Шляхи розвитку у молодших школярів бережливого ставлення до природи

С.Ф.Русова висловила думку про те, що найкращий метод той, який викликає інтерес дитини, враховує місцеві умови. Знайомство з природними об'єктами, вивчення їх повинно проводитись на справжніх об'єктах і явищах. Ніякий малюнок і ніяка модель не може дати кращого початкового знайомства з природою ніж сама природа.

С.Ф.Русова вважала, що знання дітей будуть міцними за умови використання різних методів. Наприклад, для ознайомлення з овочами вона рекомендувала почати з екскурсії на город, вивчити загадки про овочі, провести гру, намалювати овочі, прочитати оповідання про шкідників і друзів рослин, вирізати з паперу різні овочі. "Таким чином, - говорила Софія Федорівна, - на чолі початкової науки повинно стати природознавство, як джерело найпотрібнішого наукового знання, як найкраща дисципліна розуму, що привчає дитину до пильних спостережень, до послідовних висновків, як предмет, що має найкращий моральний і естетичний вплив на виховання дитини"[].

В.О.Сухомлинський вважав природу  невід'ємним компонентом у системі  навчання й виховання дошкільників і молодших школярів. Для організації виховного потенціалу природного оточення педагог організував "школу під голубим небом". Сприйняття, осмислення природи - основа формування екологічної культури у дитини. Тому в системі екологічного виховання, що розробив В,О,Сухомлинський, важливу роль відіграють подорожі, екскурсії, спостереження і аналіз явищ природи. Педагог вважав, що необхідно лише розкрити перед дитиною красу природи і пробудити в неї почуття бережливого відношення до неї. Розвиток почуття краси природи невіддільний від гуманізму. Добрі почуття - це серцевина людяності, вони своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжується в праці, турботах про красу навколишнього світу. В дитинстві людина повинна пройти емоційну школу виховання добрих почуттів. Коли дитина сприймає красу, творить її для щастя інших, вона не здатна на зло, підлість.

О. Хоминець вважає, що вже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина - невід'ємна складова частина природи, що вона розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище, причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним.

У школі природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час  проведення екскурсій, у процесі  суспільно-корисної праці, науково-дослідницької  роботи.

Головним завданням екологічної  освіти сучасної школи О. Хоминець вважає:

- засвоєння наукових знань про  взаємозв'язок природи, суспільства  і людської діяльності;

- розуміння багатогранної цінності  природи для суспільства в  цілому і кожної людини зокрема;

- оволодіння нормами правильної  поведінки в природному середовищі;

- розвиток потреби спілкування  з природою;

- активізацію діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

На думку С.А. Курносової, на шляху формування в учнів цілісного сприйняття світу, усвідомлення біосферного рівності істот, визнання внутрішньої цінності природи, перед педагогами стоять наступні завдання:

1) виховувати у школярів розуміння  поведінки тварин, розвивати здатність  бачити в них таку ж, як  в людині, життя «з тими ж  простими і нескінченно важливими  турботами»;

  2) вчити дітей аналізувати  приклади негативного впливу  людини на природу;

3) підтримувати дитину на шляху  усвідомлення своїх стосунків  зі світом живої природи з  ясним поданням результатів дій,  спрямованих на природні об'єкти;

4) вчити дітей помічати неблагополуччя  природного об'єкту і шукати  спосіб усунення цього неблагополуччя.

О.П. Грошовнеко виокремлює такі педагогічні умови ефективного формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи:

1. забезпечення набуття дітьми системи природничих знань на практично-діяльнісній основі; створення емоційно-ціннісної основи спілкування вихованців з природою з метою употужнення емпатійної реакції на її болісні проблеми;
2. розвиток здатності учнів до добродіяння в ім'я природи на основі краєзнавчого, гуманістичного та естетичного підходів;
3. використання педагогічно доцільних прикладів дбайливого ставлення людини до природи;
4. реалізацію взаємозв'язку в системі "сім'я - школа" в контексті екологічного виховання учнів.

Отже, як показує аналіз науково-педагогічних джерел, виховання дбайливого ставлення  до природи повинно закладатись  саме у ранньому віці – тоді воно буде ефективним. Крім того, слід враховувати  вікові та особистісні особливості  дітей, застосовувати різні форми  і методи роботи. Фахівці одностайні в тому, що найкраще розуміння природи  приходить при безпосередньому  спостереженні за нею і рекомендують не просто пасивне спостереження, але  активну діяльність дітей на благо  природи. Також, як вважають вчителі, дуже вагомим є особистісний приклад  ставлення до природи вчителя, батьків, найближчого оточення дитини.

 

Розділ ІІ. Шляхи формування бережливого ставлення до природи

 

2.1. Мета, завдання і умови виховання екологічної культури.

 

Створення нового ставлення людини до природи - завдання не тільки соціально-економічне і технічне, але й моральне. Воно випливає з необхідності виховувати екологічну культуру, формувати нове ставлення до природи, засноване на нерозривному зв'язку людини з природою. Одним із засобів вирішення даного завдання стає екологічне виховання, де під вихованням в широкому сенсі слова розуміється освіта, розвиток, виховання (у вузькому сенсі слова).

Мета екологічного виховання - формування відповідального ставлення до навколишнього  середовища, яке будується на базі екологічної свідомості.

Сама природа розуміється не тільки як зовнішня по відношенню до людини середовище - вона включає в себе людину.

Ставлення до природи тісно пов'язане  з сімейними, суспільними, виробничими, міжособистісними відносинами людини, охоплює всі сфери свідомості: наукову, політичну, ідеологічну, художню, моральну, естетичну, правову.

Відповідальне ставлення до природи - складна характеристика особистості. Вона означає розуміння законів  природи, які життя людини, проявляється в дотриманні моральних і правових принципів природокористування, в  активній творчій діяльності по вивченню та охороні середовища, пропаганді ідей правильного природокористування, у боротьбі з усім, що згубно відбивається на навколишній природі.

Умовою такого навчання і виховання  виступає організація взаємопов'язаної наукової, моральної, правової, естетичної та практичної діяльності учнів, спрямованої  на вивчення і поліпшення відносин між природою і людиною.

Критерієм сформованості відповідального  ставлення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління.

Мета екологічного виховання досягається  в міру вирішення в єдності  наступних завдань:

• освітніх - формування системи знань про екологічні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення; виховних - формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поведінки й діяльності, здорового способу життя;
• розвиваючих - розвиток системи інтелектуальних та практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості;
• розвиток прагнення до активної діяльності з охорони навколишнього середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності).

Потрібні конкретні вимоги, що охоплюють  ціннісні орієнтації, знання та вміння на базовому рівні екологічної освіти. Цьому сприяє певний зміст, засноване  на інтеграції областей знання: соціальної екології (людина розглядається єдиним свідомим компонентом всіх екосистем); екології людини (науки про системні зв'язки людини з навколишнім середовищем) (Деряпін, 1996).

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття сутності світу природи  — середовища існування людини, яка повинна бути зацікавлена  у збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Індивід має вміти осмислювати  екологічні явища і розумно взаємодіяти  з природою. Естетичний підхід до природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Зміст екологічного виховання включає  в себе систему норм (заборон і  приписів), які випливають з ціннісних  орієнтацій, принципово відрізняються  від пануючих.

З традиційної точки зору світ існує  для людини, яка виступає мірою  всіх речей, мірою ж природи є  її корисність. Звідси споживацьке  ставлення до природи.

На противагу нова система цінностей  виходить з розуміння унікальності і самоцінності природи. При цьому  людина розглядається як частина  природи, а при характеристиці природи  підкреслюється її багатостороння цінність для людини.

Виявляється міждисциплінарний склад  змісту екологічного виховання, яке  можна згрупувати в чотири компоненти - науковий, ціннісний, нормативний  і діяльнісний.

Науковий - провідні ідеї, теорії та концепції, що характеризують здоров'я людини і довкілля її проживання, походження, еволюцію та організацію природних  систем як об'єктів використання та охорони.

Ціннісний - екологічні орієнтації людини на різних етапах історії суспільства, цілі, ідеали, ідеї, що характеризують людину і природу як універсальні цінності; поняття економічної оцінки навколишнього середовища, шкоди, що завдається їй, витрат, необхідних на її відновлення і запобігання шкоди.

Нормативний - система моральних  і правових принципів, норм і правил, приписів і заборон екологічного характеру.

Критерієм ефективності екологічного виховання та освіти можуть служити  як система знань на глобальному, регіональному, локальному рівнях, так  і реальне поліпшення навколишнього  середовища своєї місцевості, досягнуте  зусиллями школярів (Коменський, Локк 1989

Першооснови екологічного мислення закладаються в сім'ї, яка покликана прищепити дітям систему екологічних цінностей, норм поведінки у природному середо вищі.

У тісному взаємозв'язку із сім'єю має працювати і дитячий садок. Його завдання — через казки, міфи, ігри розвивати пізнавальні здібності дітей, знайомити їх з елементарними зв'язками живої і неживої природи, впливом людини на природне середовище, завдяки чому в дитини формуватиметься потреба у спілкуванні з природою.

Розпочате в дошкільному віці екологічне виховання триває на всіх етапах навчання у школі. Кожен із них має свою мету, завдання, відповідну віковим особливостям школярів методику.

На першому етапі (молодші школярі) школа забезпечує комплексне вивчення природи і розкриття учням її багатогранних аспектів: естетичного, санітарно-гігієнічного, екологічного, економічного. Діти мають зрозуміти також залежність якості життя і здоров'я від стану довкілля, прагнути поліпшувати його.

На другому (5—7 класи) і третьому (8—9 класи) етапах учні накопичують знання про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналізують і прогнозують нескладні екологічні ситуації, закріплюють правила поведінки в навколишньому середовищі. Водночас поглиблюються і збагачуються відомості про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та усвідомлюється необхідність збереження природних комплексів (екосистем).

На четвертому етапі (10—12 класи) завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні плани включають інтегровані курси різних природничих, екологічних дисциплін [ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА].

Шкільний етап екологічного виховання є базою для подальшого поглиблення екологічної освіти та виховання у вузах. Студенти повинні усвідомити цілісність природи Землі, єдність її процесів, зв'язок людини з природою. Вони мають знати, що їхня фахова діяльність, поведінка щодо природи повинні узгоджуватися з її законами. Лише за таких умов у майбутніх фахівців сформується почуття відповідальності за долю природного оточення.

Екологічне виховання має сформувати екологічну культуру людини, для якої характерні різнобічні, глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне); екологічний стиль мислення, що передбачає відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я; наявність умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому рівні); безпосередня участь у природоохоронній роботі, а також здатність передбачати можливі негативні наслідки природо-перетворювальної діяльності людини.

К. Маргламова відзначає, що формування ціннісного ставлення учнів до природи відбувається за умови певних наявності послідовних взаємопов’язаних чинників. При чому сформованість попереднього є обов’язковою умовою формування наступного: