Аналіз ефективності використання основних фондів

Кожна група наведеної  класифікації у свою чергу підрозділяється  на підгрупи, що складаються з ще більш споріднених основних фондів із приблизно рівними термінами  служби, нормами амортизації й  умовами експлуатації.

Не всі елементи основних фондів грають однакову роль у процесі виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні спорудження (гірські вироблення шахт і розрізів, нафтові і газові свердловини) беруть безпосередню участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносяться до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.

 

 

3. Амортизація основних фондів та методи її нарахування

 

Основні виробничі фонди, беручи участь у процесі виробництва   переносять свою вартість на вироблену  продукцію чи вироблені послуги.

Грошове вираження перенесеної частини вартості основних фондів називається амортизацією.

 Вона здійснюється  для нагромадження необхідних  коштів  з метою наступного  відновлення і відтворення основних  фондів. Амортизаційні відрахування  включають у собівартість продукції.  Розмір амортизаційних відрахувань (у відсотках до балансової вартості основних фондів) являє собою норму амортизації (установлюється з розрахунку відшкодування вартості і нагромадження засобів для наступного повного і часткового їхнього відновлення).  Норма амортизації представляє собою відношення річної суми амортизації до первісної вартості засобу праці, виражається у відсотках і розраховується за формулою:

 

На = (Фб - Фл / Фб * Тн)* 100,  (Метод прямолінійного списання)

 

де, Фб - балансова вартість,

      Фл - ліквідаційна вартість,

      Тн - нормативний  термін служби засобів праці.

Рівень амортизації  залежить від кожної складової цієї формули, але головною величиною  є нормативний термін служби засобів  праці.

Існує класифікація методів  нарахування амортизації.

По-перше, їх можна розділити  на звичайну і прискорену амортизацію. Звичайна амортизація, у свою чергу поділяється на:

- рівномірно - прямолінійну ( відбувається рівномірне списання  вартості основних фондів протягом  установленого терміну його служби),

- в залежності від терміну служби

- в залежності від  зробленої роботи.

Прискорена амортизація буває рівномірно - прямолінійної, регресивної, прогресивної і прогресивно - регресивної.

Регресивні методи можна підрозділити на метод зменшуваного залишку і кумулятивний метод. Суть кумулятивного методу полягає в тім, що щорічні суми амортизаційних відрахувань визначаються від постійно зменшуваної неамортизованої вартості, річні суми амортизації також зменшуються зі збільшенням терміну служби. По кумулятивному методу за перші три роки списується 80% вартості і відбувається повне списання балансової вартості протягом  нормативного терміну служби.

В основі прогресивного методу лежить постійне зростання щорічного   середнього рівня амортизації, обчислювальної стосовно   первісної вартості основних фондів. При використанні прогресивного - регресивного методу в перші два роки освоєння нової техніки практикується низька норма амортизації, але потім вона швидко зростає і в наступні роки здійснюється по регресивній шкалі.

Методика розрахунку окремих видів амортизації:

1. Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Амортизаційні відрахування = 2* Норма амортизації * (Первинна вартість – Накопичена амортизація)

2. Метод зменшення залишкової вартості

Амортизаційні відрахування = Норма амортизації * (Первинна вартість * Накопичена амортизація)

3. Метод кумулятивний

Амортизаційні відрахування = (Первинна вартість – Ліквідаційна вартість) * Кумулятивний коефіцієнт

4. Виробничий метод

Амортизаційні відрахування = (Первинна вартість – Ліквідаційна вартість) * Виробнича ставка амортизації

 

 

4. Показники використання основних фондів

 

Одержання прибутку сьогодні - це результат правильних рішень про  пропорції вкладення капіталу в  основні і поточні (оборотні) засоби, прийнятих ще до початку операційної діяльності підприємства. Тому ефективне керування основним капіталом припускає ясне уявлення про специфіку їхнього функціонування і відтворення.

При оцінці ефективності вкладень  в основні засоби, аналізу  їх експлуатації і відтворення необхідно  виходити з наступних принципових положень:

функціональна корисність основних засобів зберігається протягом  ряду років, тому витрати по їхньому  придбанню й експлуатації розподілені  в часі;

момент фізичної заміни (відновлення)основних засобів не збігається з моментом їхнього вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що занижують фінансові результати діяльності підприємства;

ефективність використання основних засобів оцінюється по-різному  в залежності від їхнього виду, приналежності, характеру участі у виробничому процесі, а також призначення.

Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу  діяльності підприємства, але і соціально-побутову, ефективність їхнього використання визначається не тільки економічними, але і соціальними, екологічними й другими факторами.

Основні засоби і довгострокові  інвестиції в основні засоби роблять  багатоплановий і різнобічний вплив  на фінансові результати діяльності підприємства.

Фінансові показники  використання основних засобів можуть бути об'єднані у слідуючи групи:

1. Показники обсягу, структури  і динаміки основних засобів.

2. Показники відтворення  й обертає мості основних засобів.

3. Показники ефективності  використання основних засобів.

4.Показники ефективності  витрат на утримання й експлуатацію основних засобів.

5. Показники ефективності  інвестицій в основні засоби.

Системоутворюючим принципом формування фінансових показників використання основних засобів є конкретні потреби керування і зміст прийнятих управлінських рішень.

Повнота і вірогідність розрахунку й аналізу показників використання основних засобів залежить від ступеня досконалості бухгалтерського обліку, налагодженості систем реєстрації операцій з об’єктами основних засобів, повноти заповнення облікових документів, точності віднесення об'єктів до облікових класифікаційних груп, вірності інвентаризаційних описів, глибини розробки і ведення регістрів аналітичного обліку.

Як  джерела інформації для аналізу основних засобів  використовуються рахунки "Основні  засоби", "Знос основних засобів”, "Капітальні інвестиції", та ін., дані аналітичного обліку по відповідним рахунках, по видах і окремих об'єктах основних засобів (відомості і картки аналітичного обліку), форма N 1, форма N 2, річної і квартальної бухгалтерської звітності підприємства, паспорт будівництва.

Необхідно відзначити, що можливості аналізу ефективності функціонування основних засобів на підприємствах  обмежені низьким рівнем організації  оперативно-технічного обліку часу роботи і простоїв устаткування, їх продуктивності і ступеня завантаження.

На підприємствах найчастіше не проводиться порівняльний аналіз даних по аналогічних об'єктах  основних засобів інших підприємств  і господарських одиниць. Практично  відсутній аналітичний облік  фінансових результатів по операціях  з об'єктами основних засобів. Аналітичний облік основних засобів на підприємствах обмежений поділом об'єктів на класифікаційні групи, а усередині груп - по інвентарних об'єктах і місцях знаходження (експлуатації) об'єктів та відповідальних за їхнє збереження.

Аналітичний облік капітального будівництва об'єктів і потужностей обмежений інформацією паспорта будівництва, що до того ж у більшості випадків за повною формою не заповнюється.

Перераховані особливості  інформаційного забезпечення стримують  можливості використання повноцінного факторного моделювання й аналізу основних засобів для цілей оперативного керівництва.

У ході аналізу структури і динаміки основних фондів необхідно оцінити розміри, динаміку і структури вкладень капіталу підприємства в основні засоби, виявити головні функціональні особливості виробничої діяльності (бізнесу) аналізованого господарюючого суб'єкта.

З цією метою виробляється зіставлення даних на початок  і кінець звітного періоду по всіх елементах основних засобів.

Оцінка змін розраховується по первинній вартості основних засобів.

З очевидного балансу  виробничих фондів можна вивести  взаємозалежний набір показників для  обліку, аналізу й оцінки процесу  відновлення виробничих фондів (ВВФ):

Fвп к.р. = Fвп п.р. + Fвп нов. + Fвп. виб.

де Fвп к.р - виробничі фонди на кінець року;

Fвп.п.р - виробничі  фонди на початок року;

Fвп.нов. - виробничі фонди,  введені в звітному періоді  (році);

Fвп.выб. - виробничі фонди,  що вибули в звітному періоді  (року).

Показники, що розраховуються на основі наведеної рівності:

1) індекс росту основних  виробничих фондів:

K 1 = Fвп.к.р. / Fвп.п.р.

Призначення даного показника  очевидно;

2) коефіцієнт відновлення  основних виробничих фондів:

К2 = Fвп.нов. / Fоп.к.р.

Однак цей показник варто  було б скоріше назвати коефіцієнтом новизни основних виробничих фондів, тому що він характеризує частку нових основних засобів у складі усіх фондів на кінець року.

Для характеристики відновлення  основних фондів вірніше обчислювати  відношення:

К3 = Fвп.нов / Fвп.виб.

3) коефіцієнт інтенсивності оновлення основних виробничих фондів:

К4 = Fвп.виб. / Fвп.нов

Це важливий показник для характеристики темпів технічного прогресу. Відомо, що темпи введення основних фондів і виробничих потужностей  набагато вище темпів їхнього вибуття. Це веде до "старіння" застосовуваної техніки, до збільшення термінів експлуатації машин і устаткування за економічно доцільні межі;

 

4) коефіцієнт масштабності  оновлення основних виробничих  фондів:

K5 = Fвп.нов. / Fоп.н.р.

Показник характеризує частку нових фондів стосовно   початкового рівня. Можлива деталізація аналізу по формах відновлення (технічне переозброєння, реконструкція, розширення і т.п.):

Кінцева ефективність використання основних фондів характеризується показниками  фондовіддачі, фондоємкости, рентабельності, відносної економії фондів, підвищення обсягу продукції, підвищення продуктивності праці працюючих, зниження собівартості продукції і витрат на відтворення основних фондів, підвищення термінів служби засобів праці й ін.

На промислових підприємствах  фондовіддача визначається по обсягу випуску продукції на 1грн. середньорічної вартості основних фондів.

Фондовіддача - узагальнюючий показник використання виробничих основних фондів. На величину і динаміку фондовіддачі впливають багато факторів, що залежать і не залежні від підприємства. Разом з тим резерви підвищення фондовіддачі, кращого використання техніки є на кожному підприємстві, ділянці, робітничому місці. Інтенсивний шлях ведення господарства припускає систематичний ріст фондовіддачі за рахунок росту продуктивності машин, механізмів і устаткування, скорочення їхніх простоїв, оптимального завантаження техніки, технічного удосконалення виробничих основних фондів. Для виявлення не використовуваних резервів важливо знати основні напрямки факторного аналізу фондовіддачі, що випливають з розходжень у підходах до моделювання даного показника.

Найбільш простою є  двуфакторна модель аналізу:

f = N / Fоп. = Fвп.а / Fвп. *  N / Fвп.а

де f - фондовіддача;

Fвп.а - активна частина  основних фондів;

N - обсяг продукції,  прийнятий для обчислення фондовіддачі. 

При аналізі фондовіддачі застосування даної моделі дозволяє відповісти на запитання, як зміни в  структурі основних фондів, тобто  в співвідношенні активної і пасивний їхніх частин, вплинули на зміну  фондовіддачі.

При розрахунку загального показника фондовіддачі у вартості основних фондів враховуються власні й орендовані фонди. Не враховуються фонди, що знаходяться на консервації і резервні, а також здані в оренду іншим підприємствам.