Аналіз трудових ресурсів підприємства

Аналіз продуктивності праці розпочинається із загальної  характеристики динаміки цього показника, а також з оцінки виконання бізнес-планових накреслень щодо зростання продуктивності праці.

Найважливішим об'єктом  аналізу продуктивності праці є  середньо-годинний виробіток на одного робітника. Він тим більший, чим нижча трудомісткість продукції, тобто між цими показниками існує обернено пропорційна залежність. Зниження трудомісткості досягається технічним удосконаленням виробництва, запровадженням прогресивних технологічних процесів, досконалішого обладнання, а також можливе за рахунок підвищення рівня кооперації виробництва (тобто за рахунок використання на виробництві більшої кількості готових покупних напівфабрикатів, деталей та інших комплектуючих виробів). Загальна трудомісткість усього обсягу продукції підприємства може змінюватися також під впливом асортиментних зрушень у складі продукції, що випускається, в бік більш або менш трудомістких виробів.

В економічному аналізі використовуються два поняття  трудомісткості.

Питома трудомісткість — це загальні витрати людино-годин на продукцію (на один виріб, на 1000 грн товарної продукції тощо).

Технологічна трудомісткість — це витрати лише нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції (у нормо-годинах).

Аналіз впливу трудових факторів на обсяг виробництва продукції  

Рис. 1.1. Зміна обсягу продукції за рахунок трудових факторів

Процес виробництва і плинність часу вимагають постійного відтворення робочої сили, тобто відновлення працездатності і життєвих сил носіїв праці.

Скорочення сільськогосподарського виробництва і падіння життєвого рівня спричинюють міграцію найактивнішої і найбільш працездатної вікової групи сільського населення — молоді. А це призводить до суттєвого погіршення демографічної ситуації на селі. Скорочується не тільки приріст сільського населення, а й частка працездатної його групи, зростає частка непрацездатної і малопрацездатної груп. У зв'язку з цим погіршуються професійно-кваліфікаційна характеристика трудових ресурсів, гальмуються впровадження у виробництво і раціональне використання нової техніки, прогресивних технологій, сучасних форм організації праці і методів господарювання.

1.3. Аналіз використання фонду оплати праці

Основним джерелом виплати заробітної плати всім категоріям працівників є фонд заробітної плати. Він визначає загальні витрати підприємства на оплату праці і включається до собівартості продукції, робіт, послуг, що ним виробляються або надаються

Фонд заробітної плати  підприємства складається з фонду  основної заробітної плати (ОЗП), що визначається розміром тарифної заробітної плати відрядників, погодинників, у тому числі й осіб, робота яких оплачується за посадовими окладами, та фонду додаткової заробітної плати (ДЗП), до якого відносять надбавки і доплати, що виплачуються працівникам у встановлених чинним законодавством межах:

ФЗП = ОЗП + ДЗП. 

Планування фонду  заробітної плати працівників підприємства передбачає проведення відповідних розрахунків фондів оплати праці за окремими категоріями працюючих.

Фонд оплати праці відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 323 від 11.12.95 р., складається з основне?, додаткової та стимулюючих і компенсаційних виплат.

Основна заробітна  плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, посадових зобов'язань. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна  плата - це винагорода за працю понад встановлені норки, за трудові досягнення і винахідництво і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії за виконання виробничих завдань і функцій.

Інші стимулюючі та компенсаційні виплат» Даних належать виплати у формі винагород за підсумками роботі» року, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або здійснювані понад встановлені законодавством норми.

Аналізу підлягає використання фонду оплати праці (ФОП) на підприємстві. Такий аналіз проводиться  в цілому по підприємству, по його промислово виробничому персоналу, по кожній категорії  цього персоналу.

У процесі проведення аналізу враховується питома вага працівників промислово-виробничого персоналу, непромислового персоналу, їх оплати праці в загальному ФОП по підприємству. Якщо має місце зниження питомої ваги оплати праці непромислового персоналу і збільшення питомої ваги оплати праці промислово виробничого персоналу,— це розглядається як позитивне явище.

До  Фонду основної заробітної плати  належать:

1. Заробітна   плата,   нарахована   за   виконану   роботу відповідно   до   встановлених   норм   праці   (часу,  виробітку, обслуговування), посадових обов'язків за окремими розцінками, тарифними ставками (окладами) робітників та встановленими посадовими окладами незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві.
2. Суми процентних або компенсаційних відрахувань залежно від обсягів доходів (прибутку), одержаних від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках, коли вони є основною заробітною платою.

3. Суми   авторського   гонорару   діячам   мистецтва, 
працівникам редакцій газет і журналів, телеграфних агентству 
видавництв, радіо, телебачення та інших підприємств.

1.4. Оцінка використання фонду робочого часу

Показники забезпеченості підприємства робітниками ще не характеризують ступінь  їх використання та не можуть бути факторами, що безпосередньо впливають на обсяг  випускаємої продукції. Випуск продукції  залежить не стільки від чисельності  працюючих, скільки від кількості  витраченої праці, визначаємою кількістю  робочого часу. Тому необхідно вивчити  ефективність використання робочого часу трудового колективу підприємства.

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити по кількості відпрацьованих днів та часів одним робітником за аналізуємий період часу, а також  по ступеню використання фонду робочого часу.

У раціональному використанні робочого часу закладені резерви збільшення обсягу продукції. Аналіз використання робочого часу ставить своєю метою  виявити його втрати , знайти причини  втрат, встановити їхній вплив на виконання плану випуску і  реалізації продукції.

Основні завдання аналізу використання робочого часу – визначити, як на підприємстві використовується наявний склад  працюючих; наскільки рівномірною  була їхня трудова зайнятість протягом звітного періоду; які є можливості для подальшого поліпшення робочого часу на підприємстві за наявних трудових ресурсів.

У плануванні середньорічної чисельності  працюючих затрати праці визначають в людино–годинах по окремих професіях і посадах.

Аналіз використання робочого часу за кількістю відпрацьованих днів одним  робітником допомагає виявити резерви  більш повного використання річного  фонду робочого часу. Однак певні  резерви можуть бути приховані й  у використанні робочого часу протягом робочого дня. Тому треба вивчити  тривалість робочого дня, тобто скільки  годин відпрацював у середньому за кожний день один робітник на підприємстві.

Кожне підприємство розраховує номінальний  фонд робочого часу колективу працівників, виходячи з його чисельного складу, законодавчо встановлених норм щодо тривалості робочого дня і робочого тижня, кількості вихідних і святкових днів, днів чергових відпусток, пільг окремим категоріям працівників з тривалості відпусток і робочого дня. Порівняння номінального фонду робочого часу (у людино–днях, людино–годинах) з фактично відпрацьованим робочим часом дає загальне уявлення про стан використання робочого часу на підприємстві.

При аналізі важно встановити, які  з причин, що визвали втрати робочого часу, залежать від трудового колективу (прогули, простої обладнання з вини робітників та інше) і які не зумовлені  його діяльністю (відпустки, наприклад). Усунення втрат робочого часу по причинам, що залежать від трудового колективу, є резервом, не потребуючим капітальних  вкладень, але дозволяючим швидко отримати віддачу.

Інформаційне забезпечення аналізу  використання робочого часу протягом робочого дня, що міститься в офіційній  статистичній звітності, недостатнє, бо в ній є дані лише про офіційно зафіксовані внутрішньозмінні простої  працівників, у тому числі робітників, а вони фіксуються далеко не завжди. Тому велике значення мають матеріали  обробки разових спостережень, фотографування і самофотографування робочого дня. І зафіксовані в офіційному обліку, і виявлені методом вибіркових спостережень внутрішньозмінні простої групуються за причинами, що дає змогу намічати шляхи їх скорочення.

1.5. Раціональне використання трудових ресурсів

Раціональне використання трудових ресурсів передбачає насамперед забезпечення їх нормальної зайнятості, пропорційний їх розподіл по галузях виробництва і на території, досягнення ними найвищої продуктивності праці.

Через нерівномірність сільськогосподарського виробництва, його сезонність, різноманітність  умов, рівнів розвитку зайнятість працівників  у різних господарствах неоднакова. Різниться вона і в межах окремих груп трудових ресурсів.

Зайнятість населення характеризує використання трудових ресурсів. Вона є основою матеріального забезпечення та умовою відтворення робочої сили. Забезпечення раціональної зайнятості — проблема не тільки економічна, а й соціально-політична.

Становлення багатоукладності в економіці, розвиток форм і методів господарювання, скорочення сільськогосподарського виробництва  і структурна його зміна спричинилися не тільки до разбалансованості робочих  місць і трудових ресурсів. Знизилися  рівень інтенсивності праці, її ефективність, використання робочого потенціалу. На підприємствах одночасно мають  місце надлишок робочої сили і  дефіцит висококваліфікованої праці.

Ці обставини особливо негативно  позначаються на рівні зайнятості жінок, питома вага праці яких у сільськогосподарському виробництві нині продовжує залишатись досить значною (а в останні роки через негативні явища в економіці  країни відбулося зниження рівня  механізації виробничих процесів і  зростання частки ручної праці).

Разом з тим підвищення зайнятості жінок має і суттєві негативні  наслідки. Як свідчать реалії життя, високий  рівень зайнятості на виробництві жінок  значно погіршує демографічний стан на селі і негативно позначається на здоров'ї дітей.

Використання трудових ресурсів у  сільськогосподарському виробництві  пов'язане з його сезонністю. Оскільки час виробництва сільськогосподарської  продукції не збігається з робочим  періодом внаслідок  дії біологічних законів, на певні проміжки часу виникають зупинки в трудових процесах (по сезонах і місяцях року). Це спонукає визначати індекси сезонної праці (за відношенням кількості відпрацьованого часу за сезон (місяць) до кількості календарного часу за цей період).

Підвищення рівня використання трудових ресурсів за рахунок скорочення сезонності праці — одна з найактуальніших проблем сільськогосподарського виробництва. Досягти цього можна за найбільш повного завантаження працівників у літній період і забезпечення їх зайнятості взимку. Щодо цього виробництво відшуковує доцільне поєднання галузей, культур і сортів рослин, видів і порід тварин з різними робочими періодами, впроваджує нову техніку, вдосконалює технології, впроваджує новітні прогресивні форми і методи праці, а також розвиває мережу промислових і переробних підприємств.

Матеріальною основою піднесення сільськогосподарського виробництва, ефективного використання трудових ресурсів як його рушійної сили були і  залишаються комплексна механізація  і автоматизація виробничих процесів. Підвищення рівня механізації зменшує  загальну потребу в робочій силі і, отже, вирівнює сезонність праці, зрізаючи її "пік". При цьому слід враховувати, що використання механізмів у напружені  періоди знижує індекс сезонності, а в менш напружені періоди  виконання робіт — сприяє зменшенню  трудових ресурсів.

Для підвищення рівня механізації виробничих процесів необхідно підвищувати кваліфікацію кадрів механізаторів. Загальновідомо, що між рівнем використання техніки і рівнем кваліфікації механізаторів існує прямий зв'язок. Проте через падіння сільськогосподарського виробництва, незадовільний стан житлово-побутових умов, низький життєвий рівень сільського населення така рівновага нині порушена.

Швидке піднесення сільського господарства відповідно до сучасних вимог можливе  передусім на основі впровадження у  виробництво нової техніки, прогресивної технології, електромеханізації трудових процесів, раціональної організації  праці. Це, у свою чергу, вимагає докорінного  поліпшення загальноосвітнього і професійно-технічного рівня підготовки кадрів механізаторів. У програму їх навчання, поряд з  інженерно-технічними, необхідно включати елементи зооагрономічних, економічних  знань, досягнення науки і практики як вітчизняного, так і зарубіжного  сільськогосподарського виробництва.