Антимонопольна політика держави: необхідність, сутність та значення

2)         обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усі їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

В Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі якого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

ІІІ. Сучасна антимонопольна політика України в порівнянні з іншими країнами.

          1.Особливості антимонопольного законодавства України.

У лютому 1992 р було прийнято Закон України “Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності". В1993р Верховна Ра­да України прийняла також Закон "Про Антимонопольний комітет України" Порядок розгляду справ Антимонопольним комітетом (АМК) визначають Тимчасові правила розгляду справ про пору­шення антимонопольного законодавства України, затверджені у 1994 р.

З 1.01.1997 р. введено в дію Закон України ''Про захист від недобросовісної конкуренції", який спрямований на встановлення, розпиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.

Захист конкуренції у підприємницькій діяльності передбачено статтею 42 Конституції України, яка проголошує:

1. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

2. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

3. Види і межі монополії визначаються законом.

Деякі норми антимонопольного законодавства містять інші закони України Серед них такі: Закон України "Про підприємства в Україні", який, наприклад,  статті 3 містить норми щодо об'єднань підприємств, Закон України "Про приватизацію державного майна", який містить норми щодо проведення приватизації державних підприємств-монополістів, об'єднань підприємств тощо.

Закон України "Про видавничу справу", наприклад, передбачає проведення державної політики у вказаній галузі на принципах дотримання свободи, протидії монополізації. Загалом норми антимонопольного законодавства містять близько 100 законів України з питань регулювання економічної" діяльності.

Законодавство України визначає фірму монополістом, коли частка на ринку; певного продукту перевищує 35%.  Ця цифра для окремих виробництв може бути знижена Антимонопольним комітетом.

Закон ураховує три групи порушень анти­монопольного законодавства: І) зловживання монопольним становищем на ринку; 2) неправомірні угоди, спрямовані на монополізацію та обмеження конку­ренції; 3) дискримінація підприємств органами влади та управління

За порушення антимонопольних норм у законі передбачені такі форми відповідальності:

• майнова — у вигляді штрафу, який накладають на підприємців - юридичних осіб; розмір штрафу залежить від виду порушення. Застосовують також стяг­нення з прибутку, отриманого внаслідок порушення антимонопольного зако­нодавства, та відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем;

• оперативно-господарські санкції — примусовий поділ фірми, позбавлення

ліцензії, заборона виходу на зовнішній ринок.

Антимонопольний комітет може встановлювати штрафи за ухилення від вико­нання чи за несвоєчасне виконання його рішень.

У кінці 90-х років основними видами порушень антимонопольної  законодавства України були: зловживання монопольним становищем і недобросовісна кон­куренція, а головними порушниками — суб'єкти природних монополій та преі-ставники органів державної влади.

Розподіл штрафів за видами порушень на 2000 рік мав такий вигляд: зловживання монопольним становищем — 64,5%; недобросовісна конкуренція — 6%; неправомірні угоди — 2%; дискримінація органами державної влади — 0,5%; неподання інфор­мації та невиконання рішень АМК  27%.

    Практика застосування чинного антимонопольного законодавства показала, що через недоліки у нормативно-правовій базі воно поки що не забезпечує власного запобігання монопольним зловживанням. Згідно з програмою "Україна-2010" здійснюватимуться заходи щодо вдосконалення антимонопольного законодавства і метою забезпечення ефективного державного впливу на розвиток конкуренції.

2. Аналіз використання антимонопольної політики й антимонопольного законодавства США і країн Західної Європи і можливість їхній використання на Україні.

Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє виділити такі антиконкурентні дії: горизонтальні обмеження конкуренції, вертикальні обмеження конкуренції, зловживання домінуючим положенням на ринку й ін.

Горизонтальні обмеження конкуренції визначаються як договори між сторонами, що ведуть справи на тому самому рівні виробництва або розподілу товарів (послуг). Вони можуть варіюватися від простих двосторонніх угод до багатосторонніх угод. До типових горизонтальних обмежень можна віднести картельні договори, що, зокрема, регламентують ціни, розділяють ринки збуту, установлюють своєрідні умови торгівлі, включаючи дисциплінарні санкції за порушення договору його учасниками. Горизонтальні обмеження конкуренції ставляться до найбільш серйозних порушень антимонопольного законодавства.

При вертикальному обмеженні конкуренції, як правило, обмежувальні умови приймаються в односторонньому порядку, оскільки пануючий на ринку підприємець у стані нав'язати свої умови більш слабкому контрагенту. До категорії вертикальних обмежень конкуренції можна віднести насамперед договори про виняткові торгові операції (мова йде про договори продажі лише визначеним покупцям або про придбання товарів тільки у визначених постачальників), що зв'язують договори (продаж із примусовим асортиментом, коли продавець обумовлює продаж основного товару придбанням другорядного, пов'язаного з основним), встановлення або підтримка перепродажних цін, обмежувальні умови в договорах про передачу прав на об'єкти промислової власності (договори поступки і ліцензійні договори). Але незважаючи на вищесказане, не завжди буває легко відрізнити горизонтальні обмеження конкуренції від вертикальних, наприклад, у випадку перехресного ліцензування у відношенні прав на промислову власність або коли конкуруючі підприємці призначають один одного винятковими дистриб’юторами своїх товарів.

Монополізація ринку в закордонних країнах проходить в основному двома шляхами: придбанням підприємств конкурентів (горизонтальна інтеграція) або налагодженням своєї власної системи постачання і побуту товарів (вертикальна інтеграція).

Антиконкурентним можна також вважати придбання конкуруючих компаній: ніяка корпорація, що займається торгівлею, не має права одержувати, прямо або побічно, весь або частину акціонерного капіталу (або майна іншої корпорації).

Підводячи результати, можна сказати, що в західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років. Але тут теж є свої негативні чинники, наприклад, порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом винятку з цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства США і країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються одне від одного в багатьох відношеннях, є  продуманими й економічно обгрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політиці України.

Антимонопольне законодавство України, як уже говорилося вище, відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням даного законодавства. Це одне із самих “хворих” місць у державно-правовій структурі України: приймаються в принципі непогані закони, але введення їх у життя або постійно одержує відстрочку, або взагалі не відбувається. Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще один ланцюжок - комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй усі повноваження по застосуванню санкцій стосовно порушників антимонопольного законодавства.

Таким чином, у процесі удосконалювання українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвинутих країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.

Висновки.

З фактів та досліджень, наведених у першому розділі, можна зробити висновок, що монополії можуть негативно впливати на ціноутворення, створювати перешкоди конкуренції. Як видно, після свого створення (причиною чого можуть бути патенти на виключне право, володіння рідкісними ресурсами чи державна воля)  монополії прагнуть якнайшвидше використати цю можливість, регулюючи обсяг випуску, встановлюючи цінову дискримінацію, або штучно знижуючи ціни. Це все негативно впливає на конкуренцію і збільшує суспільні видатки. Такі тенденції в економіці призвели до виникнення антимонопольного законодавства. Проте, з іншої сторони, монополії сприяють НТП, тому що здатні виділяти значно більші кошти на асигнування у цій галузі. Крім того мають місце і природні монополії, які зменшують витрати суспільства. Антимонопольне законодавство повинно враховувати ці обставини.

Взагалі-то, можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонольную політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічною,  вона все більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій частці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвинутих країн.

Список літератури.

1. Андрощук Г. “Несумлінна конкуренція: попередження і відповідальність”,      “Українські ділові новини”, 1994 р., №41

2. Дахно И. “Антимонопольне законодавство України” “Украина-бизнес”, 1995 р., №24

3. Жидков О. “Антитрестовське законодавство США”, М.,1963 р., с.34

4. Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” “Правда України”, 1992 р., 15 травня

5. Закон України “Про антимонопольний комітет України”

“Голос України”, 1993 р., 21 грудня

6. Караваев А. “Боротьба з несумлінною конкуренцією” “Директор”, 1995 р., №7, с. 40-55

7. Мозолин В., Кулагин М. “Громадянське і торгове право капіталістичних країн”, М., 1980 р., с.  96

8. Мороз С. “Антимонопольний комітет України” “Закон і бізнес”, 1995 р., №38, с.6

9. Никифоров А. “Виявлення монопольно високих цін” “Економіка і життя”, 1994 р., №30

10. Нікітін С., Глазова Е. “Держава і проблема монополії” “МЭ і МО”, 1994 р., №7, с. 92-93

        11. Олійник О. “Заборони, межі, санкції в антимонопольному законодавстві”, “Закон”, 1995 р., №4, с. 13-15