Шпаргалка по "Международному праву"

Отже, загальний дозвіл на застосування у державі “А” законодавства держави “У” не буде реалізовуватись у випадках тлумачення, зворотного відсилання, застереження щодо публічного права.

5.Облік та реєстрація  зовнішньоекономічних договорів.

Порядок здійснення обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначено Положенням про реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів) з додатками №1-7 (, затвердженим наказом Міністерства економіки України  "Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)". 
Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. 
     Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) на експорт відходів та брухту чорних металів (код ТН ЗЕД - 72 04) здійснюється виключно Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України за погодженням з Державним комітетом промислової політики України незалежно від облікової вартості контрактів. 
Зовнішньоекономічні договори (контракти), предметом яких є товари, зазначені підлягають реєстрації тільки в тому разі, коли до цих товарів не застосовано режим ліцензування та їх експорт здійснюється до країн, зазначених у додатку 7, у яких (або щодо яких) існують відповідні кількісні обмеження експорту товарів походженням з України. 
   Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які укладені суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності та предметом яких є товари походженням з України, експорт яких здійснюється в рамках бартерних (товарообмінних) операцій, провадиться Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України та уповноваженими ним органами з додержанням правил, наказу, за товарами, , у разі здійснення бартерних (товарообмінних) операцій з країнами, зазначеними в додатку 7, за товарами, визначеними в додатку 4. 
Зовнішньоекономічні договори (контракти), на підставі яких здійснюються операції з давальницькою сировиною українського замовника, підлягають обліку (реєстрації) лише в тих випадках, коли контрактом передбачена реалізація готової продукції в країні виконавця або вивезення її до іншої країни.  
Ліцензії на експорт товарів, які отримані суб’єктами підприємницької діяльності згідно з цим пунктом, прирівнюються до карток реєстрації-обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів) при здійсненні митного оформлення та інших передбачених чинним законодавством процедур щодо вивезення товарів з митної території України.  
    Для обліку (реєстрації) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) подаються такі документи:1.заява в довільній формі на офіційному бланку суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності - заявника за підписом його керівника картка зовнішньоекономічного контракту установленої форми;оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) з усіма чинними на дату подання додатками, специфікаціями, додатковими угодами та іншими документами, які є частинами контракту;копія, завірена в установленому порядку керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності (якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку);копія свідоцтва про державну реєстрацію, завірена керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності;копія витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційного посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію іноземного суб’єкта господарської діяльності, керівником суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України (подається тільки в разі попередньої поставки товару);документ про оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту).Відповідальність за достовірність інформації, наведеної у документах поданих для реєстрації, несе керівник організації-замовника.Картка реєстрації зовнішньоекономічного договору видається заявникові у строк, не більший десяти робочих днів з дати подання документів та при пред’явленні заявником документа, що засвідчує особу, та доручення на їх отримання.

Білет 14(34)

1. Поняття права власності в  міжнародному приватному праві.

Право власності - сукупність юридичних норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних благ певним особам чи колективам, передбачають обсяг і зміст прав власника щодо належного йому майна, способи і межі здійснення цих прав.Право власності можна розглядати як в об'єктивном сенсі, так і в суб'єктивному. В об'єктивному розумінні право власності являє собою систему правових норм, опчається межі можливих дій осіб з присвоєння, володіння, користування і розпорядження речами, не виключенийвими з цивільного обороту. У суб'єктивному ж сенсі, право власності являє собою юридичну можли-ність для особи володіти, користуватися, розпоряджатися присвоєновим майном на свій розсуд і в рамках, встановленийних законодавством. Крім того, законодавець предусматривает, що власник речі зобов'язаний вести себе належним образом, в іншому випадку до нього можуть бути застосовані санкції за бездействіе.Определеніе об'єкта права власності необхідно для створення спільної основи у вирішенні питань, що включають інодивний елемент. З урахуванням особливостей майна розрізняють право власності на рухомість і нерухомість. Основним способом правового регулювання відносин власності в міжнародному приватному праві є коллизионно-правової, бо при всьому різноманітті існуючих проблем практично не існує конвенцій, що містять уніфіковані матеріально-правові норми.Прі цьому і національні колізійні норми, і договірні коллізіонние норми, що регулюють відносини власності , керуються одним класичним законом, одним результатвим принципом - законом місця знаходження речі

2. Правовий статус громадян за кордоном.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваючи в гетерогенному для них державі, мають певний обсяг прав і обов'язків. Цей обсяг залежить від режиму їх здійснення, який встановлюється національним законодавством або міжнародними договорами. Відомо кілька видів правових режимів реалізації прав та обов'язків. Найпоширенішим є національний правовий режим. Він означає, що іноземці користуються майже тим же об'ємом прав і мають майже ті ж обов'язки, що і громадяни своєї держави. Зазначений принцип закріплений, в Конвенції про правовий статус біженців та Конвенції про правовий статус осіб без громадянства. Але повного зрівняння прав і обов'язків іноземців з власними громадянами не допускається. Тобто термін «національний режим» є певною мірою умовним.

Іноземцям у державі перебування для здійснення їхніх прав і обов'язків може бути наданий режим найбільшого сприяння. Тобто особи мають права, якими користуються чи будуть користуватися громадяни будь-якої третьої держави. Вважається, що юридична природа цього виду режиму є винятково договірною. Найчастіше вказаний вид режиму надається у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Режим найбільшого сприяння може запроваджуватися на певний термін. Позбавити режиму найбільшого сприяння, введеного для здійснення правосуб'єктності, можуть органи, визначені в законодавстві держав та міжнародних угодах.

На здійснення прав і обов'язків іноземцями може поширюватися спеціальний режим. Його вміст у правовій літературі остаточно не визначено, однак іноді він визначається у національному законодавстві та міжнародних угодах, наприклад, що стосується здійснення правосуб'єктності у вільних економічних зонах, інвестицій. Спеціальний режим запроваджується також на певний строк.

Сьогодні в науковій літературі, законодавстві держав та міжнародних договорах все частіше вказується на застосування недискримінаційного режиму в здійсненні прав і обов'язків осіб. Цей вид режиму не потребує обов'язкового договірному оформленні, хоча найчастіше він встановлюється саме міжнародними двосторонніми договорами. Переважно його зміст не вказується в джерелах права. Однак можна стверджувати, що суб'єкти іноземного права, на яких поширюється цей режим, підкоряються загальним правилам поведінки в іноземному для них державі. Недискримінаційний режим може встановлюватися, наприклад, в наданні суб'єктам підприємництва ліцензій на право здійснення певного виду деятельності.Действующій ЦК України не містить колізійних норм, що застосовуються у разі визнання іноземця безвісно відсутнім або оголошення його померлим.

3.Види міжнародних договорів, укладених Україною.

Міжнаро́дний до́говір — це регульована міжнародним правом угода, укладена державами і/або іншими суб'єктами міжнародного права.

Віді міжнародніх договорів, укладення Україною.

1. За кількістю учасників: 1) двосторонні; про правову допомогу; консульські конвенції; про торговельно-економічне співробітництво; про міжнародні перевезення (транспорті); про захист інвестицій; про усунення подвійного оподаткування; про вільну торгівлю; про неторгові платежі 2) багатосторонні: - універсальні (відкриті для всіх держав): Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.; Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р.; - регіональні (відкриті для держав окремого регіону або економічної групи): Мінська конвенція «про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах »1993р.; Угода країн СНД« Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності »1992р. та ін

3) по суб'єкту їх  укладення: ув'язнені УРСР в якості однієї з республік СРСР; укладені СРСР і чинні для України на підставі правонаступництва; укладені Україною як самостійною державою.

4. Трудовий договір, „контракт".

Договір трудовий - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.Трудовий договір вважається укладеним, коли сторони досягай згоди з усіх умов, у тому числі з обов'язкових та додаткових.Під час укладення трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.Трудовий договір укладається як в усній, так і письмовій формі.Письмова форма трудового договору в сучасних умовах є найбільш оптимальною. Особливо її значення збільшується зі зростанням договірного регулювання праці та розширенням прав підприємств у регулюванні трудових відносин, відносин щодо додаткового соціального забезпечення працівників.Трудовий договір може бути:o безстроковим^ тобто таким що укладається на невизначений термін;o строковим, якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами;o може укладатися на час виконання певної роботи.Особливою формою трудового договору є контракт, спрямовування якого створювати умови для виявлення ініціативи та самостійності працівника.Контракт (від лат. contractus - угода) - це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між підприємством, організацією чи установою й працівником про умови спільної виробничої й творчої діяльності, обумовлену певним терміном.Реквізити:1. Назва виду документа.2. Дата й місце укладання.3. Текст.4. Юридичні адреси сторін5. Підписи сторін - укладачів контракту.6. Печатка, що засвідчує підпис роботодавця.У тексті контракту зазначають орган, який наймає працівника; посада, прізвище, ім'я, по батькові, кого наймають; термін дії контракту; загальні положення; функції та обов'язки сторін; компетенція і права фахівця; матеріальне і соціально-побутове забезпечення працівника; відповідальність сторін, вирішення спорів; зміна і розірвання контракту.Контракт може укладатися як з ініціативи керівника підприємства, так і особи, яка наймається на роботу, є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу з дня, встановленого у контракті.Документ, укладений у двох примірниках (по одному для кожної сторони), набуває юридичної чинності з моменту його підписання або з дати, обумовленої сторонами у контракті, й діє упродовж визначеного в ньому терміну: до 5 років, але не менше ніж рік. Контракт може бути змінений тільки за письмовою угодою сторін.

5. Колізійні прив'язки, які застосовуються до особистого статусу фізичних та юридичних осіб.

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу фізичних та юридичних осіб, 2) правовому становищу майна, 3) угод та юридичним фактам.Лічний статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають разновідності.К особистому статусу фізичних осіб застосовується особистий закон в одному з двох його варіантів: як закон громадянства або закон місця проживання. Перша прив'язка використовується переважно в державах «сім'ї континентального права», зокрема в Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (більш давня) найбільш широко застосовується в країнах «сім'ї загального права», зокрема в США і Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прівязок.К юридичним особам (правосуб'єктності підприємств, установ, фірм і т.п.) використовується закон національності. Зазначена прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом місцезнаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця реєстрації статуту фірми, підприємства і т.д. (Держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія). Так, Цивільного кодексу України вказує, що цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час укладення угод у сфері зовнішньої торгівлі та пов'язаних з нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, в якій створено підприємство чи організація. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються.

Билет № 15(35)

1. Місце колізійних норм у джерелах права

Під джерелами міжнародного приватного права розуміють форми, в яких знаходить вираження правова норма.

Для міжнародного приватного права значення мають не будь-які колізії, а тільки ті, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії). Внутрішні (міжобласні) колізії, наприклад, ті, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими джерелами чи галузями, не належать до сфери міжнародного приватного права. Вони регулюються правовими джерелами тієї держави, де й виникли.

Приміром, колізійне право США почало розвиватися саме з урахуванням необхідності вирішення внутрішніх колізій між законами штатів. Ситуація залишається такою й досі. Законодавці США стверджують, що в системі американського права колізійні проблеми розглядаються в першу чергу як міжнародні. Такий погляд покладено в основу одного з неофіційних джерел колізійного права США - Другого Зводу колізійного права 1971

Практика правотворчості та правозастосування свідчить і про те, що за певних умов один вид колізій може переходити в інший. Так, міжобласні (міжреспубліканські) колізії можуть набувати статусу міжнародних. У цьому випадку доводиться вирішувати питання, яким колізійним нормам слід надати перевагу при такій зміні.

Останнім часом все частіше дебатується проблема міжнародних інтерперсональних (межперсональних) колізій, їх виникнення викликано різним правовим статусом громадян однієї країни на її ж території. Зазначені колізії найчастіше виявляються у сфері особистих правовідносин, скажімо, з питань відшкодування моральних збитків за завдану шкоду, а також спадкування, сімейних відносин і т.п. Ці колізії виникають у державах, де поряд із територіальним правом діє право персональне, де нації та етнічні групи сповідують різні релігії (Ліван, держави Північної Африки, Нігерія, Індонезія, Індія та ін.)

2.Поняття  вини, як умови деліктного зобов'язання  в національних правових системах

Вина як  умова виникнення деліктного зобов’язання визначаеться у декількох значениях: 1) як психічне ставлення делінквента до вчиненого ним діяння, що по суті запозичене з сутності вини в публічно-правовому делікті; 2) як необхідна дбайливість і обачність делінквента при виконанні сво-їх обов’язків та реалізації своїх прав. Загальним для всіх правових родин є виділення вини делінквента у двох формах: наміру чи нео-бережності.

У цивільному кодексі Наполеона відсутнє чітке відмежування категорій протиправної поведінки та вини як передумов виникнення деліктного зобов’язання, більше того - протиправна поведінка сприймається як складова вини. При цьому Французький цивіль-ний кодекс за критерій розмежування між деліктними та квазіде-ліктними зобов’язаннями сприймає саме форму вини делінквента, якщо вина у формі умислу, то маємо делікт, у формі необережнос-ті – квазіделікт. Однак, оскільки правові наслідки як для деліктів, так і квазіделіктів однакові, то практичне значення таке законодавче відмежування не має.

ФЦК у ст. 1384 передбачає відповідальність не тільки за свої дії, але й за дії інших осіб та шкоду, завдану речами делінквента. Так, в межах означеної статті передбачена відповідальність батьків за шкоду, завдану неповнолітніми дітьми, наставників – за шкоду, завдану їх учнями, наймачів – за шкоду, завдану при виконанні ними своїх обов’язків, згідно зі ст. 1385 ФЦК, особа несе відповідальність за шкоду, завдану її тваринами, а також згідно зі ст. 1386 ФЦК, за шкоду, за-вдану руйнуванням будівлі внаслідок недоліків ремонту чи дефектів будівлі. Французькій цивілістиці властиве також поняття змішаної вини, коли судова практика враховує вину як делінквента, так і по-терпілого для встановлення відповідних правових наслідків.