Україна демократична, правова, соціальна держава

У сфері теорії держави  і права відбулася досить значна зміна політичних і ідеологічних орієнтирів. Однак у практичному політико-правовому житті, що стосується правової держави і принципу поділу влади, за останні роки не відбулося яких-небудь істотних змін. Наявність їх без сумніву свідчило б про рух держави і суспільства по шляху не декларованої, а реальної для всіх громадян Української демократії.

У числі найважливіших  ознак і рис правової держави  виступає не тільки створення, але і  підтримка в суспільстві режиму демократії, законності і конституційності, запобігання спроб узурпації влади, зосередження її в одних чи декількох руках.

Саме на мій погляд, у правовій державі (як один з головних ознак його існування) повинно бути досягнуте реальне забезпечення прав і свобод рядових громадян. Повинний бути створений механізм їхньої повної гарантованості і всебічної захищеності; послідовно проводитися в життя принцип оптимального сполучення прав і свобод громадян з їх конституційними обов'язками.

Принципово важливими  передумовами державотворення в нашій країні є:

1) вироблення в широких шарів працюючого населення навичок, потреб і досить високого рівня компетентності для свідомої участі їх у керуванні державними і суспільними справами;

2) наявність у суспільстві міцного правопорядку, непорушної законності і конституційності;

3) ствердження принципу плюралізму думок і суджень у всіх сферах життя суспільства і держави;

4)  розвиток системи самоврядування народу в центрі і на місцях;

5) послідовне розширення і поглиблення в сфері економіки, політики, культури, науки, у соціальній сфері життя суспільства принципів реальної демократії.

Важливими умовами і  передумовами формування правової держави  в Україні є також створення внутрішньо єдиного, несуперечливого законодавства. Існуючі нині протиріччя в правовій системі, боротьба діючих законів і законодавчих актів, видаваних на місцях, не тільки не наближають країну до правової держави, але, навпаки, ще більше віддаляють.¹⁸

Ця боротьба руйнівно позначається на економіці, суспільстві  і самій державі. Зневажливе відношення до існуючих законів автоматично  породжують таке ж відношення і до місцевих актів, це веде до трагічних  наслідків для багатьох мільйонів  людей.

Не підлягаючому ніякому сумніву є той факт, що закони, поки вони діють в інтересах усіх шарів і класів суспільства потрібно виконувати, а не порушувати. Домагатися, у випадку їхньої застарілості, явного чи удаваного консерватизму і відсталості від життя, негайного скасування конституційним шляхом, а не переступати їхньої межі і не руйнувати тим самим регульовані ними господарські, соціальні, культурні, політичні й інші зв'язки між різними інститутами і людьми.

Серед існуючих умов і  передумов успішного формування і функціонування правової держави варто назвати наявність у країні громадянського суспільства. Як зазначала М.І.Матузова ідея правової держави є ідея взаємоуправління громадянського суспільства і держави, що припускає руйнування монополії держави на владу з одночасною зміною співвідношення волі держави і суспільства на користь останнього й окремої особистості».¹⁹

На даний час Українська дійсність характеризується не високим рівнем політичної і парламентської культури, правовим нігілізмом, слабістю демократичних традицій і навичок. Якщо і можна для України визнати концепцію правової держави, то, зрозуміло, з цілим рядом застережень, з огляду на відношення громадян України до права як соціального інструменту, історичну прихильність до сильної держави, низьку «природну» правову активність і ініціативу.

Перспективи правової держави  по-різному оцінюються ученими і  політиками. Одні стверджують, що правова  держава як реальність неможлива. Так, Рудольф Ієрінг (ХІХ ст..), стверджуючи, що «право є розумно усвідомленою політикою влади», в той же час не вимагав педантичного слідування праву. Там, де обставини примушують державну владу зробити вибір між суспільством і правом, «вона не тільки уповноважена, а й зобов’язана пожертвувати правом і врятувати суспільство». Дослідники, політики і пересічні громадяни одностайно відзначають слабкість основ для такого типу державності, принаймні, на пострадянському просторі, що й породжує песимізм щодо перспектив правової держави.

Протилежна точка зору полягає в тому, що правова держава розглядається як єдино можливий варіант взаємодії громадянського суспільства і державної влади в сучасну епоху.

Компромісом є уявлення про правову державу як ідеал, який ще не досягнутий навіть у найбільш розвинених державах. Практична ж  цінність конституційного закріплення цього ідеалу полягає в тому, що воно ставить в обов’язок державної влади законні, справедливі дії заради загального добробуту.²⁰

РОЗДІЛ 3. Поняття соціальної держави

3.1. Соціальна  держава: основні ознаки та  функції

Загальновизнаною є теза про те, що будь-яка теорія, будь-яка наукова думка виникає, існує та розвивається в певній поняттєвій формі. Поняття «соціальна держава» у наш час можна аналізувати на таких трьох відповідних рівнях: на науковому - як ідею та її розвиток у цілій низці концепцій, на нормативному - як конституційний принцип, закріплений в основних законах дедалі більшої кількості країн, на емпіричному - як реальну практику діяльності державних інститутів щодо вирішення соціальних проблем суспільства і соціальних груп.²¹

Соціальна держава ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві і ефективній правовій системі та здатна відповідно до принципів верховенства права і соціальної справедливості забезпечити усім громадянам гідний рівень життя, гарантувати соціальну стабільність, соціальну безпеку і соціальну допомогу, громадянський мир і злагоду в суспільстві. Соціальною може бути тільки держава, що має високий рівень економічного розвитку, причому в структурі економіки має бути врахована соціальна орієнтація держави. Проведення державою соціальної орієнтованої політики є важким процесом через необхідність враховувати суперечливі цілі, що майже виключають одна одну: ефективний розвиток економіки та досягнення соціальної справедливості, згладжування соціальної нерівності.²²

 Теоретична конструкція соціальної держави складається поступово, відповідно до усвідомлення громадянським суспільством об'єктивної потреби в зміні сутності держави. Прагнення пов'язати політику з мораллю, із глибинними потребами людини сприяло консенсусу соціал-демократичного руху, лібералізму та християнства в питанні формулювання цінностей (свобода, справедливість, солідарність), на яких повинна бути заснована ця держава, й визначення цілей (сприяння функціонування громадянського суспільства, досягнення його консолідації тощо), які вона переслідує.²³

Ознаки соціальної держави:

1. могутній економічний потенціал, що дає змогу здійснювати заходи із перерозподілу доходів, не ущемляючи істотно становища власників;
2. соціально орієнтована структура економіки, що виявляється в існуванні різних форм власності зі значною часткою власності держави в потрібних галузях господарства;
3. яскраво виражена соціальна спрямованість політики держави, що виявляється в розробці різноманітних соціальних програм і пріоритетності їх реалізації;
4. наявність у держави цілей встановлення загального блага, утвердження в суспільстві соціальної справедливості, забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, рівних стартових можливостей для самореалізації особи.
5. Наявність розвиненого правового регулювання в соціальній сфері.²⁴

Слід мати на увазі, що «типологічна приналежність держави  відображає її соціально-змістовну  сутність, так би мовити, у статиці. А в динаміці, в «роботі» держави  така сутність розкривається через реалізацію її основних функцій. Розвинена, «повноцінна» соціальна держава як держава соціально-демократичного типу виконує, взагалі кажучи, всі функції останньої. Але специфічними функціями, в яких виражається, власне соціальність держави, є такі:

 1) соціально-активізуюча (сприяння економічній активності працездатних верств населення);

2) соціально-правозабезпечувальна (забезпечення реальних гарантій здійснення економічних, соціальних і культурних прав усіх громадян);

3) узгоджувальна, «консенсусна» (зміцнення соціального миру й злагоди у суспільстві);

4) захисна функція полягає у створенні механізму гарантування соціально-економічної безпеки людини через усунення й попередження ризиків та їх наслідків, у забезпеченні системи захисту від наявних та можливих порушень прав і свобод особистості, а також – у реалізації державних соціальних гарантій, стандартів та нормативів;

5) стимулююча функція полягає у створенні системи заохочень до соціально-економічної активності, ініціативи та ефективного використання підприємницького потенціалу. Важливим стимулом виступає дотримання високих стандартів життя і умов для людського розвитку;

6) інтегративна функція – це забезпечення суспільної злагоди, запобігання маргіналізації та поляризації суспільства, його фрагментації на соціально ізольовані верстви та групи;

7) інвестиційна функція полягає у розвитку соціальної інфраструктури, забезпеченні доступності охорони здоров'я, освіти, духовно-культурних здобутків. Саме ці напрямки соціальної політики є необхідними інвестиціями у майбутній добробут держави;

8) функція соціального контролю полягає у наявності механізму, за допомогою якого суспільство і його елементи забезпечують дотримання певних правил (звичаїв, правових і моральних норм, законів, адміністративних рішень), порушення яких завдає шкоди функціонуванню всієї соціальної системи. Соціальний контроль виступає як органічний елемент системи управління соціальним процесом, як механізм зворотного зв'язку між громадянами та державою.

При розгляді функцій  соціальної держави необхідно звертатися до аналізу саме культурно-виховної функції, що забезпечує формування, підтримку та запровадження правових норм, цінностей, активну правову діяльність, які сприяють розвитку та функціонуванню соціальної держави.²⁵

3.2. Проблеми  становлення соціальної держави в Україні

Україна, перебуваючи  нині у фазі розбудови, опинилась  у стані розбалансованості державних, суспільних і політичних інтересів, дестабілізації економіки, невизначеності й неузгодженості розв'язання існуючих проблем. Те, що зараз відбувається в нашій держані – процес не випадковий, а обумовлений нашим часом.

Соціальна політика Української  держави реалізується недостатньо  ефективно. Особливо це яскраво проявляється у проведенні політики зайнятості населення. В зв'язку з відсутністю належних прогнозів розвитку економіки і зайнятості населення в різних сферах, неефективного проведення приватизації мільйони громадян України виїхали працювати за кордон. Тому в існуючих умовах важливо, щоб держава здійснювала соціальне прогнозування, розробляла і приймала соціально орієнтовані програми економічного розвитку, сприяла повній і продуктивній зайнятості населення, більш продумано здійснювала нормативне регулювання використання трудових ресурсів суспільства. Державна політика в сфері зайнятості населення повинна бути зорієнтована на жорсткий контроль державних структур за забезпеченням реалізації суб'єктами трудових відносності.

Тому зусилля держави  в період її трансформаційного розвитку повинні бути спрямовані на гарантування належного рівня життя для всіх громадян, забезпечення балансу інтересів між різними прошарками населення, при цьому державну систему соціального захисту слід спрямовувати на усунення кризових явищ в економічній сфері, недопущення різкої поляризації населення за прибутками. Ця система соціального захисту повинна бути противагою прагненню досягти економічного благополуччя деякою частиною населення, насамперед олігархічними групами, за рахунок "шокової терапії" і революційних "стрибків" в економіці .²⁶

Особливістю розвитку соціальної структури українського суспільства є її розмитість, не сформованість, відсутність стабільної соціальної мобільності, суперечливий характер функціонування соціального простору, що негативно впливає на соціальний і правовий прогрес. Соціальна структура українського суспільства характеризується переважанням у ній нижчого класу, несформованого середнього і вищого класу. Кожному із зазначених класів характерна своя система світоглядно-ціннісних орієнтацій, рівень зрілості свідомості, соціальної та правової культури, який суттєво відрізняється. Соціальна структура українського суспільства характеризується надмірною поляризацією основних класів, неприродною соціальною ієрархією, диференціацією в доходах, розшаруванням соціальних класів, що веде до гострих соціальних суперечностей у суспільному житті, гальмує процес формування стабільної соціально-класової структури і насамперед середнього класу як носія передових соціальних цінностей. Значна частина населення, зокрема тих, які належать до середнього класу, в умовах поширення тіньової економічної діяльності свої грошові доходи отримують нелегально, поповнюють свій бюджет за рахунок незареєстрованих надходжень, у тому числі з порушенням законодавства, що гальмує як процес створення стабільного середнього класу, так і розвитку соціальної та правової культури. Вчені справедливо зазначають, що необхідно підвищити роль середнього класу у забезпеченні законності та правопорядку в державі²⁷.

Усе більш неприпустимим  стає отримування значною частиною середніх верств суспільства незареєстрованих доходів. Подальше консервування такої ситуації негативно впливає на укорінення в середовищі потенційного середнього класу належної правосвідомості та норм законослухняності. Зазначене дає підстави зробити висновок, що в Україні ще не сформована стабільна соціально-класова структура суспільства і насамперед середній клас, який би міг легітимно, на основі стабільного законодавства, здійснювати свою економічну діяльність, легально збільшувати свої доходи, нагромаджувати власність, бути повноцінним суб'єктом соціальної політики, якому була б властива зріла суспільна свідомість. Формування середнього класу, який за рівнем зрілості суспільної, зокрема правової, свідомості відповідав би середньому класу розвинених країн, у нашій країні перебуває на початковому етапі²⁸.