Темпоральний маркер now в художньому англійському дискурсі

а) інформативність, але таку, що несе цю інформацію не на рівні інтелекту  й знань, а на рівні почуттів чи суб’єктивного сприймання навколишнього світу. Це інформативність на рівні психіки, а не реальних знань.

б) поєднання на перший погляд абсолютно  несумісних елементів, відмова від  логіки і будь-яких законів цілісності, хоча й не категорична і не одностайна; наявність абсолютно випадкових та спантеличуючих епізодів у багатьох випадках абсолютно не пов’язані з попереднім і наступним ходом подій.

Для того, щоб проілюструвати вищезгадані  моменти, слід, на нашу думку, звернутись до таких прикладів:

An investigation of different language units, their features and phenomena may also be performed with the help of the contrastive linguistic method, which is usually employed to investigate a restricted number of related or non-related languages.[25,12].

Some purely typological methods of contrastive investigation have been suggested…[34,3].

Система особових займенників редукована. Учасники мовленнєвого акту, так би мовити, відсутні у процесі повідомлення, і об’єктивність викладу матеріалу підкреслюється вживанням безособових форм. Для того, щоб зняти елемент суб’єктивності часто вживається перша особа множини займенників,наприклад:

Here we cannot discover any common sources in the original and its translation.[21,11]

Для структури речень характерними є речення двоскладові, поширені, складні, з вираженими засобами підрядності, прямий порядок слів, широке використання засобів логічного виділення, пасивні конструкції,наприклад,

Research articles and other channels of academic communication are sanctioned by a consensus among community members, which both constrains the use of particular discursive forms and authorities permitted variations within them.[14,44].

Будь-який твір офіційного та неофіційного дискурсу є конгломератом  різних типів викладу з їх надзвичайно  мінливою у залежності від змісту переплетеністю, переходом одного типу в інший. Однак, як би не варіювалися за об’ємом, сполучуваністю один з одним і чередуванням різні типи викладу в масиві тексту, це варіювання завжди є різним у функціональних стилях, що різко протистоять один одному (як це має місце у випадку офіційного та неофіційного дискурсів) і надає ряд ознак, що дозволяють розмежовувати ці стилі. Ці (наведені вище) лінгвістичні ознаки, які відображають лише осоособливості відбору та використання різних типів мовлення у різних функціональних стилях умовно можна назвати характерними лінгвістичними ознаками, на відміну від специфічних лінгвістичних ознак, що належать до однакових типів мовлення (розповідь, опис, роздуми).[25,87].

Отже, досліджувані нами матеріали дають нам право  зробити слідуючий висновок: у  кожній конкретній мові існує певний набір лексичних та граматичних одиниць,, що є характерними для того чи іншого стилю.

2. Лексичне значення слова

Слово - це ряд морфем, об'єднаних згідно з граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності.

Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значеннева одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження [4,539].

Усі слова, що вживаються в мові, становлять словниковий склад  мови, або її лексику (від грецького lexis — слово).

Вивченням словникового складу мови з погляду походження слів, їх уживання, вивченням значень слів займається наука лексикологія.

Лексичне значення слова  пов'язане з предметами і явищами  об'єктивної дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.

Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку позначуваного. Наприклад, в основі назви стіл е ознака, що пов'язує його з дієсловом стелити. Кожен предмет або явище реальної дійсності має дуже багато ознак, але в основу найменування обирається тільки одна з них, звичайно помітна, але не обов'язково найсуттєвіша. Наприклад, назва місяця липень пов'язана з цвітінням одного дерева — липи. Вираження в слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна частина слів сучасної української літературної мови на сьогодні не мотивована. Тільки фахівці-мовознавці можуть установити виникнення назв за допомогою спеціальних досліджень. Для більшості мовців не мають прозорого мотивування також іншомовні запозичення.

Поряд з поняттям «значення» застосовується поняття «смисл», яке  відіграє важливу роль для аналізу  проблеми мови й свідомості. Для  класичної лінгвістики «значення» і «смисл» були майже синонімами і, як правило, застосовувалися однозначно. Під «значенням» (О. Р. Лурія) розуміється система зв'язків, що об'єктивно сформувалася в процесі історії. Засвоюючи значення слова, ми засвоюємо загальнолюдський досвід, відображаючи об'єктивний світ. «Значення» — це стійка система узагальнень, що стоїть за словом, однакова для всіх людей; причому ця система може мати тільки різну глибину, різну узагальненість, але вона обов'язково зберігає незмінне «ядро» — певний набір зв'язків [5,112].

Під «смислом» розуміється  індивідуальне значення слова, виділене з цієї об'єктивної системи зв'язків; воно складається з тих зв'язків, які мають відношення до певного моменту, певної ситуації. Тому якщо «значення» слова є об'єктивними відображенням системи зв'язків і відношень, то «смисл» — це привнесення суб'єктивних аспектів значення відповідно до конкретного моменту і ситуації. Наприклад: «вугілля» — значення: «чорний предмет, що походить з дерева»; смисл — для господаря — «паливо», для вченого — «предмет дослідження» тощо

Отже, якщо «референтне  значення» є основним елементом  мови, то «соціально-комунікативне  значення» або «смисл» є основною одиницею комунікації.

В онтогенезі спостерігається глибока психологічна зміна значення слова, зміна його системної будови, т.т. за значенням слова на кожному етапі стоять різні психологічні процеси. Наша свідомість змінює свою смислову і системну будову. На ранньому етапі розвитку дитини свідомість має афективний характер, вона афективно відображає світ. На наступному етапі свідомість відображає світ вже за допомогою слів — «діяльний» характер. Тільки на завершальному етапі свідомість набуває абстрактний вербально-логічний характер.

1. Функція слова

Основною функцією слова  є його роль як такого, «що позначає» (референтна функція). Слово дійсно позначає предмет, дію, якість чи відношення. У психології таку функцію прийнято називати «предметною віднесеністю».

Слово подвоює світ і  дозволяє людині подумки оперувати з предметами. Людина може довільно викликати різні образи незалежно від їх реальної наявності і, таким чином, може довільно керувати цим другим світом. Народжується «вольова дія» — регулювальна функція мовлення людини [10,201].

2. Слово і «смислове поле»

Було б неправильним вважати, що слово є тільки «ярликом», що позначає окремий предмет, дію  чи якість. Семантична структура слова  набагато складніша. Добре відомо, що багато слів мають не одне, а декілька значень. Явище багатозначності слів — широке, і точна «предметна віднесеність» чи найближче значення слова є по суті вибором потрібного значення з ряду можливих. Частіше за все це уточнення значення слова чи його вибір здійснюється семантичними маркерами, які уточнюють значення слова і відділяють його від інших можливих значень. Як правило, ця функція визначається певною ситуацією чи контекстом, а іноді тим тоном, яким це слово вимовляється. Факт багатозначності слів не вичерпується тільки явищем полісемії слова. Найбільш істотним є те, що поряд з прямим «референтним» («денотативним») значенням слова ще є «асоціативне» значення. Таким чином, слово стає центром для цілої сітки образів, які мовець чи слухач затримує, щоб вибрати потрібне значення [14,112-114].

3. Категорійне значення слова

Найбільш суттєву роль відіграє важлива функція слова, яку Л. С. Виготський назвав «власне значенням» і яку можна позначити терміном (О. Р. Лурія) «категорійне» чи «поняттєве» значення.

Під значенням слова, яке виходить за межі предметної віднесеності, ми розуміємо здатність слова не тільки викликати асоціації, але й аналізувати предмети, проникати глибше у властивості предметів, абстрагувати й узагальнювати їх ознаки. Слово не тільки замінює предмет, але й аналізує його, вводить його у систему складних зв'язків і відношень. Функцію абстрагування, узагальнення й аналізу і називають категорійним значенням. Наприклад: слово «годинник» не просто позначає певний предмет, воно вказує на те, що предмет має функцію виміру часу («години») — це аналізуюча функція слова. Годинник буває круглий, квадратний, жіночий, золотий. Отже, це функція узагальнення. Слово також не тільки позначає предмет, але й виконує функцію аналізу предмета, передає досвід, який сформувався в процесі історичного розвитку поколінь.

Слово є системою кодів, які забезпечують переведення пізнання людини у новий вимір, дозволяє здійснити стрибок від почуттєвого до раціонального [5,321].

4. Валентність слова

Валентність слова - це сукупність його властивостей, визначених законами мови, у відповідності з якими дане слово вступає у зв'язок з іншими мовними одиницями. У мовознавстві ці властивості описуються через моделі, тобто певні конструкції, притаманні даному слову, і правила побудови цих моделей (конструкцій).

Сполучуваність являє  собою реалізацію цих властивостей і правил у мовленні, тобто сукупність сполук, утворених за моделями, а також сполучення цих моделей і закономірності їх розподілу у мовленнєвому ланцюгу. Все це можна назвати закономірностями функціонування слова і моделей його зв'язку в мовленні.

В залежності від об'єму  контекстуального набору слова розрізняють  синтаксичну (або граматичну) сполучуваність (слово + клас слів); семантичну сполучуваність (слово + підклас); лексичну сполучуваність (слово + слово).

Валентність як властивість  класу слів вступати в певні зв'язки з іншими класами слів визначається в першу чергу загальнокатегоріальними ознаками цих граматичних класів, і вказує, в основному, лише на загальний характер відносин, які існують між сполучуваними одиницями - відносини підрядності, сурядності, предикації.

Здатність слова вступати у зв'язок з іншими словами залежить і від його граматичного значення, як члена певного граматичного класу, і від його семантики. Як показують  деякі дослідження (Н.З.Котєлова, П.І.Сердюков), кількість і якість зв'язків слова значною мірою детерміновані його семантикою. Проте синтаксична поведінка слова визначається, перш за все, категоріальними властивостями слова як члена граматичного класу. В цьому плані валентність розглядається як абстрактна властивість класу, що не включає семантику одиниць, що сполучаються [18,5].

Прислівники часу можуть сполучатися з іншими засобами (сурядними  протиставними й підрядними сполучниками, неповними реченнями та ін.). В  англійській мові такі слова можуть бути відсутні, тому що на момент виконання дії вказує певна часова форма (типу was going to do). Прислівники типу now, just now, here в контексті використовуються як включно-видільні засоби, тому що, як правило, стоять у постпозиції.

Висновки  до Розділу І

Відомо, що мова є складною системою кодів, яка сформувалася у суспільній історії. При детальнішому розгляді зрозуміло, що нас цікавитеме слово і його семантична будова, тобто слово як носій певного значення. Є всі передумови, щоб думати, що слово як знак, який позначає предмет, виникло з праці, з предметної дії. Інакше кажучи, на початкових етапах розвитку мови слово мало симпрактичний характер. Можна думати, що спочатку слово отримувало своє значення тільки з ситуації конкретної практичної діяльності. Очевидним є той факт, що вся подальша історія мови є історією емансипації слова від практики, виділення мовлення як самостійної діяльності, що наповнює мову та її елементи — слова.

Спостереження над розвитком мови дають додаткові факти, які дозволяють вважати, що слово народжується з контексту певного дискурса, поступово виділяється з практики, стає самостійним знаком, що позначає предмет, дію чи якість (а потім і відношення), і до цього моменту відноситься сучасне народження диференційованого слова як елемента складної системи кодів мови.

Розділ ІІ. Значення слова та варіанти його перекладу

2.0. Загальні положення

У Розділі ІІ ми розглядаємо  поняття адекватності, еквівалентності  та точності перекладу. Основна увага  приділяється значенню слова now в англійській мові та використанню трансформацій в реченнях з now для досягнення адекватності перекладу. Для практичного аналізу було взято повість Т. Капоте «Сніданок у Тіффані»

2.1. Поняття адекватності та еквівалентності перекладу

Переклад як термін має  полісемантичну природу, його найбільш розповсюджене і здебільшого узагальнююче значення пов'язують з процесом передачі значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови оригіналу на мову перекладу. Поняття “переклад” можна визначити наступним чином : заміна текстового матеріалу однієї мові (мови оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови перекладу). Головною метою будь - якого перекладу - є досягнення адекватності. Адекватність - це вичерпна передача смислового змісту оригіналу і повна функціонально - стилістична відповідність йому. Оскільки зрозуміло, що було б непогано, якби зміст оригіналу та перекладу були тотожними, то можна зробити висновок, що переклад має повністю зберігати зміст оригіналу : повноцінність перекладу означає вичерпну передачу смислового змісту оригіналу і повноцінну функціонально-стилістичну відповідність йому. Але Е.С.Азнаурова вважає,[2,34] що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за його словами при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце неповна передача значень, що містить їх текст оригіналу. Виходячи з цього Азнаурова робить закономірний висновок, що текст перекладу ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу. Схожої ж думки дотримується і Ю. Найда , за словами якої намагання досягти еквівалентності може призвести до значного відходу від оригіналу. Саме тут необхідно зазначити, що терміни “адекватність” і “еквівалентність” дещо відрізняються один від одного.