Розподіл влади на три гілки

На  жаль певні складності виникають  з проблеми організації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів  України, і формуванням цього  органу, які пояснюються існуючою формою правління, а також відображають, на жаль, існуючу боротьбу між законодавчою гілкою влади і Президентом.Систему виконавчої влади в Україні, крім Кабінету Міністрів, становлять центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети, інші відомства, місцеві державні адміністрації.

    Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Уряд у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, обов'язкові до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр. У разі відставки Прем'єр-міністра або прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів у відставку відправляється весь склад уряду. Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики, а також політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Кабінет Міністрів розробляє проект закону про Державний бюджет України, який затверджується Верховною Радою, та забезпечує його виконання.

Основні функції органів виконавчої влади:

• виконавська – безпосереднє виконання нормативних приписів правових актів, прийнятих органами законодавчої влади;
• розпорядча – здійснення управління шляхом надання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

     Виконавча влада діє безперервно  і скрізь на території держави,  спирається на людські, матеріальні  та інші ресурси, здійснюється  чиновниками, армією, адміністрацією. Це створює основу для можливої  узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливими є діючи механізми «стримувань і противаг» як з боку законодавчої так і з боку судової влади.

Важливою ознакою виконавчої влади є її широкі можливості використовувати  для рішення задач, що постають перед нею, адміністративний примус. Інститут адміністративного примусу – необхідний атрибут даної влади, відомий усім європейським державам. Його застосування виражається у вигляді адміністративного арешту, короткострокової затримки громадянина, застосування правоохоронцями холодної і вогнепальної зброї, використання військ внутрішнього призначення для наведення суспільного порядку в надзвичайних ситуаціях і т.д. Адміністративний примус – не безконтрольне насильство, а заснована на Законі й обумовлена їм діяльність органів виконавчої влади, яка спрямована на охорону суспільного порядку, безпеки громадян, дотримання їхніх прав і інтересів.

Процес  призначення Прем'єр-міністра складається  з таких стадій:

1) Визначення  Президентом кандидатури на цю  посаду;

2) Розгляд Верховною Радою України цієї кандидатури (у разі відхилення - наступне внесення і розгляд кандидатури на пропоновану посаду).

3) Призначення  Прем'єр-міністра України. 

Президент України не пізніше, ніж на десятий  день після вступу до посади або  припинення повноважень Кабінету Міністрів , після консультацій з Головою Верховної Ради України і уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій вносить на розгляд Верховної Ради України кандидатуру Прем'єр-міністра України. Після отримання згоди Верховної Ради України Президент України в триденний термін видає Указ про призначення Прем'єр-міністра України.

Повноваження  Кабінету Міністрів України у  відносинах з Верховною Радою  України і її органами включають:

- здійснення  Урядом законодавчої ініціативи у Верховній Раді України;

- участь  Кабінету Міністрів в процесі  розгляду питань Верховної Ради;

- повноваження  у зв'язку з твердженням і  контролем за виконанням Державного  бюджету України, підготовкою,  твердженням і виконанням державних  програм; 

- звіт  перед Верховною Радою України  про свою діяльність.

Також Верховна Рада України може виказати недовір'я Кабінету Міністрів України: Стаття 87. Верховна Рада України по пропозиції не менше ніж однієї третини  народних депутатів України від  її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України і прийняти резолюцію недовір'я Кабінетних Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу впродовж однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

 

2.3 Судова влада.

    Судова влада – незалежна самостійна  гілка влади, яка включає систему незалежних судів, що за визначеною законом процедурою здійснюють правосуддя. Основними документами, які регламентують діяльність судової влади, є Конституція та Закон «Про судоустрій України» (2002р.).

Основними завданнями судової влади є здійснення правосуддя на засадах верховенства права. Судоустрій – організація діяльності судової влади згідно з конституційними нормами.

   Принципи судоустрою;

• здійснення правосуддя виключно судами;
• судова система – суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України;
• поширення юрисдикції на всі правовідносини у державі;
• участь народу у здійсненні правосуддя.

Принципи  правосуддя:

• законність ;
• загальність сторін;
• рівність учасників судового процесу;
• забезпечення доведення вини;
• обов’язковість рішень суду;
• забезпечення обвинуваченому права на захист.

Система судів загальної юрисдикції будується  за принципами матеріальності і спеціалізації. Їх складають таки ланки:

• місцеві суди;
• апеляційні суди, Апеляційний суд України;
• Касаційний суд Украйни
• Вищі спеціалізовані суди;
• Вурховний Суд України.

Основні функції судової влади:

• охоронна – охорона прав і свобод людини,винесення окремих ухвал щодо виявлення судом порушень прав людини;
• захисна – захист прав і свобод людини у разі їх порушення, відновлення порушених прав, притягнення правопорушників до юридичної відповідальності;
• контрольна – стримування інших галузей влади в межах права за допомогою судового контролю.

Для виконання покладеної на неї функції  судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов’язковість виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади.

     Судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Взаємодія судової влади з іншими гілками влади в Україні здійснюється на основі “ механізму стримувань і противаг”, який полягає у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності. Крім того ВРУ разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи – призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків та інших судових рішень. Взаємовплив вплив судової влади та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та законам України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління. Відповідно до ст. 19 Закону України “ Про судоустрій”, в Україні створюються адміністративні суди, що розглядатимуть адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління ( справи адміністративної юрисдикції). Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України чи головою вищого спеціалізованого суду.

    Власне, головне призначення судової  влади – вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Правосуддя становить основний зміст судової влади і полягає у розгляді судами в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ, а також справ конституційної юрисдикції і законному, обґрунтованому, справедливому їх вирішенні.

     Правосуддя – це особливий  вид державної діяльності , що  здійснюється судом на підставі  закону, зміст якої становить  розгляд і вирішення судових  справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави, а результатом якого є постановлення правосудного судового рішення, яке має загальнообов’язковий характер.

З точки  зору теорії права здійснення правосуддя є правозастосовчою діяльністю, що ґрунтується на суворому дотримані  закону, тому вирішення відповідного спору з порушенням закону чи постановлення  неправосудного рішення не можна  назвати правосуддям. Тому дуже важливим є те щоб суд здійснював правосуддя на засадах верховенства права, забезпечувався захист прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

 

 

 

 

3.Система «стримувань і противаг» як умова реалізації принципу розподілу влади.

    Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг», що слугують умовою реалізації принципу поділу влади. Система «стримувань і противаг» - особливі методи і форми, за допомогою яких нейтралізується або стримується дія якоїсь із них, підтримується їх відносна рівновага. «Стримування» і «противаги», з одного боку, заохочують співпрацю і взаємне пристосування органів влади, а з другого – створюють потенціал для конкуренції і конфліктів, що здебільшого вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Суб’єктами  системи стримувань і противаг за Конституцією України 1996р. є : Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд. Ця система виражається насамперед через повноваження цих органів, що передбачають суворо визначені взаємні обмеження.

У Конституції  України 1996р. передбачені такі інститути  системи «стримувань і противаг»:

1. Право «вето» Президента щодо прийнятих Верховною Радою України законопроектів;
2. Імпічмент Президента на основі рішення Верховної Ради, що спричиняє його зняття з посади;
3. Прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, що спричинює його відставку;
4. Участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду України (призначення третини складу);
5. Дострокове припинення Президентом повноважень Верховної Ради;
6. контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
7. парламентський контроль Уповноваженим Верховної Ради з прав людини (омбудсманом) за дотриманням конституційних прав і свобод людини та ін..

Форма і ступінь здійснення принципу поділу влади залежить від національних традицій, від конкретної соціально-економічної і політичної ситуації.

   Принцип поділу влади на три гілки не абсолютний. Його не слід сприймати як догму і не враховувати реальні зміни, що відбулися в системі державної влади після його проголошення і конституційного закріплення. У більшості конституційних держав, у яких принцип поділу влади  покладений в основу організації державної влади, є державні органи, котрі формально не належать до жодної із класичних галузей влади. Ці державні органи мають особливий статус: в Україні – президент як одноосібний державний орган; контрольно-наглядові органи; місцеві органи влади та ін.

 

 

Висновок

    Розподіл влади — правова теорія, згідно якій державна влада повинна бути поділена на три незалежні одна від одної (але при необхідності контролюючі одна одну) гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Запропонована Джоном Локком, термін ввів Монтеск'є.

   Дж.Локк, та Ш.Л.Монтеск'є висунули тезу про необхідність поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Законодавча влада мала здійснюватись парламентом, який був виборним органом. Виконавча влада надавалась главі державі (монарху), який був представником дворянства і якому підпорядковувався уряд. Судова влада реалізовувалась незалежними виборними особами з народу. Всі гілки влади мають бути відокремленими одна від одної та взаємоврівноважені. Таким чином, мова йшла про організаційно-правову концепцію поділу влади.