Історичні типи стратифікації

Поняття класу було введено в  обіг французькими істориками Тьєрі та Гізо у 18 ст. У сучасній соціології існує безліч класових концепцій.

Різні соціологи пропонують різні типології класів. В одній сім, в іншій шість, у третій п'ять і т.д. соціальних страт. Першу типологію класів США запропонував у 40-ті роки XX століття американський соціолог Ллойд Уорнер: 

- верхній-верхній клас містив так звані «старі сім'ї». Вони складалися з найбільш процвітаючих бізнесменів і тих, кого називали професіоналами.  Проживали вони у привілейованих частинах міста; 

- нижній-верхній клас за рівнем матеріального добробуту не поступався верхньому-верхнього класу, але не включав старі родові сім'ї; 

- верхній-середній клас складався з власників і професіоналів, які володіли меншим матеріальним достатком в порівнянні з вихідцями з двох верхніх класів, але зате вони активно брали участь у громадському житті міста і проживали в досить упорядкованих районах; 

-  нижній-середній клас становили нижчі службовці та кваліфіковані робітники; 

- верхній-нижній клас включав малокваліфікованих робітників, зайнятих на місцевих фабриках і тих, котрі живуть у відносному достатку; 

- нижній-нижній клас становили ті, кого прийнято називати «соціальним дном» - це мешканці підвалів, горищ, нетрів і інших малопридатних для життя місць. Вони постійно відчували комплекс неповноцінності внаслідок безпросвітної бідності і постійних принижень. 

Пропонуються й інші схеми, варіантів безліч, але важливо  усвідомити собі два принципових  положення: 

- Як би не називали  класи, але основних тільки  три: багаті, заможні і бідні; 

- Другорядні класи виникають  за рахунок додавання страт  або шарів, що лежать всередині  одного з основних класів. 

Термін «верхній-верхній  клас» означає, по суті, верхній шар  вищого класу. У всіх двухскладових словах перше - позначає страту або шар, а друге - клас, якому даний шар відноситься.

«Верхній-нижній клас» іноді  називають так, як він є, а іноді  позначають їм робочий клас. Середній клас (з притаманними йому шарами) завжди відрізняють від робочого класу. Але і робочий клас відрізняють від нижчого, куди можуть входити непрацюючі, безробітні, бездомні, жебраки і т. д.

Як правило, висококваліфіковані  робочі включаються не в робочий  клас, а в середній, але в нижчу  його страту, яку заповнюють, головним чином, малокваліфіковані працівники розумової праці - службовці. Можливий інший варіант: робітників не включають в середній клас, але залишають два шари в загальному робочому класі. Фахівці входять в наступний шар середнього класу, адже саме поняття «спеціаліст» передбачає як мінімум освіту в обсязі середньої спеціальної.

Верхню страту середнього класу заповнюють в основному  «професіонали». Професіоналами за кордоном називають людей, що мають, як правило, університетську освіту і великий  практичний досвід, що відрізняються  високою майстерністю у своїй  області, зайнятих творчою працею і  відносяться до так званої категорії  самонайнятих, тобто мають свою практику, свою справу. Це юристи, лікарі, вчені, викладачі і т. д. Іменуватися «професіоналом» дуже почесно. Їх кількість обмежена і регулюється державою.

Середній клас - унікальне явище у світовій історії. Скажімо так: його не було протягом всієї історії людства. Він з'явився лише в XX столітті. У суспільстві він виконує специфічну функцію.

Середній клас - стабілізатор суспільства. Чим більше він, тим  менша ймовірність того, що суспільство  будуть стрясати революції, міжнаціональні конфлікти, соціальні катаклізми. Він складається з тих, хто зробив долю власними руками і, отже, хто зацікавлений у збереженні того ладу, який представив подібні можливості.

Середній клас розводить два протилежні полюси – бідних і багатих, і не дає їм зіткнутися. Чим тонше середній клас, тим ближче один до одного полярні точки стратифікації, тим імовірніше їх зіткнення. І навпаки. 

Середній клас - самий  широкий споживчий ринок для дрібного і середнього бізнесу. Чим чисельніший цей клас, тим впевненіше стоїть на ногах малий бізнес. Як правило, в середній клас входять ті, хто володіє економічною незалежністю, тобто володіє підприємством, фірмою, офісом, приватною практикою, своєю справою, вчені, священики, лікарі, адвокати, середні менеджери, дрібна буржуазія - соціальний «хребет» суспільства.[7] 

 

Сучасні розвинуті суспільства  рухаються до меритократії (від англ. «заслуга») – соціальної стратифікації, заснованої на особистих заслугах.

Водночас Курт Воннегут застерігає, що рівність, приваблива сама по собі, може бути небезпечною. Свою розповідь «Гаррісон Бержерон» (1961), яка являє собою уявний звіт про майбутнє США, коли соціальна нерівність зникне, він розпочинає такими словами: «Йшов 2081 рік, і всі люди нарешті стали рівними. Не лише перед Богом і законом. Вони стали рівними у всіх відношеннях. Ніхто не був розумнішим за інших. Ніхто не виглядав краще іншого. Ніхто не був сильніше або спритніше інших. Рівність походила з 211-ї, 212-ї, 213-ї поправок до Конституції і підтримувалася завдяки постійній пильності агентів Генерального Зрівнювача». Отже, рівність небажана, коли вона нав’язується лише за допомогою репресивних заходів, спрямованих на досягнення одноманітності.[6]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Соціальна стратифікація українського суспільства

Соціальна структура сучасного  українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. Її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).
2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.
3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.
4. Активізація процесів маргіналізації.

Маргіналізація (лат. margo — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

1. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.
2. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.
3. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала 40-ве місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).
4. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи.

Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з  радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації  необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме  багато років. Стратифікація суспільства  буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами  і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з  невизначеним чи суперечливим статусом.

На перший погляд, ця тенденція  нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові розбіжності стають особливо значущими. [1]

 

Висновок

Дослідженню соціальної стратифікації та її історичним типам приділяється досить багато уваги, але напрямок досліджень суттєво залежить від аспектів, що обираються дослідниками.

Детальний та всебічний аналіз використаної літератури дав мені можливість зрозуміти сутність категорій «соціальна стратифікація» та «історичні типи стратифікації».

Вдалося визначити, які існують  історичні типи стратифікації, зрозуміти їх сутність, а також встановити між ними спільні характеристики та основні відмінності.

Тема соціальної стратифікації  та її історичних типів є  цікавою, і потребує подальшого дослідження.

 

 

 

Використана література:

1. Бєляєв О.О, Диба М.І., Кириленко В.І. та ін. Соціальна економіка: навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005.
2. Макеєв С. О. Соціологія: навч. посібник, 4-те видання «Українська енциклопедія», 2008.
3. Примуш М. В. Загальна соціологія: навч. посібник. - К.: Професіонал, 2004.
4. Семке Н.М. Соціальна стратифікація. [Електронний ресурс] − Режим доступу:  http://narodna-osvita.com.ua/87-socalna-stratifkacya.html.
5. Вікіпедія. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F.
6. Соціальна стратифікація, її історичні типи та теоретичні концепція. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uastudent.com/socialna-stratyfikacija-ii-istorychni-typy-ta-teoretychni-koncepcii/.
7. Основні стратифікаційні теорії та критерії стратифікації. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://soc-education.com/detalnij-konspekt-lekczj-z-soczolog/186-osnovni-stratifikacijni-teorii-ta-kriterii.html.