Финансовый учет налоговой отчетности

Об’єктами  фінансового  обліку,  які  підлягають  обов’язковому  відображенню, є:

1)  активи  підприємства:  основні  засоби,  нематеріальні  активи,  капітальні  інвестиції, довгострокові  і  короткострокові  фінансові  інвестиції,  довгострокові  і  поточні  біологічні  активи,  виробничі  запаси, розрахунки  з  дебіторами  (дебіторська  заборгованість  всіх  видів),  кошти, інші активи;

2)  джерела  власних  засобів: статутний  капітал, пайовий  капітал,  додатковий  капітал,  резервний  капітал,  забезпечення  майбутніх  витрат  і  платежів,  цільове  фінансування  і  цільові  надходження,  нерозподілений прибуток, інші джерела власних засобів;

3)  зобов’язання   підприємства   (пасиви): довгострокові   кредити банків  і  позикові  кошти,  короткострокові  кредити  банків  і  позикові         кошти,  розрахунки  з  кредиторами  (кредиторська  заборгованість  всіх видів), інші короткострокові зобов’язання;

4)  доходи  підприємства  за  їх  видами  і  витрати  підприємства  за їх економічними елементами;

5)  фінансові  результати діяльності підприємства та їх розподіл;

6) господарські  процеси  та  операції,  що  здійснюються  з  наведеними вище об’єктами.

Саме за  даними  фінансового  обліку  визначається прибуток або збиток підприємства і складається фінансова та податкова звітність.

Бухгалтерський фінансовий облік орієнтований, в першу чергу, на зовнішніх користувачів. Тому, ця інформація не може бути конфіденційною, її мають право перевіряти контролюючі органи – ревізори, податкові інспектори, спеціалісти вищестоящих органів  управління. Інформація фінансового обліку подається зовнішнім користувачам, як правило,  після  завершення  кварталу (як  виняток,  інформація  податкового  обліку,  що подається після завершення місяця чи кварталу).

Фінансовий  облік  здійснюється  за загальноприйнятими  положеннями (стандартами)  і скрупульозно фіксує минулі господарські операції, його характерною ознакою є історичність, тут неможливе наближене відображення  результатів,  якому  часто  віддають  перевагу  управлінці  за альтернативи: недостатньо точна, але своєчасна інформація, або ж точна, але запізніла. У фінансовому обліку здійснюється контроль за активами і капіталом підприємства  загалом.

З певними застереженнями можна вважати, що фінансовий облік на підприємстві – це синтетичний облік. Реєстрами фінансового обліку, як правило, є журнали, в яких інформація у більшості випадків згрупована за синтетичними рахунками чи субрахунками першого порядку, та Головна книга. У цьому переконує аналіз зарубіжної  практики,  де,  наприклад,  доходи  і  витрати  обліковує  фінансова бухгалтерія загальною сумою без розподілу між окремими об’єктами обліку, а точний (аналітичний)  облік  витрат  конкретних  матеріальних  цінностей, зарплати  й  інших  виробничих  витрат  здійснюється  в  експлуатаційній,  тобто управлінській бухгалтерії.

Повертаючись до питання необхідності розмежування податкового та фінансового обліку варто відзначити, що якщо  абстрагуватись  від  особливостей  податкового  обліку,  можна стверджувати, що фінансовий облік має високий рівень синтезації інформації.

Податковий  і  фінансовий  облік  відрізняються  як  за  первинними документами (податкова  накладна –  у  податковому  обліку  і  товарно-транспортна накладна – у фінансовому обліку), так і за обліковими реєстрами (книга обліку придбання чи продажу товарів, робіт і послуг, реєстри обліку валових витрат і валових доходів, аналогів яким у фінансовому обліку взагалі немає), звітними документами, податкові форми котрих набагато численніші, ніж  у  фінансовій  звітності,  термінами  подання  звітності,  що  в  податковій системі більш оперативні порівняно з фінансовою. Зокрема, податкова звітність є місячною, квартальною і річною, тоді як фінансова – лише квартальною і річною. 

У  той  же  час  документи  податкової  звітності  виконують  функції первинних документів фінансового обліку, оскільки для складання певних форм податкової звітності дані фінансового обліку – це лише вихідна інформаційна база, а  потім ці форми податкової звітності є основою для записів в інших аналітичних реєстрах фінансового обліку.

Методологія обліку передбачає процедури отримання первинних даних, оцінки ресурсів, ведення рахунків синтетичного та аналітичного обліку, критерії розмежування основних засобів та малоцінних і швидкозношуваних предметів, а також порядок нарахування амортизації, обліку ремонтів, визначення обсягу реалізації, доходів, фінансових результатів та інші питання.

Технологія обробки даних включає такі елементи:

• план рахунків бухгалтерського обліку;
• форми бухгалтерського обліку;
• послідовність проходження документів (від заповнення до 
  передачі в архів);
• організацію внутрішнього контролю, що полягає у внутрішньому впливі на фінансову, господарську і комерційну політику 
  підприємства з метою отримання вигоди від його діяльності:
• складання групувальних таблиць  і регістрів обліку;
• проведення інвентаризації майна та зобов’язань;
• складання звітів про використання ресурсів.  [8]

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що на практиці фінансовий облік є процесом узагальнення інформаційних даних та їх надання у формі фінансової звітності зовнішнім користувачам.

 

 

 

1.3  Аналіз нормативно-правового забезпечення  фінансового обліку

 

Вплив інтеграційних процесів на  економіку У країни  передбачає  докорінні  зміни  в  системі  бухгалтерського  обліку.  Система  бухгалтерського  обліку  в У країні  має  ґрунтуватись  на  кращих  традиціях  і  правилах  застосування світової практики  ведення  та організації  бухгалтерського  обліку,  зберігаючи  при  цьому  його  національні  особливості.  Тому  у  1998  році в У країні  була  прийнята  спеціальна  Програма  реформування  системи бухгалтерського  обліку  із  застосуванням  міжнародних  стандартів. Головне  завдання  трансформації  національної  системи  бухгалтерського обліку  полягає у прискоренні  процесу її приведення  у відповідність  з  вимогами  ринкової  економіки  та  міжнародними  стандартами  бухгалтерського обліку. Необхідною умовою для цього є ефективне нормативно-правове забезпечення обліку та дієве правове регулювання.

Нормативно-правове забезпечення бухгалтерського обліку і звітності

має за мету регулювання бухгалтерського обліку і являє собою систему законодавчих і нормативних актів, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності та відповідно до яких суб’єкти господарювання здійснюють фінансово-господарську діяльність. При цьому нормативно-правові акти мають певну ієрархічну підпорядкованість (рис.1.1). [4]

Правове регулювання бухгалтерського обліку – це система законодавчих і нормативних актів, відповідно до яких підприємство здійснює господарсько-фінансову діяльність і забезпечує ведення її бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулюванню  з  боку  держави  підлягають  аспекти  бухгалтерського  обліку, пов’язані  з узагальненням  інформації  та  складання  звітності,  потрібної  зовнішнім  користувачам.  Порядок,  форми,  строки  і структура  інформації  та  звітності  для  внутрішніх  користувачів регулюються  суб’єктом господарювання. [5]

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1 Нормативно-правове забезпечення бухгалтерського обліку

 

Система нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні може бути представлена такими рівнями:

1. Закони, що регламентують  основи здійснення господарської діяльності підприємств, організацій і установ, відповідні підзаконні нормативні акти.

2. Закони, що регламентують  безпосередньо порядок ведення  обліку та складання звітності в Україні. Необхідно зазначити, що питання державного регулювання бухгалтерського обліку в зарубіжних країнах також регламентовані у прийнятих законах та інших нормативних документах.

3. Нормативні документи, що регламентують особливості та аспекти ведення обліку та складання звітності – положення (стандарти) бухгалтерського обліку, плани рахунків бухгалтерського обліку та інші нормативні акти (накази, інструкції та ін.), що приймаються центральними органами спеціальної компетенції (Міністерством фінансів України, НБУ, Держкомстатом України та іншими відомствами).

4. Методичні рекомендації  з ведення бухгалтерського обліку, що розробляються і затверджуються для роз’яснення певних аспектів ведення обліку та складання звітності, або з урахуванням особливостей та потреб певних видів діяльності.

5. Робочі документи щодо  організації та ведення бухгалтерського обліку та застосування облікової політики, що приймаються власником підприємства на підставі нормативних документів, розроблених і затверджених органами держави.

6. Нормативні документи щодо морально-етичного регулювання бухгалтерської діяльності, що розробляються професійними організаціями бухгалтерів та аудиторів. [7]

За останній рік, законодавство у сфері регулювання та нормативного забезпечення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності  в Україні зазнало істотних змін, що як зазначалося, пов’язано з інтенсивними процесами глобалізації економічних процесів в країні та інтеграцією облікових систем.

На сьогоднішній день, організаційно-методичні та концептуальні засади бухгалтерського обліку викладені в численних нормативних актах держави. Останні умовно можна поділити на три великі групи: законодавча база (Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»), нормативна база (П(С)БО) та методична база (Накази МФУ, Постанови КМУ, тощо).

Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» на сьогоднішній день є головним нормативно-правовим актом, що визначає правові засади регулювання,  організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. [11] У першому розділі Закону викладено загальні положення та поняття, що застосовуються в сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, розтлумачено мету і завдання фінансової звітності, викладено фундаментальні принципи складання фінансової звітності. Другий розділ Закону присвячений питання державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні. У статтях третього розділу Закону викладено основні питання організації та ведення бухгалтерського обліку на вітчизняних підприємствах. Четвертий розділ Закону присвячений власне питанням фінансової звітності підприємств. Статтями 11 – 15 визначено регламентовано основні вимоги до фінансової звітності, визначено звітній період та порядок подання фінансової звітності, вимоги щодо оприлюднення публічної звітності.

Загальні вимоги до ведення фінансової звітності підприємствами України викладено у Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»,  яке встановлює: складові її елементи і мету складання фінансової звітності, звітний період, якісні характеристики та принципи складання фінансової звітності, вимоги до розкриття інформації у фінансовій звітності. [12]

З прийняттям НП(С)БО №1, відмінено дію П(С)БО 1-5, що регламентували порядок складання Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів та Звіту про власний капітал.

Зважаючи на те, що чинний НП(С)БО 1, по суті, регулює лише загальні положення щодо змісту та форми фінансової звітності, під час складання останньої необхідно керуватися законодавчими актами: «Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності» [13] і «Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників фінансової звітності», що містять формули, які дозволяють перевірити взаємозв'язок даних рядків балансу.

Загалом, зміни у законодавстві стосовно організації бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності підприємств України були об’єктивно обумовлені з огляду на реформаційні процеси в економіці держави. Істотні нововведення мали б наблизити фінансову звітність вітчизняних підприємств до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку,  проте на практиці формати фінансових звітів для підприємств України видозмінені не суттєво, але підходи до заповнення окремих статей звітності містять принципові відмінності та потребують уточнення.

Зважаючи на вищезазначені проблеми, питання нормативно-правового забезпечення та регулювання складання та подання фінансової звітності в Україні є предметом численних наукових дискусій.

Перспективним напрямком розвитку бухгалтерського обліку на сьогоднішній день, вбачається встановлення порядку ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності за єдиними правилами для всіх суб'єктів. У зв’язку з цим назріла потреба вдосконалення не лише системи бухгалтерського обліку в Україні, але також інститутів його регулювання, про що свідчить наукова полеміка. У науково-професійній спільноті існують різні бачення вирішення цих проблем: від удосконалення роботи існуючого регулятора до створення нового регуляторного органу.

У державі немає чіткого визначення відповідального суб'єкта за стан бухгалтерського обліку, у зв’язку з тим, що збирає та обробляє фінансову звітність Державний комітет статистики України, а визначає методологію бухгалтерського обліку і звітності Міністерство фінансів. Крім того, обмежені можливості й невизначений статус Методологічної ради з бухгалтерського обліку не сприяють вирішенню проблем щодо вдосконалення системи бухгалтерського обліку в Україні та інститутів його регулювання.