Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Марта 2014 в 23:59, шпаргалка
Поняття і предмет міжнародного приватного права.
Міжнародне приватне право - це галузь права, норми якої регулюють приватно-правові відносини, ускладнені іноземним елементом, використовуючи при цьому колізійний та матеріально-правовий методи правового регулювання.
Міжнародне приватне право- це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з «іноземним елементом».
Під «іноземним елементом» розуміють: І) суб'єкт, який має іноземну приналежність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; «національність» - щодо юридичних осіб); 2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, що мав, має чи буде мати місце за кордоном.
Законі України "Про правовий статус іноземців" вказано, що іноземці можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання, якщо вони: 1) мають в Україні законне джерело існування, 2) знаходяться в близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра , подружжя, дід, баба, онуки) з громадянином України, 3) перебувають на утриманні громадянина України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №7
Під джерелами міжнародного приватного права розуміють форми, в яких знаходить вираження правова норма.
Міжнародного приватного права відомі кілька форм юридичного офіційного буття, це:
1) внутрішнє законодавство;
2) міжнародні договори;
3) міжнародні й торговельні
4) судова та арбітражна практика.
Ще одним джерелом є доктрина. Юридична сила норм конституції держави та актів, прийнятих на її основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін
Судова та арбітражна практика - це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають правове значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому. Судова та арбітражна практика є джерелом права у державах «сім'ї загального права». Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. Менше застосовується це джерело права у США. Англійські прецеденти суттєво вплинули на формування прецедентних правил Австралії, Канади, ПАР, Ізраїлю, Японії, Таїланду. В Україні судова та арбітражна практика не є джерелом права, в т. ч. міжнародного приватного. Проте тлумачення правових норм з допомогою судової практики має місце і в правовідносинах з «іноземним елементом».
Однією з основних проблем, пов'язаних із застосуванням прецеденту є встановлення його змісту. За своєю формою судове рішення являє собою різновид протоколу, який фіксує висловлювання суддів у справі. Однак далеко не все, що говорять судді (і що зафіксовано в рішенні) може розцінюватися як правова норма (прецедент).
Не тільки внутрішньодержавні, а й міжнародні прецеденти є джерелом міжнародних приватних відносин.
В якості міжнародного може розглядатися прецедент, винесений судом міжнародного характеру.
В Україні має значення не судовий прецедент як такої (рішення окремого судді або суду), а узагальнення судової практики у вигляді документів вищих судових органів.
2. Колізійний метод регулювання
Колізія - це«зіткнення», в даному випадку зіткнення правопорядків. У праві колізія означає зіткнення різних норм права, що відносяться до одного питання. У міжнародному приватному праві колізія увазі зіткнення норм права різних держав. Колізія права в міжнародному приватному праві - це, перш за все, колізія між матеріальними нормами національного приватного права (цивільного, сімейного, трудового та ін) різних держав.
Колізія права обумовлена двома причинами. Перша, головна причина криється в сутності такого роду суспільних відносин - предмета міжнародного приватного права. Є його предметом приватноправові відносини перебувають у сфері дії приватного права, що зародився і тривалий час розвивається як національне право. Наявність у такому ставленні іноземного елемента пов'язує його з приватним правом не одного, а декількох держав: потенційно воно може бути врегульовано правом кожної держави, якому належить той чи інший його елемент. Друга причина юридична - приватне право різних держав в силу історичних, культурних, мовних морально-релігійних умов розвитку відрізняється за своїм змістом: одні й ті ж питання по-різному вирішуються в праві різних держав. В результаті виникає колізія права, яка полягає в тому, що одним і тим же фактичним обставинам може бути дана різна юридична оцінка і в підсумку відповідно до права різних держав може бути даний різний відповідь на одне і те ж питання.
Для того, щоб подолати колізію, необхідно вибрати ту правову систему, яка найбільш підходить для правового регулювання міжнародного приватного відносини. Відсильний, або колізійний, метод і допомагає ефективно провести цей пошук і в кінцевому результаті вибрати правову систему, найбільш справедливо регулюючу складні приватні відносини.
Колізійна норма, вказуючи компетентний правопорядок, як би відсилає для визначення прав та обов'язків учасників відношення до права певної держави. Причому колізійна норма може відіслати як до вітчизняного, так і до іноземного права.
З відсильний характер колізійного способу пов'язана ще одна його особливість. При його застосуванні умоглядно виділяються дві стадії регулювання: а) вибір права за допомогою колізійної норми (рішення колізійного питання); б) застосування матеріальних норм вибраного приватного права для визначення прав та обов'язків сторін. Останнє і є кінцевою метою вибору права. Тому даний спосіб регулювання не прямий, а опосередкований: регулювання, по суті, здійснюється матеріальними нормами приватного права тієї держави, яке обрано за допомогою колізійної норми.
Колізійних метод правового регулювання є традиційним, однак він не вирішує всіх можливих проблем правового регулювання міжнародних приватних відносин. Так, розбіжність у змісті матеріального та колізійного права різних держав призводить до появи так званих «хромающих відносин». Це такі відносини, які по праву однієї держави є юридично дійсними, законними, а по праву іншої держави вони - незаконні і не породжують ніяких юридичних наслідків. Ці відносини виникають у практиці досить часто, ускладнюючи реалізацію міжнародних ділових зв'язків.
3. Визначення правосуб'єктності
іноземних суб'єктів
Іноземний суб’єкт господарської діяльності - це суб'єкт господарської діяльності, що має постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України. Водночас цей суб'єкт може здійснювати свою діяльність, не обов'язково перебуваючи за межами України.
Іноземні суб'єкти господарської діяльності підтверджують свій правовий статус витягом із торговельного, банківського або судового реєстру. Витяг із спеціальної книги обліку містить необхідні відомості для зацікавлених суб'єктів, зокрема інформацію щодо назви фірми; виду товариства (правової форми); змісту діяльності; зазначення осіб, які відповідають за її діяльність, та осіб, які мають право підпису договорів, інших документів; інформацію про основний капітал.
Із таких реєстрів можна отримати засвідчені копії, які мають значення в міжнародному менеджменті. Витяг із реєстру, який подається в організації та установи України, повинен бути засвідчений відповідно до законодавства країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Витяг із реєстру може бути також засвідчено в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в Міністерстві закордонних справ України.
На території України можуть здійснювати свою діяльність структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України; спільні підприємства з участю іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані в Україні та з постійним місцезнаходженням на її території.
Правоздатність суб'єктів може бути загальною та спеціальною. Загальна правоздатність передбачає будь-які права й обов'язки, сумісні з сутністю суб'єкта. Законодавство більшості держав свідчить про те, що суб'єкти переважно володіють загальною правоздатністю.
Спеціальна правоздатність означає набуття суб'єктом прав та обов'язків у відповідності з цілями, зазначеними у статуті, договорі, законі. Цим видом правоздатності володіють юридичні особи, що, як правило, не здійснюють господарської діяльності, або ж діяльність яких ліцензується.
Визначення правосуб'єктності зазначених іноземних осіб та утворених за їхньою участю товариств в Україні проводиться з урахуванням колізійного законодавства України та міжнародних угод. Двосторонні договори України про надання правової допомоги містять положення, за яким правоздатність юридичної особи визначається за законодавством договірної держави, на території якої вона заснована. Проте не всі двосторонні договори регулюють це питання. З певних питань, наприклад, утворення та ліквідації юридичних осіб, іноземні суб'єкти господарювання підпорядковуються матеріальному законодавству держави своєї "національності''.
Визначення правосуб'єктності має значення з огляду на те, що міжнародні угоди про економічне, торговельне, інвестиційне та інше співробітництво надають суб'єктам для здійснення їхніх прав певний вид режиму.
Іноземні суб'єкти господарювання в Україні мають конкретний обсяг прав та обов'язків, що їм кореспондують.
До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до угод з «іноземним елементом» застосовується здебільшого закон автономії волі. Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків.
У ЦКУ зафіксована відсилання до закону місця укладення угоди, яка визначає її форму. Однак застосування таких засобів зв'язку, як телеграф, телефон, факс не завжди сприяє встановленню місця вчинення угоди. У таких випадках в арбітражній практиці (зокрема в Україні) місцем укладення контракту визнається місцезнаходження постачальника чи підрядника. Вказівка в угоді міста, в якому воно укладено, значно полегшує застосування цієї колізійної прив'язки.
Закон країни продавця найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторговельному угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи.
Колізійна прив'язка - закон валюти боргу застосовується до операцій, які полягають у певній валюті. Зазначений принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду праву держави, якій належить валюта.
Регулювання трудових відносин притаманна колізійна прив'язка - закон місця виконання роботи. Вона передбачається законодавством багатьох держав «сім'ї континентального права», прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, в якому зазвичай постійно виконуються роботи.
Колізійна формула - закон прапора регулює вибір законодавства, застосовуваного до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.
Закон місця вчинення правопорушення застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип закріплений, де зазначено, що права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги відшкодування шкоди.
Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тісно пов'язане, застосовується в державах «сім'ї загального права». Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з «іноземним елементом». Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійної регулювання відносин з «іноземним елементом».
Колізійна прив'язка - закон суду означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якому він розглядається. Тобто суд (арбітраж або інший орган держави) повинен керуватися законодавством своєї держави, не рахуючись з наявністю «іноземного елемента» у правовідносинах.
5.Національне законодавство України з питань регулювання трудових відносин з „іноземним елементом".
Українське законодавство містить ряд загальних принципів і норм в області трудових відносин пов'язаних з іноземцями. Особливістю є те, що внутрішні закони не завжди уніфікують норми міжнародних договорів у цій області, а пов'язано це з тим, що національні норми можуть бути супутніми для працівників-іноземців, а тому не потребує змін. Невіддільні, природні права і свободи людини закріплюються за ним незалежно від наявності у нього громадянства України, або відсутності громадянства взагалі (право на життя, недоторканність і т.д).
У загальному вигляді цей гуманний міжнародно-правовий підхід закріплений в Конституції України, ЗУ "Про правовий статус іноземців", згідно якого іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими ж правами і несуть обов'язки, як і громадяни України , - за винятком, встановленим Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до Конституції України кожен, в тому числі й іноземець, має право на працю, це означає, що він має можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає. Іноземцям гарантується захист від незаконного звільнення, безпечні і здорові умови праці, своєчасну винагороду за працю. Економічними гарантіями є наявність матеріальних умов для фактичної реалізації права "іноземного елементу" на працю.
Відповідно до Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в нашій державі національним режимом працевлаштування та трудової діяльності. Іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, можуть працювати: 1) за контрактом, укладеним у відповідності з отриманим дозволом; 2) за контрактом, укладеним між суб'єктами господарської діяльності України та іноземної держави. Не можуть займатися трудовою діяльністю іноземці, які перебувають в Україні тимчасово у приватних справах.
Відповідно до КзпП України трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в організаціях, регулюється законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства» дозвіл на використання праці іноземця та особи без громадянства, яке дає право роботодавцю використовувати працю іноземця на конкретному робочому місці або певній посаді , видається роботодавцю у разі відсутності в країні (регіоні) працівників, спроможних виконувати відповідні роботи, або наявності достатніх обгрунтувань доцільності використання праці іноземця, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.