Господарський механізм, його суть і елементи. Особливості господарського механізму ринкової економіки

Ринкові відносини у розвинутих капіталістичних країнах істотно відрізняються у XX ст. від своїх попередників часів вільної конкуренції. Вільна конкуренція прийшла на зміну середньовічній цеховій монополії ремісників з жорсткою регламентацією виробництва та збуту. Вона охоплювала порівняно невеликі відокремлені підприємства, які виробляли продукцію для продажу на невідомому ринку [5].

Капіталістичні монополії, розвиток яких набрав силу з останньої третини XIX ст., поклали початок «підриву» вільного ринку і водночас розвитку свідомо регульованих важелів забезпечення ринкових процесів. Це пов'язано з тим, що монополії намагаються: виявляти та регулювати попит на товари; забезпечувати гарантовані поставки необхідних ресурсів і координацію виробничих процесів; впливати на механізм ціноутворення. Але монополії здатні здійснювати переважно мікроекономічний контроль та регулювання ринкових процесів. Певні макроекономічні можливості щодо цього з'являються з виникненням асоціацій монополій, але здійснювати загальний макроекономічний контроль і регулювання виробництва може лише держава. Тому другим важливим фактором «підриву» вільного ринку стало зростання економічної ролі держави, одержавлення з кінця XIX ст. капіталістичної економіки. У результаті розглянутих процесів у жодній розвинутій капіталістичній країні сьогодні немає стихійного вільного ринку. Це пов'язано з розвитком різних методів регулювання ринку. Ринковий механізм зберігає за собою значні позиції в усіх секторах економіки, у тому числі у державному. Але на відміну від останнього, де держава забезпечує прямий контроль ринкових процесів, недержавні сектори характеризуються непрямим контролем суспільства. Отже, мова може йти лише про форми контролю над різними секторами економіки, а не про абсолютний «підрив» таким контролем ринкових відносин у якомусь із них.

Поєднання ринкових та неринкових важелів щодо розв'язання кардинальних питань економічної системи («що», «як», «для кого» виробляти та «як» і «кого» винагороджувати) за умов сучасного капіталізму пов'язано з цілком об'єктивними причинами.

Ринковий механізм уже не перше століття демонструє насправді унікальні властивості: здатність при мінімальному адміністративному втручанні або й узагалі без нього певною мірою забезпечувати збалансованість платоспроможного попиту та пропозиції, швидко реагувати на зміну господарської кон'юнктури, стимулювати підприємництво та, гарантуючи вигідність високоефективного виробництва, економічними методами позбавлятися збиткових господарств.

Водночас ринковий механізм безсилий, коли виникає необхідність швидкого здійснення глибоких структурних змін у суспільному виробництві, пов'язаних з НТР. У таких випадках виникає потреба у розробці та реалізації державних комплексно-цільових програм науково-технічного прогресу.

Стихійний ринковий механізм може спричинити галопуючу інфляцію, кризи надвиробництва, масове розорення дрібних товаровиробників і безробіття. Це не лише завдає істотного удару соціально незахищеним верствам, а підриває соціальну стабільність суспільства загалом. З метою послаблення цих та інших негативних явищ, властивих ринку, застосовуються різноманітні методи та важелі свідомого регулювання ринкових відносин [10].

2.3. Структура та інфраструктура ринку

Ринкова економіка розглядається не просто як сукупність господарських ланок, а як складна ієрархічна система трьох взаємопов'язаних рівнів:

мікрорівень — господарські ланки;

метарівень — галузеві структури ринку (банки, біржі);

макрорівень — органи (передусім державні) регулювання ринку, загальна система ринків [11].

Навіть побіжне ознайомлення з цією системою дає змогу виявити трьох головних суб'єктів ринкових відносин та ринкової економіки: підприємства (мікрорівень), галузь (метарівень), суспільство в особі держави (макросуб'єкт). Щодо суспільства як споживача товарів, то воно виступає суб'єктом ринкових відносин усіх трьох рівнів.

Розглянута схема, розкриває систему організації ринкових відносин. Поряд з нею важливим елементом такої організації виступають типи та форми ринку.

Виділяють, як правило, такі типи ринків: типу Нью-Йоркської фондової біржі, де продавці та покупці товарів, взаємодіють між собою за допомогою посередників (брокерів); реальних (фізичних) товарів (взуття, золота, яблук; послуг (побутових, медичних); вихідних факторів виробництва (праці, техніки, землі, сировини).

У спеціальній літературі прийнято виділяти форми ринку, сукупність яких утворює його структуру. Основою аналізу структури ринку можуть виступати різні критерії; особливі товарні групи (ринок сировини, споживчих товарів, засобів виробництва); окремі товари (ринок молока бавовни, вугілля); суб'єкти товарного обміну (оптовий, роздрібний ринок); характер власності (приватний, державний, колективний ринок): регіональне розміщення (місцевий, національний, світовий ринок); відповідність законодавству країни (офіційний та «чорний» ринки). Але «найбільш важливим критерієм поділу ринків є економічне призначення об'єктів ринкових відносин — засобів виробництва, предметів споживання, робочої сили, природних ресурсів, інвестиційних ресурсів, нерухомості, цінних паперів, науково-технічних розробок. Ринки цих об'єктів є системно-взаємопов'язаними та становлять єдине ціле. Порушення у функціонуванні якогось із них негативно відбивається на цілій системі.

Функціонування системи ринків значною мірою залежить від рівня розвитку спеціальних інститутів, які називають ринковою інфраструктурою. Елементами останньої на ринках засобів виробництва та предметів споживайся є товарні ярмарки та біржі, мережа торговельних посередників (маклерів, дилерів, брокерів), лізингові фірми, сервісні центри, фірмові та комісійні магазини, брокерські та дилерські фірми, центри та пункти прокату та ін. На фінансовому ринку інфраструктурними інститутами виступають фондові та валютні біржі, комерційні банки, страхові компанії, аудиторські фірми, а на ринку робочої сили — біржі праці, посередницькі та державні служби працевлаштування [10].

Головними видами ринків виступають: ринок товарів - і послуг (споживчий ринок, ринок засобів виробництва, ринок інвестиційних ресурсів); фінансовий ринок (ринок кредитів, ринок цінних паперів, грошовий та валютний ринки); ринок праці. Важливе місце у системі конкурентних ринків належить ринку нерухомості та ринку природних ресурсів. ;

На споживчому ринку здійснюється рух товарів широкого вжитку. Незначна їх частка (у США — 5 %) надходить у споживання безпосередньо від виробників, решта — через посередників.

Споживчий ринок, що існував у колишньому СРСР, був дефіцитний і деформований. Поряд з ринковими існували неринкові форми обміну споживчих товарів. Монопольне становище на цьому ринку посідали державна та кооперативна торгівля, а основні-його питання розв'язувалися у торгах і на оптових базах. На цьому ґрунті процвітали зловживання та спекуляція.

Радикальна реформа споживчого ринку в Україні передбачає: 1) розвиток підприємництва у сфері торгівлі та демонополізацію; 2) підтримку малого та середнього бізнесу; 3) перехід до нової системи ціноутворення; 4) поступове скасування дотацій збитковим підприємствам; 5) захист ринку та споживачів від недобросовісної торгівлі; 6) ліквідацію необґрунтованих привілеїв у розподілі споживчих товарів.

Ринку засобів виробництва у повному розумінні в Україні не було. Засоби виробництва потрапляли до споживачів через централізовану систему матеріально-технічного постачання. Зовні це виглядало як купівля-продаж товарів, але по суті мало далекий від ринкового характер (комерційні зв'язки та конкуренція між партнерами, можливість вибору контрагентів тощо).

Ринок засобів виробництва в Україні створюється заново, і головне тут — перехід від централізованого фондування ресурсів до оптової торгівлі ними. У США безпосередньо до споживачів надходить близько 60% засобів виробництва.

Фінансового ринку в Україні також не було. Фінансування підприємств здійснювалося за рахунок державного бюджету. Колгоспи та кооперативні підприємства використовували власні кошти. Банківський кредит по суті виступав однією з форм державного фінансування та буз обмежений.

Становлення фінансового ринку включає формування ринку кредитних ресурсів, ринку цінних паперів, ринку валюти [8].

Уряд України та місцеві органи повинні розробляти програми зайнятості населення, забезпечувати соціальний захист безробітних.

Ринок робочої сили регулюється тими ж законами, що й інші ринки, але має і власні закони та деякі принципові особливості. До останніх належать: вільний вибір професій і видів діяльності, на який виливають як суспільні потреби, так і індивідуальні інтереси; залежність руху заробітної плати від дії закону попиту та пропозиції на інших ринках; вільне наймання та звільнення працівників при дотриманні законодавства; свобода вибору кожним громадянином між зайнятістю та незайнятістю; хронічний характер безробіття, що пов'язано з необхідністю існування резерву робочої сили.

Поряд з розглянутими в Україні почали реформуватися або створюватися й інші ринки — послуг, нерухомості (житла, земельних та будівельних ділянок), природних та інвестиційних ресурсів (функціонуючих або нових підприємств та організацій). У минулому цих ринків або не було, або вони були вкрай формалізованими та монополізованими (ринок послуг).

Розглянемо докладніше інфраструктуру ринку – сукупність допоміжних організацій, установ, посередників, діяльність яких покликана прискорювати просування товарів і послуг на різноманітних ринках.

Серед елементів інфраструктури ринку центральне місце належить біржам (товарним, фондовим, валютним, нерухомості, праці та ін.). Будь-яка біржа виступає як організаційна форма ринку певних цінностей; товарів масового попиту, акцій та облігацій підприємств та установ, боргових зобов'язань держави, векселів, фрахтових документів (страхових зобов'язань по товарах, які перевозяться).

Біржі бувають загальними (на них обертаються різні цінності) та спеціалізованими (мають справу лише з певними цінностями).

В Україні діє чимало бірж: універсальна товарна біржа, універсальна промислова біржа, фондова біржа та ін. Найпоширенішими є товарні біржі. Біржі як установи, ніяких угод, щодо купівлі-продажу не укладають. Укладання угод – це функція професійних посередників (маклерів, брокерів, дилерів, агентів, ділків). Біржа – це місце, де лише укладаються торговельні угоди.

Мета товарних бірж – надання послуг з укладанні угод, з’ясування товарних цін, визначення та полегшення товарообміну.

На біржах України укладаються угоди на наявні товари. На товарних біржах Заходу здійснюється укладання угод на товари масового попиту (зерно, метал, енергоносії), що, як правило", відсутні. Товари продаються і купуються за встановленими зразками та стандартами, а угоди укладаються на основі типових контрактів. Отже, на товарних біржах світу продаються саме контракти, що містять встановлену біржею якість (сорт, тип, марку) та кількість товару. При цьому можуть укладатися два основних види угод: угоди на реальні товари (завершуються переходом товару до покупця) та ф’ючерсові угоди (передбачають передачу товарів через певний час).На фондових біржах світу обертаються акції, ринкова вартість яких обчислюється близько 8 трлн. ЕКЮ. У США існує 10 фондових бірж (найбільша – Нью-Йоркська). Широко відомі біржі Лондона, Амстердама, Мадрида, Брюсселя, Копенгагена, Токіо та ін. В Україні фондових бірж поки що небагато, адже рух цінних паперів лише набирає силу. З розвитком акціонерних підприємств потреба у цих біржах зростатиме. Нині операції з продажу акцій можуть виконувати фондові відділи товарних бірж. Фондова біржа це організаційно оформлений ринок цінних паперів. Важливими елементами інфраструктури ринку виступають також торговельні доми (спеціалізовані фірми, які торгують однорідними товарами на власний кошт або за дорученням клієнтів); мережа роздрібної (реалізація товарів кінцевим споживачем) та оптової торгівлі (продаж великих партій товарів тим, хто купує їх з метою перепродажу або виробництва); аукціони (публічні торги предметів розкоші, творів мистецтва, антикваріату, хутра), аудиторські, страхові, фінансово-кредитні установи та організації. Інфраструктура ринкового господарства включає численні фірми, що на комерційній основі забезпечують суб'єктів ринку інформацією, послугами маркетингу, займаються посередницькою діяльністю, служби сервісу. Загалом інфраструктура охоплює величезний економічний простір між продавцями та покупцями. Вона організує укладення контрактів зрізних цінностей, просуває товарні потоки, фінансові, кредитні, людські ресурси по галузях та регіонах, регулює збут та обслуговування споживачів.

2.4. Механізм ринкового саморегулювання  та його елементи

Структура ринку відображає його місце у системі організації суспільного виробництва. Але безпосередній вплив ринку на організацію економіки передусім виявляється, за визначенням А.Сміта, через дію «невидимої руки» ринку, або механізм його саморегулювання, серцевиною якого виступає механізм ціноутворення. Для аналізу ринкового механізму необхідно з'ясувати попит, пропозицію, ціну, кон'юнктуру, рівновагу (це головні параметри ринку), конкуренцію, монополію та олігополію (це головні атрибути ринку).

Попит – це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари. З підвищенням цін покупці програють, і навпаки, пропозиція – сукупність товарів, яку виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною. З підвищенням або зниженням цін продавці відповідно виграють або програють. Ринкова ціна — це фактична ціна, що встановлюється на ринку. З попереднього викладу відомо, що основою ринкових цін виступає вартість товару, суспільно необхідні затрати праці на його виробництво [11].

У сфері обігу під впливом різних факторів, ціни можуть відхилятися від вартості, але саме через коливання цін може прокладати собі дорогу закон вартості.

Ціни розрізняються відповідно до форми товарного обігу та видів товарів. Проте різні види цін взаємопов'язані між собою та утворюють єдину систему. Головними компонентами цієї системи виступають оптові (за ними підприємства постачають великі партії своїх товарів торговельним посередникам та організаціям оптової торгівлі) та роздрібні (за ними товари продаються, населенню) ціни. У практиці великих приватних фірм для внутрішньо фірмових розрахунків використовуються трансфертні (передавальні) ціни.

За умов ринку всі товари та послуги, у тому числі продукти інтелектуальної та духовної діяльності, природні та вироблені ресурси, здатність людини до праці, мають ціну. Кожен власник певних благ та ресурсів отримує доход за те, що продає, використовуючи отримані гроші для купівлі інших благ чи ресурсів.

Встановлення цін на різні товари є основним у роботі ринкового механізму. Проте останній виступає, хоча й головним, але не єдиним важелем ціноутворення. Важливу, роль у цьому процесі відіграє, як буде показано далі, і сучасна держава.

Слід також підкреслити, що ціни відзначаються високим динамізмом, інтенсивність якого неоднакова у різний час та у різних економічних системах. Особливо показовою с планомірно-ринкова економіка – своєрідний величезний ціновий аукціон, де відбувається безперервний пошук консенсусу контрагентів ринкових відносин щодо грошового оцінювання товарів.