Вживання неологізмів в поезії Василя Стуса

Наведемо кілька прикладів. Ось перші рядки «Останній лист Довженка»:

Прозаїки, поети, патріоти!

Давно опазурились солов'ї,

Одзьобились на нашій Україні [3; 92].

Слова опазурились та одзьобились крім того, що вони є частиною метафори з центральним елементом «соловей» самі по собі несуть сигнали небезпеки. Вони логічно подовжуються словом «озброїлись», тому що мають спільну словотворчу модель.

Інший приклад:

Дитинство загубилось серед дня,

той день -- марудний день! Забатожіли,

завирували, пролились шляхи,

і рідна хата попливла за плотом,

і попливла із горла гіркота [3; 561]

У мові існує перехідне дієслово «батожити». Забатожіти - неперехідне. Воно передає стан, коли зметнулися вгору батоги, щоб погнати вперед тварину, щоб вирушити в путь. Але натяк на батіг не дуже «приємний», він застерігає і цілком вписується в загальний настрій строфи (день - марудний, шляхи завирували -- небезпечно, з горла -- гіркота). Ще невідомо, над ким шлях-доля підняла батіг, адже вірш про Стуса..

Отже, вважаємо основним завданням новотворів творення специфічного мовлення, мета якого -- пошук та вираження внутрішніх, прихованих сенсів. Але у струмені цієї загальної функції можна виділити кілька конкретніших завдань.

Як ми уже відзначали, новотвори схожі між собою тим, що більшість із них створюють новий сенс, а не просто різкіший відтінок сенсу. Наприклад, слово жеврість -- якість за дією «жевріти», помороч -- стан втрати притомності, богувати -- жити, як Бог, бути Богом, підпадьом -- звук, створюваний пташкою (від підпадьомкувати). Такі слова мають навіть відтінок номінативності, але основні їх функції тим не менш стилістичні. Одна з них -- прагнення компактної побудови тексту. Вірші В.Стуса складаються з коротких, чітких речень (найчастіше -- на 2-4 рядки). Поета не можна назвати лаконічним, але все ж він намагається вживати дуже насичені слова, щоб кожне несло змістове навантаження, щоб вони могли замінити словосполучення чи зворот. Коли таких слів немає в мові, він їх творить. Звідси -- велика роль дієприкметників у його поезії: сколінені (кого змусили стати на коліна), прочорнене (просякнете чорнотою), гільйотинований (якого гільйотинували), зчужілий (який став чужим), визорений (вкритий зорями). Дієприкметники згортають зворот в одне слово і одночасно творять небуденне, опоетизоване зображення. Серед інших слів, що «укомпактнюють» поезію В.Стуса, надсило (понад силу), наломи (те, що надломлено), помороч, зазубні (важкий стан, коли особа змушена зціпити зуби), зрідніння (відчуття спорідненості), літеплений (такий, як тепла вода), ро-павий (такий, як сукровиця), напівкільний (як півколо), оговтаний (який прийшов до тями), обложно (якість за дією обложити), виінакшувати (робити іншим), просторити (зробити просторим, створювати простір), струнчити (робити рівним), проколитити (протоптати копитами) та ін.

Функція складних слів -- дещо інша. Як пише С.Венгерова, «...вже за самою структурою складні слова пристосовані до образної репрезентації світу: наявність двох чи більше основ передбачає першопочаткову співвіднесеність з двома чи більше референтами, їх співставлення, порівняння, зв'язки» [5]. Такий зв'язок -- філософська позиція В.Стуса -- присутній у групі слів з першою частиною само (самонародження, самопрозрівання, самовтрата, самовигнання, самосмерть).

Або, наприклад, слово чорностав. Вірш, у якому його вжито, починається так:

Цей став повісплений,

Осінній чорний став [3; 154].

Але далі -- він вже чорностав, тому що вірш перейшов від озерного пейзажу до експресіоністського зображення почуттів героя, ставок виступає символом і тому перетворився на чорностав -- вмістилище якихось диявольських сил майбутнього. У цьому вірші є ще одна строфа, яку ми не можемо оминути:

Криваво рветься з нього [ставу] вороння майбутнього. Летить крилато лезо на утлу синь, високогорлі сосни,

І на пропащу голову мою [3; 154].

Чому крилатолезо? Чому високогорлі? Чому вороння рветься криваво? В.Стус фантастично поєднує два плани саме за допомогою новотворів. Якщо усунути слово криваво, частини -лезо та -горлі, отримаємо цілком можливий реалістичний варіант («вороння... летить крилато... на високі сосни»). Але В.Стус додає до нього іншу реальність: «криваво -- лезо -- горло». Також цілком самостійну і можливу. І саме поєднавши два складні слова В.Стус намертво зшиває ці два плани. Ю.Шевельов так писав про цей його прийом: «Експресіоналістичні й сюрреалістичні первні поєднуються в синкретизмі світосприймання й світовідтворення Стуса, коли звук стає кольором, колір запахом, запах -- дотиком, і так поезія поєднує ніби непоєднуване в одну суцільність. Поодинокі складники ніби реальні та реалістичні, цілість - високо над реальністю» [5; 88].

неологізм стус поезія

 

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі досліджено одну з актуальних проблем сучасної української літературної мови - неологізми в творчості В.Стуса. Аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.

Неологізми виникають у мові безперервно, охоплюючи всі сторони діяльності людини і відбиваючи зміни, що відбуваються в житті суспільства.

Неологізми з'являються також і як нові назви старих понять, які давно вже існували в житті даного народу і для яких здавна існують слова - назви. Це обумовлюється різними причинами: витисненням одного синоніма іншим, запозиченням, літературними смаками тощо.

Багато неологізмів з'являється в мові в часи великих змін, докорінних перетворень у житті того чи іншого народу.

Серед неологізмів розрізняють неологізми загальномовні, відомі всім, і неологізми авторські (індивідуальні), які знаходимо в творах письменників, учених. Загальномовні неологізми називають нове поняття, виконують номінативну функцію. Індивідуальні покликані до життя прагненням дати іншу, емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові.

Неологізми, входячи до складу лексики даної мови, можуть стати загальновживаними і з часом можуть навіть увійти до основного словникового фонду.

Василя Стуса навряд чи можна назвати класиком у розумінні митця, що вміє підігнати під нормальне звучання повсякденної мови свої найглибші враження, почуття, переживання. Як бачимо у нього виникає потреба не лише творити слова з новим значенням (недолюдина, жеврість) відтінками значень (вижаріти, вимшіти), а й замінювати вже існуючі (вискалки, повісплений, спрагнілий).

Кожен рядок поезії В. Стуса, кожне його слово вміщує в собі бурю думок, почуттів, асоціацій. Надзвичайно широкий його словник, але для найвлучнішого розкриття думки іноді не вистачає всіх тих слів, і автор вдається до власного словотворення. Поет збагачує нашу мову новими словами, новими значеннями чи відтінками значень слів, новими виразами.

В.Стус не революціонер слова, як, наприклад, Маяковський, у творчості якого новотвори також відігравали значну роль. Ця роль, однак, полягала у декларованій, відкритій боротьбі з мовною традицією, спрямованій на тотальне оновлення мови. Не те маємо у В.Стуса. Новотвори він вживає поряд із найрізноманітнішими пластами лексики -- старослов'янізмами, рідковживаними, книжними, навіть розмовними словами. Чи значить це, що ресурсів української мови недостатньо? Аж ніяк. Щоб заперечити це твердження, досить узяти в руки збірку будь-кого з визначних українських поетів. Новотвори, як і решта лексичних засобів, вживаються В.Стусом єдино зі стилістичною метою. Новотвір не є важливим сам по собі, він має розкрити можливості мови, урізноманітнити її виражальні засоби, щоб з'явилася можливість виражати найтонші відтінки думки.

Прекрасну формулу, що дуже точно описує суть творчості Василя Стуса, дав Осип Тарнавський: «Він [Стус] не новатор, але він зовсім новий поет; його поезія нова, його мова добірна -- він шукає того слова, що творить справжню поезію -- поезію, що... оголена до самої суті» [5; 312].

Аналіз новотворів В.Стуса показує, що серед них явно переважають складні слова. Переважання складних утворень пояснюється насамперед тим, що вони дозволяють конденсувати зміст складного характеру, який виражається, як правило, словосполученнями.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бедрик Ю. Василь Стус: проблема  сприймання -- К, 1993. - 123 с.

2. Вакарюк Л., Пандьо С. Українська  мова. Морфеміка і словотвір. --Тернопіль: ЛІЛЕЯ, 1999. -- 220 с.

3. Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. -- Балтимор-Торонто, 1987. - 178 с.

4. Венгерова С.А. Сложное слово  как способ создания образности  в художественных произведениях / Лингвистические аспекты образности. -- М., 1981.

5. Винокур Г.О, О языке художественной  литературы. - М., 1991.

6. Віняр Г.М. Словотворчі тенденції  в сучасній українській мові (на  матеріалі усного і писемного мовлення 80-х -- початку 90-х років XX століття), Автореф. дис ... канд. філол. наук. -- Дніпропетровськ, 1993. - 17 с.

7. Гак В.Г. Языковые преобразования. -- М., 1998.

8. Жулинський М. Василь Стус // Із  забуття -- в безсмертя. - К., 1990.

9. Коцюбинська М. Новітні палімпсести // Філософська і соціологічна думка. -- К., 1990. - № 2. - С. 13-16.

10. Коцюбинська М. Передмова // Стус  В. Твори в 4 т., 6 кн. - Львів, 1994-1997. - Т. 1. - 145 с.

11. Лопатин В.В. Рождение слова. -- М., 1973.

12. Лыков А. Г. Окказиональное слово  как лексическая единица речи // Филологические науки. -- М., 1971. -- № 5. - С. 23-27.

13. Лыков А.Г. Современная русская  лексикология -- М., І976.

14. Павлишин М. Квадратура крута: пролегомени до оцінки В.Стуса // Всесвіт. -- К., 1993. - № 11-12. - С. 43-47.

15. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. - К., 2000. - 345 с.

16. Потебня О. Естетика і поетика  слова.. -- К., 1983.

17. Радомська О. Мова як мистецтво: неологізми в творчості Василя  Стуса // Українська мова й література (газета). - Ч.15. - С.15-19.

18. Сверстюк Є. Василь Стус // На святі надій. - К., 1999.

19. Стус Д. Життя та творчість  Василя Стуса. - К., 1999.

20. Стус як текст. -- Мельборн, 1992.

21. Стус В. Зимові дерева. -- Брюссель, 1970.

22. Стус В. Твори в 4 т., 6 кн. - Львів, 1994--1997. -- Т. 1.Цілинко Т. Поетика творів Василя Стуса // Визвольний шлях. - 2003. - № 4. С. 97-102.

23. Шум А. Поезія Василя Стуса // Стус В. Зимові дерева. -- Брюссель, 1970.