.

Одночасно існує й статутне право - система нормативно-правових актів, і прецедентне. Але головне джерело англосаксонського права - судовий прецедент. Суддя тут – суб’єкт правотворчості. Відомі аксіоми англосаксонського права: «право тільки там, де є судовий захист», «закон - це те, що про нього говорять судді», «якщо немає прецеденту - право мовчить». Сила прецеденту визначається місцем суду в ієрархії судової влади. Нижчі суди прецедентів не створюють. При цьому кожний суддя формально зв’язаний рішеннями вищестоящих і аналогічних судів.

Для англосаксонської системи права характерний не нормативний, а казуальний тип юридичної свідомості: факт тут рівняється не з нормативною моделлю, а з іншим аналогічним казусом, судовою й правозастосовною практикою. Тому такий тип права часто називають казуальним. Норми права в англосаксонських правових системах носять досить детальний, казуїстичний характер, оскільки формулюються у вигляді прецедентів при рішенні конкретних казусів - справ. Величезне значення надається формалізованим процедурам, процесуальним нормам, засобам юридичного захисту.

Відсутній розподіл права  на приватне й публічне. Як правило, немає й галузевого розподілу  норм. В англосаксонській моделі формальний пріоритет належить законодавству, але фактично все залежить від  розсуду судді, від того, як він  витлумачить і застосує норму закону. Саме на судове рішення, а не на первісну норму закону орієнтуються учасники правовідносин.

Тому судове рішення  має фактичний пріоритет перед  законодавством. У США суди здійснюють конституційний контроль за відповідністю  законодавчих актів Конституції країни, установлюючи прецедентні норми й виробляючи загально правові принципи.

До достоїнств англосаксонської правової родини відноситься гнучкість, оперативність, зв’язок з повсякденним життям, швидке пристосування права  до обстановки, що змінюється. До недоліків – не систематизованість системи права, його казуїстичність, недостатня визначеність.

Список використаної літератури

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2008. – 656 с.
2. C.Л.Лисенков.Загальна теорія держави і права.Навчальний посібник.-К.,2006.-355с.
3. Автор – упорядник Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. 3 – тє вид., змін. й доп. – Тернопіль: Карт- бланш, 2002. – 247.
4. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К. Атака, 2005. – 592 с.
5. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчіков, С. Л. Лисенков. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368 с.
6. Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /  Автор – упорядник Кравчук М. В. – К.: Атака, 2003. – 288 с.
7. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Упоряд. Л. М. Шестопалова. – К.: Прецедент, 2006. – 197 с.  
8. Зайчук О. Правові системи сучасності та тенденції їх розвитку//Право України-2002-7.с.23-26
9. Бошицький Ю.,Чернецька О.Реформування правової системи в контексті формування європейського правового простору//Юридичний вісник України-2009.-№49-50-с.18
10. М.С.Кельман,О.Р.Мурашин.Загальна теорія держави і права:Підручник К.: Кондор,2006.-477с.
11. Олійник А.Ю. та ін..Теорія держави і права:Навч.посібник-К.,2001.-176с.
12. Загальна теорія держави і права.М.В.Цвік,В.Д.Ткаченко,Л.М.Богачова.-Харків:Право,2002.-432с.
13. Английская судебная система: Учебник / Перевод с английского И.И. Иванова. - М.: Юристь, 2004. – 309 с.
14. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник – Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003
15. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основньїе правовьіе системи современности: Пер. с фр. В.А.Туманова.-М: Междунар. отношения,1996.-400 с.
16. Загальна теорія держави та права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова.-К.:Юрінком, 1997.-320 с.
17. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Навчальний посібник.-К.:Вілбор., 1997.-256 с.
18. Правовые системы стран мира. Энциплп. Справочник / Отв.ред.- д.ю.н., проф. А.Я.Сухарев.-М.:Издательство НОРМА-ИНФРА, 2000.-840 с.
19. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.-К.:Атіка.-2001.-176 с.
20. Романов А.К. Правовая система Англии: Учеб.пос.- М.: Дело, 2000.- 344 с.
21. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник/Под ред. В.А.Туманова.- М.: 2000-448 с.
22. Фридмэн Л. Введение в американское право. – М., 1993
23. Шемшученко Ю.С. Європейське право: теорія і практика // Адвокат. – 1998.
24.   Шишкін В. І. Судові системи країн світу: В 3 кн. — К.: Юрін-ком Інтер, 2001. - Кн. 1