Вікові особливості підлітків

Суб’єктивно тривожність переживається як неприємний стан, який супроводжується передчуттям і почуттям страху. До фізіологічних симптомів тривожності відносять серцебиття, пітливість і цілу низку інших тілесних проявів. Джерелом виникнення тривожності вважається сприйняття погрози “я”.

Вважається, що тривожність буде високою в тій мірі, в якій значимі інші схильні, за думкою індивіда, судити про нього негативно, відноситись до нього критично.

Низька самооцінка, видимо, пов’язана з високою тривожністю. Інакше кажучи, тривожність зростає тоді, коли індивід відчуває свою неадекватність і неефективність в повсякденному житті.

Тривожність буде високою і тоді, коли суб’єктивно сприймаєма оцінка інших не співпадає з самооцінкою і несе, в порівнянні з нею більш негативний характер. Тут тривожність, з усією вірогідністю, породжується погрозою самооцінці.

Поряд з пізнавальним і діловим спілкуванням існую інтимно-особове спілкування, змістом якого виступає співучасть партнерів в проблемах одне одного, можливість розділити з іншими своє духовне і практичне існування. Інтимно-особове спілкування виникає за умови спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, почуттів і намірів іншого, елпатією. Завдяки співучасті в інтимно-особових відношеннях виникає самоактуалізація індивіда, чому в найбільшому ступені сприяє вищі форми інтимно-особового спілкування – дружба і любов.

Біти в стані елпатії означає точно сприймати внутрішній світ іншого із збереженням емоційних і смислових відтінків. Ніби то стає цим іншим, але без втрати почуття “ніби то”. Так, відчуваєш радість або біль іншого, як він сприймає і відчуває їх причини, як вони сприймають. Але обов’язково має залишатись відтінок “ніби то”: ніби то я радуюсь чи засмучуюсь.

Алпатичний засіб спілкування з іншою особою має декілька сторін. Від передбачає входження в особовий світ іншого і перебування в ньому “як вдома”. Він включає постійну чутливість до змінюючихся переживань іншого – до страху або гніву, або захопленістю чи ніяковістю, одним словом, до всього, що відчуває він чи вона. Це означає тимчасове життя іншим життям, делікатне перебування в ній без оцінки і засудження. Це означає уловлювання того, що інший сам ледве усвідомлює. Але при цьому відсутні спроби розкрити взагалі неусвідомлювані почуття, оскільки вони можуть виявитись травмуючими.

Це включає повідомлення ваших вражень про внутрішній світ іншого, коли ви дивитесь свіжим і спокійним поглядом на ті його елементи, які турбують чи лякають вашого співбесідника. Це передбачає часте звертання до іншого для перевірки своїх вражень і уважне прислуховування до отримуваних відповідей. Ви довірена особа іншого. Вказуючи на можливі сенси переживань іншого, ви допомагаєте йому переживати більш повно і конструктивно. Бути з іншим таким засобом означає на деякий час залишити в стороні свої точки зору і цінності, щоб увійти в світ іншого без упередження. В деякому сенсі це означає, що ви залишаєте в стороні своє “я”. Це можуть здійснити лише люди, які почувають себе достатньо безпечно в певному сенсі: вони знають, що не втратять себе в інколись дивному світі іншого і що зможуть успішно повернутись в свій світ, якщо забажають.

Бути елпатичним важко. Це означає бути відповідальним, сильним і в той же час – тонким і чутливим.

Одним із центральних факторів, які обумовлюють високу продуктивність спілкування, є здатність людини адекватно відображати особові і індивідуальні особливості оточуючих людей.

Поряд з тим, в процесі пізнання людей, як правило, не усвідомлюючи цього, користуються запозиченням, стереотипним уявленням про особові властивості людей. Такі уявлення часто виявляються неадекватними, що пов’язано з тенденціями стереотипів до усталеності, неповної представленості в них істотних ознак та ін. Стереотипи сприйняття можуть біти національними, етнічними, рольовими, віковими, статусними та ін.[49]

Здатність за допомогою уявлення проникати в стан іншої людини формується у людини постійно і розвинута вона в різних людей неоднаково. Тут можна виділити декілька рівнів.

Перший (низький) рівень. Уявлення в цьому випадку пасивно. Спілкуючись з іншою людиною, індивід проявляє своєрідну сліпоту до переживань, мислей іншої людини.

Другий рівень – неупорядкована діяльність уявлення, яка іноді проявляється. Основна його особливість – виникнення по ходу спілкування окремих уривчастих уявлень про переживання іншої людини. Третій рівень характеризується проявом у особи здатності до мисленого відтворення переживань іншої людини не лише в окремих ситуаціях, а й на протязі всієї взаємодії з нею.

Але особа, як ми знаємо, на різних етапах розвитку розвиваються по різному. Таким чином, наступним етапом в нашій роботі буде аналіз розвитку особи в юнацькому віці з урахуванням, що спілкування є ведучим видом діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Роль спілкування в розвитку особистості старшокласників.

 

    У віковій психології, вік старшого школяра (ІХ-ХІ класи, 15-17 років), прийнято відносити до ранньої юності. Конкретний зміст юності як етапи розвитку особистості визначається насамперед соціальними умовами. Саме від соціальних умов залежить положення молоді в суспільстві, обсяг знань, якими їй належить оволодіти, ряд інших факторів.

Поряд з різноманітними закордонними теоріями та концепціями, які роздивлялись юнака такими, як біогенетична теорія Стенлі Хол (1882-1923), Арнольд Гезел (1880-1961); концепція персонологічної (особистої) орієнтації Едуард Інтронгер (1882-1963), Шарлота Бюлмер (1893-1982); Жан Пегаже (1896-1980) – специфіка юначого Мислення; психоаналіз Зинмунда Фрейда (1856-1939); неофрейдизм Ерік Еріксон (1902-1982), важливий внесок в розуміння юначої психології вніс представник гештальтпсихології Курт Левін (1890-1947). Він виходив з того, що людська поведінка є функція, з одного боку, особистості, з другого – оточуючого її середовища. Властивості середовища та властивості особистості взаємопов’язані. Як дитина не існує без сім’ї, школи та ін., так і ці суспільні інститути не існують окремо від взаємодіючих з ними та завдяки їм індивідів. Єдність та взаємодія всіх особистих та компонентів середовища Левін називає життєвим або психологічним простором.

Важливішими процесами перехідного віку Левін вважає поширення життєвого миру особистості, кола її спілкування, групової належності та типу людей, на які вона орієнтується. Достоїнство концепції Левіна полягає в тому, що він розглядає юність, як соціально-психологічне явище, пов’язуючи психологічний розвиток особистості із змінами його соціального положення. Але, ставлячи життєвий мир дитини в залежність від його безпосереднього оточення, мікросереди, Левін залишає в тіні його загально-соціальні детермінанти. Він не уточнює також вікових граней періоду моральності (промітності), зокрема, розбіжностей між підлітком та юнаком, та індивідуально-психологічних варіацій процесу розвитку. Між тим невизначеність вікового статуту не завжди означає також невизначеність рівня вимог та ціннісних орієнтацій. Емпірична перевірка теорії Левіна англійським педагогом Джоном Бамбаром (1973) показали, що поняття юначої маргінальності дуже розпливчасто і не пояснює конкретних варіацій, психіки та поведінки юнаків.

Левін та інші представники соціально-психологічної орієнтації пов’язують юначу маргінальність з особистостями соціального статуту.   Альтернативні теорії юначого віку аналізують різні сторони розвитку – фізичне дозрівання, розумовий розвиток, формування самосвідомості, зрушення в структурі стосунків, мотиваційні процеси та ін. Розглядались і в радянській психології .

Радянськими психологами докладно вивчались та описувались закономірності статевого визрівання, розумові інтереси, форми соціальної активності та зміст внутрішнього миру юнаків. Цим займались такі радянські психологи як Виготський Л.С. (1889-1960), Божавін Л.І. (1908-1981), Леонт’єв А.Н.(1893-1979), Ельконін Д.Б. (1904-1984) та ін.

Ельконін Д.Б. (1971) розглядав юначий вік з позиції культурно-історичної теорії та провів їх психологічний аналіз.

Що стосується точки зору  представника радянської психології Д.Б. Ельконіна, то спілкування включене в систему суспільно-корисної діяльності. В середині цієї діяльності відбувається оволодіння здатністю будувати відносини і розвиватись.

Але поряд з цим, внутрішній світ особи, поза шкільною діяльністю, дружба, кохання, випадають з даної концепція як дещо неістотне.[23]

Саме характерне для старшокласників – неоднорідність їх соціального статусу. З однієї сторони, продовжують хвилювати проблеми, успадковані з підліткового етапу, - відповідно вікова специфіка, право на автономію від старшого, сьогоднішні проблеми взаємовідносин, відміток, різноманітних заходів тощо. З іншого боку, перед ними стоять задачі життєвого самовизначення. Такий збіг внутрішніх і зовнішніх факторів або соціальна ситуація розвитку (Л.С. Виготський, Л.І. Бажович) визначають і особливості розвитку особистості в старшому шкільному віці. Саме на основі нової соціальної ситуації розвитку відбувається корінна зміна в змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій особистості, старшокласника, що визначає зміни і інших його психологічних особливостей. Таким чином, юнацький вік (згідно недостатньо точному, але образному і зрозумілому визначенню багатьох педагогів і психологів) виступає як своєрідна риса між дитинством і дорослістю.

Отже, старший школяр знаходиться ніби на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для нього набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати (а чи турбують?) багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.

    Не випадково Л.І. Бажович (1968) і багато інших дослідників цього віку (І.С. Кон, 1978-1980; О.С.Мудрик, 1984; Є.А.Шумілін, 1982 та ін.) пов’язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків.

    Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється саме істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості.

Ми згодні з тим, що самовизначення – центральне питання в ранньому шкільному віці, але нам хотілось би внести в цю проблему деяке уточнення. Дані наших досліджень дозволяють говорити, що в старшому шкільному віці формується не саме самовизначення – особисте, професійне, а психологічна готовність до нього.

Готовність до самовизначення передбачає формування у старших школярів стійких, свідомо вироблених уявлень про свої обов’язки і права по відношенню до суспільства, інших людей, моральних принципів і переконань, розуміння обов’язку, відповідальності, уміння аналізувати власний життєвий досвід, спостерігати за явищами сучасності в надавати їм оцінку тощо.

Іншими словами, психологічна готовність до самовизначення передбачає формування у старшокласників деяких психологічних утворень і механізмів, що забезпечують їм в подальшому свідоме, активне і творче життя.[58]

    Одна з найважливіших психологічних характеристик зрілої особи – її ціннісні орієнтації (ЦО). Фактично це проблема сенсу людського існування. Підходячи до сенсу життя як необхідності її психологічної виправданості, О.М. Леонт’єв відмічав: “… ведучий мотив – мета підноситься до суто людського і не уособлює людину, а зливає її життя з життям людей, їх добробутом… такі життєві мотиви… здатні створити внутрішню психологічну виправданість її існування, яка складає сенс життя”.

В ряді досліджень відмічається, що юнацький вік сенситивний, дуже благоприємний для утворення ЦО як стійкої властивості особистості, що сприяє становленню світогляду школярів, їх відношення до оточуючої дійсності (М.А. Волкова, 1984; В.Д. Єрмоленко, 1984; Б.С. Круглов, 1983; О.С. Шаров 1986). В цих дослідженнях встановлено, що ЦО особи слід вивчати з точки зору виявлення їх психологічної суті, причин виникнення, механізмі формування і розглядати як певний результат особистого розвитку, як результат взаємодіє суб’єктивних і об’єктивних детермінант цього розвитку.

В залежності від того, на яких цінності орієнтується школяр (до чого в життя він прагне, що в цьому житті він бажає створити або отримати, в чому бачить особову цінність спілкування, своєї діяльності тощо), ми можемо казати про соціальну зрілість. Іншими словами, про особову зрілість старшокласників ми можемо судити по тому, наскільки змістовний бік ЦО, характерний для цього вікового періоду, буде відповідати інтересам суспільства.

    Вікові особливості характеризують певну тенденцію розвитку особи на даному віковому етапі і існують завжди в вигляді індивідуальних варіантів розвитку особи конкретних дітей. Розвиток особи – складний довгий процес, який має привести до формування людської індивідуальності або зрілості особистості, що передбачає можливість постійного розширення своєї активності, сфери своїх взаємовідносин з другими людьми і речами, ці відношення опосередковані.

    Старший шкільний вік – це період виробітки поглядів і переконань, формування світогляду.

    У зв’язку з самовизначенням виникають потреби розібратись в оточуючому і в самому собі, пошуку сенсу життя взагалі і, зрозуміло, свого життя.

    Старшокласники переходять до систематичного засвоєнню теоретичних основ різноманітних навчальних дисциплін. Для навчального процесу в старших класах характерне систематизація і узагальнення знань по різним предметам,  встановлення змістовних міжпредметних зв’язків, що створює грунт для оволодіння найбільш загальними законами природи, суспільного життя та пізнання. Це ніби розширює те середовище, в якому живе старшокласник: його світогляд виступає і як типова особливість, і як фактор, який завдає вирішального впливу на весь психічний розвиток, і як умова, як визначає розвиток пізнавальної діяльності, самосвідомості, самовиховання і направлені особи старшого школяра.

В старшому шкільному віці посилюється суспільна направленість особи учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям.

Наприклад, по даним дослідження, учні молодшого шкільного віку в ситуації, коли потрібно було сказати, куди і на що були б витрачені гроші в 80 % всіх вивчених випадків вказують на себе, і лише в 20% випадків декларують бажання зробити щось для інших. При цьому в 15% випадків характерне зазначення близьких людей. В старшому шкільному віці картина істотно змінюється. В 48% випадків було виражене бажання зробити щось для інших, при цьому у всіх цих випадках вказується про допомогу школі, місту, суспільству, іншими словами в якості об’єктів виступає широке соціальне оточення.

Юнацтво – період завершення формування особистості. Але не можна забувати, що старшокласник вже є особистістю, часто досить яркою і своєрідною.