Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання

Усе це призводить до відчуження дітей та молоді від моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, найчастіше в андеграундній субкультурі, і врешті-решт до певного заперечення духовності й моральності як суспільне й особистісно значущих феноменів. Ці процеси посилюються кризовим станом сучасної сім'ї, яка перестає відігравати роль головного каналу долучення дитини до моральних начал і джерела розвитку моральності.

Ситуація загострюється й тим, що вироблені в попередні десятиліття суспільні ідеали мали узагальнений, регламентований, державницько-класовий характер, а не зверталися до внутрішнього, особистісного світу кожної людини. Тому перехід від глобальних суспільних категорій, від публічної риторики про моральність до розуміння духовності як складного психічного феномена самоусвідомлення особистості в сьогоднішніх умовах спричиняє багато проблем і навіть кризових ситуацій.

У цьому контексті велике занепокоєння викликають процеси, що відбуваються в усьому світі.

Всеохоплююча перетворювальна діяльність людини в сучасну епоху, її негативні безпосередні й більш віддалені соціальні наслідки актуалізують відповідальність усіх людей за збереження природи, її багатства й розмаїття на всій планеті. Останні глобальні прояви тероризму, антицивілізаційні рухи в масштабах усієї людської спільноти, тенденції все значнішої поляризації на багатих і бідних у контексті розвитку глобалізаційних процесів більше актуалізують проблеми аспектів моральності й духовності всього людства і кожної окремої людини.

У таких умовах визначення духовності як провідної характеристики людини, її духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в основу життя дитини, виступають на передній план усього процесу її соціалізації.

Формування духовного світу особистості — це велике і складне питання, що потребує комплексного і багаторівневого розв'язання.

Сьогодні в Україні по-різному тлумачиться поняття духовності, розроблено різні підходи до її формування, які часто протирічать і заперечують один одного. Бажання допомогти дитині спонукає шукати спільні точки дотику між різними формами суспільної свідомості вести діалог, звертатися до витоків духовності, що лежать у багатстві людської історії, культури, науки, філософії, релігії.

В останнє десятиліття дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній і ідеологічній кон'юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й освоєння етичних основ християнських цінностей, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть, а в більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення до них.

У ситуації гострого дефіциту ціннісних установок і орієнтацій християнські моральні цінності, які є основою гуманістичних Цінностей відіграють дедалі вагомішу роль у сучасному вихованні дітей та молоді. Отже, виникає гостра потреба в залученні християнських цінностей до процесу виховання дітей, визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів формування духовності на їх основі, які разом з іншими складовими сприятимуть розвитку і формуванню духовної високоморальної особистості, майбутнього громадянина України.

1. Цінності — провідна  складова формування особистості

Поняття “духовність” нині широко вживається, хоча й недостатньо розтлумачене у філософській, психологічній і педагогічній літературі.

У контексті нашої проблеми під духовністю розуміємо внутрішній світ людини, її самосвідомість і діяльність цієї самосвідомості, що може бути спрямована на різні сторони й об'єкти, на будь-які феномени зовнішнього і внутрішнього світу людини. Духовність — це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості, внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери культури, олюднення, вростання в неї і розуміння як власного надбання.

Такий підхід передбачає розгляд духовної сфери як складової феномену культури. Сьогодні одні лише визначення поняття “культура” вимірюються чотиризначним числом, але спільними його складовими є релігія, ментальність, наука, мистецтво, освіта, побут, матеріальний добробут, тощо при особистісно-диференційованому, критеріальному і світоглядному підходах до них.

Для нас системоформуючим ядром зазначених складових є цінності, тобто утворення, в основі яких лежать почуття людей. Ці почуття спрямовані на ідеал. Ідеальне — це те, до чого людина пригне. Цінності означають позитивну або негативну значущість будь-якого об'єкта, нормативний, оцінний бік явищ.

Наявність великої кількості людських потреб і способів відчуття привела до появи різноманітних оцінок: те, що для однієї людини має велику цінність, для іншої — малу чи зовсім ніяку. З формального боку цінності розподіляються на позитивні та негативні, на відносні та абсолютні, на суб'єктивні та об'єктивні. За змістом вирізняють цінності речей, логічні, естетичні, моральні тощо. Виходячи з цієї ієрархії цінностей, морально-етичні установки мають абсолютний характер, універсальне значення і виступають основними категоріями духовності. До моральних ціностей відносяться нормативні, такі, як добро і зло, справедливість, прекрасне і потворне, про призначення людини, людські ідеали, норми, принципи життєдіяльності тощо. Вони лежать в основі всіх вчинків, діяльності людини, мають моральну значущість і впливають на загальне суспільне життя.

Моральні цінності уявлення, установки та аксіоми є продуктом нашої історії та культури.

Зародившись у І ст. нашої ери в Палестині в контексті розвитку християнства, вони пройшли разом з людством багатовікову еволюцію.

Починаючи з перших релігійних книг — “Нового заповіту”, “Біблії”, відбувалося становлення основоположних християнських цінностей — загальних чеснот: розсудливість, поміркованість, справедливість, стійкість (чесність, правдивість, вірність слову) теологічних чеснот: віра, надія, любов (милосердя). Сталими моральними взірцями, канонами є також десять християнських заповідей.

Християнство, його основоположні цінності стали джерелом і основою для синтезу в Європі моральних ідей античності — істини, добра і краси — з «християнськими постулатами активного ставлення людини до світу, універсальності, не пов'язаної з будь-якими політичними і етнічними рамками, зверненням до особистості як до носія історичної відповідальності. Від середньовіччя саме християнство формувало культурну традицію та забезпечувало культурну єдність спочатку Західної Європи і поступово світу в цілому. Християнські культурні цінності стали основою розвитку всієї культури, особливо музики, живопису, літератури. Вони інтегрувалися з іншими спорідненими смислами, наприклад, моральними цінностями певного народу, моральними звичаями і традиціями, вибудували ціннісний світ сім'ї, стосунків дітей, батьків.

З часом, у модерну добу, християнські цінності перестали прямо ототожнюватися з християнством як релігією і почали оцінюватися як універсальні моральні цінності західної, тобто християнської цивілізації; в культурологічному її вимірі, набули абсолютного загальнолюдського характеру. Зараз вони є невід'ємною частиною сучасної культури і явно чи дискретно впливають на життя кожної людини і суспільства в цілому, незалежно від того, яку світоглядну позицію відстоюють їхні носії — секуляритивну (світську) чи релігійну.

Отже, довгостроковий і понадситуаційний, інтегративний характер цінностей, що увійшли до людської культури як християнські моральні цінності, надає їм особливої ролі у процесі виховання дітей та молоді й спонукає до вироблення шляхів, засобів і методів їх формування.

2. Принципи формування духовності  на основі християнських цінностей

В основу концепції покладено положення про те, що християнські моральні цінності є раціональною сферою, складовими гуманітарної культури, гуманістичними постулатами, значення і суть яких розкриваються завдяки вихованому впливу на духовний світ дитини через почуттєво-емоційну сферу.

Формування духовності особистості на основі так розтлумачених християнських цінностей має спиратися на еволюційно-синергетичний підхід, який, базуючись на ідеях історичного нелінійного розвитку цінностей та їх понятійного апарату через синтез та інтеграцію своїх складових (література, мистецтво, музика, живопис тощо), приводить до розширеного й уточненого розуміння моралі, моральності, духовності й кінець кінцем — до розуміння і позитивного ставлення до єдності, багатоманітності й невичерпності світу.

За своєю методологією концепція спирається на науковість, тобто: матеріалістичність (визнання первинності матерії й вторинності свідомості, психіки); на положення про те, що відчуття і сприймання є відображенням об'єктивної реальності. Під науковістю щодо нашого предмета треба розуміти суб'єктивні явища моральної свідомості особистості або спільноти як відображення навколишнього світу. На рівні об'єкта розглядатимуться ціннісні християнські як складові людської культури, які трактуватимуться в широкому просвітительському, універсальному сенсі.

Науковість передбачає конкретно-історичний розгляд організації і структурування предмета крізь призму категорії “цивілізація”. Цивілізаційний та конкретно-історичний підходи дадуть змогу осмислити розвиток християнських цінностей у повному обсязі, з урахуванням духовно-моральних засад, у процесі їх історичного розвитку й виділити як їх універсальні властивості, так і конкретно-історичні особливості.

У тісному зв'язку з попередніми підходами не менш важливими у цьому контексті є культурологічний підхід, бо християнські цінності й загальна культура становлять єдиний культурний конструкт, особливо в його історико-епістемологічному і генетичному вимірах.

Важливим підходом до розкриття процесу формування духовності на основі християнських цінностей виступає синергетичний підхід, що дає можливість розглянути широкий контекст ціннісних орієнтацій різноманітними між ними зв'язками між теоріями, підходами, феноменами і становить врешті-решт синтез різних підходів. Він спрямований на розумінні навколишнього світу, культури як багатобічності й багатоаспектності об'єктів і явищ, котрі взаємодіють між собою як усередині предмета, так і з іншими зовнішніми об'єктами, що передбачає створення складного, поліаспектного, гетерогенного продукту (цінності).

Для нашого предмета виняткового значення набуває герменевтика, тобто “мистецтво розуміння”, коментування, пояснення текстів (у тому числі й музичних, художніх, мистецьких), що дає змогу подивитися на розглядувані явища крізь призму історико-культурної традиції в контексті розвитку загальної і національної культури.

Серед теорій, що пояснюють специфіку процесів, характерних для культури “епохи постмодерну”, помітне місце займає медіологія (Р.Дебре), що вивчає перетворення в матеріальні форму (текст, звук, зображення) існуючих у культурі концепцій, знаків, образів, символів завдяки сучасним засобам масової інформації і комунікації. Пропущені через свідомість споживачів, вони перетворюються в ідеї, здатні змінити соціальне обличчя цивілізації. Тут йдеться про зв'язок між знаками, символами, ідеями, їх зображеннями та діяльністю льодини.

У контексті нашої проблеми медіологія покликана не лише враховувати зростаючий вплив засобів масової інформації і комунікації а й покладатися на них у процесі формуванні таких основоположних координат культури, як мова, менталітет, міф, традиції, релігія, цінності; знання тощо, формуючи в дитини самостійність мислення, самоконтроль при входженні в культурні комунікації.

Необхідним для формування духовного світу дитини виступає системний підхід. Він передбачає цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей та молоді до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку, а також наступність і безперервність, тобто постійне ускладнення та урізноманітнення змісту й напрямів розвитку моральних чеснот, комплексність та інтегрованість, які полягають у взаємодії навчання і виховання, поєднанні зусиль сім'ї, позашкільних закладів, дитячих об'єднань у виховному процесі.

Морально-ціннісна парадигма формування дитячого мислення має неодмінно відштовхуватись від діяльнісного підходу, відповідно до якого в структурі особистості закріплюються ті новоутворення, в які вона вкладає власні почуття і, що найголовніше, свою працю, свої досягнення.

Концепція ґрунтується також на культурологічних, що передбачає органічну єдність л духовності з історією та культурою народу, його мовою, звичаями, традиціями, в тому числі й релігійними.

Викладені вище підходи стосуються організації процесу формування моральних цінностей.

Щодо підходів до об'єкта педагогічної дії — дитини, то методологічною основою тут виступає гуманістична сутність і особистісна орієнтація всього виховного процесу, тобто зосередження на християнських цінностях у загальнолюдському вимірі, їх спрямуванні на людину, культуру, соціум, дитинство. За цього підходу людина, дитина — це найвища цінність виховання. Ціннісне ставлення до дитини проявляється в любові до неї, у визнанні її індивідуальності, й особистісної моральності, розумінні дитинства як унікального періоду в житті людини.

3. Мета і завдання  формування духовності