Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Февраля 2012 в 19:29, реферат
Після проголошення незалежності в Україні почала формуватись національна система права. Вона базується на поєднанні традицій і нового розвитку права, які відображають реалії політичних та економічних перетворень у суспільстві. Виходячи з цього, правова наука розглядає систему права як об’єктивну реальність. Система права формується з галузей права. Відмежування однієї галузі права від іншої, віднесення норм права і правових інститутів до певної галузі права здійснюється на підставі предмета та методу правового регулювання.
Вступ
1. Розвиток земельного права України
2. Соціально-економічні і екологічні передумови розвитку земельного права України
3. Поняття, предмет і методи земельного права України
4. Місце і роль земельного права в системі національного права України.
5. Система і принципи земельного права України
6. Співвідношення норм земельного права з нормами інших галузей національного права України
Висновки
Список використаної літератури
Зміст
Вступ
1. Розвиток земельного права України
2. Соціально-економічні
і екологічні передумови
3. Поняття, предмет і методи земельного права України
4. Місце і
роль земельного права в
5. Система і принципи земельного права України
6. Співвідношення
норм земельного права з
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Після проголошення незалежності в Україні почала формуватись національна система права. Вона базується на поєднанні традицій і нового розвитку права, які відображають реалії політичних та економічних перетворень у суспільстві. Виходячи з цього, правова наука розглядає систему права як об’єктивну реальність. Система права формується з галузей права. Відмежування однієї галузі права від іншої, віднесення норм права і правових інститутів до певної галузі права здійснюється на підставі предмета та методу правового регулювання.
Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально-правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно-правових норм, наприклад, порядок приватизації державних земель, вилучення земельних ділянок для державних і громадських потреб, надання земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства, землеустрій, порядок розгляду земельних спорів, облік тощо.
1. Розвиток земельного права України
Земельні правовідносини мають свою історію. В попередні історичні періоди земля як об’єкт права відносилась до речового права, а земельні відносини регулювались нормами цивільного (приватного) права, а щодо казенних земель – також і нормами публічного права. До предмета цивільного права відносились власне земельні ділянки, а також земельні ділянки разом з побудованими на них будинками, будівлями і спорудами. Такі будівлі разом із земельними ділянками називались нерухомістю і розглядались як єдиний об’єкт суспільних відносин, їх правового регулювання.
Декретом "Про землю", прийнятим Другим Всеросійським з’їздом рад 26 жовтня (8 липня) 1917 р., всю землю – державну, поміщицьку, удільну, кабінетську, монастирську, церковну, посесійну, громадську і всі інші великі приватні землеволодіння – було оголошено всенародним добром: націоналізовано, конфісковано і передано в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових рад селянських депутатів. Згідно зі ст. 5 декрету землі рядових селян і рядових козаків не конфісковувалися, а передавалися їм у користування. Категорично заборонялася купівля-продаж землі, здача в заставу, дарування тощо. Цей декрет було запроваджено в Українській СРР відповідно до постанови Першого Всеукраїнського з’їзду рад. Декретом РНК РСФРР “Про скасування права приватної власності на нерухоме майно в містах” від 20 серпня 1918 р. було скасовано приватну власність на всі без винятку земельні ділянки – як забудовані, так і не забудовані, як ті, що належали приватним особам і промисловим підприємствам, так і ті, що належали відомствам і установам у межах міських поселень.
З того часу на всій території країни, в тому числі і в УСРР (з 1937 р. УРСР), всі землі були вилучені з торгового обороту, земельні відносини переставали бути предметом цивільного права і бути віднесені до предмета земельного права як самостійної галузі права.
Верховна Рада України 30 січня 1992 р. прийняла Закон Українки “Про форми власності на землю”, за яким в Україні було визнано приватну, колективну і державну форми власності на землю. Нова редакція Земельного кодексу Українки від 13 березня 1992 р. підтвердила всі три форми власності на землю.
Законом України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 5 травня 1993 р. № 3180 – ХІІ статтю 14 Закону України “Про власність” було викладено в редакції, яка визначала право приватної власності громадян на землю. Громадяни Українки тепер мають право на одержання у власність земельних ділянок для:
Суб’єктами
права приватної власності на
землю можуть бути лише громадяни Українки.
Об’єктом земельних відносин, у тому числі
відносин власності, виступають земельні
ділянки конкретного розміру, які надаються
громадянам у власність для певної мети.
2. Соціально-економічні і екологічні передумови розвитку земельного права України
Виникнувши
як земляно-правова галузь права, з
переходом країни в 1929 році до проведення
суцільної колективізації в сільському
господарстві, земельне право було об'єднане
з колгоспним правом і отримало назву
земельно-колгоспного права. Розвиток
і розширення колгоспного законодавства
привів до визнання колгоспного права
в 1938 році за результатами першої Всесоюзної
науково-практичною конференції юристів
самостійною галуззю права, а земельному
повернена його назва. Процес інтеграції
галузей права, регулюючих використання
природних ресурсів, привів до об'єднання
ресурсових галузей права з природоохоронними.
Радикальна реформа земельних стосунків,
що почалася в 1990 році з приватизації земельного
фонду країни і встановлення різноманіття
форм земельної власності, поступового
повернення земель в майновий цивільно-правовий
оборот і введення плати за землю, підняли
на новий рівень правове регулювання земельних
стосунків і зумовили необхідність відновлення
земельного права як самостійній галузі
права.
3. Поняття, предмет і методи земельного права України
Земельне право – самостійна галузь права, представляє собою сукупність правових норм, регулюючих: стосунки по використанню і охороні землі як природного ресурсу; умови і засоби виробництва в цілях організації раціонального використання і охорони землі; поліпшення і відтворення родючості ґрунтів; охорону прав і законних інтересів суб'єктів земельних стосунків. Предметом земельного права є певна група суспільних стосунків, регульована відповідними нормами права. Стосунки, що виникають у зв'язку з розподілом, використанням і охороною земель і регульовані нормами земельного права, складають предмет цієї галузі права.
Предмет будь-якої галузі права передбачає дві складові частини, що формують ядро цього предмету. З одного боку, конкретний вид суспільних стосунків, що має внутрішню єдність і певну самостійність, а з іншого боку - система одноманітних правових норм, які повинні задовольняти вимогам цих суспільних стосунків.
Земельне право є системою спеціально встановлених норм, які регулюють особливий вид суспільних стосунків, – земельних. Розкриваючи зміст земельних стосунків, які регулює земельне право, виділяють наступні форми:
а) стосунки земельної власності,
б) стосунки в області управління земельним фондом,
в) стосунки землекористування,
г) землеохоронні стосунки.
Стосунки власності, обумовлені виробничими стосунками, виступають, в порівнянні з рештою форм стосунків, що визначають. Правові норми, регулюючі земельні стосунки вимагають від всіх суб'єктів права землекористування використовувати надані їм земельні ділянки раціонально, ефективно і строго за цільовим призначенням.
Земельне
право як самостійна галузь правової
системи має властивий йому метод
правового регулювання
4. Місце і роль земельного права в системі національного права України.
Всі галузі права складають систему права України. Суть системи лежить в наявності впорядкованості сукупності правових норм і правових інститутів, кожен елемент яких в цій сукупності займає певне місце.
Земельне право є самостійною комплексною галуззю права в правової системі України. Нормами земельного права регулюються специфічні земельні відношення, які складають предмет земельно-правового регулювання. Система земельного права є підсистемою системи права України і розглядується в сукупності з системою галузі земельного законодавства, а також з системою науки земельного права як учбової дисципліни.
Земельне
право включає систему земельно-правових
інститутів, існування яких обумовлене
необхідністю правового закріплення земельних
стосунків в суспільстві, що історично
склалася. Систему земельного права необхідно
розглядати як систему, що складається
з різних по своєму характеру виконаним
функціям і значущості в регулюванні земельних
стосунків, інститутів. Найбільш важливі
з них, які відображають суть земельного
права як галузі права, утворюють загальні
інститути, а ті земельно-правові норми,
які покликані регулювати окремі сторони
або види земельних стосунків, – спеціальні
інститути.
5. Система і принципи земельного права України
Під системою земельного права як галузі слід розуміти науково обґрунтовану послідовність розташування інститутів і створюючих їх норм залежно від їх значущості, ролі і змісту, обумовленого характером регульованих суспільних стосунків. Система земельного права складається із Загальної частини, яка містить правові норми і положення, що відносяться до всієї галузі в цілому (державне регулювання земельних відносин; право власності на землю, оренда землі, компетенція місцевих рад у сфері регулювання, земельний процес, юридична відповідальність за порушення земельного законодавства і так далі) і Особливій частці, що охоплює норми, регулюючі окремі види земельних відносин (правовий режим земель: - с/г призначення; - населених пунктів; - промисловості, транспорту, зв'язку; земель лісового, водного фонду і т. д.).
Під принципами земельного права розуміють закріплені в чинному земельному законодавстві керівні начала, які виражають суть норм земельного права і головні напрями в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням і охороною земель.
Виділяють спеціальні принципи земельного права:
6. Співвідношення норм земельного права з нормами інших галузей національного права України
Найтісніший і обмежений зв'язок у земельного права – з конституційним правом, норми якого визначають основоположні конституційні принципи всіх галузей правової системи.
Зв'язок земельного права з адміністративним правом має місце у сфері державного управління земельним фондом, залучення до адміністративної відповідальності осіб, винних в здійсненні адміністративно-правових порушень земельного законодавства.