Сенсорний розвиток дитини

Органи чуттів дітей до початку дошкільного віку за своєю будовою та деякими особливостями функціонування схожі з органами чуттів дорослих людей.

Гострота зору в дошкільному  віці росте безперервно  (див.Табл.1).

Дані дослідження показали, що гострота зору значно зростає в  такій діяльності, для здійснення якої вона є необхідною умовою її виконання, безпосередньо пов’язана з метою та мотивами цієї діяльності (див. Табл.2). Аналогічні явища мають місце і в розвитку інших видів відчуттів та сприймань: в развитии фонематичного слуху, в розвитку розрізнення кольоьрів в зв’язку з малюванням і т.д.

Таблиця 1

Середня дистанція, з якої діти дошкільного віку бачать розрив у кільці Ландольта¹ (за даними Т. В. Єндовицької)

 

Вік дітей	Середня дистанція (в  см)
4 – 5 років	207,5
5 – 6 років	270,0

 

¹ Кільце Ландольта – зображення чорного кільця з розривом, яке слугує для визначення гостроти зору.

Таблиця 2

Гострота зору (в см дистанції) у звичайній ситуації та у грі

(за даними Т. В.  Єндовицької)

 

Вік дітей	Звичайна ситуація	Гра	Приріст (в %)
4 – 5 років	283	331,4	17,2
5 -6 років	287	372	29,8

 

Ефективність розрізнення  кольору і форми та його рівень у дітей дошкільного віку залежать від того, яке значення мають ці ознаки в діяльності дитини. Якщо вони є суттєвою умовою дії і безпосередньо зв’язані зі змістом завдання, що виконується, то діти дошкільного віку однаково легко виділяють у предметах колір і форму (табл.3).

 

Таблиця 3

Орієнтація  на різні ознаки об’єктів в залежності від змісту завдання (в % до загальної кількості випадків)

(за даними З. М.  Богуславської)

 

Завдання	Орієнтовна ознака	Вік дітей
		3 – 4 роки	4 – 5 років	5 – 6 років
Розкладання фігур на кольоровому фоні	Колір	50	70	100
Викладання на однобарвному кресленні	Форма	80	100	100
Викладання на різнобарвному кресленні	Форма та колір	70	100	100

 

 

В ранньому дитинстві  сприймання завжди включене в предметну  діяльність. Рідко можна побачити дитину молодшу 2,5 – 3 років, яка довго б роздивлялася предмети, не діючи з ними. В дошкільному віці процеси сприймання поступово виокремлюються і починають формуватися як відносно самостійні, цілеспрямовані процеси зі своїми специфічними завданнями та способами.

Зорове сприймання, вбираючи в себе досвід інших видів орієнтовно-дослідницької діяльності, стає в дошкільному віці одним із основних засобів безпосереднього пізнання предметів і явищ навколишньої дійсності.

Уміння роздивлятися предмети, спостерігати за ними з’являється з середини дошкільного віку. Ця якість сприймання – керованість – виникає у процесі спеціальної педагогічної роботи з дітьми. Н. П. Сакуліна виявила, що при такій роботі вміння дітей вести цілеспрямоване спостереження може розвиватися до досить високого рівня.

На початку дошкільного віку процес зорового сприймання здійснюється на основі вказівних жестів дитини. Вона показує послідовно всі предмети і таким чином знаходить той, який шукає. Потім необхідність у такій опорі відпадає, її замінює слово, яким дитина констатує та закріплює результати своїх пошуків. І лише до кінця дошкільного віку сприймання стає своєрідною дією, яка внутрішньо регулюється.

У розвитку сприймань дошкільників провідне значення набуває мовлення дітей. Називаючи ті чи інши якості або ознаки предметів, дитина тим самим виділяє іх; називаючи предмети, вона відділяє їх один від одного; визначаючи в мовленні їх стан або дію, дитина осмислює реальні відношення між предметами. Збагачення дитячого мовлення словами – назвами якостей, ознак, станів предметів та відношень між ними – є важливим фактором розвитку цілеспрямованого, осмисленого сприймання.

Таким чином, найбільш суттєвою зміною процесів сприймань на протязі дошкільного віку є те, що вони виокремлюються в самостійні мимовільні дії, всередині яких починають формуватися особливі способи спостереження, роздивляння, пошуку, виконання перших перцептивних завдань.

Перцептивні дії – структурні одиниці  процесу сприймання у людини, які  забезпечують свідоме перетворення сенсорної інформації, що забезпечує побудову образу, адекватного предметному світу [15;255].

Перцептивні дії, адекватні  об'єкту, починають формуватися у  дітей 5 – 6 років, їх характерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Розвиток різних видів сприймання дитини дошкільного віку.

 

Cприймання – це відображення людиною предмета або явища в цілому, коли вони безпосередньо впливають на органи чуттів. Сприймання, як і відчуття, пов’язане насамперед з тим аналізаторним апаратом, через який світ впливає на нервову систему людини. Сприймання – сукупність відчуттів. Так, сприймаючи свіже, рум’яне, кругле, запашне яблуко, людина відображає у відчуттях його колір, запах, відчуває вагу, пружність, гладеньку поверхню.

Механізм процесу сприймання значно складніший, ніж відчуття. Зрозуміло, що й розвивається цей пізнавальний процес у дитини зовсім інакше, ніж чутливість і моторика.

Сучасна психологія розглядає сприймання не як процес одномоментного відбитка предмета, що його сприймає людина, на сітківці ока або в корі мозку. Сприймання – це процес, пов'язаний за своїм походженням із зовнішньою практичною дією (О. В. Запорожець). Причому ця практична дія не зводиться лише до сприймання предмета очима або рухами пальців. Людина виконує різні орієнтувальні дослідницькі дії, що є формою практичної перевірки зорового (чи іншого) образу, який виникає на основі безпосереднього впливу предмета на відповідний орган чуття.

Дитина починає бачити світ після того, як вона прожила цілу смугу  свого життя як «органічне створіння», відірване, від світу і занурене в свої органічні переживання. Повністю ізольоване від зовнішніх стимулів створіння – такою є дитина до народження (дитина внутрішньоутробного періоду), майже така ж сама дитина перших тижнів життя. Саме тому, коли очі дитини починають бачити, то вони бачать не так як очі дорослого. Сприймання дитини, починаючи зі сприймання часу та простору, ще примітивне та своєрідне, і повинно пройти багато часу, перед тим як воно виллється у звичайні для сприймання дорослих форми.

Почнемо з простого. Дитина, у якої на початку життя переважали, лише органічні відчуття (спокою або неспокою, напруги, болю, дотику, тепла і перш за все подразнення найбільш чутливих зон), звісно, позбавлена такого сприймання простору, яке маємо ми. Кожному доводилося бачити як дитина тягнеться руками, щоб взяти місяць, упіймати пташку, яка летить у небі і т.д. Перспективи для дитини 2 – 4 років не існує, зорове сприймання працює за іншими, значно примітивнішими принципами, зовнішній світ сприймається ще примітивно, і притому сприймається звичайно як дещо близьке, досяжне для дитини та її дотику, хапання, обмацування, для всіх цих примітивних форм оволодіння. Дитина спочатку пізнає світ ротом, потім – руками і вже тоді зір закладає основні цеглини тієї споруди сприймань, яка повністю розгортається лише в значно старшому віці.

Спостерігаючи за розвитком  сприймання у дітей дошкільного  віку, вчені виявляють ще чіткіше, ніж у дітей ранньго віку, складність цієї форми чуттєвого пізнання дійсності.

Радянські дослідники не тільки показали провідну роль форми предмета навіть у сприйманні дошкільника, а й розкрили деякі умови, що дають змогу зрозуміти складність співвідношення форми і кольору предмета. Так, вивчаючи сприймання дітей-дошкільників, вчені встановили, що колір предмета є для них розпізнавальною ознакою лише тоді, коли інша, звичайно більш вагома ознака (форма), чомусь не набула сигнального значення (наприклад, під час складання килимка з кольорової мозаїки).

Орієнтуватися у відстані на основі зорового сприймання дитина може лише після 5-6 років. У цьому виразно виявляється практика пересування і маніпулювання предметами. Діти з порушенням опорно-рухового апарата нерідко помилково оцінюють відстань. Рано діти починають розрізняти предмети за їх величиною і формою.

Проте здатність розрізняти предмети за величиною і формою, доступна й тваринам, ще не свідчить про те, що дитина виділяє ці ознаки, відокремлює їх від самого предмета. Крім того, маленькі дошкільники не здатні до тривалого зосередження. Тому, почавши, наприклад, правильно вибирати на вимогу експериментатора трикутники з купки дерев’яних фігурок, 3 – 4-річна дитина легко «зісковзує» із завдання й починає складати в одну групу і квадрати, і круги. Водночас, якщо 4 – 5-річні діти мають змогу використати й інші однорідні предмети і спиратися на порівняння схожих і відмінних, то вони успішно розкладають навіть 10 різних фігурок у відповідні вирізи дошки.

Засобом виділення форми  є насамперед зіставлення і порівняння однорідних, але різних за формою предметів. Засобом диференціювання форми є і слово. Велика роль слова і в засвоєнні величини предметів, а також відстані (далеко, близько), напряму (вертикально, горизонтально, навскіс) і просторових відношень (праворуч, ліворуч, позаду, між тощо).

Іншим важливим видом сприймання, що вирізняється за формами існування матерії, є спримання часу. Цей вид сприймання важко дається дитині через відсутність безпосередніх наочних виявлень часу. Хід часу позначається за допомогою годинника та виявляється як процес виконання діяльності, як набуття предметом певних змін, як зміни, що виникають у зовнішності живих організмів (зростання, старіння). Відностість у фіксації проміжків часу ще більше виражена, ніж у просторовому сприйманні: незабаром, завтра, вчора, наступного дня мають сенс тільки стосовно певного моменту часу. Точність сприймання часу залежить від змісту і характеру діяльності, стану людини на даний момент. Тривалість проміжків часу може переоцінюватись (пройшло 5 хвилин, а людині здається, що 8), або недооцінюватись. Тривалість приємних подій, періоду виконання цікавої роботи недооцінюється. Діти довго не розуміють логіки часових відношень, плутаються у їх розрізненні, не сприймають дуже тривалі часові періоди (рік, століття).

Дитина дошкільного  віку навчається орієнтуватись за годинником, який часто вважає причиною плину часу. Внаслідок такого уявлення дитина іноді переводить стрілки годинника, щоб подія настала швидше, або щоб відкласти її. Вона добре орієнтується на ті часові проміжки, що їх відлічує годинник: хвилина, година, доба. Знайомство дитини з календарем формує її уявлення про тиждень, місяць, рік. Головна роль у розвитку сприймання належить дорослому, який виділяє часові відрізки, встановлює їх зв’язок з діяльністю малюка і позначає словом.

Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естатичного розвитку. На першому рівні (3 – 4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих предметів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлювати елементарні естетичні якості, які роблять для неї картину привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше – форму і композиційні прийоми. На третьому (6 – 7 років) – діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображувальних явищ, вловлюють внутрішню усвідомленість художнього образу.

Діти молодшого дошкільного  віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього – 5-ти; старшого дошкільного віку – до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. Тому, добираючи картинки для розгляду дітьми, слід враховувати, що багатопредметність гальмує процес сприймання зображеного.

Тривалість розглядання  картинки залежить від віку дитини: 3 – 4-річна зосереджується на ній 6 хв, 5 – 7-річна – до 12 хв. У цих часових межах доцільно демонструвати картинки дошкільникам, оскільки триваліший показ знижуватиме гостроту сприймання і послаблюватиме розвивальний ефект.

Помилки у сприйманні дошкільнятами малюнків зумовлені  недостатньо розвиненими розумовими здібностями, знаннями просторових відношень та ознак предметів. Для подолання цього потрібні різноманітні вправи під час проведення дидактичних ігор, констуювання, малювання.

Під час сприймання картинок їх приваблює насамперед святковість, барвистість – те, що подобається у декоративно оформлених іграшках і предметах. Це загострює естетичну сприйнятливість дошкільнят, робить їх чутливими до кольору і колориту, дає простір творчій уяві. 5 – 7-річні діти, вибираючи найкрасивішу художню листівку, вже керуються не випадковими, а стійкими естетичними враженнями.