Шляхи розвитку у молодших школярів бережливого ставлення до природи

Вступ

Актуальність  дослідження. Сучасна екологічна криза актуалізує проблему формування у дітей і молоді стійкого ціннісного ставлення до природи,утвердження у свідомості молодого покоління дбайливої позиції щодо довкілля.

У Концепції екологічної  освіти України стверджується, що учні в початковій школі набувають  елементарних знань про природу  та взаємозв’язки у ній, взаємодію  та взаємовплив людини та природи, усвідомлення погіршення стану довкілля внаслідок  нераціональної господарської діяльності, розвиток ціннісного ставлення до природи  як джерела задоволення естетичних, комунікативних пізнавальних потреб особистості [3].

 Початкова школа потребує  ефективних виховних технологій, спрямованих на гармонізацію  стосунків у системі "учні - довкілля", результатом якої має  стати формування у дітей дбайливого  ставлення до природи.

Проблема виховання дітей  засобами природи представлена в  історії педагогічної думки. Гуманістичні підходи до організації взаємодії  дітей із довкіллям висвітлені у  працях Ж.-Ж.Руссо, Я.Коменського, Г.Сковороди, A. Дістервега, Й.Песталоцці, К.Ушинського, С.Русової, А.Макаренка, B. Сухомлинського та ін. Актуальними в контексті зазначеної проблеми є дослідження  В.Анучина, Л.Архангельського, В.Вербицького, М.Вєрогіліна, А.Захлєбного, І.Звєрєва, О.Плахотник, З.Плохій, А.Степанюк, І.Суравегіної, В.Червонецького та ін..

Отже, можна сказати, що проблема виховання у дітей дбайливого ставлення до природи досить добре  висвітлена у працях педагогів та екологів, однак, її актуальність є  незмінно високою.

Об'єктом дослідження є процес формування екологічної свідомості в початковій школі.

Предметом  дослідження  є зміст та методи роботи вчителя початкових класів по формуванню бережливого ставлення до природи молодших школярів.

Завдання роботи:

• проаналізувати літературні джерела з даної проблеми;
• охарактеризувати основні підходи до формування бережливого ставлення до природи молодших школярів;
• навести приклад розробки уроку з природознавства з використанням елементів формування бережливого ставлення до природи.

Робота складається з  вступу, трьох розділів, висновків  та списку використаних джерел.

Розділ І.  Теоретико-методичні основи формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи

1.1. Особливості формування екологічної культури в молодшому шкільному віці.

Формування дбайливого ставлення  школярів до природи вивчається як елемент складної системи формування екологічної культури особистості. Молодший шкільний вік, якому властиві високий пізнавальний інтерес, емоційна збудливість, бажання самостійно доглядати  за природними об'єктами є сенситивним  періодом у формуванні навичок дбайливого ставлення до природи [грошовенко, с.6].

Як зазначає О.О.Бодальов, у молодшому шкільному віці світ природи починає відігравати дедалі значимішу роль у психічному житті дитини. Ставлення до природи у цьому віці стає більш інтенсивним. Так, якщо серед малюнків семирічних дітей на вільну тему природні пейзажі та зображення тварин представлені у 25% малюнків, то у 8-9 років їх кількість збільшується до 41% [1].

Л. Гуляницька у своєму дослідженні показала, що ставлення до природи у молодшому шкільному віці ще не має достатньої широти, усвідомлення, узагальнення. Наприклад, діти цього віку у зміст поняття «природа» включають насамперед, живу природу, передусім це рослини (78% опитаних) і, значно меншою мірою, тварини (43%, причому 80% з них - це домашні тварини), а вже потім - неживу природу: землю (35%), хмари (25%), дощ (22%), воду (15%), небо (13%) і т. ін. Це можна пояснити тим, що поняття «природа» у молодших школярів формувалося значною мірою на побутовому рівні [8].

Разом із тим рівень узагальненості поняття «природа» у молодших школярів, безумовно, суттєво переважає  цей показник у дошкільників, оскільки саме у молодших школярів відбувається стрімкий розвиток процесу мислення та його перехід від наочно-образного до словесно-логічного, схематизованого. Отже, замість конкретних уявлень, що мають наочну основу, у молодших школярів починають формуватися поняття, змістом яких є не зовнішні, конкретно-наочні ознаки предметів та їх відношення, а внутрішні, найбільш суттєві властивості предметів та явищ і співвідношення між ними [2].

Уявлення про природу  у дітей досліджуваного віку вже  певною мірою сформовані, але ставлення, відношення до навколишнього живого світу як до об’єкта піклування, потребує кропіткої педагогічної праці. Адже за даними дослідження О. Грошовенко, лише 5% учнів виявили дбайливий тип ставлення до природи, 15% молодших школярів - позитивно-зацікавлений тип, 27% - прагматично-зацікавлений, 53% - негативно-байдужий.

Російський педагог С.А. Курносова також наводить статистичні дані за результатами свого дослідження: результати констатуючого експерименту дозволили виділити дві групи учнів залежно від прояву досліджуваних характеристик. Школярів I групи характеризує прагматичне ставлення до природи. Учні не сприймають природу як емоційно значимий для себе об'єкт; тварини і рослини, на їхню думку, виконують практичну функцію. I групу склали 68% школярів. Для учнів II групи характерно гуманне ставлення до живої природи (бажання спілкуватися з природою, вміння насолоджуватися красою природи і занепокоєння з приводу її загибелі, прагнення до збереження всього живого, турбота про рослини і тварин тощо). II групу склали лише 32% школярів [Курносова].

Отже, результати дослідної  роботи практично відображають незадовільний  рівень сформованості у молодших школярів дбайливого ставлення до природи.

У психологічній та педагогічній літературі обгрунтовані загальні положення щодо процесів сприймання і засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку. Психологи відзначають, на різних етапах свого життя школярі по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. До того ж кожен учень володіє йому одному притаманними особливостями пізнавальної діяльності, емоційного життя, волі характеру, поведінки. Кожен школяр потребує індивідуального підходу на основі вивчення і врахування психологічних особливостей формування його особистості.

Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті і вихованні учнів важливо  брати до уваги як і вікові, так  і індивідуальні особливості, риси характеру, ставлення до навчання, потреби  і здібності кожного школяра. Лише за цієї умови вчитель зможе  забезпечити свідоме і повноцінне сприйняття дитиною навчального  матеріалу, виробити у неї правильне відношення до навколишнього середовища, сформувати екологічну культуру [10].

Аналіз джерел свідчить, що у вчених – педагогів поки що не склалося єдиної думки в питанні, які саме умови сприяють ефективному  засвоєнню учнями екологічних знань  та вихованню їх на основі екологічної  культури. На думку педагогів, головною умовою успішного формування в учнів  екологічної культури є вміння поєднання  навчального матеріалу екологічного змісту із практичною діяльністю школярів у природному середовищі.

Так, у молодшому шкільному  віці виникає бажання та можливість самому доглядати тварин, вирощувати рослини, створювати комфорт і затишок  навколо себе. Але потрібно враховувати  можливості дитини, пропонуючи їй догляд за невибагливими тваринами та рослинами, тобто такими, що не потребують занадто  складних технологічних прийомів догляду. Це, наприклад, такі тварини, як морські  свинки, ховрахи, черепашки. Серед рослин не потребують складного догляду  кактуси, алое, каланхое [2; 7].

Недостатня технологічна озброєність, як зазначає В. А. Ясвін, зумовлює низький рівень діяльнісного підходу до природи серед молодших школярів, тобто позитивне ставлення до довкілля виражається більше у бездіяльності, аніж у діяльності дитини: «Не будемо смітити, ламати, рвати, руйнувати тощо» [9].

Отже, психологам і педагогам  варто використовувати можливості зони найближчого розвитку молодшого  школяра і разом із ним виконувати більш складні еколого-орієнтовані дії. Наприклад, доглядати за пришкільними ділянками, вести спостереження у довкіллі, аналізувати зміни, що відбуваються у ньому, та міркувати про те, як зберегти це довкілля, як зробити його кращим.

1.2. Аналіз науково-педагогічних джерел.

Проблема взаємин людини і природи знайшла своє відображення задовго до нашого століття. Ще в XVII столітті Ян Амос Коменський звернув на природоподібність всіх речей, тобто на те, що всі процеси в людському суспільстві протікають подібно процесам природи. Цю ідею він розвинув у своїй праці "Велика дидактика". Епіграфом до цієї книги послужив девіз «Хай тече все вільно, без застосування насильства".  Коменський стверджував, що природа розвивається за певними законами, а людина - це частина природи, отже, у своєму розвитку людина підкоряється тим же загальним закономірностям природи. 

Ян Амос Коменський виводив закони навчання і виховання, виходячи із законів природи. У книзі зазначається, що освіта людини з найбільшою користю відбувається в ранньому віці. Саме в ранньому віці їй легше прищепити якісь корисні ідеї, виправити недоліки. І доводиться це принципом природоподібності. Всі істоти народжуються такими, що засвоюють все легше і краще в ранньому віці.  Нерівності стовбура дерева можна виправити, якщо дерево маленьке. Ян Коменський говорив про те, що навчальний матеріал повинен вивчатися поступово, тому що "природа не робить стрибків, а йде вперед поступово". У юному віці дається загальна освіта, потім вона поглиблюється з роками так як "всяке формування природа починає з самого загального і кінчає найбільш особливим". Тобто Коменський вивів дидактичні принципи, обґрунтовуючи їх прикладами природи. Наприклад, тут обґрунтовується принципи поступовості та навчання від загального до конкретного.  Як бачимо, Ян Коменський помітив саму суть питання про взаємовідносини природи і людини. Вже в ті часи педагогом було виведено найважливіше екологічне положення про зв'язок людини і природи, про їх невіддільність один від одного. Також він говорив, що пізнання природи починається з реальних явищ і предметів. Навчання треба починати не з словесного тлумачення, а з предметного спостереження (Старостін, 1990).

Педагогічну цінність зміцнення  гуманних почуттів дитини засобами природи підкреслювали й такі великі педагоги як Ж.-Ж. Руссо (1762 рік), Г. Песталоцці (1781-1787 рр..), Ф. Дістерверг (1832р.). Вперше швейцарський педагог-демократ А. Гумбольд, а потім французький педагог і філософ Ж.-Ж. Руссо та інші педагоги говорили про виховання у дітей "почуття природи" як відчуття її позитивного, гуманізуючого впливу на людину.

Ж.-Ж. Руссо в книзі "Еміль, або Про виховання" пропонував виховувати дітей подалі від зіпсованої цивілізації, на "лоні природи". Виховання  має відбуватися природно, відповідно до природи. Руссо вважав природу дитини досконалою і тому не бачив потреби псувати її цивілізацією.

Г. Песталоцці в роботі "Лингард і Гертруда" вважав головною метою виховання - розвивати природні сили дитини різнобічно і гармонійно. Не пригнічувати природний розвиток, а направляти по правильному шляху. Основний принцип виховання - згода людини з природою. Песталоцці не ідеалізував дитячу природу, вважав, що дітям треба надавати допомогу у розвитку їхніх сил. Песталоцці наголошував на значенні ознайомлення з природою для нагромадження чуттєвого досвіду дітей. Природа, вказував він, - це джерело, завдяки якому розум піднімається від чуттєвих сприймань до чітких понять. Весь запас знань, який набуває людина за допомогою відчуттів, є результатом уважного ставлення до природи.

К.Д.Ушинський зробив великий  внесок у розробку питання про  використання природи в початковому  навчанні і вихованні. Педагог вважав неможливим здійснення початкового  навчання без природи. Природа, за його словами, є одним з наймогутніших  агентів у вихованні дитини.

Основою розумового виховання  педагог вважав розвиток мислення і  мовлення. Тому складаючи книги "Рідне  слово", "Дитячий світ", він  широко використав матеріал рідної природи, зауважуючи, що молодших школярів не слід знайомити з курйозами, а привчати знаходити цікаве в тому, що їх повсякчасно  оточує. Важливу роль при ознайомленні учнів з природою він відводив наочним методам. Рекомендуючи широко користуватися ними, К.Д.Ушинський  обґрунтував свої поради особливостями  формування уявлень і понять молодших школярів. "Дитина, - писав він, - мислить  формами, барвами, звуками, відчуттями, і той даремно і шкідливо насилував  би дитячу природу, хто захотів би примусити її мислити інакше."[]

Важливу роль серед наочних  методів він надавав спостереженням, бо саме вони збуджують самостійну думку, розвивають допитливість дитини. Спостереження, якщо вони проводяться  систематично, сприяють розвитку мислення і мови. Основою мови є правильне  логічне мислення, а воно виникає  з правильних і точних спостережень. Тому для розвитку спостережливості важливо навчити дітей бачити предмет з усіх сторін і в середовищі тих відносин, в які вин поставлений. Із словесних методів ознайомлення з природою К.Д.Ушинський рекомендував використовувати художню літературу, а особливо усну народну творчість.

С.Ф.Русова в основу початкового навчання в школі поклала природознавство. У своїх роботах "Весна і діти", "Серед рідної природи", "Природознавство у сучасному вихованні", "Нова школа" вона переконливо доводить, що природознавство - це джерело найпотрібніших наукових знань, що привчає учнів до певних спостережень, до послідовних висновків і дій. Природознавство має найкращий естетичний і моральний вплив на виховання дитини. Великого значення вона надавала екскурсіям, які сприяють більш глибокому ознайомленню з довкіллям.