Історичні типи стратифікації

ПЛАН

Вступ

1. Сутність соціальної стратифікації.
2. Основні чинники та критерії соціальної стратифікації.
3. Історичні типи соціальної стратифікації.

4. Соціальна стратифікація українського суспільства.

Висновок

Використана література

 

Вступ

Дослідження соціальної стратифікації – одна з найважливіших галузей соціології. Положення, яке займають люди всередині суспільства, їх доступ до матеріальних ресурсів впливають на всі аспекти їхнього життя, від народження до смерті – від освіти, роботи і здоров’я до цінностей, переконань і поведінки. Такі речі, як нестача або відсутність грошей, відсутність роботи, низький рівень освіти, погані житлові умови, слабке здоров’я, погане харчування та інші, безпосередньо впливають на „свободу вибору” індивіда.

Стратифікація впливає й на світ відносин між людьми. Виявлено, що дружба представників нижчого класу звичайно скріплена матеріальною допомогою, а дружні відносини людей середнього класу обумовлені спільними інтересами та спільним проведенням вільного часу.

Актуальність. Обрана тема є актуальною, адже для кращого розуміння історичних типів стратифікації, варто їх порівняти.

Об’єкт дослідження – історичні типии стратифікації.

Предмет дослідження – визначення ознак кожного типу соціальної стратифікації, що дозволить означити спільне і відмінне між ними.

Мета моєї роботи – сформувати визначення понять «соціальна стратифікація» та «історичні типии стратифікації» на підставі дослідження сутності стратифікації, визначення її основних чинників та критеріїв, виділити історичні типии соціальної стратифікації.

 

 

 

1. Сутність соціальної стратифікації

Спільне життя людей має очевидні вигоди і переваги, але за володіння  ними доводиться розплачуватися. І  найсуттєвішою даниною, яку людство  сплачує за вигоди спільного життя, є постійно відтворювана нерівність, яка, очевидно, є ровесницею цивілізації. У відповідності до пануючої у  суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них  людей за статусами та вибудовує  їх ієрархію. Одні мають більше доступу  до соціальних благ і ресурсів, і  є привілейованими – багатими, владними, престижними, освіченими, а  інші – мають обмежений доступ до соціальних благ, і, відповідно, є  непривілейованими. Отже, привілеї породжують привілеї, а сімейне життя відтворює  структуру нерівності в кожному  наступному поколінні. У соціології систему соціальної нерівності називають  стратифікацією.[2]

Соціальна стратифікація – це структурована нерівність цілих категорій людей, які через нерівний статус у соціальній ієрархії мають різний доступ до соціальних благ.

Етимологічно слово «стратифікація» походить від двох слів:

лат. «stratum» – «пласт, прошарок землі», та італ. «ґасеге» -«робити». Іноді замість  терміна «стратифікація» вживають поняття «нерівність» та «розшарування».

Стать, етнос і вік мали різне, але важливе значення відносно панування і підпорядкування незалежно від історичних періодів і культур, як і доступ до особливих соціальних ресурсів або розпорядження ними в створенні та підтримці нерівності. Нестратифікованих суспільств не існувало і не існує, але нерівність може зменшуватися або збільшуватися. Так, суспільства у яких дуже багато бідних та мало багатих можна розглядати як «піраміду», за умови переважання середнього класу і відносно невеликих груп дуже бідних та дуже багатих, тобто зменшення соціальної нерівності, соціальні шари утворюють «ромб».

Класиком теорії соціальної стратифікації та пов'язаної з нею соціальної мобільності вважається російсько-американський соціолог Пітірим Олександрович Сорокін.

Проблему соціальної нерівності, особливо проблему класів, розглядали такі класики як М. Вебер, К. Маркс. Певні  положення були розвинуті американськими соціологами Толкоттом Парсонсом, Робертом Кінгом Мертоном , Крістіном Девісом та іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві.

На їх думку, соціальна  стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливими  для конкретного суспільства  ознаками (критеріями): характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національними та іншими рисами. Соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією та теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він має такі основні принципи:

• обов'язковість дослідження всіх верств суспільства;
• застосування при їх порівнянні єдиного критерію;
• достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

На сучасному етапі  ведеться активне переосмислення проблеми стратифікації у сучасному суспільстві, бо їх класова структура значно відрізняються  від класової структури індустріальних суспільств Першого Модерну.

Серед українських соціологів проблему стратифікації глибоко  досліджують Е. Симончук, О. Куценко, С. Макеєв, Н. Коваліско.[5]

Прикладом впливу стратифікації є історія трагедії «Титаніка» 10 квітня 1912 р. океанський лайнер «Титанік» відправився з Англії у своє перше плавання через Північну Атлантику до Нью-Йорка. Він перевозив 2300 людей. Через два дні плавання корабель зіштовхнувся з айсбергом і потонув, забравши з собою життя 1600 людей. Якщо подивитися на цей нещасний випадок в ракурсі соціології, то можна відмітити, що деякі категорії пасажирів мали набагато більше шансів вижити за інші. Правила того часу вказували, що у рятувальні шлюпки садили спочатку жінок і дітей, тому 80% жертв виявилися чоловіками. Відіграла свою роль і класова ознака. Серед пасажирів першого класу врятувалося понад 60% пасажирів, оскільки вони знаходилися на верхніх палубах. Водночас серед пасажирів другого класу врятувалося лише 36%, а третього класу – 24%. Отже, на борту «Титаніка» клас означав набагато більше, ніж якість каюти. Це було питання життя і смерті. Доля тих людей, які знаходилися на борту «Титаніка» – драматична ілюстрація того, наскільки соціальна нерівність впливає на існування людей, а іноді і на саме життя.[6]

 

2. Основні чинники та критерії соціальної стратифікації

У сучасній соціології існують різні  підходи до визначення критеріїв  стратифікації. Однак можна виокремити ті, які с спільними: дохід, обсяг  влади, престиж професії (заняття), рівень освіти тощо.

Дохід — це сума грошових надходжень особи або сім'ї за певний період. Доходом називають суму грошей, яку  отримують у вигляді зарплати, пенсії, гонорарів, відрахувань із прибутку тощо. Доходи або витрачаються на підтримання життя або перетворюються на багатство. Багатство і є не що інше, як кількість власне грошей або завдяки їм здобуте майно. В останньому випадку вони (гроші) постаютьу вигляді рухомості (машина, літак, пінні папери і тому подібне) і нерухомості (будинок, скарби, твори мистецтва). Багатство, як правило, передається у спадок.

Влада— це здатність нав'язувати  свою волю, нерідко всупереч бажанням інших людей. Ті люди, які володіють  тим чи тим видом влади (політичної, економічної, релігійної), становлять еліту суспільства, яка має величезні  можливості для визначення політики держави.

Престиж — повага, якою в громадській  думці користуються та чи та професія, посада, різновид занять. Пам'ятаєте, у дитинстві багатьом із вас хотілося бути письменником, космонавтом, розвідником. Люди, які займали згадані позиції, вражали вашу уяву і цінувалися набагато вище, ніж будь-які інші. Щось подібне існує і в світі дорослих. Люди різних професій і занять по-різному цінуються о суспільстві, або, інакше кажучи, мають неоднаковий престиж. Наприклад, сьогодні престижно бути менеджером. А от робота двірника, сторожа, хоч вона і необхідна, проте у громадській думці високого визнання не має. Усі професії, посади і заняття можна розташувати згори вниз на сходинках професійного престижу, який вимірюють за допомогою спеціальних методик.

Дохід, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус особи, тобто її становите і місце в суспільстві, у системі соціальних зв'язків і відносин.[4] 

3. Історичні типи соціальної стратифікації

Британський соціолог Ентоні Гіденс виділив чотири історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани та класи. Перші три характерні для традиційних, а класи – для сучасних суспільств.

Рабство - економічна, соціальна та юридична форма закріпачення людей, де існує повне безправ'я і крайня ступінь нерівності.  

Рабство історично еволюціонувало. Розрізняють дві його форми. 

При патріархальному рабстві (примітивна форма) раб мав усі права молодшого члена сім'ї: жив в одному будинку з господарями, брав участь у громадському житті, вступав у шлюб з вільними, успадковував майно господаря. Його заборонялося вбивати. 

При класичному рабстві (зріла форма) було по-іншому: він жив ​​в окремому приміщенні, ні в чому не брав участь, нічого не успадкував, у шлюб не вступав і сім'ї не мав. Його дозволялося вбивати. Він не володів власністю, але сам вважався власністю господаря 

На зрілій стадії рабство перетворюється на рабовласництво. Коли говорять про рабство як історичний тип стратифікації, мають на увазі його вищу стадію.

Рабовласництво - єдина в історії форма соціальних відносин, коли одна людина виступає власністю іншого, і коли нижчий шар позбавлений будь-яких прав і свобод. Такого немає в кастах і станах, не кажучи вже про класи. 

Каста – це соціальна група, членством в якій людина завдячує виключно своїм народженням.

Система каст (варн – від санскрит, «колір») складається з чотирьох категорій: брахмани, кшатрії, вайші і шудри. Але кожна з них складається із сотен субкастових груп (джаті).  Характерною рисою кастової системи була ендогамія (заборона нерівних шлюбів). 

Кастовий лад не такий древній, як рабовласницький лад, і менш поширений. Якщо через рабство пройшли практично всі країни, зрозуміло різною мірою, то касти виявлені тільки в Індії і частково в Африці. 

Індія - класичний приклад кастового суспільства. Воно виникло на руїнах рабовласницького в перші століття нової ери. 

Кастою називають соціальну групу (страту), членством в якій людина зобов'язана своїм народженням. Вона не може перейти зі своєї касти в іншу за життя. Для цього йому треба народитися ще раз.

Кастове положення закріплено індуської релігією. Згідно з її канонами, люди проживають більше, ніж одне життя. Кожна людина потрапляє у відповідну касту залежно від того, якою була його поведінка в попередньому житті. Якщо поганою, то після чергового народження вона повинна потрапити в нижчу касту, і навпаки. 

Стан – це соціальна група, яка володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом правами й обов’язками, які передаються у спадок. Стани властиві європейському феодалізму.

Стану передують класи.

Для станової системи, що включає кілька страт, характерна ієрархія, виражена в нерівності положення і привілеїв. Класичним зразком станової організації була Європа, де на зламі XIV - XV століть суспільство ділилося на вищі стани (дворянство і духовенство) і непривілейований третій стан (ремісники, купці, селяни).

 У Х - XIII століттях головних  станів було три: духовенство,  дворянство і селянство. 

У Росії з другої половини XVIII століття утвердився становий розподіл на дворянство, духовенство, купецтво, селянство і міщанство (середні міські прошарки). Стани грунтувалися на земельній власності.  
Права та обов'язки кожного стану визначалися юридичним законом і освячувалися релігійною доктриною. Членство в стані визначалося спадщиною.

Соціальні бар'єри між станами  були досить жорсткими, тому соціальна мобільність існувала не стільки між, скільки всередині станів. Кожен стан включав безліч шарів, рангів, рівнів, професій, чинів. Так, державною службою могли займатися лише дворяни. Аристократія вважалася військовим станом (лицарство). 

Чим вище в суспільній ієрархії стояв стан, тим вищим був його статус. На противагу кастам, міжстанові шлюби цілком допускалися.

Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприйняття. Іншими словами, класи являють собою статусні групи – сукупність індивідів, що мають однаковий статус, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж, дотримуються певного стилю життя. Класова система являє собою соціальну стратифікацію, засновану як на походженні людини, та і на її індивідуальних досягненнях.[3]

Класи мають низку особливостей:

1) Класи не спираються на закон  і релігійні традиції, належність  до класу не пов'язана зі  спадкуванням привілеїв, закріплених  законом чи звичаєм. 

2) Індивід може стати членом  класу завдяки своїм зусиллям, а не успадкувати його при народженні. 

3) Класи виникають в залежності  від різниці в економічному  становищі груп індивідів, нерівності  у володінні і контролі над  економічними ресурсами. 

4) У інших стратифікаційних системах  нерівність виражається, перш  за все, через персональні стосунки  боргу і обов'язків - між рабом  і паном, поміщиком і кріпаком. Класові системи, навпаки, функціонують через широкомасштабні зв'язки імперсонального характеру.