Медіатизація політики в Україні

Об’єктами політики є суспільні й політичні явища громадського життя, на які спрямовані дії суб’єктів. Всі дії суб’єктів щодо об’єктів політики проявляються в акціях та інтеракціях. Акція – окрема, одинока цілеспрямована діяльність на об’єкт, інтеракція – взаємодіяльність суб’єктів політики, як певної групи.  Отже, політика має свої форми і в залежності від них, проявляються її рівні. Суб’єкти і об’єкти політики діють в межах певного рівня. Між ними існує діалектичний зв'язок, одне без іншого не може існувати.

Пошук публічних механізмів адекватного регулювання взаємодії конкуруючих груп, вирішення проблем суспільної згоди щодо поставлених цілей і способів їх досягнення визначають так основні функції політики:

• цілісності – укріплення та збереження цілісної організації суспільства;
• мобілізації та результативності суспільної діяльності. Формування чітких цілей, для реалізації їх використовує мотивації стимулюючи виконання;
• управління та регуляції – відбір важливих потреб та інтересів, взаємодія і вплив через прийняття політичних рішень на них. Політика регулює і управляє суспільством, процесами, може залучатися до примусу та насильства;
• раціоналізації – представляючи індивідуальні чи групові інтереси, політика виробляє механізми та шляхи їх реалізації, запобігає виникненню конфліктів;
• політичної соціалізації – залучення індивіда чи груп людей до політичних норм, правил, процесів, наділення людей досвідом у політичних явищах.
• гуманітарна – вироблення прав, гарантій і свободи для людини, забезпечення громадського миру та порядку[19, с.18-19].

Інший погляд пропонує американський політолог Г. Алмонд, який розглядає політику як цілісну систему, де кожний елемент виконує свою функцію. Він виокремлює дві основні групи функції - «входу» та «виходу». До першої групи належать: політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, формування вимог; агрегування, поєднання інтересів; політична комунікація. До другої групи – це розробка норм органами законодавчої влади; застосування норм, якій сприяють органи виконавчої влади; контроль за дотриманням яку виконують судові органів влади[11, с.40; 19, с.18-19].

    Отже, функції, які  виконує політика універсальні, вони здатні впливати на всі  елементи суспільного життя та  події різного рівня від особистісних  до міждержавних. Функції мають  змогу змінюватись в залежності  від розвиненості суспільства. Тобто  чим більше функцій політики, тим менш розвинене суспільство, тому що всі важливі рішення  приймає політична сфера. Це свідчить  про необмежене проникнення політики в різні суспільні сфери[16, с.13].

Основними видами політики є внутрішня, зовнішня та світова. На думку українського вченого П. Шляхтуна, внутрішня політика – це діяльність держави, політичних інститутів, які спрямовані на зміни, покращення або підтримку існуючих суспільних відносин. Залежно від сфери суспільного життя виділяють: економічну, соціальну, культурну політику, які в свою чергу мають власні різновиди. До економічної належать – промислова, аграрна, фінансова, науково-технічна, зовнішньоекономічна тощо. Галузевими різновидами соціальної політики є житлова, політика у сфері охорони здоров'я, освітня політика. Сферу духовного життя охоплює культурна політика, різновидами є політика в галузі мистецтва, науки та освіти. Також існують різновиди внутрішньої політики, які є проміжними між основними видами. Так, податкова політика проміжна між економічною і соціальною, освітня — між соціальною і культурною.

Виокремлення економічної, соціальної і культурної політики залежно від основних сфер суспільного життя ставить питання про існування та специфіку, політики, що здійснюється в політичній сфері. Російський дослідник А. Беляев, вважає, що така політика спрямована на регулювання відносин між громадянами і соціальними спільностями з приводу передусім державної влади. «Політика політики» стосується насамперед організації державної влади і партійного будівництва.

Зовнішня політика регулює взаємовідносини з іншими державами та міжнародними організаціями, тобто головним і діючим суб’єктом виступає держава. Жодна інша політична організація країни не може бути суб’єктом і представляти від імені держави країну.

 Світова політика  – це діяльність держав, міждержавних  інститутів, яка спрямована на  вирішення спільних глобальних  проблем суспільства: заборона використання, поширення зброї масового знищення, запобігання забруднення планети, боротьба з бідністю, поширення небезпечних хвороб тощо[23, с.119].

 Найбільш прийнятим є виокремлення внутрішньої і зовнішньої політики. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на різновиди. Зрештою і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одне головне завдання — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин. Інститут політики має у своєму арсеналі широкий спектр ресурсів, через які реалізуються певні цілі політики. Основні ресурси поділяються на організаційні, економічні, правові, культурні, психологічні, інформаційні[11, с.81-83; 15, с.419;16, с.13].

Підсумовуючи можемо сказати, що політика є невідємною сферою суспільного життя, в межах якої здійснюється соціальна діяльність спрямована на досягнення, утримання і використання влади задля реалізації індивідуальних чи групових потреб та інтересів. Вона має властивість включати у свою сферу впливу інші сторони суспільного життя: економіку, право, мораль, культуру тощо. Політика як процес має складний, багатосуб’єктний, багаторівневий діалектичний характер. Вона відображає потреби людей в організації суспільного життя; визначається на основі ідеологічних цінностей та інтересів великих соціальних груп; відчуває безпосередній вплив всього комплексу національно-етнічних відносин; залежить від характеру суспільної свідомості та політичної культури; у тій чи іншій мірі піддається впливу зовнішніх факторів.

РОЗДІЛ ІІ. ЗМІ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ІНСТИТУТ

      Невід'ємною складовою  частиною політики є масові  комунікації. Політика більше, ніж  інші види суспільної діяльності, має потребу в спеціальних  засобах інформаційного обміну, у встановленні і підтримці  постійних зв'язків між її суб'єктами. Такий процес називають політичною  комунікацією, основним засобом якої є ЗМІ[17, с.667].

В епоху інформаційного суспільства підвищується роль інформації і тих хто здобуває і дає її. Саме ЗМІ виступає у якості джерела знань про події у світі, що дозволяє аудиторії розуміти зміст закладеного послання[17, с.668].

У науковий обіг термін «інформаційне суспільство» ввів австрійський економіст Ф. Махлуп, який вважав, що це нова історична фаза розвитку суспільства, в якій головними є інформація і знання. На його думку, характерними рисами для інформаційного суспільства є: збільшення ролі інформації і знань у житті суспільства; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує: а) інформаційну взаємодію між людьми; б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів; в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг. Американський соціолог О. Тофлер у своїй книзі «Третя хвиля» визначає домінантну ролі ЗМІ і підкреслює, що головною цінністю нового суспільства є інформація[3, с.116; 6, с.176-177; 22, с.59]. Сьогодні завдяки інформації, яка надходить, незалежно від того, до якої сфери вона стосується, спрямовується не тільки на інформування аудиторії, але й на формування ціннісних орієнтацій особи і суспільства.

У суспільстві існує така думка, політики, які підтримують зв’язки зі ЗМІ, можуть сподіватися на позитивні відгуки у свою сторону. Для більшості громадян ЗМІ є найважливішим джерелом інформації: діяльність органів державної влади, дії політиків, події та процеси міжнародного та державного рівня. Слід підкреслити, що засоби масової інформації є одним із соціальних інститутів, який створений не лише задля інформування суспільства про явища і події, але і мас-медіа виступають сполучною ланкою між суспільством і владою.

      Перший прообраз мас-медіа з’явився ще у першому столітті до нашої ери. З появою друкованих видань, газет, журналів, альманахів, бюлетенів, поширюється послідовний спосіб розповсюдження інформації. Передаючи інформацію, друковані ЗМІ аналізують більш детально ту чи іншу політичну проблему, з’ясовують причинно-наслідкові зв'язки, послідовно розкривають її аспекти з різних сторін, переважає. Розвиток науково-технічної революції наприкінці XIX століття призвів до появи аудіовізуальних ЗМІ, зокрема радіо, телебачення, кіно. Особливістю аудіовізуальних ЗМІ є: оперативність, лаконічність, доступність. Відмінною рисою від друкованих видів є спілкування з реципієнтами, яке формує ефект присутності. Лаконічність, як особливість TV і радіо, обумовлює фрагментарний спосіб поширення інформації. Це породжує певні проблеми у реципієнтів щодо пізнання суті тієї чи іншої події або процесу. Дроблення інформації, створює видимість її різнобічності й оперативності подачі, а це заважає громадянам сформувати цілісну картину політичних явищ або подій. Використання фрагментарного способу створює умови для маніпулювання аудиторією, акцентуючи її увагу на одних сторонах події й умовчуючи або затемнюючи інші. У кінцевому випадку це дезорієнтує слухачів, гасить їхній інтерес до політики і спричиняє політичну апатію або змушує покладатися на оцінки коментаторів. Наприкінці ХХ століття з’являються нові засоби інформації – Інтернет, який помітно відрізняється від своїх попередників, більше того стає найпопулярнішим видом комунікації серед людства. Для Інтернету характерно: систематичне і регулярне розповсюдження повідомлень за допомогою мережевих мультимедійних технологій, відкритість, глобальність, інтегрованість – взаємопов’язаність окремих елементів мережі і єдине ціле[3, с.280; 9, с.1-4; 17, с.668-669].

Таким чином, ЗМІ відрізняючись у особливостях передачі інформації, все одно складають «велику родину» мас-медіа і головною метою є інформування народу. Більш того разом вони утворюють певну соціально-політичну систему, для якої притаманно:

• Наявність інформаційного простору для всього суспільства, в якому відбувається постійна взаємодія між основними акторами; 
• Взаємодія компонентів внутрішнього середовища із зовнішнім на основі передачі інформації;
• Здатність змінюватися, пристосовуватися до навколишнього середовища і правильно реагувати на розвиток умов життя суспільства;
• Існування адміністративно-управлінської структури, за допомогою якої здійснюється організаційні процеси всередині мас-медійних структур.

       Мас-медіа акцентують увагу громадськості на актуально гострі суспільно-політичні проблеми, формуючи, тим самим громадську думку та лінію поведінки окремих груп населення. Вже давно доведено на практиці, що люди сприймають оточуюче соціальне середовище, спираючись на прочитане, почуте по радіо або побачене по телебаченню, особливо не турбуючись про те, щоб заглибитися в проблему і самостійно перевірити факти та правдивість інформації, що надходить по різним каналам. Саме ця особливість є головною можливістю впливати на громадян. Більш того, ЗМІ особисто визначають теми і напрями дискусій і концентрують увагу громадськості й уряду. При виборі актуальних тем публікацій і передач мас-медіа враховують ряд чинників:

• пріоритетність, важливість (дійсна чи уявна) і привабливість теми для громадян. Згідно з цим принципом частіше повідомлення ЗМІ стосуються таких, наприклад, проблем, як загроза миру і безпеці громадян, тероризм, екологічні й інші катастрофи тощо;
• неординарність фактів, що означає подачу надзвичайної інформації, яка домінує над висвітленням явищ буденного, повсякденного життя, як-то: голод, війни, надзвичайно жорстокі злочини і т. д.
• новизна фактів;
• політичний успіх лідерів, політичних партій або цілих держав;
• популярність та авторитетність ЗМІ серед населення обумовлює високий суспільний статус;
• поверхневе висвітлення політичних подій[17, с.670-672; 19, с.338-339].

Звичайно, що всі чинники не враховуються в реальному житті. Вибір політичних тем і вимог здійснюється не тільки залежно від уподобань та інтересів власників і редакторів ЗМІ, а й під впливом специфічних правил, що складаються в умовах плюралізму інформації.

    Дуже часто  ЗМІ порівнюють із «сторожовим  псом демократії», «очима та вухами  суспільства» виходячи із функцій і принципів, які вони виконують. Принципи забезпечують ефективність функціонування мас-медіа, складають систему моральних і творчих норм: гуманізм, правдивість та об’єктивність, демократизм. Гуманізм та демократизм – це одні з фундаментальних принципів ЗМІ, в основі яких є людина як найвища цінність. Це означає: орієнтація на народ, доступність інформації для кожної людини. Правдивість та об’єктивність спрямована на адекватну оцінку існуючих процесів та подій. Щодо функцій ЗМІ, американський політолог Г. Лассуел наголошує, що ЗМІ передають картину навколишнього світу, взаємодіють із соціальними структурами та передають культурну спадщину. А, російський дослідник О. Соловйов акцентує увагу на політичних функціях засобів масової інформації, а саме: