Аналіз та підвищення якості надання сервісних послуг на прикладі Чернігівського центру „Облдержродючість”

У 1976 в обл. нараховувалося (тис. голів) : великої рогатої худоби — 1305,5 (у тому ч. корів — 505,1), свиней — 847,6, овець та кіз — 245,5. Основні породи: великої рогатої худоби — симентальська; свиней — велика біла; овець — перекос. Розвиваються також птахівництво, бджільництво та рибальство.

Сільськогосподарські угіддя — частини землі, що використовуються для сільськогосподарського виробництва.

Угіддя розрізняються за природними особливостями і призначенням. До основних категорій відносятся:

1. рілля — землі, що систематично оброблюються і використовуються для посіву різноманітних сільськогосподарських культур;
2. багаторічні насадження (сади, виноградники);
3. перелоги (рілля, неороблювані тривалий час землі);
4. сіножаті і пасовища (луки, що використовуються для сіножаті і випасу сільськогосподарських тварин).

В залежності від якісного стану  розділяються на види:

1. орошувана рілля, осушене, підлягає ерозії;
2. сіножаті заливні, суходольні, заболочені і тому подібне.

Забруднення ґрунтів — вид антропогенної трансформації ґрунтів, при якій вміст хімічних речовин у ґрунтах, які піддаються антропогенному впливу, перевищує природний регіональний рівень їх вмісту у ґрунтах.

Розрізняють три ступені забруднення, що вимагають таких дій:

1. профілактика;
2. перебудова;
3. припинення використання ґрунтів.

При надходженні в ґрунти доз важких металів, що не обумовлюють перевищень гранично допустимих концентрацій (ГДК), рекомендується проведення профілактичних заходів та здійснення моніторингу стану ґрунтів і рослин.

У тих випадках, коли в ґрунтах  і в деяких рослинах перевищуються  ГДК та існує небезпека для здоров'я людей, рекомендується застосовувати меліоративні, агрономічні, селекційні заходи та розробляти організацію раціонального використання забруднених земель. Для зменшення рухомості важких металів і переходу їх до фітоценозів кислі ґрунти  вапнують,  лужні  гіпсують, використовують фосфорні і органічні добрива, вносять іонообмінні речовини (цеоліти, гранули полістиролу,  кремнійорганічні сполуки), підбирають рослини, які найменш вбирають важкі метали, наприклад — льон, конопля.

Найбільш забруднені ґрунти відводять  під залісення. Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, зобов'язані здійснювати захист земель від забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами. Для цього необхідно знати їх просторовий розподіл в межах відповідних земельних масивів. Традиційно це завдання вирішується шляхом відбору деякої кількості проб ґрунту та зразків фітоценозів в межах кожного з них для подальшого аналізу, наприклад, рентгено-флуоресцентним методом. Необхідна кількість проб, зазвичай, визначається для кожного випадку з вимог задоволення умовам репрезентативності їх статистик.

  Охорона ґрунтів — система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням  ґрунтозахисних технологій та забезпеченням  екологічної безпеки довкілля.

Родючість ґрунту — характеристика ґрунту, що визначає його здатність підтримки великої кількості рослинного життя, термін найчастіше використовується для опису земель сільськогосподарського призначення.

Родючий ґрунт зазвичай характеризується такими властивостями:

1. багатий на головні елементи, необхідні для живлення рослин:  азот,  фосфор і калій;
2. містить достатньою кількість мікроелементів, таких як бор,  хлор,  кобальт,  мідь, залізо, магній, марганець, молібден, сірка і цинк;
3. істить органічну речовину ґрунту, що покращує його структуру та допомагає утриманню вологи;
4. кислотність в діапазоні pH від 6,0 до 6,8;
5. добра структура, що забезпечує необхідний дренаж;
6. набір мікроорганізмів, корисних для росту рослин;
7. велика товщина верхнього шару ґрунту.

В сільському господарстві родючі ґрунти зазвичай отримуються за допомогою  ряду мір збереження та меліорації ґрунтів.

Важкі метали (ВМ) – нечітко визначена группа елементів  з  металічними  властивостями,що зазвичай включає перехідні метали, деякі  металоїди,  лантаноїди і актиноїди. Деякі джерела визначають „важкі метали” як „звичайні перехідні метали, такі як мідь, свинець і цинк, що можуть викликати забруднення навколишнього середовища з численних джерел, включаючи присутність в нафті, промислові викиди та кислотні дощі”. Існує також практично синонімічний термін „токсичні метали”, для якого також не існує чіткого визначення.

Пестициди (від лат. pestis - зараза, caedo - вбиваю) — хімікати, використовуються в сільському господарстві і садівництві для боротьб зі  шкідниками (шкідливими або небажаними мікроорганізмами, рослинами і тваринами). Хімічна сполука, яка використовується для захисту рослин, сільськогосподарських продуктів і боротьби з переносниками небезпечних захворювань.

2. Особливості  господарювання  в умовах  Чернігівщини. Актуальність дослідження забруднення ґрунтів

Чернігівщина – унікальний край, який поєднує особливості двох фізико-географічних зон – Полісся та Лісостепу – і тому має унікальні природні ландшафти.

Одна  з найбільших областей України, найбільш забезпечена водними ресурсами  територія. Її чарівна Десна, одна з  небагатьох ще незарегульованих водних артерій України, яка зберегла свій природній потенціал – учасниця Всеукраїнської акції „Сім природних чудес України”.

Усвідомлюючи  себе власниками такого природного багатства, мешканці Чернігівщини, незалежно від  того хто вони є – посадовці  чи прості громадяни, зобов’язані прикласти  всіх зусиль для збереження природного потенціалу області, як для себе, так  і для майбутніх поколінь.

В 2008 році Чернігівщина за результатами комплексної оцінки соціально-економічного розвитку у сфері екології, посіла двадцять перше місце.

Незначні  фінансові можливості у 2008 році обласного  фонду охорони навколишнього  природного середовища (2,2 млн. грн.), майже  єдиного джерела фінансування основних невідкладних природоохоронних заходів, не дозволили вирішити ряд наявних  гострих екологічних проблем, які  потребують значних фінансових вкладень.

Фінансова криза в державі, яка призвела до зростання вартості всіх послуг, зменшила і так обмежені фінансові  можливості природоохоронного фонду  по проведенню таких робіт по тампонажу  недіючих артезіанських свердловин, знешкодженню непридатних і заборонених  до використання пестицидів, встановленню прибережних захисних смуг річок  і водойм області, реалізації проектів по ліквідації чи зменшенню забруднення  об’єктів довкілля тощо.

Дороговартісність використання газу змусила виконавчу  владу і керівників підприємств  переводити котельні на тверде паливо, перш за все вугілля і, як наслідок, маємо зростання в області  обсягів викидів забруднюючих речовин  в атмосферне повітря.

Фінансові труднощі керівників підприємств –  власників комплексів очисних споруд, не дають можливості провести роботи по їх реконструкції та будівництву, що призводить до надходження в малі річки області значних обсягів  недостатньо очищених стоків, як наслідок – спостерігається їх деградація.

Майже не покращується ситуація в облаштуванні та експлуатації полігонів і сміттєзвалищ твердих побутових відходів, яка  також потребує значних фінансових вкладень.

Тому  зусилля громади Чернігівщини максимально  мають бути спрямовані на правильне  поводження з твердими побутовими відходами, і цим самим вдасться зменшити кількість стихійних сміттєзвалищ, які спотворюють унікальні природні куточки зелених зон, берегів  річок; на збереження і відновлення зелених насаджень, чим можна створити буфер на шляху забруднення атмосферного повітря в населених пунктах; вивчення унікальних природних куточків свого краю та ініціювання створення об’єктів природно-заповідного фонду, що є запорукою екологічної стабільності територій; участь в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, що передбачена положеннями Орхуської конвенції „Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” тощо.

   Важкі метали — нечітко визначена група елементів з металічними властивостями, що зазвичай включає перехідні метали, деякі металоїди, лантаноїди і актиноїди. Історично було запропоновано багато визначень цього терміну, деякі засновані на густині, інші на атомному номері або атомній масі, ще інші на хімічних властивостях або токсичності [2]. У технічній доповіді IUPAC термін „важкі метали” був названий „безглуздим та збиваючим з толку” через суперечливі визначення та відсутність „гокерентної наукової основи” під ним. Залежно від контексту, „важкими металами» можуть називатися навіть елементи, легші за вуглець, але не називатися деякі набагато важчі метали. Деякі джерела визначають „важкі метали„  як  „звичайні перехідні метали, такі як мідь, свинець і цинк, що можуть викликати забруднення навколишнього середовища з численних джерел, включаючи присутність в нафті, промислові викиди та кислотні дощі”. Існує також практично синонімічний термін „токсичні метали”, для якого також не існує чіткого визначення.

  Зрозуміло, що реакція сільськогосподарських культур на забруднення ґрунтів важкими металами неоднакова. Найбільш толерантні до них озиме жито, озима пшениця, овес, ячмінь. Найбільш високий адаптивний потенціал має жито, а найбільш низький — ячмінь. Екологічно безпечний урожай зернових колосових культур формується при вмісті у ґрунті важких металів на рівні 1-2 кларків або меншому вдвічі МДР. Лише на фоні 5-6 кларків спостерігається пригнічення росту рослин, знижується їх продуктивність і якість продукції. Характерно, що найбільша кількість ВМ у цієї групи культур накопичується в кореневій системі та вегетативних органах.  

Соняшник і кукурудза витримують забруднення ґрунту важкими металами до 4 кларків або 1,0-1,5 МДР. Але оптимальні умови вирощування, як і для зернових колосових культур, створюються  при їх фоновому вмісті   1-2 кларки або менше 0,5 МДР.

Найсильніше потерпають від ВМ картопля та цукрові буряки. При валовому вмісті більше 3-х кларків (>1,0 МДР) вони не спроможні сформувати повноцінний  урожай. Оптимум для них коливається  в межах 1-2 кларків.

Культури, урожай яких використовується як сировина в технічних цілях, наприклад  льон-довгунець, можна вирощувати при  вмісті важких металів у ґрунті від 3 до 6 кларків. Проте їх оптимум знаходиться  в межах    1-3, що відповідає 0,5-1,0 МДР.

  Оцінюючи екотоксикологічний стан ґрунтів за вмістом ВМ, слід зважити на ту обставину, що нині проектно-розвідувальні станції хімізації сільського господарства України мають дані лише щодо шести токсичних елементів — Zn, Cd, Pb, Cu, Cr, Hg, визначаються як рухомі їхні форми в ґрунті, так і валовий вміст у рослинних зразках. Тому наводимо відповідні нормативи [3].

Територія вважається придатною для одержання екологічно безпечної продукції, якщо вміст у ґрунтах валових і рухомих форм ВМ знаходиться на рівні кларку або не перевищує МДР. На таких землях можна одержати максимально можливий високоякісний урожай .

  З підвищенням ступеня забруднення знижуються не тільки якісні показники, але й продуктивність сільськогосподарських культур. На помірно забруднених ґрунтах зниження врожайності може досягати 5-10%, на середньо- та сильно- 30-35% і більше. В критичних ситуаціях мають місце факти більш негативної, і навіть летальної дії ВМ на рослини, коли захисний механізм останніх деформується або повністю руйнується. Тому екологічний контроль необхідно проводити в першу чергу на землях приміських зон і тих, що розташовані навколо великих промислових центрів у радіусі до 20-25 км, а також біля автошляхів на відстані 450-500 м.

  Важкі  метали   за ступенем екологічної безпеки для ґрунтів, рослин, тварин і людини поділяються на три класи: до першого належать високонебезпечні елементи (Аs, Сd, Нg, Se, Pb, Zn, F); до другого середньонебезпечні (В, Со, Ni, Мо, Sb Сz); до третього малонебезпечні (Ва, V, Мn, Sr).

  Чисельні дослідження підтверджують, що отримати екологічно безпечний урожай можливо при щільності забруднення ґрунтів на рівні природного фону або який не перевищує 1,0 Кі/км² за цезієм-137 і 0,02 Кі/км² за стронцієм-90. На піщаних дерново-підзолистих і торфових ґрунтах із більш високими, ніж у чорноземів, коефіцієнтами переходу радіонуклідів, необхідно дотримуватись нормативів. Шляхом порівняння фактичних даних з останніми визначають ступінь радіоактивної деградації земель та їхню придатність для отримання екологічно безпечної продукції. Як свідчить досвід, на недеградованих і слабодеградованих ґрунтах можливе отримання придатної для дитячого та дієтичного харчування сировини. Це стосується і тих 134 районів 11 областей України, що мають земельний фонд понад 7 млн. га угідь із щільністю забруднення радіоцезієм від 0,1 до 1,0 Кі/км² [4].