Ефективність управління організацією

- визначати і  оцінювати рівень ефективності  використання окремих видів витрат  і ресурсів, економічну ефективність  виробництва в цілому (галузі, об'єднання,  підприємства), а також аналізувати  вплив різних організаційно-технічних  заходів на показники діяльності  підприємства;

- порівнювати і  відбирати кращі варіанти нової  техніки, технології, організації  виробництва.

Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому і характеризує загальний  ефект (віддачу) від використання ресурсів та витрат.

Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ресурсів та витрат.

При порівнянні і  виборі варіантів організаційно-технічних  заходів використовуються певні  критерії і показники.

Критерії характеризують принцип, підхід до оцінки економічної  ефективності, тоді як показники —  безпосередній спосіб її оцінки.

В умовах ринкової економіки за критерій економічної  ефективності доцільно приймати максимізанію прибутку від виробництва і реалізації продукції при мінімальних видатках.

Складність і  різноманітність зв'язків промислового виробництва, велика кількість діючих у ньому чинників справляють неабиякий  вплив на економічну ефективність підприємства. Тому її слід оцінювати за допомогою  системи узагальнених і часткових  показників. Всі вони використовуються для визначення економічної ефективності від передбачених стратегією заходів, з удосконалення конструкцій  виробів, технології і організації  виробництва [7].

Підвищення ефективності і якості роботи підприємства в умовах ринкової економіки можна досягти  лише шляхом поєднання прогресивної техніки і технології з раціональною організацією виробництва і праці, тобто впровадження менеджменту.

По всіх технічних, технологічних та організаційних заходах, передбачених стратегією (бізнес-планом), визначаються також показники: умовно-річна  економія; економія до кінця року; перехідна  економія. Умовно-річна економія —  економія від впровадження того чи іншого заходу за рік (12 міс.) його використання у виробництві. Розраховується через  показник зниження собівартості і річний випуск продукції. Цей показник є  базовим для оцінки економічної  значущості заходів з організації  виробництва, а також визначення терміну відшкодування витрат на їх реалізацію.

Економія до кінця  року від впровадження певного заходу обчислюється з урахуванням терміну  його впровадження і являє собою  ту частину річної економії, яку  має отримати підприємство до кінця  року, її треба враховувати при  розрахунках зниження собівартості продукції.

Перехідна економія від впровадження заходів по організації  виробництва розраховується як сума економії, котра утворюється в  наступні періоди після поточного  року, її обчислюють, виходячи з середньорічної собівартості продукції, собівартості на кінець року та обсягів випуску  продукції після поточного року.

Слід пам'ятати, що заходи щодо удосконалення організації  виробництва є некапіталоємким  чинником розвитку і тому мають бути передбачені стратегією (бізнес-планом) підприємства.

 

2.2. Ефективність процесів менеджменту.

Менеджмент визначається як процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації та керують ними шляхом постановки цілей та розробки засобів  їх досягнення. Процес менеджменту  передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників організації  для досягнення певних цілей. Тому менеджмент – це вміння досягти поставлених  цілей, спрямовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки людей, які працюють в організації. Тому можна розглядати менеджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи, організації  в цілому з метою досягнення найкращих  результатів.

Мистецтвом досягти  цілі повинен володіти певний прошарок суспільства – менеджери, робота яких полягає в організації та управлінні зусиллями всього персоналу  для досягнення цілей. Тому менеджмент визначається як орган чи апарат управління.

У свою чергу, можна  система управління також впливає  на навколишнє середовище, подаючи  на виходи системи інформацію та продукт  функціонування системи (товари, послуги, фінанси та iн.).

Отже, для ефективного  функціонування будь-якої системи управління необхідно врахувати всі чинники  як внутрішнього, так і зовнішнього  характеру, які на неї впливають  [7].

Отже, застосування терміна «управління» правомірне щодо загальної характеристики цього  виду людської діяльності, а «менеджмент» — щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу суб'єкта на об'єкт управління в умовах ринкових відносин.

Якщо під менеджментом розуміти поточний процес виконання  функцій управління підприємством, то це — функціональна характеристика менеджменту.

Узагальнюючи різноманітні характеристики менеджменту, можна  дати таке визначення його: менеджмент — це система організації колективної  праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному  підвищенні якості роботи персоналу  підприємства (організації).

Проф. В. І. Терещенко  наголошує на потребі розрізняти поняття організації і управління (менеджменту). Під організацією слід розуміти структуру, у рамках якої здійснюються певні заходи. А управління —  це сукупність скоординованих заходів, спрямованих на досягнення певної мети. Організація — свого роду «анатомія» підприємства, управління — його фізіологія [2].

Отже, менеджмент являє  собою поточну діяльність з управління виробництвом товарів чи послуг у  рамках певної організації Однак  організація не виникає сама по собі, а є також породженням менеджменту, його функцією. Організаційна складова менеджменту охоплює організацію  структур, інформаційних каналів, діловодство, облік, контроль, аналіз, планування, прийняття  рішень і організацію праці в  широкому розумінні цього слова. Сюди відносять оптимізацію розмірів підприємства, централізацію і децентралізацію  управління, поділ праці в апараті  управління, загальну організаційну  структуру, штати працівників, обов'язки, повноваження та делегування їх, мотивацію  та стимулювання праці.

Важливою складовою  частиною менеджменту створення  відповідних умов праці або виробничого  середовища. Сюди відносять правові  норми, що регулюють працю робітників, фахівців і управлінських працівників, додержання гігієнічних та ергономічних параметрів робочих місць, приміщень  та устаткування; психофізіологію трудових процесів тощо.

Управлінська діяльність пов'язана також з інженерно-економічним  забезпеченням виробничо-господарських  процесів. Слід зазначити, що в Україні  управління всіма галузями та системами, у тому числі споживчою кооперацією, було гіпертрофованим саме у цьому напрямі. Можливо, це пояснюється тим, що цілеспрямовано не провадилась підготовка кадрів управління, а до практичного управління залучили галузевих фахівців, які неминуче змушені були спиратися на відповідну систему професійних знань і в основному зосереджували свою діяльність на інженерно-економічних питаннях. Лише з набуттям досвіду керівництва більшість з них приходили до розуміння тієї істини, що управління виробничо-господарськими процесами зводиться до управління людьми, а для цього потрібно розуміти мотивацію поведінки людини у сфері виробництва та управління та вміти створювати сприятливі зовнішні і внутрішні умови для здійснення цієї діяльності.

Виробничо-господарська діяльність підприємства спрямована на оволодіння ринком товарів чи послуг, які воно виробляє, ефективне використання складових чинників виробництва (праці, сировини, устаткування) і своїх  та залучених коштів. Відповідно до цього менеджмент структурно можна  розподілити на три складові частини: маркетинг, виробничий менеджмент, фінансовий менеджмент.

Ефективна діяльність з управління соціально-економічними системами здійснюється за умови  персональної загальної відповідальності за досягнення чітко сформульованої мети, що можливо лише у випадку  поділу праці в апараті управління та надання менеджерам усіх рівнів відповідних повноважень та прав для прийняття позитивних і негативних санкцій.

Складовою частиною менеджменту є також наявність  цілей, які повинні досягатися наполегливою діяльністю. Цілі можуть встановлюватися  самостійно або ззовні, вищою ланкою управління. Вони повинні бути зрозумілими, чітко сформульованими, такими, що можуть бути реально досягнутими та проконтрольованими. В іншому випадку йдеться лише про бажання чи наміри.

Взаємодія в процесі  виробництва чи управління ґрунтується  на поділі праці і завдань між  окремими працівниками чи групами працівників. Механізмом, який поєднує окремі частини  розподіленої праці, є менеджмент, що означає у цьому розумінні  координацію праці працівників  та їхніх груп.

Існують різні  методи  оцінки  ефективності  діяльності  управлінського персоналу. Наприклад, за результатами атестації, за визначенням загрузки  та чисельності персоналу. Можна  сказати,  що  існують  декілька  груп  методів оцінки ефективності діяльності. За однією групою пропонується  розраховувати ефективність  за  узагальнюючим  показником,  у  якості  якого  пропонується використовувати  величину  реалізованої  продукції  та  масу  прибутку, що приходиться на 1 гривню  витрат  по  утриманню  апарату управління; ступінь виконання управлінським персоналом нормованих виробничих завдань;  вирабітку на одного працюючого; чи зусилля, що були витрачені.

    Інша  група пропонує використовувати  систему показників для ефективності  управлінської діяльності:

- розмір  прибутку,  що  приходиться  на  одного  управлінця,  ефективність використання  робочого часу;  розмір  прибутку,  що  приходиться на одну гривню  заробітньої плати;

- виконання планового  завдання; якість виконаних робіт.

Ефективність  праці  управлінського  пресоналу  насамперед  визачається моментами  процесу  праці,  тобто  доцільною  діяльністю  чи  самою працею, предметами праці  та  засобами  праці.  А  отже,  ефективність  праці можна  представити  як   співвідношення   між   факторами, що визначають ефективність праці управлінця, та показниками, що характеризують  соціально-економічні результати їх праці.  До  факторів,  що  визначають  ефективність праці  відносять основні  елементи  вирбничого  процеса  без  взаємодії  яких неможливе  отримання  певного  результату,  а  саме:  особисті,  речові   та організаційні.  До  особистих  відносяться  робоча  сила,  від  якості  якої залежить  її    функціонування;   також   враховується   творча   активність управлінців.  Умовами  функціонування  робочої  сили  виступають  речові  та організаційні фактори.

 

2.3. Соціальна ефективність менеджменту.

Соціальна ефективність менеджменту відображає вплив менеджменту  на процеси формування професійних  характеристик працівників, у тому числі керівників, формування корпоративного духу, відповідного психологічного клімату  в колективі, атмосфери захищеності  її причетності до цілей організації, перспектив розвитку соціальних інституцій тощо.  Соціальну ефективність менеджменту можна оцінювати з двох точок зору. З одного боку, її оцінюють за показниками, що відображають соціально-культурну сферу, функціонування організації: рівень трудової дисципліни, рівень стабільності кадрів, рівень розвитку соціальної інфраструктури на підприємстві, рівень умов праці тощо. З іншого — за показниками, що відображають вплив на досягнення виробничо-господарських результатів та задоволення потреб ринку: продуктивність праці, зарплатовіддача, рівень задоволення потреб споживачів тощо.

Організаційні зміни  та організаційний розвиток впливають  на ефективність менеджменту шляхом удосконалення керуючої та керованої  систем управління організацією: при  цьому економічна ефективність менеджменту  визначається, з одного боку, як результат  удосконалення керуючої та керованої  систем, з іншого — на засадах  трансформації організаційної та економічної  ефективності.

Спрощено ефективність соціальної системи менеджменту  визначається рівнем задоволення потреб працівників організації, споживачів та рівнем отриманих результатів. Причому, як зазначає американський науковець  Ч. Бернард, рівень задоволення потреб кожного члена організації впливає  на величину його внеску в досягнення цілей: якщо потреби не задовольняються, то працівники йдуть із системи як неефективної. За організаційною теорією  Ч. Бернарда, лише поєднання організаційних потреб з потребами соціолюдської  системи та їх задоволення формуватиме  ефективну та дієву систему менеджменту [5].

До показників соціальної ефективності управління належать:

1) стан трудової дисципліни;

2) оперативність і якість  виконання рішень;

3) виконання апаратом  управління завдань, пов'язаних  з підвищенням культури спілкування  з працівниками підприємства.

 

ІІІ РОЗДІЛ. Критерії та показники ефективності управління.

3.1. Критерії оцінки  управлінської праці.

Управлінська праця відноситься  до найбільш складних видів людської діяльності, і її оцінка не завжди може бути зроблена прямим шляхом через  відсутність формалізованих результатів, кількісної оцінки окремих видів  виконуваної роботи. Тому для виміру її ефективності часто застосовуються непрямі методи.

Критерієм оцінки управлінської праці є ефективність управлінської праці:

,    

При цьому потрібно пам'ятати, що результат управлінської праці  виражається не тільки економічним, але і соціальним ефектом. Що ж  стосується витрат, то вони являють  собою живу й уречевлену управлінську працю.

На практиці при оцінці ефективності праці працівників  управління широко застосовуване поняття  «економічна ефективність управлінської  праці» є більш вузьким поняттям, тому що являє собою тільки економію живої й уречевленої праці, яка  одержується в сфері управління матеріальним виробництвом за рахунок  оптимізації і раціоналізації управлінської  діяльності.

Критерієм оцінки ефективності праці працівників апарату управління є також соціальна ефективність, що через відсутність кількісних вимірників визначається головним чином  якісними показниками. Критерій же економічної  ефективності управлінської праці  дає можливість кількісно вимірити ефективність праці в апараті  управління. Тому він знайшов більше практичне застосування.