Штраф як вид покарання за кримінальним правом України та зарубіжних держав: порівняльний аналіз

Застосування даних правил законодавчої техніки щодо встановлення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в альтернативних санкціях, де в якості одного з основних покарань передбачений штраф (нагадаємо, всього таких санкцій – 59), дозволяє класифікувати їх на наступні три групи:

1) санкції, в яких позбавлення права обіймати  певні посади або займатися певною діяльністю встановлено в їх кінці, через кому після переліку основних видів покарань. Таких санкцій в чинному КК України більшість – 54 з 59 (або 91,53 %). Отже, в цих санкціях позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю поєднується з будь-яким основним покаранням, у тому числі – й зі штрафом;

2) санкції, в яких позбавлення права обіймати  певні посади або займатися певною діяльністю встановлено в їх кінці, але кома між ним та переліком основних видів покарань не поставлена. Таких санкцій наразі три (5,08 %). Зокрема, це санкції ст. 221 КК України, відповідно до якої незаконні дії у разі банкрутства «караються штрафом від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років»; статті 363 КК України, відповідно до якої порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється, «караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк» та санкція ч. 1 ст. 366 КК України, відповідно до якої службове підроблення «карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років». Вочевидь, що в цих санкціях позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання не поєднується зі штрафом як основним, а поєднується виключно з тими основними покараннями, які названі останніми серед альтернативних, безпосередньо перед додатковим: арештом у першому випадку та обмеженням волі у двох наступних;

3) санкції, в яких позбавлення права обіймати  певні посади або займатися певною діяльністю встановлено не наприкінці їх, а всередині, після одного з альтернативних основних покарань. Таких санкцій у чинному кримінальному законодавстві дві (3,39 %), і в обох з них позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю встановлюється саме після такого основного покарання як штраф. Зокрема це санкція ч. 1 ст. 139 КК України, відповідно до якої ненадання допомоги хворому медичним працівником «карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років» та санкція ст. 232 КК України, відповідно до якої розголошення комерційної або банківської таємниці «карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк». Вочевидь, що при конструюванні цих санкцій законодавець прямо застеріг, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є додатковим покаранням не до будь-якого основного, а лише до штрафу. І така позиція законодавця, до речі, є додатковим аргументом на користь можливості поєднання даних видів покарань відповідно як додаткового та основного.

Таким чином, застосування спеціальних правил законодавчої техніки при конструюванні санкцій, де штраф передбачений в якості одного з альтернативних основних покарань, свідчить про те, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може виступати в якості додаткового покарання до будь-якого основного покарання (у тому числі й до штрафу) або тільки до певного основного покарання (яким може бути як штраф, так і інший вид покарання).

Штраф як додаткове покарання в кумулятивних санкціях. В КК України 2001 року потенційні можливості штрафу як додаткового покарання залишилися практично нереалізованими. Цей висновок зумовлений тим, що в усій Особливій частині Кодексу лише дві кумулятивні санкції передбачають можливість застосування штрафу в якості додаткового покарання. Це, зокрема, санкція ч. 1 ст. 144 КК України, в якій за вчинення насильницького або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора передбачено покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років, зі штрафом до п’ятдесяти нмдг чи без такого; а також санкція ч. 2 ст. 367 КК України, відповідно до якої службова недбалість, якщо вона спричинила тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти нмдг або без такого.

Оскільки ж відповідно до ч. 3 ст. 53 КК України «штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу», то застосування його як додаткового покарання в інших випадках, крім двох згаданих вище, є неприпустимим.

Рахуємо,що розширення застосування штрафу як додаткового покарання можливе не через внесення змін до ч. 3 ст. 53 КК України, а лише шляхом введення його більш широкого кола санкцій статей Особливої частини КК України.

За які ж злочини (інакше кажучи – в яких санкціях) може бути встановлений штраф як додаткове покарання? Уявляється, що існує декілька напрямків розширення застосування в санкціях цього покарання як додаткового.

Перш за все, штраф повинен встановлюватися в якості додаткового покарання за корисливі та майнові злочини, а також злочини, які вчиняються через необережність, оскільки в цих випадках він є важливим засобом карального та виховного впливу [17, с. 66-67]. Зростання ролі матеріальних потреб та інтересів, створюють необхідні соціальні передумови для більш широкого застосування штрафу у випадку вчинення таких злочинів. Оскільки для здійснення мети покарання важливо впливати на мотиви, що привели підсудного до вчинення злочину, то штраф є доцільною мірою покарання за злочини, вчинені з корисливих мотивів, або з мотивів, пов’язаних з нехтуванням матеріальних інтересів особи, суспільства або держави [19, с. 28-34; 18, с. 147-149]. О. В. Курц, наприклад, вважає за доцільне включити штраф у виді якщо не основного, то факультативного додаткового покарання до санкцій всіх статей, що передбачають відповідальність за злочини в сфері господарської діяльності, злочини проти довкілля, злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, оскільки ці злочини або вчиняються з метою отримання матеріальної вигоди, або завдають шкоди майновим інтересам приватних осіб, організацій або держави. Таким чином, пише він, «штраф як додаткове покарання міг би впливати на мотивацію засудженого та інших осіб при вчиненні злочину (застосування штрафу може зробити вчинення злочину економічно невигідним), або змусить задуматися засуджених та інших осіб про те, що заподіяння майнової шкоди може у свою чергу відбитися на його власних майнових інтересах» [42, с. 30-31].

Крім того, важливим напрямком розширення використання в КК України штрафу як додаткового виду покарання є заміна ним такого додаткового покарання як конфіскація майна. В сучасній спеціальній літературі вже висловлювалися судження про необхідність або відмови від цього виду покарання , або ж різкого скорочення кількості санкцій, що його передбачають [92, с. 108].

Висновок про необхідність розширення використання штрафу як додаткового покарання в санкціях статей Особливої частини КК України ставить на порядок денний питання про те, з якими основними покараннями в санкції він може, а з якими не може комбінуватися? В чинному КК України штраф передбачається як додаткове покарання до:

1) позбавлення права обіймати  певні посади чи займатися  певною, виправних робіт, обмеження волі та позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 144). Оскільки в санкції цього кримінально-правового припису штраф поміщений наприкінці і перед ним стоїть кома, значить він може поєднуватися з будь-яким із названих основних видів покарання;

2) позбавлення волі на певний  строк (ч. 2 ст. 367). Санкція цього кримінально-правового припису є безальтернативною.

Отже, законодавець de lege lata допускає можливість поєднання штрафу як додаткового покарання з чотирма різними основними покараннями.

Таким чином, проаналізувавши нормативно-правову та наукову літературу до другого розділу, можна зробити наступні висновки:

1. Штраф  як основний вид покарання  може встановлюватися виключно  у санкціях за злочини невеликої  та середньої тяжкості. При цьому, якщо в якості покарання за злочини невеликої тяжкості він може бути встановлений без будь-яких особливих додаткових вимог, то встановлення його в санкціях за злочини середньої тяжкості має бути узгодженим з формою вини, з якою вчиняється такий злочин, та максимальним розміром покарання у виді позбавлення волі. Зокрема, штраф може бути адекватною альтернативою позбавленню волі на строк не більше трьох років за умисні середньої тяжкості злочини та позбавленню волі на строк до п’яти років за необережні середньої тяжкості злочини.

2. Штраф  як основне покарання цілком  обґрунтовано і доцільно встановлюється законодавцем не тільки за корисливі, але й за інші категорії злочинів – як умисні, так і необережні, коли цілі покарання можуть бути досягнуті без використання більш суворих видів покарання.

3. Штраф як основний вид покарання може поєднуватися в альтернативних санкціях з будь-якими іншими основними видами покарання, крім довічного позбавлення волі. При цьому, однак, конструювання санкцій, в яких передбачалися б виключно штраф та позбавлення волі як основні покарання є неприпустимим. Якщо законодавець вважає за можливе встановити в якості альтернативного до позбавлення волі покарання у виді штрафу, то в цій санкції в якості альтернативних можуть і повинні встановлюватися такі види покарань, які є більш суворими, ніж штраф, але менш суворими, ніж позбавлення волі, зокрема: виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі тощо. У той же час, штраф не повинен встановлюватися у якості безальтернативного основного покарання, оскільки це звужує можливості індивідуалізації кримінальної відповідальності, а за окремих умов і унеможливлює призначення покарання взагалі.

5. Застосування  спеціальних правил законодавчої  техніки при конструюванні санкцій, в яких штраф передбачений в якості одного з альтернативних основних покарань, свідчить про те, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може виступати в якості додаткового покарання до будь-якого основного покарання (у тому числі й до штрафу) або тільки до певного основного покарання (яким може бути як штраф, так і інший вид покарання).

6. Штраф  може передбачатися в якості  додаткового покарання тільки  до таких основних покарань, як  позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та позбавлення волі на певний строк. При цьому його розмір може становити від 500 до 850000 гривень.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ СУДАМИ ШТРАФУ ЯК ВИДУ ПОКАРАННЯ

3.1. Загальні засади призначення  штрафу

Призначення покарання, за загальним правилом, завершує процес застосування судом кримінального закону.

Говорячи про норми кримінального права, які визначають порядок призначення покарання, криміналісти традиційно підрозділяють їх на принципи призначення покарання, загальні засади призначення покарання та спеціальні правила призначення покарання [29, с. 134; 55, с. 13-32]. Під загальними засадами призначення покарання в останньому вітчизняному спеціальному монографічному дослідженні запропоновано розуміти «передбачену в кримінальному законі систему загальних правил, що ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання». Під спеціальними ж правилами призначення покарання в літературі традиційно розуміються нормативні приписи, які містять в собі або додаткові вимоги, які повинен врахувати суд при призначенні покарання в окремих випадках, або встановлюють відмінний від загальних засад призначення покарання порядок вибору міри покарання [23, с. 41; 29, с. 134-143; 30, с. 6].

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК України, яка так і називається «Загальні засади призначення покарання», суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті  Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків,передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно  до положень Загальної частини  цього Кодексу;

3) враховуючи  ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що  пом’якшують та обтяжують покарання».

Розглянемо кожну з цих загальних засад стосовно призначення такого виду покарання як штраф.

Призначення покарання в межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Відповідно до цієї загальної засади суд при призначенні покарання повинен, перш за все, виходити з переліку видів покарань, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, та їх розмірів, визначених цією санкцією. При цьому, якщо санкція статті (частини статті), що підлягає застосуванню, є альтернативною, то суд спочатку обирає в її межах вид основного покарання, яке належить призначити особі, після цього – визначає в рамках санкції його розмір. Якщо ж мова йде про кумулятивну санкцію, то після визначення виду і розміру основного покарання суд повинен вирішити питання про призначення додаткового покарання та визначити його розмір. Таким чином, реалізація цієї загальної засади призначення покарання проходить три етапи, лише один з яких є обов’язковим, інші два – факультативними:

1) визначення  виду основного покарання (факультативно  – тільки в альтернативних санкціях);

2) визначення  розміру основного покарання (обов’язково);

3) призначення  додаткового покарання та визначення  його розміру (факультативно – тільки в кумулятивних санкціях).

На першому етапі суд може обрати штраф як вид основного покарання, що підлягає застосуванню до особи, яка вчинили злочин. Але зробити це можна лише тоді, коли даний вид покарання передбачений в санкції. «Якщо санкція статті (частини статті) не передбачає основного покарання у виді штрафу, він може бути призначений лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України» . В іншому випадку штраф як основне покарання не може бути призначений.

При виборі ж виду основного покарання суд, перш за все, повинен керуватися порядком розташування видів покарань в системі покарань (ст. 51 КК України) та в санкціях статей Особливої частини. Відомо, що в системі покарань КК України 2001 року покарання розташовані від найменш суворого (de lege lata – це штраф) до найбільш суворого (довічне позбавлення волі). За тим же принципом тепер розташовані і окремі види покарань в санкціях статей Особливої частини КК України. Науковці цілком обґрунтовано вважають, що подібний порядок розташування покарань в системі, і більше того – в окремих санкціях має свій сенс.

Отже, позаяк нині штраф є найменш суворим покаранням в системі покарань, то кожного разу, коли він передбачений в якості одного з основних покарань в альтернативній санкції, суд повинен обговорювати можливість його призначення підсудному і тільки у разі, коли суд прийде до переконання про неможливість призначення даного виду покарання, він повинен вирішити питання про можливість призначення іншого, більш суворого виду основного покарання, передбаченого в цій санкції. У разі ж сприйняття законодавцем висунутої нами de lege ferenda ідеї про те, що штраф є більш суворим покаранням порівняно з такими основними покараннями, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та громадські роботи, то при застосуванні альтернативної санкції, в якій штраф як основне покарання передбачений разом з названими видами покарань, суд може призначити штраф лише у разі, якщо він прийде до переконання про неможливість призначення згаданих більш м’яких основних видів покарання.