Шпаргалка по "Украинскому языку"

Основне призначення –  регулювати ділові стосунки та обслуговувати  громадські потреби в типових  ситуаціях. Специфіка – нейтральний  тон викладу, лише в прямому значенні, точність та ясність викладу думки  повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю і послідовністю здійснення фактів (1,2,3…), наявність усталених  одноманітних мовних зворотів (кліше), висока стандартизація висловів, сувора регламентація тексту, синонімія  має бути звернена до мінімуму і  не викликати двозначності сприймання.

Мовне кліше — це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю. Наприклад: з метою підвищення якості продукції.

Лише в офіційно-діловому стилі допустимі мовні кліше, стереотипні конструкції, як-от: з  метою; у зв'язку з тим, що (через  те, що); з огляду на те, що; зважаючи на те, що; зважаючи на викладене вище; відповідно до; в порядку...; згідно з; по лінії; оскільки... то; або усталені словосполучення: прошу дозволити; взяти до уваги; довести до відома; взяти за основу; взяти зобов'язання; таким чином; ми, що нижче підписались, та ін. У цьому стилі небажана багатоманітність виражальних засобів — універсалізація форм висловлення думки полегшує сприйняття змісту документа, концентрує увагу на кожному його положенні, спрощує процес складання окремих видів ділових паперів. Тут недопустиме вживання емоційно-експресивної, діалектної, просторічної та іншої стилістично-маркованої лексики, розмовних конструкцій, адже тон ділового мовлення — нейтральний, колорит — офіційний. Зате абревіатури трапляються часто (назви установ, організацій, служб, приладів, обладнань, систем), і вони повинні бути загальноприйнятими, а не вузьковідомчими.

Мета офіційно-ділового стилю  — інформативність та чіткість викладення цієї інформації. Звичайною формою офіційно-ділового стилю є монолог.

В офіційно-діловому стилі  завжди присутній попередній відбір мовного матеріалу. Також вироблена  система норм і правил заповнення та складання документів, вона викладена  у спеціальних нормах і наказах.

В офіційно-діловому стилі  використовуються нейтральні мовні  одиниці, певна ділова термінологія і фразеологія. Більшість слів реалізують свої прямі значення. Широко використовуються стандартні мовні формули (чинне  законодавство, звіти подавати щомісячно), складні й складені прийменники  й сполучники, віддієслівні іменники (подання, клопотання), складні розгорнуті речення (з огляду на те, що...). В офіційно-діловому стилі зазвичай є неприпустимим  використання будь-яких експресивних мовно-стильових прийомів і засобів.

Офіційно-діловий стиль  потребує максимально точного викладення думки, це має запобігти подвійному або неточному різнобічному тлумаченню змісту документів. Лексика офіційно-ділового стилю є термінологізованою за рахунок  спеціальних сталих виразів та термінів: дипломатичних, юридичних, законотворчих, суспільно-політичних.

Мова стандартизована: ділові штампи, усталені словесні формули (на підставі наказу, у зв’язку з, відповідно до, до заяви додаю). Відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики. Мінімум вигуків, часток, слів з суфіксами суб’єктивної оцінки. Уживання віддієслівних іменників, нагромадження родових відмінків. Прямий порядок слів.

Офіційно-діловий стиль  має такі підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, реґламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами, реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Реґламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах.

Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й реґламентує правові й конфліктні відносини:

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.

Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та реґламентує:

Стандартизація — ознака лише офіційно-ділового функціонального стилю літературної мови.

18. Поняття про документ, його  властивості та вимоги при  його складанні

Документ (лат. “доказ”) – засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності й розумову діяльність людини. Має правове й господарське значення - може служити писемним доказом, а також джерелом різноманітних відомостей довідкового характеру (носій інформації); основний вид ділового мовлення. Він фіксує і передає інформацію, підтверджує її достовірність, об'єктивність; це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.

Документи виконують офіційну, ділову й оперативну функції, оскільки вони — писемний доказ, джерело відомостей довідкового характеру.

Оформляють документи  на папері, фотоплівці, магнітній та перфострічці, дискеті, перфокарті.

У практичній діяльності установ, організацій і підприємств найчастіше використовуються текстові документи, інформація яких фіксується рукописним, машинописним чи друкарським способом.

Властивості документа: 1. знаковість; 2. семантичність; 3. відображення (втілення) розумової діяльності людини; 4. відображення об'єктивної дійсності; 5. дискретність; 6. безперервність; 7. збереження як змісту, так і матеріальної форми документа при його "споживанні"; 8. можливість охарактеризувати будь-який документ за формулою "хто, що, яким каналом, кому, з яким ефектом повідомляє"; 9. діяльнісний характер.

До документа ставляться такі вимоги:

• Повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності з її компетенцією.
• Не повинен суперечити діючому законодавству і директивам вищестоящих органів.
• Повинен бути достовірним і відповідати завданням конкретного керівництва.
• Повинен бути складений за формою.
• Бездоганно відредагований і оформлений.

Зовнішній вигляд документа  є незаперечним свідченням стилю  роботи управління, дисципліни й особистої  культури працівників. Якщо документи  виконані неохайно – значить в  установі низька культура праці.

Основою службового документа  є текст, який має чітко й переконливо  відбивати причину і мету його написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки.

Текст поділяється на взаємозумовлені  логічні елементи: вступ, основну  частину (доказ), закінчення. У вступі зазначається причина написання документа. В основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування. У закінченні вказується мета, заради якої складено документ.  

19. Стилістична система української  мови. Основні ознаки функціонування  стилів

Стилістична система української  мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Це мова державного урядування й громадських та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; нею користуються в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Існують такі основні функціональні  стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен стиль  має:

— сферу поширення (коло мовців);

— призначення;

— систему мовних засобів;

— стилістичні норми;

— підстилі;

— жанри реалізації.

Кожен зі стилів має свої характерні особливості й реалізується у властивих йому жанрах.Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та ін. ознаками. У межах кожного мовного стилю сформувалися й формуються власні різновиди — підстилі, орієнтовані на досягнення конкретних завдань спілкування.

 

20. Текст в теорії лінгвостилістики

Текстоцентричний підхід до вивчення мовних одиниць потребує посиленої уваги до поняття «текст», власне, з’ясування того, що входить в це неоднозначне поняття.

Найзагальнішим і найпоширенішим є таке визначення: «Текст (від лат. іехіит — 
тканина, з’язок, побудова) — це об’єднана змістовим зв’язком послідовність мовних одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність»2.

Більшість дослідників, оперуючи терміном «текст», або уникають давати визначення тексту як універсальної мовної одиниці, яку важко точно означити.

На сьогоднішній день текст  розуміється як цілісне комунікативне  утворення, що відрізняється структурно-семантичною, композиційно-стилістичною і функціональною єдністю і характеризується певним набором категоріальних ознак (текстових  категорій), таких як інформативність, завершеність, лінійність, інтегративність, рекуративність (повторюваність),  що особливим  чином проявляються на над фазовому рівні. Хоча текст зовнішньо представлений послідовністю лінійно розташованих речень, абзаців та інших фрагментів, він є якісно новим утворенням, що не зводиться до суми складових його елементів. У даній трактовці текст виступає самостійним об’єктом лінгвістичного та лінгвостилістичного аналізів [5: 201].

Однією з основних задач  лінгвістики тексту є виявлення, систематизація і опис категоріальних якостей тексту, що надають йому якісну своєрідність, зі своїми змістовими та формальними одиницями.

Одним з суттєвих параметрів будь-якого тексту є приналежність  його до певного стилю і жанрова  оформленість. Закономірності організації  тексту різних стилів вивчаються функціональною стилістикою, риторикою, а літературний жанр тексту як історично складений  тип літературного твору, що має  набір суттєвих ознак, естетичних якостей, є предметом вивчення літературознавства. Проте суттєві параметри тексту в загальному вигляді повинні  бути охарактеризовані і при філологічному  аналізі тексту на попередньому етапі  його вивчення.