Україна демократична, правова, соціальна держава

Виходячи із сучасного  наповнення демократії додатковим якісним  змістом, можна дати визначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть усі держави. Демократія – це участь народу в своїй власній долі.

Власне, демократія це не тільки державницька формація, вона не є тільки тим, що записано в конституціях, демократія – це погляд на життя, який полягає в довір’ї до людей, в людяності, немає довіри без любові, немає любові без довіри. Демократія – це дискусія, а справжня дискусія можлива тільки там, де люди ставляться з довірою один до одного і чесно шукають правду. Демократія – це розмова між рівними, розмірковування вільних громадян на очах усього суспільства.

Сьогодні український  народ переживає складний період відродження, і тому тяжко чекати результатів, які були б досконалими  на віки. Але це не означає, що наша демократія і наші порядки не можуть бути кращими, ніж зараз. Демократія має свої недоліки, тому що люди також мають свої недоліки. Наш народ тілом і душею демократичний; тому ми повинні наполегливо долати всі недоліки, а не поборювати демократію.⁴

Всупереч деяким уявленням  здорове демократичне суспільство не є ареною, на якій окремі люди прямують до досягнення своїх цілей. Демократичні держави процвітають, якщо про них піклуються громадяни, готові використовувати свободу для активної участі в житті суспільства. Які обирають до державних органів своїх представників, підзвітних за свої дії, якщо життя суспільства ґрунтується на засадах толерантності та компромісу.

Часто поняття «свобода»  і «демократія» розглядають як тотожності. Однак вони не є синонімами. Так, демократія – це справді поєднання  ідей і принципів свободи, однак водночас вона містить низку звичаїв та процедур, сформованих протягом довгої, часто складної історії. Одним словом демократія – це свобода, вкладена в норми.⁵

Інститути демократії –  це легітимні й легалізовані елементи політичної системи суспільства, що безпосередньо створюють демократичний режим у державі завдяки вирішенню певних завдань політики, влади й управління.

Легітимність інституту  демократії означає його організаційне  оформлення і визнання громадськістю, легалізованість – юридичне оформлення, узаконення.

Види інститутів демократії за вихідним призначенням у вирішенні  завдань політики, влади й управління:

• Структурні:
• Сесії парламентів і органів місцевого самоврядування;
• Депутатські фракції;
• Депутатські комісії
• Народні контролери та ін..
• Функціональні:
• Депутатські запити;
• Накази виборців;
• Вибори;
• Громадська думка та ін..
• Структурно-функціональні (змішані)
• Територіальна автономія;
• Національно-територіальна автономія
• Процедурно-регламентаційні:
• Регламентація процедури виборів;
• Регламентація порядку прийняття законів;

Види інститутів демократії за юридичною значущістю прийнятих  рішень:

• Імперативні, що мають остаточне загальнообов’язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян:
• Референдум конституційний і законодавчий;
• Вибори;
• Накази виборців та ін.
• Консультативні, що мають дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб, громадян:
• Референдум консультативний;
• Всенародне обговорення проектів;
• Мітинги;

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори – форма  особистої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких  органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх голови).

Особливим інститутом демократії є референдум.

Референдум – спосіб вирішення шляхом голосування кардинальних потреб загальнонаціонального і  місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з принципових питань); проводиться з метою забезпечення народовладдя – особистої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.⁶

 

РОЗДІЛ 2. Основні ознаки і перспективи розвитку правової держави в Україні

2.1. Ознаки правової  держави

Правова держава виступає як такий тип держави, влада якої заснована на праві, обмежується за допомогою права  здійснюється у правових формах.⁷

Аналіз наукової літератури, різних концепцій і практики показує, що правова держава характеризується такими основними ознаками:

1) принцип верховенства права і правових законів над підзаконними нормативними актами, над свавіллям, політичною і військовою силою держави та її органами влади і посадовими особами;

2) принцип єдності і поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

3) верховенство громадянського суспільства і його представників – парламенту і президента над державним апаратом і державною владою;

4) народний контроль  за діяльністю державної влади  і державних органів у формах  безпосередньої і представницької демократії, з метою недопущення зловживання владою і порушення принципу законності;

5) юридичне закріплення  і фактичне забезпечення основних  прав і свобод людини і громадянина;

6) взаємоповага і взаємовідповідальність  особи і держави;

7) юридичне закріплення  і реалізація принципу юридичної і політичної рівності, рівноправності громадян;

8) всебічний розвиток  представницької і безпосередньої  демократії, свобода і відповідальність  засобів масової інформації;

9) повага до суб’єктивних  прав і свобод громадян, юридичних  осіб, держави і суспільства; додержання законів; високий рівень правової, моральної і політичної культури;

10) високі престиж і  роль судових органів і забезпечення  їх діяльності на підставі правових законів;

11) пріоритет загальнолюдських  політичних і моральних цінностей  над класовими, клановими і груповими, високоморальний характер системи права і законодавства;

12) управління суспільством  і державою на підставі справедливих  і мудрих правових законів,  за допомогою демократичних форм  і методів, збереження громадянського  миру, забезпечення право законності і правопорядку.

Можуть існувати й  інші, факультативні, ознаки правової держави. Зокрема, такий: «Громадянам дозволено робити все те, що не заборонено законом, а державі та її органам влади лише те, що дозволено законом».⁸

Крім цих ознак правової держави в літературі останніх років називають й інші:

1) концентрація всіх  прерогатив державно-владного регулювання  в системі державних інститутів;

2) принцип поділу влади  і неможливості підміни однієї гілки влади іншою;

3) наявність розвинутого громадянського суспільства;

4) наявність антимонопольних  механізмів, засобів стримувань  і противаг для недопущення  концентрації влади в якійсь  одній гілці;

5) верховенство і пряма  дія конституції;

6) встановлення в законі  і дотримання суверенності державної влади;

7) формування суспільством  законодавчих органів влади і  контроль за формуванням і  вираженням законодавчої волі  в законах;

8) єдність прав і  обов’язків держави і громадян;

9) взаємна відповідальність  держави і особи.⁹

Під правовою державою ми розуміємо державну сутність, при якій виконавчі органи, органи управління і суди – тісно пов’язані із законом; законодавець діє переважно на основі передбачення, так що будь-яке свавілля виключається. Це означає, що народна воля висловлюється шляхом парламентської демократії та знаходить втілення у формах загальнодоступних законів; органи, що покликані виконувати закони, повинні суворо їх дотримуватися.

Одним із найважливіших  конституційних принципів, які можна  впевнено віднести до групи фундаментальних принципів сучасного державотворення і право творення в Україні, і який часто характеризують як один із «найкращих прогресивних здобутків політико-правової історії людства, що покликаний забезпечувати гуманістичний розвиток суспільства»¹⁰, є принцип верховенства права, що чітко закріплений у ч. 1 ст. 8 Конституції і в багатьох актах національного законодавства.

Не можна не погодитись із думкою П. Рабиновича про те, що забезпечення в Україні верховенства права на сучасному етапі стає однією з найнагальніших проблем вітчизняної практичної і теоретичної юриспруденції¹¹. Принцип верховенства права сучасною правовою наукою тлумачиться не стільки як абстрактне теоретико-юридичне положення, скільки як конкретна норма, що. На думку М. Козюбри, передбачає підпорядкування державної влади праву заради гарантування та захисту прав і свобод людини¹². За таких умов принцип верховенства права означає «проголошення його першості перед державою»¹³ і його домінування в процесі гарантування, забезпечення та захисту прав і свобод кожної людини та кожного громадянина в Україні. Також цей принцип виявляється необхідною основою, на якій базуються більш специфічні правові норми і принципи¹⁴.

 

 

2.2. Становлення  і розвиток правової держави  в Україні

Формування й існування  правової держави в будь-якій країні припускає встановлення не тільки формального, але і реального панування закону у всіх сферах життя суспільства, розширення сфери його прямого, безпосереднього впливу на суспільні відносини.

Зрозуміло, було б спрощенням думати, що в умовах правової чи будь-якої іншої держави можна взагалі обійтися без підзаконних, відомчих актів. Особливо це стосується процесу реалізації конституційних законів і положень, що містяться в них. Справді, чи можна, наприклад, обійтися без звичайних законів чи підзаконних актів у процесі реалізації конституційного права на працю, на відпочинок, на охорону здоров'я, на матеріальне забезпечення в старості, у випадку хвороби, повної чи часткової втрати працездатності у процесі реалізації права на освіту? Ні, звичайно. Тому що виникаючі при цьому суспільні відносини настільки складні і багатогранні, що для свого упорядкування вони об'єктивно вимагають не один, навіть самий авторитетний, фундаментальний, яким є конституційний акт, а систему взаємозалежних з ним і розвиваючих вимоги, що містяться в ньому, і розпорядження актів.

Отже, в умовах правової держави мова йде не про те, повинні чи не повинні існувати поряд із законами і підзаконні, відомчі акти. Існування їх неминуче. Як зазначав П. М. Рабинович, воно обумовлено самою природою і характером регульованих ними суспільних відносин.¹⁵

Мова йде лише про  те, щоб ці акти не домінували в кількісному  і якісному відношенні в загальній  системі нормативно-правових актів. А головне, щоб, розвиваючи і деталізуючи  положення, що містяться в законах, підзаконні акти не спотворювали суті і змісту самих законів.

В Україні й інших  країнах, що ставлять своєю метою  формування правової держави, питома вага підзаконних, відомчих актів цілком можливо і потрібно змінити. У  противному випадку заклики й установки про державотворення неминуче залишаться нереалізованими закликами й установками.

Серед інших рис і  особливостей правової держави варто  вказати на такі, як повна гарантованість і непорушність в умовах його існування  прав і свобод громадян, а також встановлення і підтримка принципу взаємної відповідальності громадянина і держави. Як громадяни несуть відповідальність перед державою, так і державна влада повинна нести відповідальність перед громадянами.

Однак чи завжди це мало місце в наший державі? Чи гарантувалися раніш і чи гарантовані повною мірою зараз права і свободи громадян України? Значною мірою – так. Гарантовані політично, юридично і частково економічно. Хоча і не у відношенні всіх громадян. Гарантії діяли і діють в основному у відношенні «осіб влади».

Разом з тим визначені  гарантії зберігалися і зберігаються у носінні прав і свобод інших, «рядових» громадян. У колишній УРСР і в сучасній Україні аж ніяк не завжди формальною декларацією були і є конституційні положення, що закріплюють рівність громадян перед законом, також їхні соціально-політичні й особисті права і свободи. Це стає особливо очевидним тоді, коли мова йде про гарантії права на працю, на відпочинок, на одержання освіти, медичне обслуговування, користування досягненнями культури й ін. Дані права значною мірою гарантувалися в УРСР. У визначеній мірі вони гарантуються для всіх громадян і в сучасній Україні.

У той же час очевидним  є і те, що в силу економічних  соціальних причин, росту цін і  інфляції, посилення бюрократизму і корупції в управлінському апараті гарантії прав і свобод громадян значною мірою послабляються.¹⁶

Зрозуміло, при такому положенні справи, коли в державі в особі її різних органів і безлічі чиновників переважними є привілеї і права, а в рядових громадян – переважно обов'язки, не може бути і мови про реалізацію принципу взаємної відповідальності держави по відношенню до громадянина. Протягом всієї історії розвитку України спочатку піддані, потім громадяни несли і несуть усілякі повинності і відповідальність перед державою. Однак ні держава в цілому, ні його окремі органи чи чиновники за багато своїх діянь фактично ніякої відповідальності ні перед суспільством, ні перед окремими громадянами не несуть.¹⁷