Вживання неологізмів в поезії Василя Стуса

Так, Юрій Шевельов звертає увагу на новотвори в поезії Василя Стуса. До поетичних новотворів у вірші «Ніч хай буде тьмяніша» автор статті відносить слова покон, розпелюстити, всевідрада. [5]

Про новотвори в поезії В. Стуса та про вживання архаїзмів «що наче списані з княжих чи гетьманських літописів», говорить Людмила Волянська.

Дмитро Стус, говорячи про мову творів поета, пояснює, що Василь Стус спирався на мовні набутки П. Куліша, Лесі Українки, П. Тичини, використав Шевченків досвід залучення народнопісенної та біблійної образності.

Михайло Хейфец писав: «Василь Стус у своїй ліриці виходив далеко за межі офіційного словника... Стус -- прокладач у поезії нових шляхів, творець нових гармоній. Насамперед він розширив межі поетичної мови, для відтворення нової поетичної свідомості він шукає слів у словесних склепах, комірках національної словотворчости.» [9]

А Яр Славутич зазначив: «Повівши мову про слова, зокрема рідкісні слова, а в т. ч. неологізми, не можна не спинитися на лексиці Стуса. Яка вона оновлена! Ті самі основи, що були й раніше, знайомі приростки і наростки, а виланюють небувалі слова -- з новими відтінками значень...» [5].

Поетика В. Стуса є своєрідною, нестандартною, непримиренною, словотвір письменника - кредо справедливости, динамізму. Словоформам притаманна інтонаційна неповторність, відбувається їх переосмислення. Поєднання основ за принципом оксюморона надає різкості, рішучості: життєсмерть, смертеіснування («Сховатися од долі не судилось»), сторч-головий, вороноокий. «ридай-ріка» («Трени Чернишевського»).

Кожен рядок поезії В. Стуса, кожне його слово вміщує в собі бурю думок, почуттів, асоціацій. Надзвичайно широкий його словник, але для найвлучнішого розкриття думки іноді не вистачає всіх тих слів, і автор вдається до власного словотворення. Поет збагачує нашу мову новими словами, новими значеннями чи відтінками значень слів, новими виразами:

...та за тобою небо запалало,

овогнене грозою стожалів.

(«Віддай мені своєї смерті  частку...»).

Це божевілля пориву, ця рвань

всеперелетів -- з пекла і до раю...

То та сльоза тебе іспопелить,

і лютий зойк завруниться стожало...

Володарю своєї смерті, доля --

всепам'ятна, всечула, всевидюща --

нічого не забуде, не простить.

Займанщино пекельна! Де не скинь

страпатим оком -- то охлялі надра,

то рідний край пантрує звідусюди

(«Трени М. Г. Чернишевського»).

Неологізми -- це, в основному, слова, утворені поєднанням різних слів. Поетичний словник В. Стуса багатий також словами, утвореними автором поєднанням двох основ слів, здавалося б, протилежних за значенням, які незвично звучать разом, але виразно підкреслюють думки й почуття поета. Несподівані словосполучення рельєфніше передають задум автора, підкреслюють авторські асоціації, підсилюють гостроту думки:

Сховатися од долі -- не судилось.

Ударив грім -- і зразу

шкереберть пішло життя.

І ось ти все, що снилось

як смертеіснування й життєсмерть

(«Сховатися од долі -- не судилось»).

О білий світе сторчогаловий --

опріч опричнин -- куди подітись?

Кошлатий обрій вороноокий

йде берегами ридай-ріки

(«Трени М.Г. Чернишевського»).

Творив В. Стус і зовсім нові слова, але їх значення настільки прозорі, настільки влучно підкреслюють думку автора та органічно вплітаються в зміст твору, що сприймаються, як давно відомі, і не уявляється, якими іншими їх можна б замінити:

Безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце, і простір, і сніг.

І котилося куль-покатьолом

моє серце в ведмежий барліг.

(«На колимськім морозі калина...»).

Неологізми із префіксом від- засвідчують переламний етап у світосприйнятті ліричного героя - відлюбилося, відвірилося, відпраглося; префікс без- служить вказівкою на взаємовиключення, зниження - безгоміння, безлюддя.

Творчий метод В. Стуса засвідчує європейський рівень філософсько-поетичного мислення. Стусова поезія має айсбергову структуру.

2.2 Основні способи утворення  неологізмів Стусом

Аналіз новотворів у поезіях В. Стуса показує, що серед них явно переважають складні слова (типу багатошалнй, багряноперий, біловир, білошатний, блакитновидий, буйнорогий, зеленоперий, зеленошатяий, злободавчий, соломоверхий тощо). Переважання складних утворень пояснюється насамперед тим, що вони дозволяють конденсувати зміст складного характеру, який виражається, як правило, словосполученнями. Саме ця конденсованість змісту дає змогу поетові передавати складні оцінні моменти за допомогою одного слова. Це особливо важливо для поетичної мови, яка підпорядковується вимогам розміру, рими тощо. У цих умовах нерідко окремі значення просто необхідно передавати саме за допомогою одного цілісно оформленого слова. Новотвори такого типу не є простою семантичною єдністю різних основ, їх простою сумою. Це якісно нові утворення, що відповідають потребам дотримуватись ідейно-художнього зображення поетичної думки. Можливості такого способу словотворення невичерпні, а слова, утворені таким чином, як правило, мають більшу експресивність, пізнавально-якісну силу, значну понятійну та естетичну місткість. Складні слова виступають логічними замінниками словосполучень, порівняльних зворотів і навіть речень. Вони зумовлені естетичними настановами автора, принципами його світосприймання, своєрідністю його стилю, особливостями художнього мислення. Не семантика окремих слів, а образне уявлення про денотати зближують окремі компоненти складного слова. Для поетичної творчості Стуса, крім того, можна припускати також вплив класичної давньогрецької поезії. Адже відомо, що саме для давньогрецької мови характерні різноманітні складні утворення, що здатні передавати складні уявлення. Саме звідти чимало складних слів шляхом калькування переходило в українську мову при перекладі.

Творчий доробок В. Стуса багатий індивідуально-авторськими новотворами, які збагачують поезію митця, надають їй своєрідної експресивності.

Привертає увагу велика кількість авторських новотворів, наприклад: днедавнє, кролатолезо, переплески, крайокрай, наднебесне, зловорожий, молодощастя, привсюдність, ясноджерельний, гороїжиться, розкрилені, тамземні, смертеіснування, життєсмерть, двопогляд, тонкоголосить, надпорив, розпелюстити, підкрилля, тойсвіт.

Окремо виділяємо групу неологізмів, утворених від твірних основ субстантивів за допомогою префіксоїдів:

- «все» (усе) (всепрощальна, всенаученна, всечас, вседорога, всенезустріч, всенепогасний, усепокора, всебезрух, усевельможна, всебіднийі, всегнівний, внекволий, вседорога). Такі  новотвори надають поетичному  мовленню підвищеної експресивності;

- «без» (безгук, безобрійні, безімення, безшелесні, безкрай, безголосся, безмір);

- «само». Це можуть бути:

1) поетичні номінації з семантикою  негативного емоційного стану (самодосада, самолють, самоокунація, самозамкнення);

2) новотвори негативної емотинно-оцінної  семантики втрати власної сутності (самоіронія, самоуникання, самосмерть);

3) художні неологізми з позитивним  емоційно-оцінним значенням оновлення, відновлення власної сутності (самопочинання, самовивищення, само подовження).

Часто перша частина складних слів поета починається основою само. Можливо, цим автор хотів підкреслити, що людина з цим світом завжди залишається сам на сам, і кожен сам для себе мусить вирішити, як жити, сам творить свою долю, сам відповідає за свої вчинки перед світом, людьми і Всевишнім:

За мною -- кучугурами - розлуки -

час самовтрат...

(ще поповзом повзла

за тінню довженою, виростали

із самозмалення: німа рука

пограбілих тополь у надвечір'ї

великий гріх на серці я ношу

(Потоки)

Розіп'ятий на рами сосновому хресті,

звіряєш самості днедавні тарарами.

(Костомаров у Саратові)

Скажи, нащо мені подарував цей світ,

якому я заприсягався служити до скону.

Нащо передерік ці болі самозречення

в хвилину, коли я вже сам собою став?

(Потоки)

Любов як самозречення легка,

і самовтрата -- це принада світу

(«Любов як самозречення легка...»)

... бо життя -- то не є долання  меж,

а навикання і самособою-наповнення.

Лиш мати -- вміє жити, аби світитися, немов зоря.

(«Мені зоря сіяла нині вранці...»)

Усі ці неологізми об'єднуються навколо стилістеми «самособоюнаповнення» і демонструють зв'язок мовотворчості В, Стуса з екзистенційнимн категоріями «самості» і «самоформування».

З погляду категоріального найбільше місце займають складні прикметники. Це цілком зрозуміло, адже саме прикметники найкраще здатні виражати оцінність, передавати складні ознаки й виступати в ролі виразних епітетів.

Значне місце, далі, займають складні іменники, що постали насамперед на основі моделі «іменник + дієслово». Вони передають, як правило, словотвірне значення діяча. Складні слова обох названих категорій властиві давньогрецькій мові, санскритові тощо [18, 15].

Розгляньмо конкретно окремі новотвори Стуса

БАГАТОСТРІЛЬНО (3, 333)

Засій і жди небесного пиття,

Щоб зерно в серце корінці пустило.

Багатострільно заруниться било --

І колос викинуть рясні звиття.

На поверхневому рівні тут ідеться про хліборобську працю -- процес вирощування хліба і збирання врожаю. Але на глибинному, переносному рівні поет малює «збирання врожаю» поетом. Будується це на встановленні паралелізму, аналогії між природною для українців хліборобської праці, найважливішої в житті, і праці поетичної. Слово багатострільно, очевидно, ґрунтується на словосполученні «багато стріл (стрілок)», де слово стрілка виступає у значенні «трубчасте стебло у злакових рослин, у цибулі», тобто било. Важко утриматися від зауваження, що навіть таке «військове» слово, як стріла українці переосмислили і почали ним позначати стебло рослини, било, билину.

Це слово утворене від прислівника багато + прикметник стрільний.

БЛАКИТНОВИДИЙ (3, 33)

Блакитновиду вистояну воду

Легкого вітру не гойдає лет.

Утворено від «блакитний + вид (обличчя)». Експресивне уосіблення ставу з блакитною водою. Щодо структури й семантики слід порівняти біловидий, «з білим обличчям», яке має пряме значення.

БЛАКИТНОКРИЛИЙ (3, 167)

Тож нащо дім? Навіщо рідна хата?

Краси тривоги вдома не збагнеш!

Ярами чорними така багата

Блакитнокрила далечінь без меж.

Основне значення складного прикметника «з блакитними крилами». Вживається для характеристики неба через сприйняття мандрівника, що йде відкритим простором.

Слово утворене від прикметника блакитний + прикметник крилий.

БІЛОШАТНИЙ (3, 333)

І будуть жити тільки біла вічність

І біла далеч -- білошатна смерть.

Утворено від прикметника білий + іменник шати.

БУЙНОБЛАКИТНИЙ (3, 206)

Не вибухають із надрів джерела,

Не поклоняються ниви вітрам,

Буйноблакитна безодня весела

Не розкриває зазорених брам.

Утворено від прикметника буйний + іменник блакить, де слово буйний вжито у значенні «який проявляється з великою силою». Вживається для експресивного позначення інтенсивного кольору неба.

РЯБОКОРИЙ (3, 34)

Присохлу ключку вибирає дід, --

Налитий сонцем, рябокорий плід,

Немов його створив картинописець.

Складний прикметник рябокорий утворено із сполучення прикметника рябий + іменника кора.

СВОБОДОНОСНИЙ (3, 588)

Гай-гай, безбатченки! На втікачеві

Не блиснуть, скільки не полохай світ,

Свободоносні панцери крицеві.

Складний прикметник на основі сполучення «нести свободу», утворений за допомогою іменника свобода + дієслово нести.

СМАГЛЯВОШКІРИЙ (3, 306)

І палять люльку смаглявошкірі,

Сміються гордо у згоді й мирі.

Цим складним прикметником поет характеризує колір шкіри. Утворений він на основі сполучення «із смаглявою шкірою». Типологічно тотожне до смагляволиций, смаглявощокий тощо. Складний прикметник сконденсовано передає колірну ознаку.

ЯСНОГРАЙ (3, 348)

О ви, що палко марите весною

У новорічні довгі вечори,

Виходьте з хат, милуйтесь яснограем --

Вістує радість незбагненний Бог!

Утворено на базі «ясно грати», за зразком водограй, для позначення чарівного природного явища -- північного сяйва, при якому небо грає сяйними смугами.

Отже, розгляд новотворів Стуса показує, що автор найчастіше творить нові слова за допомогою прикметників, а також іменників, в яких роль першого компонента виконує іменна основа, а роль другого -- основа дієслівна (типу правдоносець, картинописець тощо).

Складні утворення, як правило, є трансформацією складених (синтаксичних) номінативних одиниць. Тому одним із основних прийомів визначення словотвірної структури складного слова є визначення його синтаксичної структури. Природа складного слова зумовлює конденсацію семантики компонентів тієї синтаксичної номінативної одиниці, яка послужила словотвірною базою для творення складного слова. Ця схильність до конденсації семантики робить процес творення складних слів у поетичній мові досить продуктивним. Крім того, слід зазначити, що багато типів складних слів постають майже автоматично, без будь-яких зусиль, за наявними у мові зразками. Особливо легко утворюються складні прикметники, де в ролі першого компонента виступають теж прикметникові основи (типу білошатний).

2.3 Функції неологізмів в поезіях Василя Стуса

Усі новотвори мають дві найзагальніші функції -- номінативну та стилістичну [18; 16]. Номінативна функція -- це назва пенного явища чи об'єкта, що досі не існував, вона притаманна загальномовним неологізмам. А от стилістичну функцію виконують лише оказіоналізми (авторські чи індивідуальні новотвори). Вона полягає у наданні предмету нової, більш образної та емоційної назви, що краще відтворює бачення світу автором; ця функція пов'язана насамперед з необхідністю естетичного впливу на читача.

Новотвори Стуса -- авторські. Тому єдина їх функція -- художня, стилістична. Вони покликані творити особливу, чужу розмовній чи діловій, мову, як писав Ю.Шевельов «...плекати специфічну поетичну мову як окремий тип (в межах загальнонаціональної мови) часто як жест протиставлення щоденщині» [5; 3--84]. А мета поетичної мови -- передати через форму буквального змісту інший, більш широкий та узагальнювальний, який О.Потебня ввів у науковий обіг під назвою «внутрішня форма». Тому поетична мова завжди образна, вона, як зазначав Г.О.Винокур, «...насамперед представляє внутрішню форму, тобто щось, що саме по собі має певну змістову цінність» [5; 52]. Те, що Стусове творення нових слів є саме прагненням досягти глибин значень старих, помічалося дослідниками неодноразово. О.Тарнавський писав: «Його [В.Стуса] поезія -- нова, його мова добірна -- він шукає того слова, що творить справжню поезію, що... оголена до самої суті -- самий екстракт поезії» [5; 112]. Особливо наголошувала на тезі про внутрішню форму у В.Стуса Т.Гундорова: «Стус розвинув можливості української поетичної мови, її субстанції. В його поезії творилась нова єдність суб'єкта і слова, вже не предметна, і не логічна, а словесно-поетична, відбувався вихід за межі конкретності слова до його інтенціональної форми і трансцендентального смислу» [20; 27].