Спеціальні періодичні видання з документознавства/документології в Україні

Привабливою є концепція  часопису, у центрі якої — документ, історичне джерело, пам’ятка історії  і культури, проблематика сфери документально-комунікаційної практики.

Засадничим принципом  творення щорічника є подання  інформації у руслі потреб діяльності історика, архівіста, джерелознавця, документознавця, що сприймається й осмислюється як частина ширшого загальнокультурного процесу, служба збереження колективної, соціальної пам’яті, функціонування суспільства. Прагнення персоніфікувати текст часопису, висвітлити тему через особу, особистість автора — ще одна увиразнююча риса видання. Маючи за мету залучити до активної співпраці широке коло авторів, «Студії» стали місцем зустрічі фахівців і початківців, представників різних наукових інтересів, захоплень, стилів, що не применшує рівень професіоналізму журналу, а навпаки, завдяки взаємозбагаченню, обміну думками сприяє його підвищенню. Ці властивості загальної концепції видання, закладені при його започаткуванні, залишаються актуальними, важливими й необхідними нині.

Міждисциплінарні умови  побутування сучасної науки спонукали  творити видання на межі різних, за висловом Р. Барта, «дисциплінарних світів». «Головування» у назві «Студій» словосполучення «архівна справа» чітко позначилося на їх структурі. «Великий текст» журналу розгортається за рубриками: «Архівна справа: історія та сучасність», «Теорія і методика архівознавства», «Джерелознавчі галузі знань», «Документознавство: історія, теорія, практика», «Історія установ, товариств і об’єднань», «Огляди архівних фондів», «Видатні архівісти України» (з 2003 р. — «Персоналії»), «Архівознавство за кордоном» («Архівістика за кордоном», 2002), «Публікація архівних документів», «Архівні відкриття» (з 2002 р.), «Бібліографія, рецензії, інформація, хроніка», «Наші консультації» (з 1998 р.). Різноманіття жанрів дозволяє залучити до щорічника багатопланову інформацію.

Найбільшу частку за обсягом на шпальтах часопису займають статті проблемного змісту, присвячені назрілим питанням документознавства, суміжних і споріднених галузей знань, науково-практичної діяльності вчених. Велика інформативність і новизна матеріалу властиві також і малим жанрам видання — оглядам, рецензіям, хроніці.

Із-поміж інших рубрик, започаткованих у 1996 р. і продовжуваних донині, лише одна спеціально відведена документознавчим студіям. Це — «Документознавство: історія, теорія, практика», яка яскраво відбиває зміст науково-дослідницької роботи УНДІАСД у галузі документознавства, напрями сучасних тематичних досліджень. Її називна конструкція чітко відображає внутрішні семантичні окреслення стрижневого слова «документознавство». Підзаголовкові лексеми рубрики відкрито визначають упривілейовані напрями документознавчих розробок.

Створюються сприятливі умови для розвою наукових ідей, пошуку цікавих, оригінальних, варіативних рішень у межах дослідницької проблематики галузі, взаємозбагачення завдяки обміну досвідом представників різних документознавчих шкіл; підтримує науковий діалог, розбудову новітніх парадигм наук документально-комунікаційного циклу, розвиток їх організаційної інфраструктури. Принципи демократичності, наукової вартості робіт, їх значущості, об’єктивного визначення міри оригінальності, самостійності судження авторів, нестандартних рішень вузлових проблем галузі, якими керується редакційна колегія при формуванні портфелю «Студій».

Важливим чинником популярності порушеної проблематики є датована початком ХХІ ст. дискусія у вітчизняній науці, основне значення якої полягає у з’ясуванні вузлових питань теорії документознавства (такі, як предмет, об’єкт, цілі, завдання науки і т. д.), що вимагають якнайшвидшого розроблення з метою розвитку наукової, навчальної дисципліни, документально-комунікаційної практики. Тому, невипадково на Міжнародній науково-теоретичній конференції «Документознавство: історія, сучасний стан і перспективи розвитку» (Київ, грудень 2004 р.), організованій УНДІАСД, учені настійно висловилися за збільшення кількості публікацій із питань теорії, методології науки на сторінках фахової періодики.

Проблеми теоретичного характеру найчастіше заторкувалися С. Г. Кулешовим [11]. У постановочному плані дослідник порушив такі фундаментальні сюжети документознавчої теорії, як термінологія, об’єкт, предмет, структура (співвідношення загального і спеціального), мета, завдання, основні напрями розвитку документознавства, його зв’язки із іншими галузями знань.

Майже рівнозначними  за популярністю є студії часопису, присвячені розв’язанню практичних проблем упровадження документознавчих здобутків у діловодство й інші сфери соціальної діяльності, що можна пояснити не тільки науковими інтересами автури, а й іманентним станом дисципліни, яка лише набирає обертів у напрямі продукування науково-технологічних галузевих розробок. Також можна вітати висвітлення на сторінках «Студій» питань методики викладання документознавства, інших наук про документ у вищій школі [36].

Загалом, маємо вказати  на вельми високий науковий рівень статей рубрики «Документознавство: історія, теорія, практика», що свідчить про запрограмованість її редакції на культуру високої освіченості, належну поінформованість читача.

Наразі «Студії» є  важливим засобом наукової комунікації, який, акумулюючи багатоваріативний за формою і змістом пласт інформації, наповнюється еклектикою ідей, теорій, концепцій, стає простором їх представлення й освоєння, конструктивним продовженням традицій, раціонально вмотивованим і логічно обґрунтованим започаткуванням новацій, що набувають особливого сенсу, звучання, значення для дослідників документознавства, науки загалом. Щорічник має власний неповторний профіль, цілісну концепцію, чітко орієнтований на унікального фахівця-гуманітарія, у діяльності якого знаходить якісно нове освоєння документознавства, споріднених і суміжних галузей знань, що є вельми привабливою перспективою для науки.

2.2.2 Щоквартальник «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія»

Подією для українського документознавства стала поява у лютому 2004 р. першого номера щоквартальника «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія»(далі — «БДІ»). Засновником видання виступила Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв (далі — ДАКККіМ) — вищий навчальний заклад, що віддавна зарекомендував себе як одна із провідних освітніх інституцій напряму підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність», потужний науковий центр. Назва видання чітко вказує на наукові пріоритети його засновника, для якого існування подібного є конче необхідною умовою розвитку «часописної науки» (за Л. Флеком) у сфері дисциплін документально-комунікаційного циклу.

Творити ім’я часопису взялася  редакційна колегія, до складу якої увійшли  знані науковці у сфері документознавства і суміжних галузей знань — архівознавства, бібліотекознавства, книгознавства, інформології, бібліографознавства та інших, що вивчають інформацію як соціальне явище, форми її побутування, особливості реалізації функційного призначення. Задля успішного здійснення науково-видавничого проекту фахівці об’єдналися у редакційну раду з дорадчими повноваженнями і редакційну колегію, що є відповідальними за якість друкованого продукту. Серед відомих імен, які означили престижність щоквартальника, — М. С. Слободяник (головний редактор), Г. В. Боряк, Л. П. Вовк, М. Б. Євтух, В. О. Ільганаєва, С. Г. Кулешов, Н. М. Кушнаренко, М. В. Ларін, І. Б. Матяш, М. Б. Проценко (відповідальний секретар), О. І. Путро, О. М. Семашко, А. В. Соколов, Ю. М. Столяров, Л. Я. Філіпова, А. С. Чачко. Зарубіжні та вітчизняні вчені, представники різних наукових шкіл, відповідально поставилися до наповнення часопису актуальними дослідженнями, що потребують активного висвітлення й обговорення для підтвердження тривкості непересічних наукових тем і продукування новітніх оригінальних напрямів їх розгортання.

Програмні завдання часопису редакція виклала у першому числі  першого року видання «БДІ», де зазначалося, що мета нового фахового видання — «комплексне відображення споріднених проблем розвитку бібліотекознавства, документознавства, інформології та висвітлення теоретичних засад цих наук і їх впливу на практику» [15]. Мета окреслила пріоритетну проблематику часопису: проблеми інтеграції наук документально-комунікаційного циклу; аналіз спільного й особливого у теоретико-методологічних засадах бібліотекознавства, документознавства, інформології; комплексні міждисциплінарні проблеми методології та методики наукових досліджень; формування і забезпечення збереження документальних фондів; інформатизація бібліотек та інших документально-інформаційних систем, документаційного забезпечення управління.

Після тривалого пошуку найприйнятнішої внутрішньої структури  щоквартальника нині вона має такі позиції: «Сторінка головного редактора», «Офіційні документи», «Документознавство», «Архівознавство» («Документознавство та архівознавство»), «Морально-етичні проблеми науки», «Інформологія», «Бібліографознавство», «Бібліотекознавство та інформаційна діяльність», «Професійна освіта», «Інформаційні технології», «Історичні дослідження», «Персоналії», «Події та факти наукового життя», «Школа молодого дослідника», «Захист дисертацій», «Відомості про авторів» та ін. Відмітимо, що рубрикація часопису не є сталою, а узалежнена від наповнення редакційної теки й ідейного спрямування, пріоритетного окреслення того чи іншого номера. Незважаючи на це, відзначимо високий рівень гармоніювання рубрик поміж собою, що відстежується через їх тематичну зовнішню супідрядність.

Уже перший рік існування  видання чітко визначив основні його риси: 1) проблемно-дискусійна форма подання наукових студій;

2) переважання міжгалузевих досліджень;

3) пропагування новітніх науково-технологічних підходів до провадження розробок;

4) актуалізація наукових проблем у контексті фахової підготовки студентів; 5) пріоритетність дисциплін документально-комунікаційного циклу; 6) урахування інформаційного контексту;

7) тезаурусна пов’язаність із іншими подібними виданнями — «Студіями з архівної справи та документознавства», «Вісником Книжкової палати», «Бібліотечною планетою», «Вісником Харківської державної академії культури», «Науковими працями Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського», «Вісником Львівського університету. Серія: книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології» й ін.

Найбільшою часткою  студій від редакційної колегії  відзначився його незмінний головний редактор — директор Інституту державного управління та інформаційної діяльності ДАКККіМ, професор М. С. Слободяник. Відомий учений, організатор науки виступив ініціатором і провідником ідеї нового видання у життя. Він — автор передовиць часопису, які «провадять» об’єктивізовані суб’єктивні переконання у пріоритетності розроблення теоретичних питань наук документально-комунікаційного циклу, їх органічної апробації у сфері практичної роботи з документами, соціальних комунікацій [20]. Передові статті М. С. Слободяника чітко репрезентують читацькій аудиторії значеннєві межі часопису — ті, що відбулися і які мають окреслитися завдяки розв’язанню науковою спільнотою найактуальніших завдань бібліотекознавства, документознавства, інформології.

Від моменту заснування періодичного видання редакційна колегія цілеспрямовано мала за мету «розглядати і широке коло теоретико-методологічних та історичних проблем документознавства», що сприятимуть «розв’язанню дискусійних проблем сучасної документології та основних напрямів документознавства: теорії документальних комунікацій; теорії документних потоків; документного фондознавства; електронного документознавства; управлінського документознавства; теорії та історії діловодства» [20]. Цілком вмотивованою виглядає поява у часописі спеціальної «документознавчої» рубрики — це «Документознавство та архівознавство» («Документознавство»).

Якісний аналіз тематики рубрики «Документознавство та архівознавство» («Документознавство») дає підстави для висновку про сконцентрованість більшості дописувачів часопису на вивченні вузлових теоретичних питань, пов’язаних із апробацією теоретико-фундаментальних і теоретико-прикладних знахідок, досягнень, а також із вивченням зарубіжного і вітчизняного досвіду у сфері керування документаційними процесами, методикою та методологією документознавчої науки. Дослідження теоретичного характеру вказують на тяглість класичних проблем кожної науки — її мови, визначення об’єкта й предмета, змісту, окреслення основних напрямів і завдань, методології, прогнозування перспективи та чинників її розвитку тощо.

Загалом, маємо вказати на вельми високий науковий рівень статей рубрики «Документознавство та архівознавство» («Документознавство»). Новизна, актуальність, оперативність надходження до читача, релевантність (спрямованість на відносно стабільну читацьку аудиторію), культура вживання професійної лексики, термінології наук, репрезентованих у назві видання, — такі основні риси щоквартальника, які вигідно увиразнюють його з-поміж подібних.

Помітною ознакою професійності  видання є високий рівень оформлювання бібліографічного опису, блоку посилань і цитат, що вдало відтінюють контури проблем, на яких сфокусована увага дослідників, демонструють міграцію ідей, підтримують авторство тих чи інших міркувань тощо.

Таким чином, провідними фаховими виданнями з документознавства наразі є «Студії» та «БДІ».

ВИСНОВКИ

Виходячи з усього вище викладеного про спеціальні періодичні видання           підведемо   відповідно до визначених у вступі завдань остаточні    підсумки.

Отже, характерною ознакою фахової періодики із документознавства є відповідність напрямів і змісту публікацій нагальним потребам дослідників і галузі. Тож на шпальтах періодичних видань активно обговорюються складні теоретичні проблеми, як: