Штраф як вид покарання за кримінальним правом України та зарубіжних держав: порівняльний аналіз

В кримінальному законодавстві України радянського періоду, як і в кримінальному законодавстві багатьох зарубіжних держав, розміри штрафу визначалися в національній грошовій одиниці. В тексті КК України 1960 року з моменту його прийняття вживався термін «карбованець», під яким спочатку розумівся радянський карбованець, а після здобуття Україною незалежності – український карбованець, що був представлений в готівковому обігу купоном Національного банку України. Проте, гіперінфляція, яка мала місце в першій половині 1990-х років, призвела до стабільного суттєвого знецінення національної валюти, що вимагало застосування для законодавчого визначення розмірів штрафу інших, більш стабільних одиниць.

Перший крок в цьому напрямку був здійснений в Законі України від 17 червня 1992 року «Про порядок застосування кримінальних покарань і заходів адміністративного стягнення у вигляді штрафу» [77], яким суми штрафів, що були встановлені в КК України 1960 року, були збільшені у десятикратному (деякі – у трикратному) розмірі і встановлено, що співвідношення між визначеними цим Законом розмірами штрафів та існуючим на день його прийняття мінімальним розміром заробітної плати є постійним і у разі наступної зміни цього розміру зберігається. Була запроваджена математична формула, застосувавши яку, суд тільки й міг встановити, яка сума штрафу була передбачена кримінальним законом на той чи інший день. В той же день був прийнятий також і Закон України «Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України» [73], яким в санкціях окремих статей КК України було започатковано вживання мінімального розміру заробітної плати для визначення розміру штрафу. Такий досить складний порядок визначення розміру штрафу проіснував більш ніж два з половиною роки, доки не був змінений Законом України від 8 лютого 1995 року «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо застосування кримінальних покарань у вигляді штрафу» [69]. Цим законом було внесено зміни до ст. 32 КК України 1960 року та санкцій всіх статей Особливої частини, які передбачали даний вид покарання, суть яких полягала в заміні вживаної в Кодексі одиниці його виміру з карбованця на мінімальний розмір заробітної плати. В подальші роки, незважаючи на те, що в ст. 32 КК України 1960 року встановлювалося, що штраф визначається в мінімальній заробітній платі, законодавець неодноразово передбачав в санкціях окремих статей Особливої частини в якості одиниці виміру штрафу нмдг. Зокрема, в нмдг штраф був визначений у санкціях ч. 1 ст. 75 («Незаконне перетинання державного кордону»), ч. 1 ст. 751 («Незаконне переправлення осіб через державний кордон України»), ч. 1 ст. 803 («Порушення законодавства про бюджетну систему України») та багатьох інших. Таким чином, склалася ситуація, за якої в різних статтях одного нормативно-правового акту один і той же вид покарання встановлювався з використанням двох різних умовних одиниць – мінімального розміру заробітної плати та нмдг.

Зрозуміло, що таке законодавче рішення призводило до ускладнення правозастосовної практики і викликало справедливу критику в науковій літературі. Зокрема, В. М. Боровенко писав, що обчислення штрафу в окремих санкціях кримінального закону в мінімальних заробітних платах, а в інших – в нмдг є неправомірним і пропонував «невідкладно переглянути систему штрафних санкцій в усіх галузях права (у тому числі й в кримінальному праві – В. П.) і визначати їх у всіх нормативно-правових актах тільки у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян як більш стабільній і тривалій одиниці виміру» [10, с. 271].

На сьогоднішній день питання про розмір нмдг вирішується з урахуванням положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» [75]. Відповідно до п. 22.5 названого Закону розмір нмдг, у тому випадку, коли він застосовується для визначення розміру штрафу як виду кримінального покарання, дорівнює 17 гривням. Пленум Верховного Суду України спеціально звернув увагу судів на те, що «згідно з п. 22.5 ст. 22 Закону, якщо норми відповідних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів…». Саме тому «судам необхідно враховувати, що запровадження Законом  податкових соціальних пільг не впливає на розмір покарання й адміністративного стягнення у виді штрафу, якщо він визначений у відповідних санкціях у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян».

Саме цим шляхом вже пішло російське законодавство. Законом Російської Федерації від 8 грудня 2003 року були внесені обширні зміни до КК РФ, які полягали також і в тому, що всі розміри штрафів були виражені не в мінімальному розмірі оплати праці (як було до цього), а в російській грошовій одиниці – в російських рублях [56]. Не дивлячись на критичне сприйняття багатьма російськими криміналістами окремих положень цього закону, ті його положення, які були спрямовані на визначення розмірів штрафу у національній валюті Росії, в цілому були сприйняті схвально [37]. Такі зміни були також позитивно оцінені і окремими українськими криміналістами, які запропонували розпочати роботу щодо можливості їх реалізації і в українському кримінальному законодавстві [63, с. 9]. Отже, з урахуванням позитивного законодавчого досвіду Російської Федерації, правова система якої має багато спільних рис з українською правовою системою, вважаю, що і в Україні вже настав час повернутися до традиційного для нашого права визначення розмірів штрафу у твердих грошових сумах.

 Мінімальний і максимальний  розміри штрафу. Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України мінімальний розмір штрафу встановлений на рівні тридцяти, а максимальний – на рівні п’ятдесяти тисяч нмдг. Тільки встановлення мінімального розміру штрафу є абсолютним імперативом – за жодних умов в санкціях статей Особливої частини КК України не може бути передбачений і суди за жодних умов не можуть призначати менший розмір штрафу. Що ж стосується максимального розміру штрафу, то його визначення в ст. Загальної частини носить характер відносного імперативу – сам законодавець зазначає, що «розмір штрафу визначається ... в межах від тридцяти нмдг до 50 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу» (ч. 2 ст. 53 КК України). Тобто, допускається можливість встановлення в санкції статті Особливої частини КК України максимального розміру штрафу, що перевищує 50 тисяч нмдг.

Такою можливістю законодавець скористався 18 разів, при чому всі випадки передбачення в санкції статті Особливої частини максимального розміру штрафу більше, ніж в одну тисячу нмдг, можна, на наш погляд, розбити на три групи, залежно від того, на якому рівні визначений мінімальний розмір штрафу в такій санкції.

Таким чином, за нині чинним КК України з урахуванням положень ч. 5 ст. 22 закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», мінімальний розмір штрафу становить 510 гривень, максимальний, за загальним правилом, – 850000 гривень, а за рішенням законодавця максимальний розмір штрафу може бути ще більше підвищеним. При цьому максимальна межа можливого підвищення не встановлена і повністю залежить від розсуду законодавця при внесенні змін до Особливої частини КК України.

Нарешті, при визначенні мінімального та максимального розмірів штрафу як виду покарання, не можна не брати до уваги і досвід законодавців у зарубіжних країнах. Проте, в цьому плані слід бути достатньо обережним і вибірково підходити до використання зарубіжного досвіду. Так, навряд чи є можливим використання наразі в Україні тих стандартів мінімального та максимального розмірів штрафу, що закладаються в кримінальному законодавстві економічно високорозвинених країн, де усереднений рівень доходів населення значно перевищує рівень доходів населення в Україні. Зокрема, наприклад, явно неприйнятними для України є максимальні розміри штрафу як виду покарання, що встановлені у § 3571 підрозділу С Зводу законів Сполучених Штатів Америки, відповідно до якого за фелонію і місдимінор, який потягнув смерть, штраф може бути встановлений у розмірі до 250000 доларів США, за місдимінор класу А, який не потягнув смерті, – у розмірі до 100000 доларів, за місдимінор класу В або С, що не потягнув смерті і порушення – не більше 5000 доларів [93, с. 84-85]. Звісно, що в умовах українського сьогодення встановлювати максимальний штраф на рівні понад 1250000 гривень є абсолютно невиправдано. З огляду на рівень доходів населення України дане покарання не буде посильним для виконання засудженими і тому не буде призначатися судами України.

У той же час, не можна не звернути уваги на те, що в нинішній редакції ч. 2 ст. 46 КК Російської Федерації передбачає мінімальний розмір штрафу в сумі двох тисяч п’ятисот рублів, а максимальний – в розмірі одного мільйона рублів, що за нинішнім курсом становить, відповідно, близько 500 і 200000 гривень. Як видно, мінімальний розмір штрафу в КК Росії практично співпадає з існуючим і запропонованим нами для закріплення відповідним розміром в КК України, а максимальний – більше, ніж у 11 разів перевищує існуючий і майже в 4 рази запропонований нами для закріплення максимальний розмір штрафу в КК України. Вочевидь, що співпадання мінімальних розмірів з огляду на схожість не тільки правових систем, а й загального рівня життя в наших країнах, свідчить про достатню їх обґрунтованість. Що ж стосується великого розриву в максимальних розмірах штрафу, то він очевидно, викликаний бажанням російського законодавця заздалегідь «погасити» можливі інфляційні очікування. Уявляється, що завищення через такі міркування максимального розміру штрафу є невиправданим і не може бути підставою для відповідного підвищення максимального розміру даного виду покарання і за КК України.

Таким чином, проаналізувавши нормативно-правову та наукову літературу до першого розділу магістерської роботи, можна зробити наступні висновки:

1. Історія розвитку положень вітчизняного кримінального законодавства щодо штрафу як виду покарання свідчить про наступне. По-перше, штраф є традиційним видом покарання впродовж всієї історії українського кримінального законодавства, який в окремі періоди домінував перед іншими покараннями, в інші – знаходився на другорядних ролях, проте завжди визнавався законодавцем. По-друге, вітчизняне кримінальне законодавство дійшло до того етапу розвитку, коли загальні положення про всі види покарання, в тому числі й щодо штрафу, визначаються в спеціальній статті Загальної частини. По-третє, впродовж значного періоду вітчизняної історії штраф як вид покарання визначався в тій грошовій одиниці, яка на той чи інший момент знаходилася в обігу, і тільки в період гіперінфляції початку дев’яностих років ХХ століття законодавець почав використовувати для визначення розміру штрафів певні умовні розрахункові одиниці. По-четверте, історія довела необхідність визначення в санкціях статей Особливої частини кримінального законодавства як мінімального, так і максимального розмірів штрафу як виду покарання. По-п’яте, витримали перевірку часом положення про необхідність встановлення в загальній частині мінімального та максимального розміру штрафу; про можливість призначення цього покарання як основного, так і додаткового, тільки за умови, що воно передбачене в санкції відповідної статті Особливої частини КК.

2. Визначення поняття штрафу як виду кримінального покарання за чинним КК України може бути, наприклад, наступним: «Штраф – це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні її права власності на певну суму грошових коштів».

3. Штраф як вид покарання має визначатися в національній грошовій одиниці України (гривні) і встановлюватися в сумі від 500 до 850000 гривень.

РОЗДІЛ ІІ. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИТИКА ШТРАФУ ЯК ВИДУ ПОКАРАННЯ

2.1. Проблеми визначення кола злочинів, які можуть каратися штрафом

 Встановлення штрафу як виду покарання в санкціях, залежно від ступеня тяжкості злочину. Однією з визначних новел КК України 2001 року стало закріплення в ньому чіткої, послідовної і всеохоплюючої класифікації злочинів за ступенем їх тяжкості. Відповідно до ч. 1 ст. 12 чинного Кодексу за цим критерієм всі злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Зокрема, злочинами невеликої тяжкості є ті злочини, за які законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання; злочинами середньої тяжкості – ті, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років; тяжкими злочинами – ті, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років; нарешті, особливо тяжкими є злочини, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

З цих чотирьох існуючих категорій тяжкості злочинів, в санкціях за злочини трьох категорій тяжкості зустрічається штраф як вид покарання. Зокрема, з 250 санкцій статей Особливої частини КК України, що передбачають штраф як основний вид покарання, 173 санкції (або 69,2 %) встановлені за злочини невеликої тяжкості, 73 санкцій (або 29,2 %) – за злочини середньої тяжкості і, нарешті, чотири санкції (або 1,6 %) – за тяжкі злочини. Крім того, штраф також по одному разу передбачений в якості додаткового покарання в санкції за злочин невеликої тяжкості (ч. 1 ст. 144) і санкції за злочин середньої тяжкості (ч. 2 ст. 367 КК України). В санкціях, що встановлюються за особливо тяжкі злочини, штраф ні в якості основного покарання, ні в якості додаткового не передбачений.

Питання про співвідношення різних обсягів окремих видів покарань фрагментарно вирішене в ст. 72 КК України. Щоправда, в цій статті не встановлені пропорції співвідношення штрафу з будь-яким іншим покаранням, у тому числі й з позбавленням волі, оскільки відповідно до ч. 3 згаданої статті основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і завжди виконується самостійно.

 Враховуючи викладене, проблемним залишається лише питання про допустимість застосування штрафу як основного виду покарання в санкціях за злочини середньої тяжкості та тяжкі злочини. Нагадаємо, що в чинному КК майже третина санкцій, що містять штраф як основний вид покарання, встановлені саме за злочини названих категорій тяжкості. При чому, звертає на себе увагу той факт, що на час прийняття та введення в дію нині чинного КК України, а також протягом майже чотирьох з половиною перших років його чинності, в ньому не містилося жодної санкції за тяжкий злочин, в якій би був передбачений в якості основного покарання штраф. Лише з моменту викладення в новій редакції частин третіх ст. 176, 177 та 229 КК України [70] в ньому з’явилися санкції за тяжкі злочини зі штрафом як одним з альтернативних видів покарання. Дещо пізніше була викладена в новій редакції ст. 158 КК України, в санкції ч. 7 якої, що передбачає відповідальність за тяжкий злочин, теж фігурує штраф в якості одного з альтернативних основних видів покарання [69].

Відомо, що за чинним КК України злочини середньої тяжкості – це найбільш строката категорія злочинів, яка включає в себе найрізноманітніші посягання, які суттєво відрізняються як за характером, так і за ступенем своєї суспільної небезпеки. Зокрема, наприклад, до злочинів середньої тяжкості належить і крадіжка чужого майна на суму понад три нмдг (податкових соціальних пільги) (ч. 1 ст. 185 КК України), і зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК України); і умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 122 КК України), і проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК України); і незаконне збирання банківської або комерційної таємниці (ст. 231 КК України), і зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу (ч. 2 ст. 130 КК України) тощо. Більше того, в санкціях за злочини середньої тяжкості завжди передбачається такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк, максимальний розмір якого може бути близьким або до того, який характерний для тяжких злочинів (до п’яти років), або до того, який характерний для злочинів невеликої тяжкості (до трьох років). Тому зробити однозначний висновок щодо можливості або неможливості встановлення штрафу як альтернативного до позбавлення волі виду покарання в санкціях за злочини середньої тяжкості неможливо. Вочевидь, що до вирішення цього питання необхідно підходити диференційовано.