Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Июня 2013 в 13:23, курсовая работа

Краткое описание

Трудовий договір впливає на динаміку трудових відносин, породжуючи їх, змінюючи та припиняючи. Він визначає і обсяг кореспондуючих прав та обов’язків сторін (виконувати роботу, виплачувати заробітну плату), регулює поведінку сторін при здійсненні трудових відносин (дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, забезпечувати належні умови праці).

Содержание

Вступ………………………………………………………………... 2
1.Поняття юридичних питань припинення трудового договору, підстави його припинення, їх класифікація……………………………………………… 5
2.Розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця за підставами, що не грунтуються на винних діях працівника…………………………. 23
3.Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за підставами, що грунтуються на винних діях працівника………………………………… 36
4.Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця………………………………………...................................... 50
Висновок…………………………………………………………............... 57
Список використаної літератури………………………………................ 60

Прикрепленные файлы: 1 файл

трудове право.doc

— 257.50 Кб (Скачать документ)

Для вирішення питання  про те, чи відноситься працівник  до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, необхідно  докладно ознайомитись з колом його обов’язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з’ясувати, чи становить виконання операції, що пов’язана з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов’язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом та зберіганням цінностей. Обов’язок по обслуговуванню цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами.

У зв’язку з втратою довіри можуть бути звільнені і ті працівники, здійснення грошових операцій для яких не становить їх основні функції, але з неї випливає. Це відноситься до екскурсоводів, зобов’язаних розповсюджувати квитки, шоферів таксі, водіїв автобусів, які працюють без кондукторів, та інше. Але їх звільнення можливе лише за порушення, пов’язані з обслуговуванням доручених їм цінностей.

Не можуть бути звільнені  в зв’язку з втратою довіри касири, бухгалтери, контролери та інші працівник, які мають відношення до цінностей, але не пов’язані з їх безпосереднім обслуговуванням. Не може бути підставою для звільнення також разове виконання працівником операцій з цінностями, що не становить його трудових обов’язків.

Звільнення в зв’язку  з втратою довіри до працівника на підставі пункту 2 ст. 41 КЗпП України може мати місце лише за умови наявності вини працівника. При цьому не має значення, в якій формі були вчинені незаконні дії: навмисно чи у формі необережного ставлення до своїх обов’язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом фактами та об’єктивними обставинами, що свідчать про винні дії працівника, наприклад, систематична нестача довірених йому цінностей, безвідповідальне, халатне ставлення до своїх трудових обов’язків, порушення правил торгівлі, крадіжки та інше.

Таким чином, як вірно  вказує Г.А. Шпиталенко, для звільнення працівника за пунктом 2 ст. 41 КЗпП України  не обов’язково, щоб він своїми протиправними діями завдав шкоду підприємству. Достатньо, що цими діями створювалась загроза завдання такої шкоди. Тому судова практика дотримується думки, що сам по собі факт нестачі матеріальних цінностей при невстановлені винних дій матеріально відповідальної особи не є підставою для розірвання з ним трудового договору в зв’язку з втратою довіри.22

За втратою довіри може бути звільнений також головний бухгалтер підприємства. Відповідно до пункту 23 Положення про організацію  бухгалтерського обліку та звітності в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 250, головний бухгалтер підписує разом з керівником підприємства документи, що є підставою для приймання та видання товарно-матеріальних цінностей та коштів, а також розрахункові, кредитні та фінансові зобов’язання, візує господарські договори. Зазначені документи без підпису головного бухгалтера вважаються недійсними та до виконання не приймаються. Відповідно до цих повноважень головний бухгалтер є працівником, який безпосередньо обслуговує товарні та грошові цінності, та тому на нього поширюється дія пункту 2 ст. 41 КЗпП України. 

3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Особи, трудовим обов’язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань, бездоганної поведінки в громадських місцях, на роботі та в побуті. Особистий приклад вихователю, його авторитет та високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні впливу вихователю на молодь, становлять ту виховну силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні бесідами на моральні теми, ні системою заохочень та покарань. Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно слідкувати за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під неослабним контролем тих, кого він виховує.23

Так, Закону України „Про освіту” в редакції від 23 березня 1996 року в пункті 1 ст. 54 передбачає, що педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов’язки.

Саме тому порушення  моральних норм поведінки вказаними  особами тягне за собою не тільки моральний осуд, а й певні правові наслідки.

Законодавством не встановлений спеціальний перелік працівників, які можуть бути звільнені з цієї підстави. У п. 28 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 p. роз'яснюється, що на підставі здійснення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів.

До кола осіб, які здійснюють виховні функції, відносяться вчителі, керівні працівники шкіл, професійно-викладацький склад вищих навчальних закладів, майстри виробничого навчання, вихователі гуртожитків та дитячих установ та інші працівники, основною трудовою функцією яких є виховання. 

Під аморальним проступком потрібно розуміти винну дію або  бездіяльність працівника, яка порушує моральні принципи суспільства та є несумісною з виконанням виховних функцій. Такий проступок може мати місце і поза роботою — в громадських місцях, побуті.

Звільнення на підставі пункту 3 ст. 41 КЗпП України можливе  у випадку, коли працівник, який виконує  виховні функції, вчинив аморальний проступок. Трудове законодавство не дає поняття аморального проступку. Поняття аморального співвідноситься з антигромадським як частина та ціле. Навіть тоді, коли йдеться про порушення технічних норм, при цьому порушується моральна вимога дотримання встановлених правил.

Тому аморальним проступком слід вважати винні дії чи бездіяльність, що порушують моральні норми, притаманні даному суспільству, суперечать змісту трудової функції працівника та тим самим дискредитують виховні, службові повноваження певного кола людей.

Звільнення за цією підставою можливе як за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, як при виконанні трудових обов’язків, так і не пов’язаного з їх виконанням, тобто при вчиненні проступку в громадських місцях або у побуті. При цьому звільнення можливе саме за винні дії, не сумісні з продовженням даної роботи. Необхідно, щоб сам факт вчинення проступку був доведений до відома громадськості.

Звільнення не може бути визнане правильним, якщо його здійснено  лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. Так, В.І. Прокопенко наводить наступний приклад: „розглядаючи справу про поновлення на роботі вчителя М., суд встановив, що в наказі про звільнення не наведені конкретні факти його неправильної поведінки, які б виключали можливість залишення на роботі, пов’язаної з виконанням виховних функцій. У ньому лише зазначалось, що М. Нібито намагався зайняти посаду директора школи, для чого організував групу вчителів, які були підмовлені проти адміністрації школи. Суд поновив М. на роботі.”24 (стор. 274).

Розірвання трудового  договору в зв’язку з вчиненням  аморального проступку здійснюється саме тоді, коли працівник не може бути звільнений на загальних підставах, що іноді і призводить до зловживання  власником або уповноваженим ним органом своїми повноваженнями.

Якщо у власника або  уповноваженого ним органу є одна із загальних підстав для розірвання трудового договору, то саме ця підстава і повинна бути застосована для  припинення трудових відносин. Якщо припустити можливість звільнення за прогул як за аморальний проступок, то це могло б привести до порушення порядку накладення дисциплінарних стягнень.

Істотним є те, що звільнення за втрату довір'я, а також за здійснення аморального проступку не є дисциплінарним звільненням і законодавство не встановлює певного терміну, протягом якого працівник може бути звільнений.

Що стосується додаткових підстав для звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, то звільнення працівника через одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємств (філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів), його заступником, головним бухгалтером підприємства, його заступником, службовою особою митного органу, державної податкової інспекції, яким присвоєно персональні звання, і службовою особою контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами не потребує попередньої згоди профспілкового органу підприємства.

В той час як звільнення з таких підстав як 

  • винні дії працівника, який обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;
  • вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи,

потребує попередньої  згоди профспілкового органу. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Конституція України  значно розширила коло питань суспільного  життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов’язки  людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності  людини, Конституція України закріплює  та гарантує основні трудові права  громадян (статті 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92).

Разом з тим особливістю  правового регулювання трудових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі за участю трудових колективів та профспілок.

Розгалужена і багаторівнева  система джерел трудового права  дістала своє відображення у термінах, що використовуються в Кодексі законів про працю України. Зокрема, такі терміни, як “закони”, “законодавчі акти”, “законодавство”, “міжнародні договори”, “договір”, “угода”, “колективний договір” тощо, що вживаються у Кодексі, визначають певний вид нормативних актів, які залежно від предмета регулювання трудових відносин регламентують інститути трудового права, конкретні трудові відносини чи їх окремі елементи.

Відповідно до частини  першої статті 21 Кодексу законів  про працю України трудовий договір — це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін (частина третя цієї статті).

Шляхом укладення трудового  договору з роботодавцями громадяни  реалізують своє конституційне право  на працю, добровільно вступають  у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов’язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов’язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. Саме тому основні елементи інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) як такі, що мають засадничий характер, повинні врегульовуватись лише законом.

Зміст права на працю  полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов’язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

В контекстів курсової роботи неодноразово нагрлошувалось на тому, що трудова угода, в якій би формі вона не укладалась, повинна мати сталий характер.

Проте, рухливісь сучасного  суспільного життя, часті зміни  у економіці країни, нестабільне  фінансове становище громадян України, штовхає працівників шукати кращого  місця роботи, більшого заробітку, що створює підгрунтя для швидкоплинного руху кадрів. Унеможливлює створення на багатьох підприємствах міцного, професійного колективу.

В сучасних умовах трудове  законодавство повинно вдорсконалюватись. Українські законотворці з кождним роком незалежності все більше і більше оновлюються нормативно-правову базу нашої держави: прийнято нові Цивільний та Кримінальний кодексми, прийнято Господарський кодекс, Кодекс України про адмінітративне судочинство, новий Цивільний процесуальний кодекс тощо. А трудове законодавство лише поповнюється все більшою кількістю підзаконних нормативно-правових актів.

Метою даної курсової роботи було дослідження інституту з юридичного розірвання трудововго договору з ініціативи роботодавця. Наприкінці даного дослідження вважаю за необхідне наголосити на тому, що на даному етапі розвитку трудових правовідносин в наший країні інститут звільнення працівника з роботи потребує серьозного вдосконалення, нормативна база потребує приведення у відповідність до Конституції України, потебують більш чіткого та обгрутованого закріплення гарантії для вивільнюваних працівників, так як згідно Конституції Українип людина є основною соціальною цінністю нашої держави.

Информация о работе Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця