Вивчення ліро-епосу у 9 класі

 

 

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

 

 

 

Кафедра української літератури

 

 

КУРСОВА РОБОТА

із методики української літератури

на тему: Вивчення ліро-епосу у 9 класі

 

 

 

                                                                                                          Студентки IV курсу 41- ї групи

напряму підготовки/спеціальності

6.020303 Філологія. Українська мова і література

Молчанової Ілони Олексіївни

Керівник: кандидат філологічних наук,

доцент Ратушняк О. М.

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

                                        Члени комісії     __________   _____________________

                                                                                           (підпис)            (прізвище та ініціали)        

      ___________  _____________________ 

                                                                                           (підпис)            (прізвище та ініціали)        

___________  _____________________

                                                                                           (підпис)            (прізвище та ініціали)        

                                                                                                                                     

 

м. Кіровоград – 2014

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………      

РОЗДІЛ І. Ліро-епос  як жанр літератури………………………………………………………………

РОЗДІЛ ІІ. Вивчення творчостіТараса Шевченка в контексті програми……………………………………………………….

РОЗДІЛ III. Методи і форми вивчення ліро-епосу у 9 класі…………………………………………………………………...

ВИСНОВКИ…………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ліро-епос при спільній манері розповіді відрізняється від лірики насамперед родовим аспектом суб’єктно-об’єктних взаємин. Якщо в ліриці елементи фабули включені в ліричний сюжет і служать зазвичай розкриттю характерності свідомості автора, в епосі розповідач зображує світ у його саморусі, розкриває характерність соціального буття, то в ліро-епосі ліризм розповідної манери підпорядковується цьому епічному завданню.

Ліро-епічний твір — це літературний твір, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки (балада, співомовка, поема, роман у віршах).

Поема як жанр стоїть на межі епосу, лірики і драми, синтезуючи їх характерні засоби та прийоми.

Актуальність дослідження полягає у тому , що досі вивчення ліро - епічних творів на уроках літератури викликає багато труднощів. Перед вчителем постає проблема якнайглибше розкрити зміст твору ,щоб донести учням почуття, роздуми та факти, які автор за допомогою свого твору намагався передати ,щоб учні не залишилися байдужими до ліро-епічних творів і щоб подальше вивчення ліро-епосу не викликало у них труднощів.

Об'єктом дослідження є процес вивчення української літератури у школі.       

Мета дослідження - виявити за допомогою яких методів, прийомів, видів і форм навчання буде найкраще проходити вивчення ліро-епічних творів на уроках з української літератури.

Предметом є ліро-епічні твори, які запропоновані програмою.

Мета, об'єкт та предмет дослідження курсової роботи обумовили вирішення наступних завдань:

- проаналізувати і розкрити поняття «ліро-епосу»;

- виявити різноманітність методів щодо вивчення ліро-епічних творів;

- проаналізувати та дослідити  твори, які запропоновані програмою;

- використовувати методи  та прийоми на практиці.

 

Розділ перший

Ліро-епос як жанр літератури

Поряд з епосом, лірикою та драмою в літературі досить часто зустрічаються твори, в яких поєднуються особливості епічного, ліричного та драматичного родів і суміжних галузей суспільної діяльності людини, зокрема науки та публіцистики.

Найчастіше відбувається поєднання ліричного та епічного начал. Такого роду твори належать до ліро-епосу. Людина тут зображується ніби у двох планах: з одного боку передаються певні події з її життя, а з іншого – переживання, емоції, настрої [3; 324].

Ліро-епічний твір - це літературний твір, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки (балада, поема, роман у віршах).

Лірика - особливий рід літератури , де людина зображується здебільшого у сфері внутрішнього життя. На відміну від епічного та драматичного , ліричний образ спочатку впливає емоційно - на почуття, настрої ,а вже потім - на думки читача. Ліричні твори - найсуб'єктивніші витвори мистецтва.

Епос дає можливість розкривати явища життя в їх причинно - наслідкових зв’язках. Його особливість - у розповідному характері твору. В епічному творі завжди розповідається про людське життя, про те, що вже сталося, було. У результаті цього кожна подія розкривається у повній мірі.[5; 217]

У ліро-епічних творах наявні розгорнутий сюжет і система образів, як і в епічних творах. Однак в епічному творі, зображуючи події та характери, автор майже не проявляє себе безпосередньо, бо він стоїть осторонь від описуваного. У ліро-епічних творах автор, зображуючи події та характери, принагідно, але прямо й безпосередньо висловлює свої думки і почуття, викликані в ньому цими подіями та вчинками персонажів, дає їм оцінку. Більша, ніж в епічних творах, увага приділяється розкриттю внутрішнього стану героїв. Крім того, в ліро-епічних творах є ще один персонаж, якого немає й бути не може ні в епосі, ні в драмі,- ліричний герой, у ролі якого виступає найчастіше автор.

Ліро-епічні твори пишуться майже виключно віршованою мовою, яка надає викладу художнього матеріалу більшої урочистості, натхненності, ліричності.

Серед ліро-епічних є тільки один, який пишеться не віршами. Це так звані поезії в прозі(образки або ліричні мініатюри) - невеликі ліро-епічні твори, писані прозовою мовою. Як правило, у цих творах є сюжет, що становить собою одну якусь подію, описану дуже коротко. Але зображення її не є самоціллю. Це лише причина, яка дає можливість автору висловити свої погляди на подібні явища життя, своє ставлення до них. Поезії в прозі завжди пройняті глибоким ліризмом, зігріті щирим почуттям автора. Мова їх піднесена, часом ритмічна. Ліричним героєм може бути сам автор або головний персонаж. У деяких поезіях сюжет відсутній або зображена якась статична сценка - без руху подій.

Балада - віршований казково-фантастичний твір, в якому описуються події героїчного, легендарного або історичного характеру. Балада виникла в італійському фольклорі, в літературу введена романтиками. В баладі розповідається про одну якусь подію. Сюжет розроблено докладніше, ніж у співомовці, образи-персонажі( їх два-три) дано повніше. У цьому відношенні балада наближається до оповідання. Ліричний герой найчастіше - сам поет. Автори балад широко використовували народні легенди та історичні перекази.

У російській та українських літературах балади інтенсивно розроблялися в 19ст., у радянській літературі цей жанр використовується для оспівування героїзму, бойових і трудових подвигів людей.

Поема - віршована повість або оповідання, в якому зображені важливі для народу події та яскраві, героїчні образи. Ліричний герой (майже завжди - це автор) проявляє себе в численних відступах, в яких відтворюються його роздуми і переживання. Внаслідок цього мова поеми піднесена, яскраво-емоційна. Поемі властиві напруженість , динамізм у розвитку подій, докладне зображення їх. Характери дійових осіб розкриваються досить повно і всебічно. У різних поемах широта охоплення життєвих явищ не однакова: у деяких зображено якусь одну подію, в інших - велику кількість подій, що відбуваються протягом значного відрізка часу.

Залежно від того, які елементи домінують у поемі, виділяють такі її жанрові різновиди: епічна, лірична, драматична. Епічну(класичну) поему більшість літературознавців розглядає як  власне епопею, якій найбільш  чітко, на їхню думку, протиставляє себе, починаючи з першої половини 19 ст., романтична поема байронівського зразка, яку найчастіше визначають як ліро-епічну.

Також для того, щоб зрозуміти цей жанр, Токмань пропонує розглядати його двома шляхами (як ліричний або епічний твір), оскільки поема має «потужний ліричний струмінь, тож почуття і думки головних героїв повинні бути в центрі аналізу твору, як і віршована образна мова; епічний елемент вимагає з’ясування сюжету в усіх його складових і художньої ролі поза сюжетних компонентів композиції» [8; 149, 156].

За обсягом художнього матеріалу і докладністю зображення балада і поема вважаються середніми ліро-епічними жанрами.

Деякі ліро-епічні твори дають таке широке зображення дійсності, що переростають рамки поеми,- це «романи у віршах». Тут численні події та характери описуються з більшою докладністю і повнотою, ніж в будь-якій поемі. Характер ліричного героя окреслюється виразно, багатогранно: визначаються його класові позиції, його ставлення до історії, естетичні й етичні погляди, його ставлення до історії свого народу, сучасних йому суспільних явищ і т.д.

Ліро-епічні твори можна аналізувати за допомогою таких методів  і прийомів:

Услід за автором, матриця Ейзенхауера, міні-дискусія, мікрофон, проблемні запитання, мозкова атака, п’ятихвилинне есе, асоціювання, схема твору, два світи – свій і чужий, інформативне гроно, вікторини, паспорт твору, асоціативний кущ, шлях героя, метод незакінченого речення, метод прес, метод символічного бачення, монолог душі головного героя, враження від прочитаного  в одній із систем.

Отже, ліро-епічні твори мають у собі жанрові ознаки як ліричних, так і епічних творів,- від цього залежать особливості сприймання учнями ліро-епічних творів. На мою думку, треба спочатку окремо розглянути особливості сприймання ліричних та епічних творів. А вже потім поєднувати методи та прийоми роботи для розробки уроку та проведення його в залежності від сприймання цих особливостей у їхньому синтезі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Вивчення творчості Тараса Шевченка в контексті програми

Шкільна програма з української літератури  щедро насичена творами Т.Г.Шевченка. Починаючи з першого класу й закінчуючи 9-м, учні поступово, щороку знайомляться з далі ширшим колом поезій Кобзаря. Дев’ятикласники ж мають за кілька місяців осягнути не тільки біографію поета, а й майже все, що він написав протягом свого життя, і на цьому завершити шкільні студії Шевченкової творчості. Хоча цілком логічно було б продовжити традицію щорічно звертатися до вивчення творів Кобзаря й у 10, й в 11 класі, тим більше, що підлітки мають більше шансів наблизитися до її глибокого осмислення.

Програма виділяє для вивчення такі твори Шевченка:

1. Рання творчість Шевченка. Перші поетичні твори баладного та елегійного жанрів («Причина», «Думи мої»). Історична тема («Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гайдамаки»). [6;148]
2. Одним із перших творів, написаних після повернення до Петербургу, була поема «Сон», в якій Шевченко піддав гострій критиці всю систему самодержавно-кріпосницького ладу. Обрана казкова форма дає можливість авторові зобразити різні місцевості безкрайньої імперії, показати тогочасну дійсність у багатьох її проявах, «зазирнути» в історичне минуле.[6; 149]

«Сон» - поема «Сон» і тогочасна суспільно-політична дійсність. Композиційний прийом сну, його роль для розширення можливостей поетичного зображення. Протистояння імперського режиму і вільнодумної, національно-свідомої особистості. Сатиричний пафос поеми, його спрямування.

У підзаголовку Шевченко визначив жанр твору «Сон» як комедію. Цим він хотів, очевидно, підкреслити, що самодержавний устрій уже давно пережив себе і поважною руїною тримається лише на солдатських багнетах, давлячи все живе і прогресивне. Виходячи з особливостей змісту і форми твору, літературознавці визначили жанр його як сатиричну поему. Такого різновиду ліро-епосу українська література ще не знала – його творцем є Тарас Шевченко.[1;390]

3. Національна проблематика періоду «Трьох літ». «Кавказ» - пристрасний відгук на тогочасну імперську політику. Продовження теми національно-визвольної боротьби. Узагальнена ідея поеми – неприйняття насильства, поневолення людей, осуд загарбницьких воєн.[6; 149]

Джерела: загарбницька війна 1840 – 1845 років царської Росії проти народів Кавказу. Волелюбні горці не підкорювалися, мужньо чинили опір самодержавству. У цій війні загинув друг Шевченка Яків де Бальмен. Його смерть дала поштовх до написання поеми (присвятив йому). Але головна причина – інша: поет радів, що серед народів Російської імперії знайшовся хоч один, який протягом багатьох років захищав свою волю.

Епіграф  - слова з книга пророка Єремії: «Хто дасть голові моїй воду, і очам моїм джерело сліз, і плачу і день і ніч за убитими…» - почуття болю, співчуття загиблим.[1;394]

4. «Великий льох» - епізод культурної історії (проведення археологічних розкопок російськими вченими із залученням наглядачів-поліцейських), що став поштовхом до написання містерії «Великий льох». Його образне переосмислення. Моральний, політичний та прогностичний сенси «розкопаного» історичного минулого. Лірико-романтичний, алегорично-сатиричний, реалістичний плани твору. Оцінка поетом історичних постатей.[6; 149]