Робінзон Крузо як втілення просвітительського ідеалу «природної людини»

Варто зауважити, що Дефо як автор роману «Робінзон Крузо» має зв’язок з просвітницьким «романом виховання». Образ Робінзона Крузо значно змінюється протягом його історії. Легковажний і примхливий хлопець, –  яким він є на початку роману, – стає під впливом життєвих обставин мудрою і серйозною людиною.

Саме «роман виховання» цінив  в «Робінзоні Крузо» Жан-Жак Руссо, який називав книгу Дефо вдалим трактатом про природне виховання.

Характер Робінзона розкривається  в його спілкуванні з П’ятницею. В молодому дикуні, якого він спас від смерті, Робінзон перш за все  хоче бачити в ньому раба. Не випадково  перше слово, якого він його вчить, - це «господар». Робінзону потрібен слухняний і смиренний слуга і його радує покірність і услужливість П’ятниці. Робінзон зрозумів, що П’ятниця має кмітливий розум і добре серце. Як справжній пуританин Крузо намагається привернути П’ятницю до релігії. Однак казусні питання, який задає слуга, частот приводять Робінзона в глухий кут.

Вибраний прозаїком метод  сухої мемуарно - щоденникової розповіді виявився напрочуд вдалою формою для втілення сміливого художнього домислу. Як з’ясували пізніші коментатори, романіст міг допускати дрібні неточності в географії й зоографії, але в головному – в зображенні реального характеру людини, що потрапила у виняткові обставини, він досягнув максимальної художньої переконливості. Його настанову на життєву вірогідність витримано від початку до кінця твору з необмеженою послідовністю.

Справді нечуваний успіх  першого роману надихнув Дефо на продовження  історії Крузо. В серпні того ж 1719 року вийшли в світ «Дальші пригоди Робінзона Крузо», а через рік – «Серйозні роздуми Робінзона Крузо протягом його життя та дивовижних пригод», своєрідний звіт напучень і повчальних максим. Обом продовженням, особливо останньому, не судилося довге життя. А тим часом перша книга, яка давно вже стала класикою, й далі завойовує уми та серця численних читачів у всьому світі.

«...Робінзон Крузо» – книга сложного состава й большого идейного содержания. Именно это сделало ёё популярной в просветительской XVІІІ век. Это возвысило ёё также над уровнем рядовой беллетристики того времени и сделало прообразом будущего реалистического романа в европейской литературе». [18, С. 8].

1.2 Духовні метаморфози як засіб вираження виховного аспекту роману

Праця в романі «Робінзон Крузо» як фактор виховання і випробування людини. Описуючи пригоди Робінзона Крузо на безлюдному острова, Даніель Дефо, (фактично, здійснює художній експеримент, об'єктом дослідження якого стає людина як «громадське тварина». Згідно загальновідомою філософської концепції про працю, саме праця створила людину, виділивши його зі світу тварин. Людина тим і відрізняється від тварини, що останні пристосовуються до природи, а людина перетворює її, пристосовуючи до себе. Мета експерименту Д. Дефо, - визначити моральний потенціал людини, творчі можливості його рук і розуму, реальність вдосконалення суспільства. Експеримент мав на увазі аналітичне дослідження природного «тваринного» в людині і соціального «суспільного», придбаного в процесі взаємодії з іншими людьми. Дефо виділяє дві стадії експерименту - виховання та випробування людини, які ми спробуємо розглянути в більш вузькому сенсі - як фактор впливу і спонукання до праці [3, С. 55].

З точки зору пізнавання впливу праці  на особистість і, у свою чергу, впливу трудових зусиль людини на навколишню дійсність найбільш цікава перша частина роману «Робінзон Крузо», в якій герой на самоті освоює первозданний світ. Поступово Робінзон опановує мистецтвом ліпити я обпалювати посуд, ловити і приручати кіз, від примітивних видів робіт він підноситься до самих складних, заснованих на досвіді та знанні законів природи. Але разом з тим герой починає переосмислювати і життєві цінності, виховувати свою душу, смиряти життєві хвилювання і пристрасті. Послідовники творчості Д. Дефо вважають, наприклад, що тривалий процес освоєння Робінзоном гончарного майстерності символізує процес приборкання героєм його гріховних нахилів і вдосконалення власної природи. І, якщо оригінал духовний стан героя - безнадія, то праця, подолання, читання Біблії та роздуми перетворюють його на оптиміста, завжди здатного знайти привід «подякувати Провидіння».

Для Дефо як втілювача ідей раннього Просвітництва роль праці в освоєнні природи людиною невіддільна від духовного вдосконалення героя, від пізнання природи через розум. Орієнтуючись на Дж. Локка - основоположника англійського деїзму, Дефо показує, як через досвід, за допомогою праці рук і розуму Робінзон, колишній пуританин-містик, приходить до цільної концепції світобудови. Сповідь героя показувала, що після цього стало можливим підкорення природи розумним Робінзоном, яке автор зображує не як фізична освоєння острова, а як пізнання розумом законів природи. У результаті замість хижацької гонитвою за удачею, якої хотів зайнятися молодий, спонукуваний духом часу Робінзон, той Робінзон, що виявляється на Острові Відчаю, всього досягає своєю працею і повертається додому - через тридцять п'ять років - комерсантом – підприємцем [4, С. 48].

Еволюція свідомості Робінзона  Крузо, представлена Дефо, підтверджує  вірність основних просвітницьких концепцій  людини: по-перше, людина навіть в природних умовах залишається «суспільною твариною», по-друге, самотність протиприродно. Все життя героя на острові є процес повернення людини, волею долі поставленого в природні умови, в суспільне стан. Тим самим Дефо протиставляє більш раннім концепціям суспільного укладу просвітницьку програму вдосконалення людини і суспільства.

Роздуми і читання Біблії відкривають  очі Робінзону Крузо на світобудову, дозволяють прийти до релігійного сприйняття життя. З певного моменту перебування  на острові він починає сприймати  все, що з ним відбувається, як Промисел Божий. І тут нам автор відкриває  ще одну іпостась праці - духовного вдосконалення: «... як тільки до мене повернулися здоров'я та сили, - повідомляє герой, - я став енергійно працювати над заповненням того, чого мені не вистачало, і намагався робити своє життя як можна більш правильною». У світлі цих міркувань можна припустити, що Робінзон Крузо наполегливо працював на острові, благо влаштовуючи свій побут, не тільки тому, що прагнув до комфорту, а й тому - і для Дефо - проповідника це, мабуть, найбільш важливо, - що «пізнав істину», він перестав сліпо прагнути до звільнення з ув'язнення, почавши з усією відповідальністю сприймати все те, що посилає Господь». ... Людина, яка зрозуміла істину, позбавлення від гріха приносить більше щастя, ніж позбавлення від страждань. Про позбавлення ... «я більше не молився, я навіть не думав про нього: у такий дрібницею стало воно мені здаватися ...». Ось суть змін, що відбулися у свідомості героя.

У зв'язку з цим перебування героя  на Острові Відчаю можна порівняти  з пустелею, за якою старозавітний  Мойсей сорок років водив свій народ і яка стала символом звільнення не стільки фізичного, скільки  духовного.

У нескінченних працях духовних і фізичних - Робінзон позбавляється від головних вад цивілізованого суспільства: жадібності, лінощів, зажерливості, лицемірства. Дефо так змальовує історію життя на безлюдному острові, що стає очевидним: не припиняється ні на хвилину процес пізнання світу і невпинний праця - природний стан людини, що дозволяє йому знайти справжню свободу і щастя, що доставляє «хвилини невимовної внутрішньої радості». Тим самим Даніель Дефо, який готувався колись до духовної кар'єри і людина, безумовно, щиро віруюча, і Дефо - виразник найбільш прогресивних поглядів свого часу – доводить, що вся історія цивілізацій є ніщо інше, як освіта людини людською працею.

Робінзон примирився з  тим, що він не міг змінити: врятувати  загиблих товаришів і корабель, з  тим, що змушений був самітником жити на безлюдному острові. Але він знайшов  у собі сили день у день поліпшувати  й полегшувати своє існування. Він  зумів перемогти себе, свій страх, відчай, зміг переосмислити все життя, пізнати справжню ціну і самому собі, і тому, що його оточувало. Безлюдний  острів став місцем його другого народження – фізичного й духовного. Життя  і доля Робінзона дуже повчальні. Тому можна спробувати зібрати ті поради, які були б корисними людині, що потрапила у важку ситуацію, і скласти пам’ятку для того, хто опинився на безлюдному острові:

Перш ніж впадати у  відчай, подумай, «що могло бути і  гірше».

Навчись дивитися частіше  на світлі, ніж на темні сторони  свого життя і памятати більше про те, що в тебе є, ніж про  те, чого ти позбавлений.

Протиставляй злу –  добро. Не панікуй, дослухайся голосу розуму, знайди співрозмовника в самому собі.

 Шукай підтримку у  вірі («Постійне читання Біблії  й молитва спрямовували мої  думки до питань піднесених…,  і я намагався зробити своє  життя якомога правильнішим»).

Змирися з неминучим, старайся змінити те, що тобі підвладне [17, с. 7].

Шлях до морального вдосконалення  людини – це розум і запас певних знань, свідома праця, що дає видимі результати і приносить задоволення, життя в гармонії з природою, гуманізм у стосунках між людьми різних цивілізацій, віра в Бога.

Можемо визначити сходинки морального вдосконалення Робінзона Крузо:

1. Застеріг молодих людей від помилок.
2. Проявив гуманізм у стосунках із людьми інших цивілізацій.
3. Жив у гармонії з природою.
4. Завдяки свідомій праці, кмітливості, великій силі духу, оптимізму отримав певні результати і задоволення.
5. Вірив у Бога, читав Біблію.
6. Почав аналізувати, що добре, а що погано.
7. Не слухався батьків, не знав ніяких ремесел, не задумувався над тим, що добре, а що погано; був авантюристом.

У романі також неабиякою мірою розкривається значення моральності, усвідомлення власного «Я» та гуманності:

Вміння переборювати труднощі;

Цілеспрямованість у досягненні поставленої мети;

Любов до природи, прагнення  дбайливо і розумно використовувати  її ресурси:

Гуманне ставлення до людей  різних рас і національностей. [8, с. 29].

Кожний новий етап життя  Робінзона Крузо був складніший. Ці етапи показують, як людина інтенсивно поступово призвичаювалася до нових  умов життя, як вона вчилася жити в  новому середовищі, забезпечувати себе всім необхідним. Герой – людина розумна, саме тому вся його діяльність має цілеспрямований характер. Робінзон дотримується всіх цивілізованих звичок, прагне внести естетику в свій погляд.

Автор змалював життя героя  на безлюдному острові не тільки, щоб  довести, що життя в гармонії з  природою можливе, а й прагнучи показати що таке життя сприяє моральному вдосконаленню  людини. Живучи відлюдником Робінзон навчився цінувати людське життя  і самотужки дійшов до переосмислення вічних істин: природа щедро дарує  нам свої плоди, але її існування залежить саме від людей, від дбайливого ставлення до матінки природи.

Шлях розвитку людської цивілізації  прискорити не можна, оскільки це може призвести до негативних і непередбачених наслідків. Автор стверджує, що гуманні  відносини між людьми, що належать до різних культурних світів, повинні  розвиватися.

Саме «роман виховання» цінував в «Робінзоні Крузо» Жан-Жак Руссо, який називав книгу Дефо вдалим трактатом про природне виховання.

Як бачимо, концепція першорядної ролі праці в процесі, вдосконалення людини і суспільства в романі Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» відбила найбільш прогресивні, демократичні ідеї епохи раннього Просвітництва. Скориставшись як і Дж. Локк в роботі про державному правлінні, темою острова, що знаходиться поза контактів з суспільством, Дефо на прикладі життя Робінзона доводить неминущу цінність праці в суспільно розвитку і створення матеріальної та духовної бази суспільства. Величний гімн праці і творчої діяльності розуму, вперше в історії світової літератури прозвучало зі сторінок художнього твору, став різкою, безкомпромісною критикою як феодального минулого, так і буржуазного цього Англії початку ХVIII століття. Саме праця і творча діяльність розуму здатні, на глибоке переконання Дефо, докорінно змінити світ. Завдяки праці на безлюдному острові виникає своєрідна міні-цивілізація, творець якої - розумний і, що важливо, віруюча людина. Досягнення Робінзона Крузо оспівують тріумф праці. Праця робить героя щасливим. Це не емоції людини, яка дивиться на будь-чиї трудові подвиги з боку і захоплюється побаченим, а поетизація праці як творчого процесу, пізнаного людиною зсередини і що є для нього "неоціненною нагородою і насолодою ".

РОЗДІЛ ІI. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНУ Д. ДЕФО «РОБІНЗОН КРУЗО»

Видатний твір англійського письменника  Даніеля Дефо піднімає важливі проблеми людини і людської особистості, як наприклад  проблема морального виховання особистості, цей роман розглядається у  середній школі і висвітлює проблему трудового виховання, морально-естетичного виховання. На нашу думку проблема мирного співіснування людей у романі займає одне із основних місць і заслуговує на більш детальний розгляд.            

Зважаючи на те, що образ Робінзона  Крузо подається у його розвитку, динаміці, то, на нашу думку, було б доцільним  зазначити, що і ставлення героя  до навколишнього світу змінюється відповідно до зміни оточення і часу, проведеного у самотності. Та чи насправді герой був самотнім? Чи була для Робінзона Крузо необхідність у побудові мирних відносин з оточуючими? Ці питання, на жаль, не мають чіткої і однозначної відповіді. Проте, на нашу думку, доцільно розглядати Робінзона  Крузо як звичайного, середнього європейця, який зміг піднятися над висотою  свого положення, і потрапивши на безлюдний острів і втративши  цивілізацію, знову відбудувати  її самому.

Особливість роману в поєднанні  конкретики з широкими соціальними  й моральними узагальненнями (Робінзон і людожери; Робінзон і П'ятниця —  це у розумінні просвітителів  ніби змодельована в мініатюрі соціальна  історія людства).

Головна ідея твору — уславлення активності, трудової енергії, розуму й високих моральних якостей  людини, які допомагають їй опановувати  світ, а також утвердження великого значення природи для духовного  розвитку людства.

 «Робінзон Крузо» — зразок реалістичного роману епохи Просвітництва. Сюжет "Робінзон Крузо" був зумовлений насамперед інтересом англійського суспільства до географічних відкриттів та мандрівок. [19, с. 31].

Наштовхнув письменника  на думку зобразити життя людини, що потрапила на безлюдний острів, реальний випадок, але автор вніс у твір чимало своїх роздумів про  сенс життя та віру, що надало забарвлення  пригодницькому роману біографічного, психологічного,певною мірою історичного, кримінального і виховного забарвлення.  

Крім сюжетного  динамізму Дефо використав динамізм тематичний: зміни, метаморфози у житті персонажів, плин хмар, води, струмків, і психологічний: постійні зміни внутрішнього стану, внутрішні монологи героя. Мотиви швидкоплинності життя поєднуються з мотивами змісту людського життя, покликання людини. Роману властиве трагічне напруження, настрої скепсису, розчарування. Навколишній світ у романі постає у складності, багатогранності виявів, безмежності і мінливості. Він реальний і водночас загадковий. Чільне місце займають пейзажі, через які автор змальовує настрої героя. Цей світ — поєднання суперечливих начал, арена боротьби добра і зла, світла і темряви, життя і смерті, Бога і диявола. Роман не обмежений змалюванням складності і суперечливості життя, він створює праобраз "раю на землі", щоб через красу, доброту й віру наблизити людину до Всевишнього.