Досвід підготовки документознавців на Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

Дослідження теоретико-методологічних  основ підготовки документознавців для сфери державного управління є комплексною проблемою, розв’язання якої можливе на основі інтегрованого урахування наукового доробку у взаємопов’язаних галузях, які сьогодні динамічно розвиваються і утворюють предметний простір майбутньої професійної діяльності фахівця – документознавство та державне управління.

Сучасне документознавство  є комплексною науковою дисципліною, концепції якої активно формуються вітчизняними та зарубіжними науковцями, серед яких знані фахівці –  С.Г. Кулешов [13], Н.М.Кушнаренко [19], М.С.Слободяник [1], Г.М.Швецова-Водка [14], Ю.М.Столяров [15] та ін., дискутуються проблеми визначення структури цієї науки, її місця серед інших наукових дисциплін [1]. Сучасні концепції документознавства є системоутворюючими для навчальної спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”, в межах якої здійснюється підготовка фахівців з кваліфікацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління”.

Слід зазначити, що питання  підготовки фахівців за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність” знаходяться у центрі уваги педагогічної науки і практики: нагальні проблеми підготовки документознавців в умовах інформатизації суспільства розглянуті в роботах Н.А.Гайсинюк [6], Н.М.Кушнаренко та А.А.Соляник [18], І.Морозюк [7], окремі питання підготовки фахівців з управління документацією розглянуто С. Кулешовим [13], побудовано модель підготовки фахівців з інформаційного забезпечення системи управління невиробничою сферою, яку системно представлено у роботах О.В.Матвієнко [17]. Наукові праці зазначених авторів є суттєво важливими для подальшого розвитку теоретичних положень і реалізації практичних заходів організації навчально-виховного процесу підготовки документознавців і спрямовують подальші дослідження на обґрунтування специфіки змісту, форм і методів підготовки фахівців  з документно-інформаційних комунікацій для сфери державного управління.

Специфічні питання  підготовки фахівців, зокрема  керівного  персоналу для сфери державного управління, розглянуті у роботах В.І.Лугового [4, 5 та ін.],  проблеми місця державного службовця у взаємовідносинах влади і суспільства системно досліджено у роботі С.М.Серьогіна [2]. Разом з тим, серед наукових пошуків не представлено робіт, присвячених підготовці фахівців з документно-інформаційного забезпечення  державного управління.

1. ДОКУМЕНТОЗНАВЧА ПРОФЕСІОЛОГІЯ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Серед проблем сучасного  документознавства в контексті  вимог, що висуваються суспільством до фахівця документно-інформаційної  сфери, чільне місце посідає проблема розвитку професійних кадрів діяльності в галузі документознавства, а, отже, розвитку документознавчої професіології у її змістовому аспекті.

Слід зазначити, що за більш ніж 10 років, протягом яких в Україні  розвивається спеціальність „Документознавство та інформаційна діяльність”, рівень психолого-педагогічних знань та науковий доробок  у галузі розробки документознавчої професіології (маємо на увазі узагальнення теорії та практики у вигляді дисертацій та монографій) можна оцінити як такий, що не відповідає актуальним запитам науки і практики.

Постає питання: чи може ефективно  розвиватись професія без професіологічних досліджень? Професіологія, як комплексний  науковий напрям, предметом свого  вивчення має проблему синтезу теоретичного і практичного досвіду феномену професії та професійної діяльності фахівця. Предмет її вивчення відображений у структурі, змісті і процесі підготовки фахівців у системі освіти для певної сфери діяльності. Прикро, що проект Державного освітнього стандарту не був опублікований у фахових виданнях, а обговорення відбувалось у вузькому колі осіб, безпосередньо причетних до його створення. Оскільки у багатьох ВНЗ України започатковано підготовку фахівців за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”, коло зацікавлених у обговоренні могло б бути досить широким. На жаль, і сьогодні, коли стандарт набрав чинності, він недоступний науково-педагогічним працівникам  для ознайомлення.

Отже, за умови практично відсутніх  наукових узагальнень щодо змісту підготовки фахівців, правомірним є питання: чи є адекватною система знань, закріплена у навчальних планах підготовки студентів, системі професійної діяльності майбутнього фахівця. Насправді не сумніваючись у тому, що навчальні плани за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність” складались фахівцями, безумовно компетентними, все ж слід чітко визначити, на основі яких підходів та концепцій підготовки науково обґрунтовано зміст освіти документознавців, за якими критеріями здійснювався добір змісту до системи освіти. У системі професійної освіти при проектуванні змісту професійної підготовки у логіці компетентнісного підходу одним із критеріїв, одиницею побудови змісту є професійна задача, яку повинен виконувати майбутній фахівець. Сукупність професійних задач утворює „ядро” змісту професійної підготовки. З іншого боку, зміст навчально-виховного процесу детермінований системою знань, які „виробляються” наукою. Отже, одним з критеріїв добору змісту є наукова дисципліна документознавство як одна із складових у назві спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”. Однак, багато питань, пов’язаних із критерієм визначення „основ науки” для дидактичного використання, залишаються відкритими. Зокрема, і у зв’язку з тим, що концепції документознавства ще знаходяться у стадії активного формування, дискутуються проблеми визначення структури цієї науки, оформлюються різні види спеціального документознавства. Для трансляції здобутків документознавства, як науки, у навчальний процес наявні наукові знання мають бути систематизовані на відповідному рівні критичного аналізу матеріалу, обґрунтована його вірогідність, визначене співвідношення нового знання з існуючою системою знань, підведений підсумок процесу апробації нового знання, дано оцінку його значущості.

Багато питань виникає і стосовно другої складової у назві спеціальності  – „інформаційна діяльність”, у  визначенні обсягу і змісту представлення  якої у навчальному процесі може виникнути низка суперечностей. Приймаючи „рівноправність” обох складових у змісті навчальної спеціальності, слід визнати, що зміст освіти має бути фундаментальним як в галузі документознавства, так і в галузі інформаційної діяльності, охоплювати широкий спектр її видів (наприклад, узагальнених у „Справочнике информационного работника” (2005 р.) за загальною редакцією Р.С.Гіляревського та В.А.Мінкіної, що за різноманітністю, важливістю та глибиною завдань можуть бути змістом окремого навчального плану підготовки фахівців) і забезпечувати не тільки початковий етап розв’язання управлінських завдань, а й бути орієнтованим на управління роботою організації інформаційними засобами, тобто орієнтованим на завдання інформаційного менеджменту у широкому його розумінні. Це дасть змогу, з одного боку, розширити кваліфікаційні можливості майбутніх фахівців, окреслити широкі перспективи їх майбутньої професійної діяльності, з іншого – може залишити на маргінесі спеціалізацію в галузі власне документознавства, його важливого і самостійного напряму діяльності  -  управлінського документознавства, вивчення теоретичних і практичних проблем створення документованої інформації у сфері управління.

Важливим є також питання  щодо обґрунтованості кількості  годин, виділених на вивчення тих  або інших навчальних дисциплін, критерії, відповідно до яких чинників вона може змінюватись у бік зменшення або збільшення, якими потребами обґрунтовується поява нових навчальних курсів, чи є вони суттєво необхідними або ж педагогічно доцільними для формування професійних умінь і навичок документознавців тощо. Природно, у зв’язку із змінами суспільних умов основи освіти мають постійно контролюватись і корегуватись шляхом розробки нових концепцій, визначення перспективних напрямів спеціалізації, однак, надавши необхідне наукове обґрунтування цим змінам, ми зможемо уникнути позбутись суб’єктивізму, емпірико-інтуїтивних підходів і, відповідно, непрофесіоналізму в організації навчального процесу.

У контексті виявленої проблеми слід згадати про один із напрямів наукового прогнозування – педагогічне  прогнозування. Даний напрям на нинішньому етапі динамічних змін у різних сферах професійної діяльності, змін техніки, технологій, соціальних відносин, пов’язаних із появою нових професій та змінами вимог до сучасного професіонала – є актуальним і принципово необхідним. Педагогічне прогнозування охоплює широке коло питань, пов’язаних з усіма ланками системи освіти на всіх рівнях  – від визначення змісту освіти до тривалості навчання на окремих ступенях освіти. Відносно нашого предмету дослідження вважаємо важливим зосередити увагу на прогностичному аспекті проблем цілей, змісту, методів, засобів та організаційних форм навчально-виховного процесу підготовки документознавців. Педагогічне прогнозування дає змогу уникнути спонтанності у передбаченні змісту і результатів освітніх процесів і здійснювати не на основі простої екстраполяції виявлених тенденцій, припущень та суб’єктивних підходів, а ґрунтуючись на науково виважених педагогічних основах.

Розв’язання складної та багатофакторної  задачі прогнозування змісту професійного навчання документознавців схематично може бути представлене у виді взаємопов’язаної і взаємообумовленої сукупності етапів:

• обґрунтування цілей навчання;
• прогностичний добір змісту професійного навчання;
• укладання професійно-кваліфікаційної характеристики, навчального плану і навчальних програм;
• добір, класифікація і систематизація навчального матеріалу;
• оперативне корегування навчальної документації.

Наукове обґрунтування  системи професійної підготовки документознавців (ОКХ, навчальний план, програми, навчальні посібники) тільки тоді зможуть успішно виконувати свої функції, коли їх зміст буде постійно і з необхідним ступенем випередження адаптуватись до змінюваних потреб тих галузей, для яких здійснюється підготовка фахівців. У зв’язку з цим, такі прогностичні завдання, як дослідження тенденцій у змінах характеру, об’єктів та засобів праці (наприклад, у професійній діяльності документознавця сьогодні реальними є такі зміни як впровадження систем електронного документообігу на підприємствах, розвиток сучасних форм інформаційно-комунікативної діяльності у системі державного управління – електронного урядування) повинні вирішуватись систематично і бути основою для корегування навчальних планів, навчальних програм, форм і методів навчання, розробки нових навчальних посібників тощо.

Визначаючи роль і місце прогнозування  змісту професійного навчання  у  структурі наукового обґрунтування  системи професійної підготовки документознавців слід підкреслити, що розробка дидактичних прогнозів  повинна передувати укладанню навчальних планів і програм. Слід згадати, що проектування змісту професійної підготовки повинно бути науково обґрунтованим і базуватись на побудованій моделі фахівця.

Суттєвого значення має розгляд  професії та освіти як критеріїв соціально-професійного статусу особистості. Навчальні дисципліни, що вивчаються студентами і формують у них систему професійних знань і умінь, складають у майбутнього фахівця тезаурус професії, у якому утворюються зв’язки між поняттями, які у процесі навчання проектуються на майбутню професійну діяльність, що впливає на професійну спрямованість студента, ціннісно-мотиваційний компонент потенціалу самореалізації майбутнього фахівця. Однак, на питання до студентів-документознавців: ”Ким Ви будете працювати після одержання спеціальності і закінчення університету?” 90 % з них дають відповідь: „У загальному відділі, діловодом”. Така професійна самоідентифікація студентів, „збіднене” усвідомлення меж власної професії, ціннісно-когнітивний образ „Я”, як представника певної професії, гальмує їх подальше кар’єрне зростання, проектується на сприйняття фахівців оточуючою професійною спільнотою, формує і підтримує у керівництва організацій традиційні асоціації з рутинною працею, і, як наслідок, викликає обмежене уявлення щодо сфери використання фахівців. Документознавець часто сприймається як фахівець, діяльність якого обмежується реєстрацією вхідних/вихідних документів, однак „Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників” трактує завдання та обов’язки документознавця в контексті управлінських функцій. Отже, транслюючи у дидактичній інтерпретації до системи освіти зміст доробку документознавства, яке претендує на статус метанауки для всіх наук документно-комунікативного циклу, слід акцентувати увагу на необхідності формування через навчальну спеціальність „Документознавство та інформаційна діяльність” у майбутніх фахівців системного розуміння свого професійного місця у інформаційному світі.

Теоретичні узагальнення, виявлення  закономірностей і надання практичних рекомендацій щодо професіоналізації документознавців становлять не схоластичний інтерес, зважаючи на те, що протягом багатьох років за спеціальністю здійснюється підготовка фахівців з кваліфікацією „документознавець, менеджер органів державної влади і управління”. Специфіка діяльності документознавців у сфері державного управління, окрім обґрунтованого змісту освіти, потребує значної уваги до питань адаптації фахівця, його соціалізації, прийняття документознавцем норм та цінностей сфери державного управління. Актуальність вирішення цих проблем зумовлюється низкою суперечностей, пов’язаних як із суверенізацією професії документознавця, так і з процесами професіоналізації державної служби, формуванням держслужбовців як особливої соціально-професійної групи, яка має специфічні соціально-психологічні характеристики, і котрій, як груповому суб’єкту, притаманна самосвідомість, певний характер групових професійних психологічних якостей. Природно, що взаємодія „проблемних полів” професійного самоусвідомлення цих соціально-значущих професійних груп актуалізує необхідність вироблення спеціальних підходів до проблем професіоналізації документознавця у органах державної влади і потребує уваги до сприяння у профадаптації молодих спеціалістів, до їх професійного самоствердження.

У контексті підготовки документознавців для органів державної влади одним із проблемних завдань є розкриття особистості професіонала у комплексному понятті „образ світу”, при чому, актуальним є розкриття того „образу світу”, який формується під впливом відповідної сфери діяльності. Визначаючи професію документознавця як таку, що відноситься (за Є.О.Клімовим) до класу „людина-знакова система”, а професію держслужбовця – до класу „людина-людина”, зауважимо, що неминуче відбудеться взаємопроникнення, взаємовплив і взаємодія їх „образів світу” у процесі професійної діяльності з документно-інформаційного забезпечення в органах державної влади.

Професія документознавця поки що знаходиться на етапі інституціоналізації, який в цілому характеризується:  наявністю суспільної потреби у  спеціалізації діяльності;  формування спеціальних вимог, норм і стандартів, які характеризують даний вид діяльності;визначення характеру спеціальних здібностей, знань і навичок індивідів, необхідних для виконання даного виду діяльності;  поява методів і способів визначення таких здібностей і навчання спеціальним професійним знанням, прийомам і навичкам;формування стимулів і мотивів для занять саме цим видом діяльності як на рівні індивіда, так і на рівні суспільства уцілому, що пов’язано з престижем професії;виявлення певних професійних інтересів, цінностей, норм, стилів і зразків поведінки , професійних ролей, які сприяють  згуртуванню людей за ознакою приналежності до даної професії і конкретної професійної спільноти;поява особливих професійних організацій для захисту цих інтересів (професійні союзи, об’єднання тощо).