Шпаргалка по "Украинскому языку"

3) від третьої особи  однини, напр.: “Комісія виявила...”, “Управління вважає...”,”Відділ здійснює такі функції...”. Таку форму викладу найчастіше використовують у положеннях, інструкціях, актах, довідках тощо.

5. Мовна політика в Україні

Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою  певного політичного курсу держави.

Пріоритетом мовної політики в Україні  є утвердження і розвиток української  мови - головної ознаки ідентичності української  нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну  більшість її населення, дала офіційну назву державі.

Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні  є Конституція України (ст. 10), Закон  України "Про мови в Українській  PCP", "Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України.

У рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення статті 10 Конституції України подано визначення державної мови: "Під  державною (офіційною) мовою розуміється  мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового спілкування у публічних  сферах суспільного життя".

Конституційний Суд України  робить вмотивований, обгрунтований  висновок: "Таким чином, положення  Конституції зобов'язують застосовувати  державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових  осіб під час виконання ними службових  обов'язків у роботі й діловодстві  тощо, органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі  в державних і комунальних  навчальних закладах України".

Це рішення "є обов'язковим  до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим". Отже, державність української мови є невід'ємним атрибутом конституційного  ладу держави, атрибутом нації.

Державна мовна політика має  унеможливлювати перетворення України  із суверенної національної держави  у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна  рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна  комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.

Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких  пріоритетних напрямках:

1) внесення на розгляд Верховної  Ради України проекту закону  України про розвиток і застосування  мов в Україні;

2) приведення мовного законодавства  і практики його застосування  у сувору відповідність з Конституцією  України та Рішенням Конституційного  Суду України;

3) утвердження української мови  як державної в усіх сферах  суспільного життя на всій  території України;

4) створення незалежної нормативної  бази підтримки і пільг для  україномовних ЗМІ;

5) вироблення дієвих засобів  захисту від актів зовнішньої  мовно-культурної експансії та  публічної дискредитації української  мови;

6) поліпшення якості українського  на теле- і радіоканалах України;

7) сприяння розвитку мов національних  меншин;

8) запобігання дискримінації за  мовною ознакою;

9) сприяння підвищенню загальної  культури громадян України;

10) створення системи контролю  за дотриманням мовного законодавства¹⁰;

11) врегулювання питань, пов'язаних  з удосконаленням юридичної відповідальності  за порушення законів, які регулюють  питання використання державної  мови.

Звичайно, вирішенням цих питань не вичерпується державна мовна політика. Держава має робити реальні кроки, щоби мовний резонанс став реальністю.

 6. Мовна норма. Типи мовних норм.

Українська літературна  мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами  слова, характеризується наявністю  сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість - головна ознака літературної мови.

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

1. орфоепічні норми (вимова); 
   Наприклад: (молод'ба)
2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); 
   Наприклад: вихо!дити- ви!ходити
3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);
4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);
6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);
8. орфографічні норми (написання слів);
9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів  змінюються. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української  мови.

Культура писемного й  усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом  спілкування, полягає в тому, щоб  досконало знати мовні норми  й послідовно дотримуватися їх.

7. Мова і культура мовлення

Слово, мова - показники  загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури. За В. Радчуком, "слово - візитна картка віку, професії, соціального  стану" людини. Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі  спілкування, зокрема під час  виконання професійних обов'язків. Вона виявляється у володінні  професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно  послуговуватися комунікативно  виправданими мовними засобами залежно  від мети і ситуації спілкування. Усі ці критерії регламентує мовознавча наука - культура мови.

До якої би сфери не відносилося  поняття "культура мови", воно завжди репрезентує три основні аспекти: ортологічний, комунікативний і етичний.

Отже, культура мови - це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти  репрезентації мовної системи. Вона не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.

Правильність мовлення - це базова вимога культури мови, її основа.

Чи важливо знати норми  української літературної мови особі, щоденною практикою якої є ділове спілкування? На це запитання можна  відповісти однозначно: - Так! Адже особа  з низьким рівнем мовної культури, яка не вміє висловлювати свої думки, яка припускається помилок під  час спілкування, приречена на комунікативні  невдачі. Особливо важливо для всіх фахівців оволодіти нормами мови документів і усного ділового спілкування.

Нормативний аспект культури мови - один із найважливіших, але не єдиний. Можна, не порушуючи норми  української літературної мови, справити негативне враження на співбесідника.

Мова має величезний запас  мовних засобів, якими треба послуговуватися, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників. Усі  ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передовсім становлять комунікативний аспект культури мови.

Етичний аспект культури мовлення вивчає лінгвістична дисципліна - мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати  іншого, вчасно й доречно підтримати тему.

Отже, високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння  літературною мовою, її нормами в  процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення  культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування  в мовленні - спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в  процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення - невід'ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення - важлива  умова професійного успіху та фахового зростання.

8. Комунікативні ознаки культури мови

Мовленнєва  культура особистості великою мірою  залежить від її зорієнтованості  на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Головними комунікативними  ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність ідоцільність.

Правильність - визначальна  ознака культури мовлення, яка полягає  у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).

Змістовність передбачає глибоке усвідомлення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, різнобічне та повне розкриття  теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов'язана з такою ознакою, як лаконічність, яку репрезентує  крилатий вислів: "Говоріть так, щоб  словам було тісно, а думкам просторо".

Важливим критерієм бездоганності  мовлення є його послідовність, себто  логічність. Щоб виклад думок був  послідовним (логічним), насамперед треба  скласти план або тези висловлювання, в яких була би внутрішня закономірність, послідовність, вмотивованість, що відповідають законам логіки.

Причини логічних помилок:

o тавтологія: моя автобіографія,  захисний імунітет, висловити свою  думку;

o поєднання логічно несумісних  слів: убивчо щедрий, страшно красивий;

o порушення порядку слів  у реченні: Гнів зумовлює біль (чи Біль зумовлює гнів);

o неправильне вживання  похідних сполучників української  мови: не стільки..., скільки (треба не так..., як); чим..., тим (треба що..., то); у той час як (треба тоді як):

1. Страшні не стільки  процеси, скільки провокації (правильно: Не так страшні протести, як провокації.)

2. Чим далі, тим  гірше (правильно: Що далі, то гірше.)

3. Уряд України намагається  подолати кризу, у той час  як його опоненти ускладнюють  цю проблему (правильно: Уряд України  намагається подолати кризу, тоді як опоненти ускладнюють цю проблему);

o помилкове поєднання  дієслівних зв'язок української  мови становить і являє собою, утворюючи зв'язку становить собою замість є [становить): Реформа становить собою частину державного процесу (правильно: Реформа є частиною державного процесу. Реформа становить частину державного процесу).

o вживання пасивних конструкцій,  до складу яких входять дієслова  на -ся, замість активних конструкцій:  Президент обирається народом  (правильно: Народ обирає Президента).

Можна продовжувати перелік  логічних помилок, що виникають внаслідок  порушення хронологічної точності, не розмежуванням конкретного і  абстрактного понять, розширенням і  звуженням понять, недоречним вибором  синтаксичних конструкцій тощо. Більшість  таких помилок мають логічне  підґрунтя, тому мову треба вивчати  впродовж усього життя. Логічність мовлення перебуває в тісному зв'язку з  точністю.

Точність великою мірою  залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від  активного словникового запасу. Висловлюючи  власні думки, слід добирати слова, які  найбільше відповідають змісту, зокрема  варто користуватися словником  синонімів, тлумачним словником  тощо.

Отже, точність - "це уважне ставлення до мови, правильний вибір  слова, добре знання відтінків значень  слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків  між членами речень"¹¹.

Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими  мовними засобами висловлення думки  у межах відповідного стилю. Лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови є джерелом багатства, різноманітності мовлення. Якомога повніше треба використовувати  емоційно-образну лексику, стійкі вислови, урізноманітнювати своє мовлення синонімами, фразеологізмами.

Виразність мовлення досягається  виокремленням найважливіших місць  свого висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення. З  цією метою треба застосовувати  виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну  виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.

Доречність і доцільність  залежить передовсім від того, наскільки  повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. А ще треба уникати  того, що могло б уразити, викликати  роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника  в тактовній формі.