Розподіл влади на три гілки

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………..…3

1. Загальні  положення теорії розподілу влади  Дж. Локка, Ш.Л. Монтеск'є, Ж.Ж.  Руссо

1.1. Ідеї Дж.Локка про розподіл влади…………………………………..8

1.2. Ш.Л. Монтеск'є про розподіл влади………………………………..11

1.3. Жан-Жак Руссо про розподіл влади………………………………..15

2.Загальна характеристика органів законодавчої. виконавчої, судової влади та їх функції

2.1.Законодавча влада……………………………………………………18

2.2.Виконавча влада……………………………………………………...21

2.3.Судова влада………………………………………………………….25

3.Система «стримувань і противаг» як умова реалізації принципу розподілу влади…………………………………………………………..29

Висновок………………………………………………………………….31

Література………………………………………………………………...33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Вступ

Актуальність теми дослідження. Говорячи про актуальність теми принципу поділу державної влади, слід зазначити, що ця тема не є новою в дослідженні, питанням розподілу влади захоплювались ще з античних часів, але наразі в розбудові демократичної держави - України вважаю за необхідне ще раз окреслити основні проблемні аспекти та запропонувати вдосконалення всієї влади країни. Актуальність даної теми обумовлюється тим значенням, яке надається розподілу влад у забезпеченні реформування українського суспільства і держави. Розподіл влади - важлива й необхідна умова формування, правової, соціальної держави України, її основоположний принцип. Цей принцип справедливо відноситься до основних досягнень світової цивілізації і загальнолюдської культури. В його основу покладено концепції державної влади.

   Соціальна цінність розподілу влади полягає у тому, що він покликаний запобігти можливості зосередження повноти влади в руках якої-небудь гілки влади чи державного органу. Тому його справедливо вважають важливою гарантією політичної свободи особистості.

І дійсно, ідея розподілу влади продовжує  посідати важливе місце в політичній думці. Загальновизнаною є думка, що свободу особи і прогрес цивілізації  можна забезпечити тільки за тієї умови, якщо гілки влади будуть діяти  за принципом їх розділу, і що, взагалі, розподіл пріоритетів державних інститутів є головною проблемою держави, яка прагне зберегти плюралістичну демократію.

Отже, в роботі досліджуються інститут розподілу влади як один із найважливіших  елементів політичної системи суспільства, а також принципи і закономірності доктрини розподілу влади в її історичному розвитку, застосування цих принципів і закономірностей у політичній практиці України.

Мета і завдання дослідження полягає у комплексному теоретичному аналізі детермінант взаємозалежності соціальної та юридичної природи поділу влади, розкритті його змісту в структурно-функціональному та соціальному аспекті; виявленні особливостей механізму дії принципу поділу влади в умовах існуючої в Україні державної влади. В роботі розкрито еволюцію теоретичних поглядів на принцип поділу влади в історії політико-правової думки; проаналізувала принцип поділу влади на окремі гілки на основі здійснення ними певного виду функцій держави; намагалась визначити місце і роль різних гілок влади в державно-владній системі; шляхи і форми їх взаємодії. Також в роботі висвітлено сутність, небезпека та причини узурпації влади. В розрізі цього питання також розкрита сутність та роль механізму стримувань і противаг в забезпеченні функціональної діяльності державних органів та окреслені основні шляхи недопущення узурпації влади.

Об'єктом дослідження є принцип розподілу державної влади.

Предметом дослідження виступають загальні закономірності та проблематика формування й функціонування принципу розподілу державної влади, його реалізації в Україні.

Методи дослідження в цій роботі застосовувалися різноманітні, а саме: тлумачення — для визначення змісту норм, що закріплюють даний принцип; історико-правовий - у процесі звернення до генезису предмета дослідження; порівняльно-правовий - в аналізі моделей функціонування принципу розподілу влад за умов різних форм державного правління; моделювання і прогнозування - під час розробки пропозицій щодо оптимізації правового регулювання цього питання. Але основою роботи послужили універсальні методи діалектики, які використовувалися з метою з'ясування сутності принципу розподілу влади. Також широкого застосування в роботі отримали категорії та прийоми формальної логіки: поняття, визначення, доказ, спростування, судження, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У вступі зосереджено на актуальності теми, зокрема на меті та завданні дослідження.

Перший розділ присвячено загальним положенням теорії розподілу влади. В ньому розглядаються засади вивчення проблеми поділу влади, що були закладені Дж.Локк, Ш.Монтеск'є, Ж.Ж.Руссо. Дж.Локк, та Ш.Л.Монтеск'є висунули тезу про необхідність поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Законодавча влада мала здійснюватись парламентом, який був виборним органом. Виконавча  влада надавалась главі державі (монарху), який був представником  дворянства і якому підпорядковувався  уряд. Судова влада реалізовувалась  незалежними виборними особами з народу. Всі гілки влади мають бути відокремленими одна від одної та взаємоврівноважені. Таким чином, мова йшла про організаційно-правову концепцію поділу влади. Інший французький філософ Ж.-Ж. Руссо трактував принцип поділу влади із соціологічних позицій. Він обґрунтовував та захищав принцип народного суверенітету, стверджував, що влада повинна належати народові, а формою її здійснення мають стати народні збори.

В другому  розділі «Загальна характеристика органів законодавчої. виконавчої, судової влади та їх функції» розкривається питання про структурно-функціональну та організаційно-правову характеристику влади, що забезпечують оптимальні умови поділу та реалізацію приписів Конституції України в сучасних умовах. Визначаючи роль та значення законодавчої гілки влади в державно-владній системі я аналізую її природу, повноваження і спеціальні функції, та висуваю одну з основних проблем парламентів у посттоталітарних країнах, до яких належить і Україна, яка пов'язана з труднощами становлення стабільних партійних систем, нерозвинуті стю політичної та правової культури, відсутністю необхідного рівня громадянської злагоди, тобто умов, за яких може реалізовуватись принцип поділу влади. Аналіз функціональної природи виконавчої влади необхідний для з'ясування її специфіки, системних зв'язків з іншими гілками влади, особливо із законодавчою, в процесі реалізації потенціалу системи стримувань і противаг.

Розкриваючи місце і роль судової гілки  влади в структурі державного апарату, спробую довести владний  характер судових органів як однієї з самостійних та рівнозначних гілок влади. Вона функціонує в рамках закону та у суворій відповідності до нього, що гарантує її незалежність від інших владних структур. Але поряд з цим розкриваються проблеми реалізації на практиці основоположних принципів судової влади, відзначається певний вплив органів влади на судову владу. Особливе місце в судовій системі займає конституційне правосуддя. Дискусійним є питання про місце, яке займають конституційні суди в системі поділу влади, про їх природу. Конституційне правосуддя вирішує загальні питання по захисту конституції, в тому числі, дотримання принципу поділу влади, захист передбачених конституцією прав і свобод людини. А якщо торкатись судової влади в цілому, то необхідно вносити зміни в Конституцію України, та визначати чіткий механізм реалізації судової влади. В основу проведення судової реформи має бути закладено чіткі та прозорі принципи: доступність, незалежність, професійність. Необхідне здійснення реформи судової системи в питаннях забезпечення реальної незалежності судової влади, забезпечення ефективної, прозорої і демократичної кадрової політики в суддівському корпусі.

У третьому розділі: система «стримувань і противаг» як умова реалізації принципу розподілу влади. коротко характеризується діяльність системи «стримувань і противаг» - особливі методи і форми, за допомогою яких нейтралізується або стримується дія якоїсь із них, підтримується їх відносна рівновага. «Стримування» і «противаги», з одного боку, заохочують співпрацю і взаємне пристосування органів влади, а з другого – створюють потенціал для конкуренції і конфліктів, що здебільшого вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

 

У висновку узагальнені наукові теорії щодо правового регулювання та вдосконалення  принципу розподілу влади в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Загальні  положення теорії розподілу влади  Дж. Локка, Ш.Л. Монтеск'є, Ж.Ж.  Руссо

1.1.Ідеї Дж.Локка про розподіл влади

       Політичні теорії Локка зробили досить сильний вплив на багато держав світу. Так, до його ідей зверталися в США при створенні Американської конституції і Декларації про незалежність, особливо в пунктах, присвячених розподілу влади і відділенню церкви від держави. Британська Конституція так само спиралася на його ідеї. Завдяки Вольтеру, Руссо і Монтеск'є його ідеї набули поширення і у французькому освіченому суспільстві.

Локк  передбачає особливий конституційний механізм, що заважає державі виходити за рамки своїх повноважень, стаючи тим самим деспотичним. Його найважливіші компоненти - принципи розподілу влади і законності. Щоб не допускати концентрації влади в руках керівництва, яке дістало б тим самим можливість обернути до своєї вигоди і створення законів і втілення їх в життя, Локк пропонує не сполучати законодавчу і виконавчу владу і підпорядкувати законодавців дії ними ж створених законів, здійснюваних виконавчою владою.

      Окрім законодавчої і виконавчої, Локк виділяє федеративну гілку влади, яка представляє державу як ціле в стосунках з іншими державами.

Законодавчій  владі Локк відвів верховну, але не абсолютну владу, і на користь народу її слід обмежувати. Локк перераховує чотири головні умови, що обмежують законодавчу владу:

1.Закон  повинен бути рівним для всіх, для багатих і для бідних, для  фаворита при дворі і для  селянина за плугом.

2.Закон  створюється не для придушення  людей, а для їх блага.

3. Без  згоди народу не можна збільшувати  податки.

4.Законодавці  нікому не можуть передовіряти  свої функції.

Швидше  за все, мудрий філософ набагато більше побоювався перетворення в тиранення  влади виконавчої, втіленої в одній людині, ніж парламенту, що складається з багатьох осіб.

      Виконавча влада, вважає Локк, є підлеглою по відношенню до законодавчої. Главі виконавчої влади належить виконувати функцію верховного виконавця закону. Коли ж він сам порушує закон, то не може розраховувати на покору членів суспільства, перетворюється на приватну особу без влади і без волі. Суверенітет народу вищий і за парламент, і за короля. Відповідно до розподілу прерогативів, який запропоновано Локом (воно ж відповідало практиці, що склалася після перевороту 1688р., коли до керма правління прийшли віги), верховна законодавча влада належить буржуазному парламентові, що вирішує питання за волею більшості. В своїй роботі парламент повинен законодавчо закріпити різноманітні “свободи”, як наприклад: совісті, слова, друку, зборів і приватної власності, а також гарантувати недоторканість останньої. Першим і основним позитивним законом всіх держав є встановлення законодавчої влади; точно так само першим і основним природнім законом, котрому повинна підкорятись сама законодавча влада, є збереження суспільства і кожного члена суспільства. Ця законодавча влада є не тільки верховною владою в державі, але й священною і незмінною в руках тих, кому співтовариство одного разу її довірило. І жоден з указів кого б там не було, в якій би формі його не було задумано і яка б влада його не підтримала, не має сили і обовязковості закону, якщо він не отримав санкції законодавчого органу, котрий обрано і назначено народом.

     Законодавча влада ніколи не може бути арбітрарною, бо навіть ті, хто її заснував, не мали такої влади; вона не може керуватися імпровізованими ухвалами, оскільки люди єднаються, щоб мати відомий закон та відомих суддів; вона не може позбавляти права власності без згоди, яка в Локовій інтерпретації означає більшість голосів; і вона не може делегувати себе, оскільки вона незмінно залежна там, де спільнота визначила їй місце. Загалом її влада ґрунтується на громадській довірі, оскільки люди мають найвище право змінювати законодавчу владу, коли та своїми діями перекреслює їхню довіру до себе. До законодавчої влади Локк відносив також діяльність уповноважених на те суддів; в цьому виявилася особливість англійського права, одним з джерел якого є судова практика.

   Поряд із законодавчою Джон Лок визначає основні повноваження  виконавчої влади. Але оскільки закони, які створюються один раз і за короткий строк, мають постійну і сталу силу і потребують безперервного виконання чи спостереження за цим виконанням, то необхідно, щоб постійно існувала влада, котра б слідкувала за виконанням тих законів, котрі створюються і лишаються чинними. І таким чином, законодавчу і виконавчу владу часто треба розподіляти. Виконавча влада, включаючи судову і військову, передається урядові (кабінетові міністрів) і королю. Повноваження уряду регулюються законом і жоден з міністрів чи сам король не має права перейти рамки закону. Щодо влади “федеративної”, тобто стосунків з іншими державами, то вона також надається кабінетові міністрів. Цікавим є визначення федеративної влади і її звязки з владою виконавчою. Ці дві влади, виконавча і федеративна, хоча вони дійсно відрізняються одна від одної, оскільки одна з них вллючає виконання муніципальних законів суспільства всередині нього самого по відношенню до всього, що є його частинами, друга ж включає в себе керівництво зовнішньою безпрекою і інтересами суспільства в стосунках з усіма тими, від кого воно може отримати вигоду чи зазнати збитків, все ж ці два види влади майже завжди обєднані. Не зважаючи на це Локк пропонує надавати виконавчу і федеративну влади різним посадовим особам.