Шпаргалка по "Украинскому языку"

Чистота мовлення - це відсутність суржику. Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови, соціальним злом. Суржик охоплює всі мовні рівні. Особливо потерпає від нього усне українське мовлення, а отже, вимова слів. Потрібно усвідомити, що розмовляти суржиком - це ознака мовленнєво-мисленнєвого примітивізму, неосвіченості, провінційності, байдужості до своєї мовної поведінки, а отже, неповаги до української мови, свідчення неможливості професійного зростання.

Культура мови починається  з самоусвідомлення мовної особистості.Шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. їх можна визначити як тверді принципи і як звичайні практичні поради:

• свідомо і відповідально ставитися до слова;

• стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником
• створити настанову на оволодіння нормами української літературної мови, на удосконалення знань.
• читати художню літературу
• оволодівати жанрами функціональних стилів.
• активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук
• удосконалювати фахове мовлення.
• прислухатися до живого слова високих авторитетів на сцені, на трибуні, за кафедрою, у храмі та в інших сферах і наслідувати найкращі зразки;
• не піддаватися впливам "модних" тенденцій, аби прикрасити мовлення екзотичним чужомовним словом, "демократизувати" жаргонізмом; уникати мовної агресії;
• намагатися не впадати в крайнощі - не бути ні сором'язливим маломовним мовчуном, ні велемовним самовпевненим балакуном, а говорити тільки тоді, коли є що сказати.

14. Мовна норма у віртуальному  просторі

Сьогодні людство все  частіше стикається з новою особистістю  – особистістю, що живе Інтернет-спілкуванням. У зв’язку з цим відбувається не тільки трансформація свідомості, але й організація нового способу  мислення. Безперечно, що сучасний інформаційний  простір  значною мірою впливає  й на мовну ситуацію, яка формується у віртуальному світі, що називається  Інтернет. Інтернет – особливе комунікативне  середовище, місце реалізації мови. Причинами звернення до Інтернету  як інструменту спілкування можуть бути такі: недостатнє задоволення  «спілкувальних» можливостей у  реальних контактах; реалізація якостей  особистості чи програвання ролей, які неможливі у реальному  житті; анонімність (дозволяє вільно висловлювати думку); відсутність єдності простору і часу, що дозволяє одночасно спілкуватися з людьми з інших часових поясів.

Сьогодні можна з упевненістю  говорити про зародження нового стилю  – стилю Інтернет-спілкування.

Аналізуючи приклади, взяті  з так званого «комп’ютерного мережного сленгу», можемо стисло схарактеризувати особливості мови Інтернет-спілкування.

1. Оскільки інформація, що  передається, має максимально  стислий зміст, вона подається  без  розділових знаків та  розрізнення великих і малих  літер.

2. Спостерігається вживання  російських слів (пока, приветики), позначене елементарним незнанням або небажанням правильного написання слів (извените, памагите). Принцип «пишу, як чую» стає в Інтернеті комунікативною нормою.

3. Традиційними стали  абревіатурні скорочення англійських  виразів (ok – з англ. o’key – добре; norm – усе нормально), молодіжні сленгові слова (мобілка, по ходу).

4. «Смайлики» (посмішки). Це  спеціальні знаки, якими можна  виражати свої почуття при  написанні листів чи відповідей  на них.

  4. На синтаксичному рівні вживаються односкладні означено-особові речення (Сижу за компом), еліптичні речення (Буду завтра).

5. У словах, фразах чи  реченнях великими буквами виділяються  окремі букви або буквосполучення,  що вказує на посилення емоційності  та експресивності (АааУУУУУууууууу!  ПроШШШу!).

6. В текстах, які представлено в електронному вигляді, використовуються не лише лінгвістичні, а й паралінгвістичні засоби, наприклад, малюнок, фотографія, а також застосовуються різні шрифти, кольори, графічні символи тощо.

7. Процес комунікації  поділяється на окремі фрагменти  - комунікативні акти. Класичною  моделлю комунікативного акту  є діалог, як комунікативна взаємодія,  щонайменше, двох учасників. Учасники  мають певний комунікативний статус, який виявляється, підтримується і обігрується в процесі комунікації за допомогою сукупності спеціальних прийомів і навичок, що можна визначити як етикет. Комп'ютерна комунікація також регулюється набором правил, які і називаються «Netiquette» або «мережний» етикет.

 

Поряд з типовою неоднорідністю, комп'ютерний дискурс характеризує і жанрове розмаїття. Можна виділити загально-інформаційні жанри (сайти  електронних ЗМІ, сайти великих  провайдерів Інтернет-послуг), науково-освітні  та спеціальні інформаційні жанри (електронні наукові та навчальні видання, наприклад, монографії, наукові статті, інтерактивні навчальні курси), художньо-літературні  жанри, що містять оцифровані твори  світової класики, а також літературні  твори, які з самого початку створюються  для публікації лише в глобальній мережі, так звана «мережература».

 

На даний момент вже  можна говорити про виникнення поряд  з усної та письмової особливої  третьої форми - електронної мережної мови, а також певного комунікативного  середовища, яке вона обслуговує.

15. Стандарт і субстандарт. Нормативні  вимоги до усного і писемного  висловлювання

Ознакою національної мови є її багатовимірність, що виявляється  у співіснуванні в ній мовного  стандарту та субстандарту (арго, жаргонів, сленгу). Між указаними лінгвальними феноменами існує діалектичний зв’язок, який сприяє розвитку національної мови та збагачує уявлення про неї.

Арго – це таємна мова, якою користується члени закритої групи, а жаргон – атрибут негерметичної  групи, це соціальний діалект певної вікової спільноти чи професійної  корпорації. На відміну від арго і жаргону мовне середовище усного спілкування великої кількості  людей, яке відрізняється від  мовної норми, отримало назву «сленг». сленг – це емоційно-забарвлена лексика, яка виникає й існує  внаслідок установки на інтимний, фамільярно-знижений стиль розмови  за соціально-мовної єдності тієї чи іншої групи носіїв.

Сленг характерний перш за все для молоді. Цим він відрізняється, з одного боку, від жаргонів, що об’єднують різні категорії мовців за родом  занять, захопленнями, суспільним становищем тощо, а з другого – і від  арго, яким користуються члени закритої соціальної групи.

До субстандарту ставляться мовні елементи, які мають властивості  системи, які проявляються на всіх мовних рівнях. До типових мовним сферам субстандарта належить діалект, а також мова фольклору. Розмовний кодифікований і некодифицированной мова займає проміжне положення між стандартом і субстандартом.

 

Вимоги до усного висловлювання:

1. Ясність, недвозначність у формулюванні думки.
2. Логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення.
3. Відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення.
4. Співмірність мовних засобів та стилю викладу.
5. Різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця)
6. Самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, зіставленнях, у побудові висловлювань.
7. Виразність дикції, відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків. Специфіка писемного мовлення полягає в тому, що воно є вторинним стосовно усного. Писемне виникло пізніше від усного і спирається на нього, як на своє джерело.

Вимоги до писемної мови:

- точність,

- послідовність і лаконічність,

- виклад фактів,

- гранична чіткість у  висловлюванні.

 

 

16. Структура діалогу. Культура  діалогу.

Діалог - двосторонній обмін  інформацією між людьми, людиною  та ЕОМ в вигляді питань та відповідей.

Для того, щоб досягнути  своєї мети кожний із співрозмовників  реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідною для діалогу є правила ведення  розмови: а) повідомлення подається  певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять  мовлення зрозумілим, послідовним.

Існує типовий набір смислових  частин розмови (структура діалогу):

1) установлення контакту  із співрозмовником (зоровий — мовленнєвий, зоровий + мовленнєвий);

2) початок розмови;

3) розвиток теми (реакція  співрозмовника + репліки); кінцівка  розмови.

Культура  діалогу.

Правила для того, хто говорить:

• доброзичливість, повага до партнера, з яким спілкуєтесь;

• ввічливість, відсутність  категоричності;

• скромність у самооцінках, ненав'язливість;

• орієнтація на партнера, створення  для нього психологічного комфорту;

• постійне стимулювання зацікавленості партнера до проблем спілкування;

• логічність у викладі  своїх поглядів та пропозицій;

• підтримка уваги партнера, стимулювання його активності в сприйнятті;

• вибір такого стилю  розмови, який був би сприятливим  не тільки для ситуації спілкування, а й для сприйняття партнером.

• враховувати дистанцію  в спілкуванні, систему жестикуляції і міміки тощо.

Правила для тих, хто слухає:

• не шкодуйте часу для того, щоб вислухати партнера;

• терпимо й шанобливо  ставтесь до того, хто говорить;

• не перебивайте партнера, вислухайте його до кінця;

• дайте партнерові виявити  себе в спілкуванні, стимулюйте його активність;

• використовуйте мовні, жестові, мімічні засоби емоційно-психологічної  підтримки того, хто говорить.

Дотримання запропонованих правил сприятиме безконфліктному  спілкуванню.

17. Офіційно-діловий стиль. Його  особливості. Мовні кліше.

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо. Це один із найдавніших стилів. Його ознаки знаходимо в документах XI-X11 ст. (Мстиславова  грамота 1130 р.), в українсько-молдавських  грамотах, українських грамотах XIV-XV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди тощо).

Сфера вживання. Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Призначення - регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей.

Жанри офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль вживають у текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, діловому листуванні, а також під час виступів на зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові керівника з підлеглим.

Загальні позамовні  ознаки офіційно-ділового стилю. Основними загальними екстралінгвістичними ознаками офіційно-ділового стилю в плані змісту є:

• офіційний характер - характер і зміст інформаційних зв'язків між учасниками ділового спілкування (установами, організаціями, закладами, підприємствами, посадовими особами, працівниками) регламентуються чинними правовими нормами, залежать від місця в ієрархії органів управління, компетенції, функціонального змісту їхньої діяльності.
• адресність - специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім відправником ділової інформації і кому безпосередньо вона адресована, офіційний автор та адресат документа завжди відомий, здебільшого ним є організація.
• повторність дій і ситуацій - це суттєвий чинник ділового спілкування. Управлінська діяльність - це завжди „гра за правилами". Внаслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використання однакових мовних засобів.
• тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це є наслідком певної стабільності її функцій.
• смислова точність, ясність, які поєднуються зі стислістю, лаконічністю висловлювання, строгою послідовністю викладення фактів.
• висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяють на параграфи, пункти, підпункти).
• документальність - кожний офіційний папір мусить мати характер документа, тобто бути об'єктивним, достовірним, зберігати стабільні традиційні форми (наявність реквізитів та усталений порядок їх розміщення).