Господарський механізм, його суть і елементи. Особливості господарського механізму ринкової економіки

Такі ж дві підсистеми (глибинні та конкретні, управлінські) є й у відносинах власності на засоби виробництва в різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). До глибинних належить така фундаментальна риса, як характер власності, або, інакше кажучи, хто (окремий індивід, колектив, держава — безпосередні виробники чи капіталісти, зайняті або не зайняті управлінською працею тощо) виступає власником даних засобів виробництва. Звідси випливає інша істотна риса — наявність експлуатації або її відсутність. До конкретних управлінських форм відносин власності на засоби виробництва належать такі категорії у сфері безпосереднього виробництва, як тривалість робочого дня у робітників, зайнятих на даному підприємстві, його інтенсивність; контроль над процесом праці та ін. У сфері обігу такими категоріями є ціни на засоби виробництва (якщо їх купував або продаватиме власник цих засобів та предметів праці), ціна товару, робоча сила, ціна управлінської праці (якщо капіталіст сам не керує процесом виробництва) тощо. У сфері розподілу — акція, дивіденд, розміри заробітної плати і т.п. У сфері споживання (у даному випадку виробничого споживання) до таких категорій належать коефіцієнт змінності техніки, ступінь фізичного зношування засобів праці і т.д. [5].

До господарського механізму безпосередньо належать конкретні, управлінські форми виробничих відносин (або власності як економічної категорії) і власності на засоби виробництва зокрема. Це означає, що на них свідомо можна впливати, регулювати на різному рівні (окремому підприємстві, об'єднанні, міністерстві, державному і навіть з боку наднаціональних органів).

Хоча глибинна підсистема виробничих відносин, або відносин власності на засоби виробництва, у господарський механізм безпосередньо не входить, вона опосередковано впливає на нього. Водночас шляхом зміни конкретних, управлінських форм виробничих відносин можна впливати на розвиток глибинної підсистеми виробничих відносин. Наприклад, за умов акціонерної форми підприємництва шляхом встановлення низьких пільгових цін на акції для безпосередніх виробників засоби виробництва можуть частково (або різною мірою) переходити до людей найманої праці, у результаті чого змінюється характер власності.

Другим елементом економічної системи є техніко-економічні відносини, тобто відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, концентрації останнього тощо. Такі відносини входять у господарський механізм повністю. До складу цієї підсистеми (господарського механізму) слід включати конкретні форми організації виробництва, господарські зв'язки між підприємствами однієї та різних галузей промисловості, за допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці тощо. Зрозуміло, що такими зв'язками також можна керувати. Як відомо, в Україні близько 80 % всієї продукції промисловості не має закінченого технологічного циклу, тобто комплектуючі деталі, вироби, значна частина сировини поставляються з країн СНД. Далеко не всі зв'язки в кооперації виробництва є раціональними (наприклад, мають місце нераціональні перевезення окремих видів сировини з далеких районів Росії, хоча ця сировина є в Україні). Значну частину комплектуючих виробів можна виготовляти у межах України, але вона завозиться з різних країн СНД. Такі нераціональні зв'язки слід не миттєво розривати, оскільки це веде до зупинки виробництва, зростання безробіття тощо, а поступово замінювати на більш раціональні з урахуванням транспортних витрат, наявності джерел сировини, кваліфікованих кадрів в Україні і т.д.

До складу сучасних продуктивних сил (як третього елемента економічної системи) входять робоча сила, засоби праці, предмети праці, наука, форми та методи організації виробництва, а також інформація. До складу господарського механізму з названих компонентів повністю входять лише форми та методи організації виробництва. Інші ланки до такого механізму безпосередньо не входять. Але продуктивні сили однією стороною обернені до природи, а другою — до економічних відносин (тобто до техніко-економічних та до виробничих відносин у їх діалектичній єдності). Остання сторона вступає у взаємодію з економічними відносинами, є їх функціональною стороною. Так, якщо розглядати робочу силу, безпосереднього працівника, то цей елемент системи продуктивних сил характеризується такими параметрами, як кількість робітників, рівень їхньої освіти, кваліфікація, фізичний, моральний та психологічний стан та ін. За сучасних умов розвитку науки і техніки у процесі праці не може брати участь робітник без належної освіти, кваліфікації тощо. Такі властивості робочої сили (освіта, кваліфікація, стан здоров'я та ін.) є її функціональними рисами, що притаманні й іншим елементам продуктивних сил. До господарського механізму безпосередньо входять не самі по собі працівники, засоби і предмети праці і т. д., а ті їхні сторони, які формують функціональні риси продуктивних сил і дають змогу останнім взаємодіяти між собою {наприклад, певний рівень освіти та кваліфікації робітника і відповідний йому рівень техніки; певний рівень розвитку техніки і відповідний рівень розвитку сировинної бази; якість останньої, відповідна кількість) і двома сторонами суспільного способу виробництва, тобто продуктивними силами і виробничими відносинами.

У процесі постійної взаємодії всіх цих елементів продуктивних сил, техніко-економічних і виробничих відносин, які входять безпосередньо до господарського механізму, останній якраз формується як відносно відособлений елемент економічної системи [7].

1.3. Основні функції господарського  механізму та його суть.

З'ясування питання про співвідношення господарського механізму й економічної системи, зокрема названих трьох її елементів (виробничих відносин, техніко-економічних відносин і продуктивних сил), потребує наступної конкретизації — дослідження проблеми співвідношення господарського механізму й економічних законів. Нагадаємо у цьому зв'язку, що у межах однієї суспільно-економічної формації існують закони, притаманні як всьому суспільному способу виробництва (тобто виробничим відносинам у їх взаємодії з продуктивними силами і техніко-економічними відносинами), так і трьом окремим підсистемам. Оскільки економічний закон виражає внутрішні, необхідні, сталі і суттєві зв'язки насамперед між протилежними сторонами явищ і процесів господарського життя, то він має і свої конкретні форми прояву. Як відомо, система економічних законів знаходить свій вираз у системі економічних категорій. До останньої, зокрема, належать товар, споживна вартість, вартість, ціна, собівартість, прибуток тощо. До господарського механізму безпосередньо входять усі конкретні форми економічних законів певної економічної системи. Тому з розгляду співвідношення господарського механізму й економічних законів всієї економічної системи, або суспільного способу виробництва, логічно випливає, що господарський механізм виступає як механізм використання економічних законів [6].

Першою умовою такого використання є пізнання економічних законів, умов, за яких діє той чи інший закон. Наприклад, змістом закону вартості є насамперед обмін еквівалентів, тобто такий обмін товару на товар, при якому суспільно необхідні витрати праці, затрачені на виробництво одного товару, обмінювались би на рівнозначну кількість суспільно необхідної праці, затраченої на виготовлення іншого товару. Для прикладу наведемо такий факт: наприкінці 1992 і на початку 1993 рр. ціни на молоко, інші сільськогосподарські продукти в Україні були настільки низькі, що не покривали витрат на їх виробництво. За таких умов колгоспам, радгоспам, фермерам було не вигідно виробляти і продавати сільськогосподарську продукцію. З другого боку, ціни на сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, мастила тощо були настільки високими, що для їх придбання не вистачало коштів від продажу всієї продукції сільського господарства. Склався невигідний для сільського господарства паритет цін. Уряд України своїми декретами значно поліпшив співвідношення цін на промислову та сільськогосподарську продукцію. Тим самим були певною мірою враховані деякі вимоги дії закону вартості. Це було зроблено свідомо, з єдиного центру.

Оскільки існують також закони розвитку продуктивних сил, техніко-економічних і виробничих відносин (або реальних відносин власності), то господарський механізм може бути більш локальним — виступати як механізм використання законів кожної з цих підсистем. Використання економічних законів (загальносистемних, під-системних) є, отже, найважливішою функцією господарського механізму [10].

Другою за значенням функцією господарського механізму, якщо виділяти її з погляду всього суспільного способу виробництва, є розв'язання соціально-економічних суперечностей. Ця функція випливає з попередньої, оскільки кожний економічний закон містить у собі суперечність. Водночас, оскільки явище, процес багатший за закон, то ця функція господарського механізму спрямована на розв'язання ширшого кола суперечностей, ніж ті, що перебувають у межах законів. До таких суперечностей, якщо виходити з принципу примату виробництва, належать суперечності самої системи продуктивних сил (наприклад між рівнем техніки, з одного боку, рівнем освіти і кваліфікації робочої сили — з другого, між даною системою та її речовою формою (наприклад між рівнем розвитку техніки і досягнутим ступенем концентрації виробництва, спеціалізації останнього тощо), між технологічним способом виробництва та його суспільною формою, а також суперечностями у межах самої суспільної форми, наприклад між прибутком та заробітною платою, між монополістичною та державною власністю та ін.). Найбільше значення для використання цієї функції має використання суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами, а також основної суперечності суспільного способу виробництва.

Третьою функцією господарського механізму є функція реалізації відносин власності. У межах цієї функції вирішальною є роль господарського механізму в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Виконання цієї функції повинно бути спрямоване на те, щоб відносини власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили — людини, безпосереднього працівника. Щоб виконати це завдання, необхідно домогтись, щоб у межах тієї чи іншої економічної системи існував плюралізм форм власності, щоб різні конкретні форми власності і конкурували, і співпрацювали між собою. Якщо під цим кутом зору розглядати існуючу в Україні систему, де державна власність становить приблизно 90 %, то стає зрозуміло, що такий плюралізм відсутній. Щоб забезпечити його, необхідно значно зменшити питому вагу державної власності (до 35-40 %), відновити розвиток приватної власності, сформувати колективну трудову власність, надати широкий простір розвитку акціонерної власності і т. д. Водночас потрібна істотна перебудова самої державної власності (шляхом акціонування та ін.). Конкретними формами реалізації відносин власності є безпосереднє привласнення необхідного та додаткового прибутку у різних формах.

За умов плюралізму форм власності суб'єкти певних форм власності (трудові колективи, підприємці, держава тощо) повинні привласнювати насамперед частку створеного прибутку, мати можливість використовувати його на розширення виробництва, створення кращих умов праці для робітників і службовців тощо.

Четвертою важливою функцією господарського механізму є всебічний розвиток людини, її потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму полягає у розвиткові як біологічного, так і соціального аспектів сутності людини. У першому випадку необхідно домогтись оптимального гармонійного співвідношення у взаємодії людини з природою, не допустити екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, в якій органічно поєднувалися б економічні умови життєдіяльності людини (умови її праці, освіти, набуття кваліфікації тощо) із збереженням навколишнього середовища, нормальним розширеним відтворенням в Україні та інших країнах, де ця потреба диктується особливостями національного розвитку людської популяції, гармонійною взаємодією цивілізації та природи. У другому випадку завдання господарського механізму полягає в тому, щоб людина стала активним суб'єктом виробничих відносин, або відносин власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відносин, щоб у кожній з цих сфер могла реалізуватися соціальна природа людини. Інакше кажучи, йдеться про те, щоб людина могла брати участь у політиці, вдосконаленні законів, у розвиткові культури, мистецтва тощо. Оскільки сучасна людина вступає у відносини з іншими людьми, завдання господарського механізму полягає й у тому, щоб узгоджувати насамперед економічні інтереси людей.

Крім таких найбільш важливих функцій, господарський механізм може виконувати ряд другорядних, наприклад стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів та ін.

Якщо узагальнити основні функції господарського механізму, то він повинен забезпечити ефективну взаємодію всіх елементів економічної системи (продуктивних сил, техніко-економічних і виробничих відносин) у всіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.

Щоб реалізувати цю мету за умов існуючої економічної системи в Україні, її глибокої кризи, слід насамперед створити науково обґрунтовану економічну програму і на цій основі виробити довгострокову соціально-економічну політику Уряду. Наступним кроком повинен стати процес створення відповідної законодавчої, правової бази під таку політику, під відповідні реформи.

При розгляді господарського механізму слід зауважити, що процес взаємодії всіх елементів економічної системи два століття тому здійснювався в основному через ринок, через механізм попиту та пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентну боротьбу тощо. Отже, такий ринковий механізм був ядром господарського механізму того часу: зв'язки між мільйонами дрібних капіталістичних та дрібнотоварних підприємств здійснювалися переважно за його (ринку) допомогою і проявлялись як відносини конкуренції. Так відбувалось регулювання обсягів виробництва, цін, пропорцій між галузями і т. д. Протилежні цьому механізму свідоме, планомірне регулювання, відносини організованості існували лише у межах окремих підприємств [8].

За минулі два століття у результаті значного прогресу продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, еволюції відносин власності від індивідуальної до переважно колективних форм, зростаючої ролі держави в економці та інших факторів замість ринку ядром господарського механізму стає державне регулювання економіки. В його основі лежить дія законів планомірного і пропорційного розвитку економіки. Уперше така зміна яскраво виявилась у США під час кризи 1929—1933 рр. Саме рішучі дії уряду, який очолював тоді президент Ф. Рузвельт, вивели країну з найбільш глибокої економічної кризи. З того часу почалося широкомасштабне втручання держави в економіку, а держава з переважно «нічного сторожа» (тобто захисника приватної власності), верховного арбітра (стежила за дотриманням правил вільної конкуренції) перетворилася на крупного підприємця, фінансиста, споживача, інвестора, роботодавця і головне — на регулювальника макроекономічних процесів. Теоретично ці процеси вперше обґрунтував всесвітньо відомий англійський економіст Дж.Кейнс.