Особливості жанру робінзонади

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………..…3

РОЗДІЛ 1. ЗАРОДЖЕННЯ ЖАНРУ РОБІНЗОНАДИ…………….……………7

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ЖАНРУ РОБІНЗОНАДИ………………………....….13

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

У всі віки люди високо цінували мир і повсякчас прагнули до нього. Найвища мета будь-якого суспільства і у наші часи залишається проблема мирного співіснування, толерантність, порозуміння у всіх сферах людської діяльності. Глибоко-соціальні зміни у світовому бутті змушують нас замислитися про майбутнє, яке чекає на нас і наших дітей. У сучасному світі моральні орієнтири видозмінені, молодь звинувачені старшими поколіннями у бездуховності, жорстокості, ворожості. Проблема полягає у конфлікті між застарілими поглядами і новими віяннями, а також у невмінні використовувати надбання багатовікової світової культури, такі, як наприклад, роман всесвітньовідомого англійського письменника Даніеля Дефо «Надзвичайні пригоди Робінзона Крузо».

Цей роман можна по праву вважати джерелом моральних цінностей. У своєму творі автор піднімає такі важливі питання як морально – етичне виховання, трудове виховання та ін.

Крім того, у романі англійського письменника лунає ще одна не менш важлива тема. Це тема мирного співіснування людей, які опинилися за певних обставин у певному становищі, вона і викликала ряд наслідувань і отримала назву «робінзонада».

Роман англійського письменника Даніеля Дефо «Життя і незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо» давно увійшов до скарбниці світової літератури і вразив не одне покоління читачів. Ім’я головного героя спричинило появу поняття «робінзонада», яке означає традиційний у літературі сюжет, побудований на зображенні життя й випробувань персонажа, що потрапив в екстремальні умови, з певних причин був позбавлений людського товариства.

За своє життя Д. Дефо написав понад 300 (за деякими джерелами – не менш 500) творів, художніх і публіцистичних. Але справжній успіх йому принесла книга про пригоди моряка з Йорка, Робінзона Крузо.

Сувора і романтична епоха освоєння світу, епоха морських подорожей на край світу, невідомих земель і таємничих островів давно пішла в минуле. Але інтерес до героя Д. Дефо не слабшає, а скоріше посилюється. Можна без перебільшення сказати, що Робінзон Крузо став одним «вічних персонажів» світової літератури, може бути – улюбленим з них.

Для багатьох поколінь юних читачів цей роман став настільною книгою, його екранізовували багато разів, а діти і зараз продовжують грати «в Робінзона», бо не вичерпується бажання випробувати свої сили в екстремальних ситуаціях, перевірити їх, залишившись наодинці з природою. Пройти і повторити самостійно весь шлях людства від мисливця до землероба, не втративши при цьому оптимізму і не занепавши духом під тягарем непосильної праці, скасованої за допомогою технічного прогресу.

 Повернутися до витоків  життя, щоб самостійно визначити  цінності життя, усвідомити, що такі  життєво необхідні якості, як  енергійність, цілеспрямованість і  заповзятливість, врятують в будь-якій  ситуації. А вміння самостійно  спорудити житло, пліт, добути і  приготувати їжу стануть у  нагоді кожному.

Роман-робінзонада – прикметна риса літератури не лише XVIII ст., а й наступних етапів у розвитку світової літератури. «Робінзон Крузо» активізував появу нових робінзонад у світовій літературі. Традиції Д. Дефо розвиваються в таких творах, як «Острів Фельзенбург» І. Шнабеля (1751), «Новий Робінзон» І. Кампе (1779), «Швейцарський Робінзон» Й. Вісса (1812-1827), «Відлюдник Тихого океану» Ж. Псішарі (1824), «Мауглі» Р. Кіплінга (1894-1895), «Російський Робінзон» С. Турбіна (1879) та ін.

Найбільш ґрунтовно феномен робінзонади розглядали Г. Вагнер у «Робінзонаді в Австрії» (1886) [28], Г. Ульріх у бібліографії «Робінзон і робінзонади» [27]. У 1854 р. виходить книга Г. Геттера «Робінзон і робінзонади» [22] з дуже докладним нарисом історії створення і художньої своєрідності роману Д. Дефо, а також аналіз робінзонад XVIII ст. Зокрема, визначав специфіку робінзонади А. Кіппенберг у книзі «Робінзон у Німеччині» [23], а проблему схожості і різниці між робінзонадою і авантюрним романом розглядав Б. Мілдебрат у книзі «Німецькі авантюристи XVIII ст.» (1907) [25]. Він вважає ці поняття близькими, тільки друге не має на увазі острівної ізоляції. На думку Ф. Гоуба, спроби гостро розмежувати робінзонаду й авантюрний роман безпідставні. У Франції проблемні робінзонади присвячена робота В. Манна «Робінзон Крузо у Франції» (1916) [24] ― дослідження про вплив цього твору на французьку літературу. Ще один аналіз робінзонади у Франції зробив П. Доттен [20]. Другий том його дослідження «Даніель Дефо і його романи» (1924) присвячений «Робінзону Крузо» і його впливу на різні літературні регіони світу. Ульріх у дослідженні «Робінзон Крузо» Д. Дефо: Історія однієї світової книги» (1924) [26] розглядав теоретичні питання, пов’язані з поняттям робінзонада. Автор відзначає давність мотиву острівної ізоляції в літературі, підкреслюючи його вагомість як об’єднавчого моменту всіх робінзонад. Ці факти доводять те, що тема робінзонади досліджувалась тривалий час, але вона є недостатньо висвітлена на сьогодні з точки зору вивчення жанру робінзонади та її еволюції, тому це є актуальністю теми нашого дослідження.

Мета – дати системну характеристику робінзонади та проаналізувати еволюцію жанру від Даніеля Дефо до сьогодні.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення комплексу завдань:

1) простежити еволюцію  робінзонади до ХХI століття;

2) визначити семантику  поняття «робінзонада»;

3) охарактеризувати основні  ознаки робінзонади;

4) порівняти авантюрний  роман та робінзонаду.

Об’єктом даного дослідження є твори, написані у жанрі робінзонади: «Робінзон Крузо» (1719) Д. Дефо, «Острів Фельзенбург» (1751) І. Шнабеля, «Новий Робінзон» (1779), І. Кампе «Швейцарський Робінзон» (1812-1827) Й. Вісса, «Відлюдник Тихого океану» (1824) Ж. Псішарі, «Мауглі» (1894-1895) Р. Кіплінга, «Російський Робінзон» (1879) С. Турбіна, «Сім братів» (1870) А. Ківі, «Таємний острів» (1874) Ж. Верна, «Кораловий острів» (1893) Р. Баллантайна, «Володар мух» (1954) В. Голдінга, «Острів напередодні» (1994) У. Еко і т.д.

Предмет роботи – особливості жанру робінзонади.

Методи проведення роботи. Вибір методів дослідження пов'язаний із характером мети роботи і поставлених завдань. Курсова робота ґрунтується на основі застосування таких наукових підходів і методів: порівняльний, цілісний, герменевтичний, структурний.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що матеріали і висновки дослідження можуть бути використані при підготовці курсу лекцій з із зарубіжної літератури, літературознавства а також при розробці спецкурсів та спецсемінарів, присвячених проблемам розвитку літератури, зокрема жанровим різновидам роману.

Структура роботи. Курсова робота, обсягом 30 сторінок друкованого тексту, складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАРОДЖЕННЯ ЖАНРУ РОБІНЗОНАДИ

 

XVIII століття – блискуча епоха в історії людської культури. Цей період європейської історії, що хронологічно умовно охоплює період між двома революціями – в Англії 1688-1689 і 1689-1795 рр. – епоха Просвітництва. Дійсно, центральним явищем культурного та ідеологічного життя XVIII століття був рух Просвітництва. Він включав в себе політичні, суспільні ідеї – прогресу, волі, справедливого й мудрого соціального устрою, розвитку наукового знання, релігійної поміркованості.

Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращити суспільство в цілому.

Епоха Просвітництва була часом найбільш тісного, ніж раніше, спілкування і взаємодії національних літератур та культур. Результатом цього стало створення єдиної європейської, а потім і всесвітньої літератури. Відомими стали слова великого німецького просвітника Й.В. Гете, який підводив підсумок культурного розвитку XVIII ст. наступними словами: «Сейчас мы вступаем в епоху мировой литературы» [4, с. 86-87].

Яскравим представником літератури доби Просвітництва можна вважати Даніеля Дефо, чиї твори увійшли до скарбниці світової літератури.

Для більшості англійський письменник Даніель Дефо – автор роману «Робінзон Крузо», перекладеного різними мовами світу, однак далеко не всім відомо, що він був одним із найвидатніших політиків Англії кінця XVII-середини XVIII ст. [13, с. 43].

Робінзонада – термін, що увійшов в літературу через роман Д. Дефо «Життя і пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорку, який провів 28 років на безлюдному острові, описані ним самим» (The life and strange surprizing adventures of Robinson Crusoe, 1719). Цей термін позначає літературні твори, в яких змальовується життя і пригоди відокремлених особистостей поза суспільством.

Робінзонада – розповідний літературний твір (зазвичай роман), який відтворює життя однієї людини або групи людей, ізольованих від суспільства. Часто дія відбувається на незаселеному острові, і головним конфліктом є боротьба героя і природи [17, с. 326].

Слово «робінзонада» давно увійшло в ужиток літературознавців, філософів, соціологів, психологів, педагогів, проте його значення в конкретному випадку залежить від контексту. Політекономи розуміють під ним взаємини людини, знарядь праці і природи в «чистому» вигляді, соціологи мають на увазі модель соціальної структури, вільну від суперечливості й невизначеності реального світу, психологи – певну ситуацію, цікаву з погляду вивчення людської психіки, в повсякденному розумінні – це будь-яке відокремлення людини від суспільства.

Особливо цікавим є літературознавче розуміння слова. Утворене за допомогою поєднання власного імені з суфіксом – ада [3, с. 247]. Воно подібне до найменувань «Іліада», «Луціада», що передбачають низку пригод героя і вказують на епічний характер твору.

Робінзонаду слід розуміти у контексті певної літературної традиції. Так, у сучасних моделях робінзонад принципово важливу роль відіграють формально-змістові фактори: стать, вік, кількість персонажів, географія робінзонади, минулий соціальний статус.

Феномен робінзонади А. Нямцу визначає як «… специфічно буттєвий, емоційно-психологічний стан індивідума чи групи людей, який виникає внаслідок усвідомленої чи вимушеної ізоляції від звичного способу життя під впливом розриву з традиційними нормами цивілізації, її матеріальними можливостями і духовними досягненнями. У результаті цього окрема людина змушена самостійно створювати собі мінімум умов, які гарантували б їй виживання. Вона повинна пристосовуватись до принципово нових можливостей чи, навпаки, пристосовувати їх до нових потреб. При цьому просторові характеристики матеріального середовища проживання принципового значення не мають: безлюдний острів, фортеця, атомне сховище, погріб і т.д. Принциповим є той факт, що людина потрапляє у неприродну, порівняно з минулим життям, обстановку»[12, с. 352].

Чіткого і однозначного визначення робінзонади немає, як і даних про точний час появи слова. Відомий німецький бібліограф Г. Ульріх вказував, що вперше воно було вжите німецьким письменником І. Шнабелем (1692-1750), автором надзвичай популярної у XVIII ст.. робінзонади «Острів Фельзенбург» (1731). Очевидно, слово виникло разом з появою першої хвилі наслідувань «Робінзона Крузо» Д. Дефо в 20-і рр. XVIII ст. Слід відзначити, що спочатку робінзонади не пов’язувалися із ситуацією острівної ізоляції, епігонів Д. Дефо цікавила в першу чергу фігура героя, заповзятого простолюдина, який переборює найрізноманітніші перешкоди на своєму життєвому шляху.

На думку дослідників творчості письменника, безпосереднім поштовхом до написання роману став епізод із корабельного щоденника капітана В. Роджерса, опублікованого під назвою «Подорож навколо світу від 1708 до 1711 року». Згодом, за матеріалами цього щоденника, відомий журналіст Стілль надрукував статтю про пригоди шотландського матроса, котрий, як вважають, певною мірою був прототипом Робінзона Крузо.

Існує припущення, що у готелі «Ландогер Трау» відбулася зустріч Д. Дефо з Олександром Селькірком – штурманом судна «П’ять портів», який за непокірність капітану був висаджений на незаселений острів Хуан-Фернандес поблизу берегів Чилі. Там він прожив 4 роки.

Даніель Дефо переніс місце перебування свого героя до басейну Атлантичного океану, а час дії відніс приблизно на 50 років у минуле, тим самим збільшивши термін перебування свого героя на безлюдному острові у 7 разів.