Підготовка та укладання зовнішньоторговельного контракту на імпорт кави в Україну

      Що стосується  споживання кави по регіонах  України, то існуюча думка про  те, що на заході країни, що  тяжіє до європейської культури, каву п'ють більше, ніж на сході,  що зазнає сильний вплив російських традицій (у цьому випадку – чайних), є цілком слушною.     

Згідно з інформацією, озвученою  на кавовій конференції India International Coffee Festival в Делі, за останні 10 років Україна вибилась у світові лідери за темпами росту ринку кави. Середньорічне споживання кави в Україні зросло на 23%, поставивши тим самим світовий рекорд за динамікою зростання.

Якщо у 2000 році в країні було випито 179 тисяч мішків кави (стандартна одиниця вимірювання Міжнародної Кавової Асоціації, вага мішка дорівнює 60 кг), то в 2010-му ця цифра склала 1485 тисяч мішків. 
За результатами СоюзІнформ, в 1 кварталі 2011 року по відношенню до 4 кварталу 2010 року імпорт натуральної кави на територію України скоротився на 24%. У той же час у порівнянні з 1 кварталом 2010 року спостерігається приріст імпорту даного виду продукції, темп якого склав 9%. 
Експорт натуральної кави в 1 кварталі 2011 року по відношенню до 4 кварталу 2010 року скоротився на 8%. У той же час у порівнянні з аналогічним періодом 2010 року спостерігається істотний приріст експорту даного виду продукції, темп якого досяг 61%. Обсяг виробництва натуральної кави в 1 кварталі 2011 року по відношенню до 4 кварталу 2010 року скоротився на 32%. Темп скорочення цього показника в порівнянні з 1 кварталом 2010 року склав 8%. (таблиця 1)[15].

 

Таблиця 1.

Показник	Темп приросту, %
	1 квартал 2011 / 4 квартал  2010	1 квартал 2011 / 1 квартал  2010
Імпорт	-24	9
Експорт	-8	61
Виробництво	-32	-8

 

 Найбільшим експортером кави  є Бразилія. За даними національної  Ради експортерів кави, бразильцям належить 46% світового ринку цінного сорту кави арабіка.

Експерти називають центром  виробництва натуральної кави в  Україні - Львів. За даними СоюзІнформ, найбільшим виробником натуральної кави в Україні за підсумками І півріччя 2010 р. є СП ТОВ «Галка лтд», на частку якого припало більше 50% загального обсягу виробленої натуральної кави на території нашої країни. Другим за величиною виробництва цього виду продукції є ТОВ «Віденська кава», які знаходяться саме у Львові. 
Обсяг виробництва натуральної кави за даними досліджень агентства СоюзІнформ, в 1 кварталі 2011 року по відношенню до 4 кварталу 2010 року скоротився на 32%. Темп скорочення цього показника в порівнянні з 1 кварталом 2010 року склав 8%.

Основними операторами ринку кави в Україні лишаються наступні компанії:

•    ТОВ «Nestle-Україна» (ТМ Nestle) - в Україні «Nestle» реалізує продукцію під торговими марками «Nescafe», «Nesquik», «Coffee-mate».

•    ЗАТ «Крафт Фудз Україна» - представлена такими торговими марками як «Jacobs», «Maxwell House», «Carte Noire»

•    СП «Галка»

•    Tchibo GmbH

Що ж стосується тенденцій, то світові аналітики прогнозують  подальше зростання цін. При цьому  попит на напій буде тільки рости. Це пов’язано із зменшенням обсягів виробництва через неврожай кави сорту "Арабіка" і зростаючим попитом на високоякісний кавовий напій в країнах що розвиваються: Індії, Китаї, Бразилії, Індонезії. Ціна на каву за останні сім місяців збільшилася вдвічі. Очікується подальше зростання через  скорочення світових запасів ароматних зерен. У Колумбії, В 2011 р. виробництво скоротилося на 12%, до 7,81 млн. мішків (1 мішок = 60 кг = 132 фунта). Це був найнижчий рівень виробництва з 1976 р. 
Між тим постачання кави "Робуста" може майже відповідати попиту в сезоні 2011-2012 рр. через високе споживання більш дешевих зерен. Попит на цей вид кави виріс на 5% в минулому році, причому в світовому споживанні на нього припадає 41% в 2011-2012 рр. А в 2012-2013 рр. цей показник обіцяє вирости до 42%. Робуста вже подорожчала на 14% на біржі в Лондоні, оскільки фермери у В'єтнамі притримували ароматні зерна, а країни-виробники імпортували більше з південно-східної азіатської держави. 
Виконавчий директор Міжнародної організації кави, що базується в Лондоні заявив, що світовий попит на каву залишається стійким, в основному за рахунок країн, що розвиваються.

Що ж стосується України, то світові тенденції поширюватимуться і в нас, значна залежність від імпорту змушує пристосовуватись до світових тенденцій[13].  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ МОЖЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ УГОДИ НА ІМПОРТ КАВИ

 

 

      Світовий  досвід економічного розвитку свідчить про те, що відмінність у суспільних устроях обумовлюється передусім ступенем впливу на нього держави. Коли держава зовсім не втручається в економіку, то це модель класичного (дикого) капіталізму, суспільні відносини якого засновані на приватній власності. Втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури характерне для тоталітарної системи, державного соціалізму, де основу суспільних відносин становить державна власність.

      Обмежене  втручання держави в економіку  — у якісь сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктури), у якісь — менше (виробничу і фінансово-кредитну) – притаманне змішаній економіці, де всі форми власності рівноправні й рівноцінні.

      Конституція  України дає права кожному  громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Однак вона не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісну конкуренцію. Держава здійснює контроль за якістю продукції, робіт і послуг, за тим, щоб використання власності не завдавало шкоди правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства. Отже, державне регулювання відносин у сфері виробничої, господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, з одного боку, виходить із принципів невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з другого — держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності та контролю за нею. Теоретичні розробки видатних економістів і практика функціонування ринкової економіки розвинених країн світу підтверджує цю тезу.

      Таким  чином, під державним регулюванням  господарських відносин у цілому  і аграрних зокрема розуміють  цілеспрямований вплив держави  на ці відносини шляхом видання  нормативно-правових актів, організації  діяльності державних органів,  які здійснюють це регулювання переважно економічними методами.

      Законодавство  України встановлює, що втручання  в господарську та іншу діяльність  підприємств і підприємців, зокрема  сільськогосподарських підприємств  і селянських (фермерських) господарств, з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні суб'єктам господарювання неправомірним втручанням у їхню діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних.

      Але  ці положення не обмежують  прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання.[14 c. 118]

      Органи  державного управління у своїх  відносинах з суб'єктами господарювання  в умовах ринку впливають на  їхні інтереси завдяки податковим  і фінансово-кредитним важелям, коли встановлюють ставки відсотків за державними кредитами, податкові пільги, цільові дотації, розміри економічних санкцій; систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; програми економічного і соціального розвитку та інші загальнодержавні і регіональні програми; державні замовлення на виконання робіт і поставок для державних потреб.

    Здійснення  імпортних операцій в Україні  регулюється Законами України;  Указами Президента України; Декретами  Кабінету Міністрів України; Положеннями Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України, інших міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного і нетарифного характеру; угодами, укладеними Україною з іншими державами і іншими законодавчими актами України.

    По-перше, основою  регулювання діяльності підприємств  України на зовнішніх ринках  є Закон "Про зовнішньоекономічну  діяльність", який дає визначення  основним термінам, застосовуваним  у практиці зовнішньоекономічної  діяльності; закріплює основні принципи і правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності; визначає коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, їх права та обов'язки; дає перелік можливих видів зовнішньоекономічної діяльності; захищає права та інтереси держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; зумовлює відповідальність України як держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при порушенні ними Законів України чи обов'язків, пов'язаних з виконанням контракту, а також визначає застосовувані до них санкції.

    Згідно з даним законом до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності належать:

         • фізичні особи, які мають  цивільну правоздатність і дієздатність, а також постійно проживають  на території України;

         • юридичні особи, зареєстровані  як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

         • об'єднання фізичних, юридичних,  фізичних і юридичних осіб;

         • структурні одиниці іноземних  суб'єктів господарської діяльності;

         • спільні підприємства;

         • Україна в особі її органів;

         • інші держави та ін. [1,с.3]

    Необхідною  умовою перетинання митного кордону  України при імпорті продукції  є виконання митних формальностей,  порядок здійснення яких регулюється  Законом України “Про Єдиний  митний тариф”, а також Митним Кодексом України.

    Так, згідно  з законом “Про Єдиний митний  тариф”:

    Єдиний митний  тариф України – це систематизований  звід ставок мита, яким обкладаються  товари та інші предмети, що  ввозяться на митну територію  України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України визначається згідно з цим Законом та міжнародними договорами України [4,с.8].

    Здійснення  платежів у іноземній валюті  регулюється Декретами Кабінету  Міністрів України “Про систему  валютного регулювання і валютного контролю”, також Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Перерахованими вище документами встановлений режим здійснення валютних операцій на території України, визначені принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин.

    Згідно з  Декретом Кабінету Міністрів  України “Про систему валютного  регулювання і валютного контролю”  імпорт є валютною операцією,  бо імпорт пов'язаний з використанням  валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу [12,с.7].

    Відповідно  до вищезазначених законодавчих  актів імпортер повинен здійснювати  розрахунки з іноземними партнерами  лише застосовуючи банки, що  мають ліцензію на здійснення  валютних операцій, сплачуючи при цьому необхідну суму, що є чітко визначеною, або за рахунок надання банком кредиту чи шляхом здійснення процесу обміну національної валюти (гривні) на іноземну валюту.

    Розрахунки  з продавцем здійснюються згідно  з “Принципами здійснення безготівкових розрахунків”, що передбачають наявність у імпортера рахунку в банку. Банк переказує  гроші  за  кордон  за  відповідними  документами,  серед  яких контракт  на  постачання. Сума  переказу  вказана  в  контракті. Існує певне обмеження: протягом 90 днів від дня виведення валюти за кордон  повинен бути або поставлений товар, або повернена сума, якщо товар не  поставлено.

    При виборі  базисних умов постачання підприємства  користаються Указом Президента "Про використання Міжнародних  правил інтерпретації комерційних термінів". Ці правила викладено у ІНКОТЕРМС-2000, згідно з якими існує 13 базисних умов постачання, які відрізняються за обов'язками, що їх несуть контрагенти.

    Стосовно нетарифних  інструментів регулювання, то  це ряд заходів та засобів адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави.

    Найбільш поширеним  засобом впливу на міжнародну  торгівлю є кількісні та валютно-цінові  обмеження, які переважно застосовуються  щодо ввезення товарів. Передусім це – контингентування та ліцензування.

    Порядок квотування  і ліцензування імпорту визначає  Декрет Кабінету Міністрів України  “Про квотування і ліцензування  імпорту товарів (робіт, послуг)”,  згідно з яким рішення про  запровадження режиму ліцензування та квотування імпорту (експорту) приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму [11,с.8]; а також щорічні Постанови “Про перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню”.