Медіатизація політики в Україні

• інформаційна, що проявляється  у пошуку і поширенні новин для суспільства, подій з органів державної влади, надання коментарів і оцінок з боку мас-медіа, що безпосередньо впливає на формування громадської думки;
• освітня, що дозволяє не лише давати знання, але й правильно їх оцінювати та впорядковувати;
• соціалізаційна, допомагає засвоїти на основі знань, політичні норми, цінності, адаптуватися до соціальної дійсності;
• критика і контроль всіх державних і недержавних інститутів;
• артикуляція різних суспільних інтересів та інтеграція політичних суб’єктів;
• мобілізаційна, що спрямована на спонукання людей до політичних дій або навпаки до абсентеїзму;
• інноваційна, що проявляється в активації політичних змін, шляхом певної постановки суспільних проблем і привертання уваги суспільства до них;
• оперативна, полягає у постійній взаємодії ЗМІ і політики, здатністю перших швидко відреагувати на зміни останніх;
• формування громадської думки – є сукупністю оцінок з конкретного питання та теми. 

  Отже, в демократичних державах ЗМІ виступають важливим каналом зв’язку влади і суспільства, тому саме тут функції мас-медіа грають істотну роль. ЗМІ є реальним проявом свободи слова, без цього всі інші політичні права людини практично не мають сенсу. Виконання функцій мас-медіа, об’єктивне висвітлення подій  гарантує стабільний розвиток демократичної держави. І, навпаки, невиконання функція можуть порушити стабільність і зруйнувати демократичні принципи[17, с.674-675; 19, с.332-334].

За умов інформаційного суспільства ЗМІ грає важливу роль серед населення країни і політичних інститутів, владних еліт держави. Сьогодні світ живе в епоху глобалізації – процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Розвиток науки і техніки, обумовив швидкість пошуку і подачі інформації про події, які сталися нещодавно. І все ж слід пам'ятати, що не завжди побачене відповідає дійсності. Нинішня політика всіх провідних держав та ЗМІ практично нероздільна. Адже громадяни дізнаються про всі політичні та державних рішеннях виключно із ЗМІ, і змушені вірити, тому що іншого джерела просто немає. Іноді в оману можна ввести все суспільство, всю націю, всю державу. Через ЗМІ встановлюється (спонтанно або цілеспрямовано) «політичний порядок денний» і відбувається ідентифікація найважливіших питань, що постійно хвилює ту чи іншу частину суспільства. Політичні партії і лідери привертають увагу до своїх програм і гасел, тим самим, організовуючи діалог між політичною елітою і основною масою населення[14, с.181-182; 19, с.335-337].

Отже, засоби масової інформації є основним каналом передачі політичної інформації, яка висвітлює політичні процеси з тієї чи іншої проблеми, і намагається акцентувати увагу громадян на події. Мас-медіа чинять значний вплив на політичних акторів, зокрема у сфері прийняття політичних рішень. Вчасно «викинутий» інформаційний привід може перевершити за важливістю чи просто знівелювати новизну та актуальність попередньої «незручної» для влади чи політика новини. ЗМІ є основним каналом не тільки передачі та донесення до соціуму, а й тлумачення політичних рішень. Одночасно ЗМІ виступають  каналом вираження думки суспільства, і засобом її формування, а також інструментом контролю громадськості за владою.

РОЗДІЛ ІІІ. МЕДІАТИЗАЦІЯ ЯК ВИМІР ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

В епоху інформаційного суспільства ЗМІ відіграють роль комунікативного засобу та є проміжною ланкою між громадянським суспільством і політикою. Багато дослідників стверджують, що мас-медіа мають значний вплив на політику. Аналізуючи ЗМІ вони виокремлюють три етапи впливу:

• сильний вплив (початок ХХ ст. – до 1940-х рр..);
• слабкий вплив (між 1940-м і 1970-м рр..);
• вибірковий вплив (з 1970 р.).

На першому етапі вагомим внеском була праця американського політолога Г. Лассуела, в якій він пропонує лінійну модель комунікації. Основними елементами структури спілкування були комунікатори (активне начало), повідомлення (засіб впливу) та одержувач (пасивна ланка структури). На його думку, ЗМІ впливаючи на аудиторію, отримували бажану реакцію та дії. Дослідження американських соціологів П. Лазарсфельда та Дж. Клаппера, започатковують другий етап, впливовість якого була менш сильним від попереднього. Характерною ознакою цього етапу було те, що люди як активні суб’єкти комунікації користуються інформацією ЗМІ вибірково, тим самим захищаючись від впливу мас-медіа, засвоюючи ту інформацію, яка відповідає існуючим настановам. На третьому етапі виокремлюють різні чинники, в залежності яких вплив або є сильним або слабким. До них відносять: увагу або тематизацію, підкреслення або оцінювання тем, перевагу або структуризацію тем[4, с.146-151]. Особливо яскраво ці чинники виражаються під час боротьби за владу на виборах. Важко не погодитись з думкою російського дослідника Н.С. Леонова, який зазначає: «Інформація, як ніколи, стала інструментом влади. Коли була виявлена сприйнятливість людської психіки до навіювання, інформація у формі пропаганди й агітації стала головним важелем у керуванні людьми»[24, с.2-3].

Таким чином, бачимо вплив мас-медіа може бути різним, це залежить в першу чергу від, політичного режиму, політичної культури, ідеології, поведінки реципієнтів. Розуміючи, значущість ЗМІ у житті суспільства, політики намагаються встановити кращі стосунки з мас-медіа і використати їх, особливо під час виборчих кампаній. Така тенденція поширюється з кожним роком і призводить до того, що мас-медіа починають набувати владних повноважень, формувати правила гри в політичному просторі та навіть намагаються замінити деякі політичні інститути. Цей феномен в більшості країн світу отримав назву медіатизація. До наукового обігу цей термін ввів німецький політолог Г. Оберройтер у 1989 р., на його думку, політика починає підкорятися внутрішнім законам засобів масової інформації. На його думку для процесу медіатизації притаманне те, що:

• політика перетворюється в гру на публіку, стилізуючись відповідно до вимог драматургії, при цьому перевага віддається видовищам, ритуалам і персоніфікованим подіям.

• політики повинні діяти швидко, не зволікаючи з висловленням власної точки зору, щоб справити сприятливе враження на публіку. У багатьох випадках політичні дії підміняються теледраматургією, коли демонструється не те, що насправді важливо, а те, що подобається глядачам.

• між діяльністю політиків та їхніми виступами на телеекрані лежить прірва, яку команди політиків намагаються замаскувати. Все частішими стають спроби підмінити політичну реальність театром на телеекрані і надлишком тем[12, с.404].

На думку  К. Імхофа, медіатизація - це проникнення ЗМІ в домен політичної комунікації, в його зміні у відповідності за своєю логікою і здатністю нав'язувати своє ставлення до політичних подій. Медіатизація політичних суб'єктів і подій як основна тенденція в політичних процесах почала формуватись з кінця 80-х років минулого століття, і була викликана появою телебачення. Саме телебачення, більш ніж радіо та газети впливає на людину, використовуючи яскраві образи, та викликаючи відповідні емоції. Живе слово і зоровий образ мають найбільш емоційний  вплив на людину. ЗМІ можуть використовувати  методи психологічного навіювання, які базуються на страху, вірі, для пробудження фанатизму, недовіри або ненависті до політичних діячів, інших національностей[4, с.150-152; 8, с.41-43;19, с.336-337; 24, с.2-3].

Сучасні ЗМІ стають важливим атрибутом політичного простору і тому виділяють декілька аспектів цієї взаємозалежності. По-перше ЗМІ розширюють природні обмеження на можливості людського спілкування; по-друге вони підміняють собою соціальну діяльність і соціальні інститути; по-третє - нерозривно пов'язані з різними немедійними процесами суспільного життя; і, по-четверте всі суб'єкти соціальних процесів змушені підкоряться логіці медіа. Саме цей останній аспект відіграє істотну роль у процесах політичної комунікації[1, с.33; 2, с.307].

З боку суб'єктів політичних процесів, процес медіатизації характеризується такими індикаторами як професіоналізація, основний фокус на лідерів, що підсилює негативність та емоційність.

Спостерігаючи за електоральними кампаніями тих чи інших політичних партій або лідерів, можна побачити яскраво виражену професіоналізацію, яка спрямована на мобілізацію виборців та привертання уваги ЗМІ. Через цей процес виборці стають менш орієнтованими на політику та починають пошук альтернативних причин участі в політичному житті. Так, американський дослідник Д. Ліллекер акцентує увагу на тому, що лідери політичних партій, вдають з себе менеджерів партійних систем та виборців. Через плинність електорату політичні партії все більше вдаються до професіоналізації в організаційній та комунікаційній сферах, що обумовлює до все більш частого використання консультантів із сфери мас-медіа. Тісний зв'язок існує між професіоналізацією та персоналізацією, це простежується на переорієнтації виборців на кандидата, а не на партію.

Фокус на лідера, обумовлюється новим часом, швидкозмінними реаліями. Невизначеність електорату та не зацікавленість останніх політичними партіями прискорює цей процес. Найчастіше на вибір населення впливає імідж кандидата, він має відповідати очікуванням та бажанням людей, або навпаки імідж має викликати співчуття і бажання допомогти. Цю закономірність ще у 1976 р. з’ясував німецький дослідник Д. Гребер.  Консюмеризм та комерціалізація привили ЗМІ до ринкової орієнтації, в  наслідок якої змінився фокус тематики: від проблем суспільного життя до орієнтації на особистість - особисте життя кандидатів приваблює краще ніж політичні новини[2, с.307].

Для процесу медіатизації є характерним все більше поширення негативної інформації. Технології чорного піару використовуються з метою дискредитації конкурентів, привернення уваги на негативних моментах життя своїх конкурентів дає більше шансів отримати кращий рейтинг на виборах іншим. Є цікавим той факт, що негативна інформація має вищий рівень сприйняття серед малоосвіченого населення і людей з низьким рівнем доходів, такого висновку дійшов канадський політик Д. Паттерсон. Також він зазначив, що кандидати на виборні посади все частіше з’являються в контексті поганих, брудних новин, для того, щоб замінити реальну схему політики на ігрову схему. Остання висвітлює електоральні стратегії, акцентуючи увагу на скандалах, конфліктах та передвиборчих перегонах. За таких умов, репортажі не дають пряму мову кандидатів, а навпаки дають аналіз їхніх виступів експертів, консультантів і помічників лідерів. Такий показ подій та промов призводить до втрати довіри до політичних інститутів, а також електоральний вибір стає поляризованим і спрощеним.

Ще одним індикатором медіатизації також є процес емоціоналізації політики. Це пояснюється тим, що: часте використання емоційного напруження в електоральній стратегії політичних партій. На думку американського вченого А. Кінга, партійні лідери повинні володіти здатністю ділитись спільним досвідом зі своїми виборцями, бути ближче до людей. Це простежується у політичній рекламі, яка викликає у виборців почуття співпричетності та почуття важливості. Дуже вдало політична реклама взаємодіє з іміджем кандидата, чим краща реклама і чим сильніше кандидат резонує з емоціями виборців, тим більшу підтримку слід очікувати на виборах. Тому зараз всі політичні діячі намагаються якомога більше спеціалістів прилучити до створення яскравої та емоційної політичної реклами, не зважаючи на ціну за неї[2, с.307-308].

Отже, індикаторами процесу медіатизації є професіоналізація, символізація політики, її емоціоналізація, яка широко використовує видовищність драматургії, шоу, скандалів та конфліктів, притаманних природі медіа-індустрії.

Процес медіатизації політики в Україні розвивається з динамікою становлення національної політичної системи. Особливістю українського політикуму є демократія в якій проходить боротьба за владне місце серед тих хто має бажання та відповідний ресурсний потенціал. Вітчизняні ЗМІ стали формуватися у соціально-політичні інститути з кінця 1990-х - початку 2000 рр. і намагалися притримуватися загальних принципів роботи у своїй діяльності. Однак, наразі українські мас-медіа знаходяться в більшій мірі в економічній залежності або в повній власності представників суспільства зі своїми політичними інтересами, що заважають їм працювати належно. На сьогодні, реалізація принципів збалансованості новин, висвітлення політичного життя, об’єктивності висловлюваних точок зору на ток-шоу є доволі дискусійними з приводу впливовості тих чи інших політичних діячів на новини[20, с.8]. У кінцевому випадку громадяни сприймають всі акторські постановки за реальну політику, а ті події, які висвітлюють теле-, радіо-, Інтернет ЗМІ як правдиву інформацію про стан політичної системи в країні.

Індикатори медіатизації політики яскраво проявляється під час виборчих процесів, коли медіа поширюють "політичні страхи", впроваджують "мовні стратегії тривоги" як технологію політичної боротьби, коли "слова-концепти вживають, щоб активізувати громадськість, створити конкретний ярлик, стереотип, образ ворога"[12]. Так впродовж, 2004-2012 років звичними для суспільства стали вислови та ярлики: "Бандитам - тюрми. Влада - народу", "Донбас порожняк не гоне", "Газова королева, "ПроФФесор", "Пасічник", "Конотопська відьма", "Залізний Юра", "Кролик Сеня", "Ганка-Кулеметниця"  тощо[20, с.12].