Шпаргалка по "Международному праву"

- інтереси  яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; 
- засудженні за скоєння тяжкого злочину.

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з осіб, що перебувають у родинних стосунках з підопічним. Тому, як правило, обов'язки з опіки та піклування виконуються безоплатно. Зокрема, СК передбачає безоплатність виконання обов'язків з опіки та піклування над дитиною. Водночас ЦК передбачає, що Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклувальника, розмір і порядок їх виплати.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9

1. Юридична особа як суб'єкт публічного права.

Юридичні особа-це певна організація.

Юридичні особи створюються на території певної держави. Однак їх діяльність не обмежується територією цієї держави і може здійснюватися на території інших країн. При здійсненні такої діяльності виникають питання: по-перше, про визнання правосуб'єктності іноземної юридичної особи, по-друге, про допуск його до здійснення господарської діяльності на території даної держави і про умови такої діяльності.

Кожна юридична особа має власне найменування, відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для ідентифікації цієї особи в цивільному або господарському обігу. Законодавство держав іноді визначає особливості, пов'язані з найменуванням юридичної особи. Наприклад, законодавство може містити рекомендацію уникати у найменуванні іноземних виразів і слів. Судова практика держав знає випадки, коли власники відомих фірм зверталися з позовами про відшкодування немайнової шкоди, завданих використанням найменування цієї фірми іншою, менш респектабельною. Законодавство Австрії, ФРН, Швейцарії містить рекомендації про доцільність або небажаності використання у назві фірми імені хоч би одного з її членів, а також вказівку існування компанії (і К °) або вказівку на вид її діяльності (торгівля товарами, продаж автомобілів тощо) .

Юридичні особи публічного права переважно виникають у розпорядчому порядку на підставі спеціальних публічно-правових актів, прийнятих компетентними державними органами (закон, декрет, указ, адміністративний наказ). До таких осіб належать органи управління адміністративно-територіальними одиницями, торгові, торгово-промислові палати, університети, музеї, державні залізниці й банки тощо Вони іноді виступають як суб'єкти приватного права, керуючись при цьому нормами цивільного чи торгового права.

2.Праця іноземців  в Україні.

Відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців" іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в нашій державі національним режимом щодо працевлаштування і трудової діяльності. Іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, можуть працювати: 1) за контрактом, укладеним відповідно до одержаного дозволу; 2) за контрактом, укладеним між суб'єктами господарської діяльності України та іноземної держави. Іноземці можуть перебувати в Україні у відрядженнях, працювати в змішаних товариствах, посольствах, консульствах, представництвах тощо. Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які перебувають в Україні тимчасово у приватних справах.

Для повнішого визначення трудоправового статусу іноземців в Україні доцільно розглянути це питання в таких аспектах:

1. Праця за контрактом відповідно до отриманого дозволу.

За нормами згаданого Порядку іноземцеві може бути надано дозвіл на працевлаштування в Україні, якщо: 1) він має намір займатися тут трудовою діяльністю; 2) в Україні бракує працівників, спроможних виконувати цей вид роботи, або є достатні обгрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; 3) він направлений закордонним працедавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українськими та іноземними суб'єктами господарської діяльності.

2. Займаючись підприємницькою  діяльністю на території України, її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні, іноземні громадяни та особи без.

3. Іноземці можуть  працювати в Україні на спільних  підприємствах, займаючи різні посади, зокрема генерального директора чи голови правління, фахівців із певних спеціальностей. Трудові права іноземців регулюються законодавство   України, міжнародними угодами, а також на їх підставі установчими документами СП, індивідуальним трудовим контрак том, колективним договором. Так, в установчому договорі вказується розподіл посад, вирішення візових питань, стажування та ін.; у трудовому контракті — питання заробітної плати, пенсій, відпусток.

3.Мета порівняльно-правового методу.

Порівняльний метод дає можливість, зокрема, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питання в типологічно різних чи однакових правових системах. Адже до їх вирішення можуть застосовуватися різні чи однакові юридико-технічні способи.

Результат їх вирішення може бути також різний чи однаковий. Це стосується, наприклад, укладення угод, способів виконання зобов'язань.

Значення вказаного методу стосовно міжнародного приватного права взагалі та окремих його об'єктів дослідження можна розглядати з позицій: правотворчості (внутрінаціональної та актів міжнародного характеру); правозастосовної діяльності; доктрини права.

У правотворчій та правозастосовній діяльності порівняльний метод використовується:

-              для вирішення правовідношення, яке постає перед судом. Тоді  відбувається абстрагування від  «власної» системи права, наприклад  за встановлення змісту іноземного  закону;

-              під час вирішення проблеми  кваліфікації, яка виникає у процесі  застосування колізійних норм;

у разі кваліфікації юридичних понять обсягу та прив'язки колізійної норми. Тому в цих сферах діяльності порівняльний метод слугує для: 1) тлумачення права; 2) уніфікації чи розмежування його норм; 3) встановлення загальновизнаних правових принципів;

Порівняльний метод дає можливість: 1) виявити протилежність, різницю, риси наступності правових систем різних історичних типів і правових «сімей»; 2) формулювати за­гальнотеоретичні положення та конструкції; 3) виявити закономірності функціонування й розвитку правових систем.

Зазначений метод є ефективним, якщо законодавство, судова практика, звичаї, норми моралі, які регулюють певні правовідносини, аналізуються комплексно.

4.Поняття судового імунітету.

Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно якого до держави чи її органів і представникам не можливо заявлено позов в іноземному суді без її згоди. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої.

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої. Причини залучення до відповідальності значення не мають. До держав, як правило, не можуть бути пред'явлені позови в іноземних судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпорядкували себе юрисдикції іноземних судів.Сутність принципу „місцезнаходження речі". Судовий імунітет означає, що позови до іноземної держави не

можуть розглядатися без її згоди в судах іншої держави. іноземних судів. Вказане стосується позовів, які порушуються безпосередньо проти іноземних держав, та «непрямих» позовів, як, на-приклад, позовів про судно, що знаходиться у володінні іноземної держави.

5.Сутність принципу „місцезнаходження речі".

Правове становище майна регламентується законом місцезнаходження речі. Згідно цієї колізійної прив'язки вирішуються питання, що відносяться до права власності. Так, згідно Цивільного кодексу України право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад, Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносинах в громадянських, сімейних і кримінальних справах., Згідно з якою правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

До рухомого майна може застосовуватися особистий закон власника. Так, Цивільного кодексу України вказує, що відносини спадкоємства визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. У цьому випадку законодавець використав прив'язку місця проживання.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10

Статус фізичної особи в міжнародному приватному праві.

Правовий статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві - це сукупність їх прав, свобод і обов'язків у державі перебування.

У міжнародному приватному праві проблеми правового статусу фізичних осіб можна розбити на наступні групи:

1) колізійні  питання громадянства;

2) правове  регулювання міжнародної міграції  фізичних осіб (в'їзд іноземців  в Україну; в'їзд вітчизняних громадян  за кордон);

3) правовий  статус іноземців на території  України;

4) правовий  статус вітчизняних громадян  за кордоном.

Фізичні особи, в т. ч, і іноземці в державі перебування, володіють дієздатністю, тобто здатністю особи своїми діями набувати цивільні права і створювати цивільні обов'язки.

Іноземний громадянин - це особа, яка має особливу правову зв'язок (громадянство) з визначеною державою. У цій державі правовий статус громадянина найбільш визначений.

Питання дієздатності іноземців вирішуються у ЦК України. Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є, особи без громадянства - країни, в якій вона має постійне місце проживання. Однак цивільна дієздатність іноземців щодо угод, скоєних в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначаються за українським законом.

2.Колізійний метод регулювання.

Колізія права в міжнародному приватному праві - це колізія між матеріальними нормами національного приватного права (цивільного, трудового і.т.д.) різних держав.

Колізійних метод має ряд істотних недоліків:

1. Він відсилає до норм загального законодавства, які не враховують специфіку відносин, ускладнених іноземним елементом.

2. Застосування колізійного методу створює невизначеність в правовому регулюванні. Сторони вступаючи в правовідносини, ще не знають, яким правом воно буде регулюватися, які наслідки викличуть ті чи інші їх дії, до розгляду справи в суді і вибору відповідної правової системи. Колізійних метод регулювання породив таке явище, як «хромающие відносини» - відносини, які в одній державі визнаються дійсними і породжують певні правові наслідки, а в іншому - ні (наприклад, один і той же шлюб може визнаватися юридично дійсним в одній країні і не рахуватися таким в інший; в одній державі особа може бути оголошена померлою, а в іншому вважатися живим і т.п.).

3. Колізійне право відсилає завжди до норм внутрішнього права, які створюються державою в односторонньому порядку. Однак для кожної держави характерні свої історичні, культурні, моральні цінності та традиції, які, в кінцевому рахунку, істотно впливають на зміст національних правових приписів (особливо в області сімейного, спадкового, деліктного права). Для відносин з іноземним елементом завжди переважніше уніфіковане на міжнародному рівні матеріально-правове регулювання, звільнене в тій чи іншій мірі від національних особливостей.

4. Застосування колізійного методу часто призводить до необхідності застосування вітчизняним судом або іншим органом (наприклад, нотаріатом) іноземного права. Це викликає масу складнощів, оскільки правоприменяющими орган не володіє знаннями щодо іноземного права та йому потрібно, по-перше, встановити зміст іноземного права (в більшості випадків це юридично складний і тривалий процес) і, по-друге, правильно застосувати дане право до регульованим правовідносин .

3.Правовий статус іноземців в Україні.

Іноземний громадянин - це особа, яка має особливу правову зв'язок (громадянство) з визначеною державою. У цій державі правовий статус громадянина найбільш визначений. Але цей статус не слід за громадянином на території іншої країни. За кордоном така особа має статус іноземної особи.

Питання дієздатності іноземців вирішуються у ЦК України. Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є, особи без громадянства - країни, в якій вона має постійне місце проживання. Однак цивільна дієздатність іноземців щодо угод, скоєних в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначаються за українським законом.

ЦК України встановлює, що тільки постійно проживають в Україні іноземці можуть бути визнані недієздатними або обмежено дієздатними в порядку, встановленому законами України.

Справи про визнання іноземця недієздатним компетентний розглядати суд країни, громадянином якої є ця особа. При цьому суд застосовує своє національне законодавство

Національне законодавство розділяє неповнолітніх на різні вікові групи. З досягненням ними певного віку обсяг їх дієздатності збільшується. Наприклад, з 16 років особа, як правило, може самостійно вчиняти значну кількість угод: укладати трудовий договір, розпоряджатися заробітком, складати заповіту і т.д.

У більшості держав «сім'ї континентального права» дієздатність іноземних громадян визначається за законом їх громадянства, а що стосується осіб без громадянства - за законом їх місцепроживання. Застосування закону доміцилію є характерним для держав "сім'ї загального права». Ці держави не визнають принципів визначення дієздатності за законодавством іншої правової системи.

Застосування особистого закону для визначення дієздатності особи у різних варіантах означає, що особа, яка вважається дієздатною за особистим законом, повинна вважатися таким і в інших правових системах. Це положення визнається усіма державами.

Загальноприйнятим у всіх правових системах є положення, за яким питання визнання іноземця недієздатним або обмежено дієздатним вирішується за законодавством тієї держави, де ця особа має постійне місце проживання. Підстави визнання особи обмежено дієздатним в законодавстві держав є різними.