Антимонопольна політика держави: необхідність, сутність і значення

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 11 Апреля 2014 в 13:45, курсовая работа

Краткое описание

Актуальність теми. В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;

Содержание

ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
1.1 Антимонопольна політика: зміст і завдання
1.2 Антимонопольне законодавство України
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
2.1 Вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки
2.2 Механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
3.1 Причини, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм
3.2 Діяльність Антимонопольного комітету України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Прикрепленные файлы: 1 файл

курсач с большим планом.docx

— 46.44 Кб (Скачать документ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

по предмету Політична економія

на тему:

«Антимонопольна політика держави: необхідність, сутність і значення»

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Антимонопольна політика: зміст і завдання

1.2 Антимонопольне законодавство України

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

2.1 Вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки

2.2 Механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

3.1 Причини, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм

3.2 Діяльність Антимонопольного комітету України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

ВСТУП

антимонопольне конкуренція ринкова економіка

Актуальність теми. В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Тому дослідження теоретичних і практичних проблем формування антимонопольної політики держави: необхідності, сутності та значення залишається актуальним з погляду економічної теорії.

Ступінь дослідження проблеми. Теоретичні засади вивчення природи конкуренції заклали класики економічної теорії А.Сміт, Д. Рікардо, а продовжили – Й. Шумпетер, Е. Чемберлін та Дж. Робінсон.

Проблему вироблення антимонопольної політики та її реалізації в Україні висвітлено у публікаціях таких авторів, як: А.Волченко та С.Єжова, С. Гудим та М. Ігнатьєв, З. Борисенко, Т. Бень, В. Сиченко, Г. Лозова, О. Костусєв, О. Бандура, С. Черненко, О. Вознюк, О. Потімков, І. Яременко, Ю. Архангельський, В. Лагутін, Н.Л. Станько, Н.Тарнавська, Г.Филюк.

Однак у науковій літературі не нагромаджено достатнього числа результативних досліджень, які б стали основою для теоретичного обґрунтування формування дієвого конкурентного середовища та гнучкої антимонопольної політики.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються антимонопольної політики, які найповніше відповідали б конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ і практики формування антимонопольної політики держави в умовах ринкової економіки.

Для досягнення зазначеної мети необхідно було розв’язати такі завдання:

  • розкрити теоретичні основи функціонування антимонопольної політики;
  • проаналізувати антимонопольне законодавство України;
  • дослідити діяльність Антимонопольного комітету України;
  • запропонувати напрями удосконалення формування антимонопольної політики держави: необхідність, сутність та значення.

Об’єктом дослідження є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю.

Предметом дослідження виступають економічні відносини, що виникають у процесі формування і реалізації антимонопольної політики як важливої складової економічної політики держави.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні документи, неаналітичні таблиці, вітчизняна та зарубіжна література.

Теоретична та методологічна база дослідження. Основна частина курсової роботи, які починаються постановкою завдання, що розглядається в кожному розділі, а також розкривають його основні сторони та положення.

Перший розділ розкриває теоретичні відомості антимонопольної політики, визначає її мету, об’єкти, суб’єкти, а також з`ясовує основні завдання. Розкриває види систем антимонопольного права у світі, прослідковує історичний шлях формування антимонопольного законодавства від його виникнення до сучасності, дає характеристику антимонопольного законодавства України.

У другому розділі проводиться аналіз понять «монополістична конкуренція», «недобросовісна конкуренція» та «монополізм», внаслідок чого прослідковано їх вплив на ринкову економіку та сформульовано механізми захисту.

Третій розділ присвячено розкриттю причин, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм. З’ясовано основні завдання та повноваження, на яких ґрунтується діяльність Антимонопольного комітету України.

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

 

    1. Антимонопольна політика: зміст і завдання

 

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Тому у розвинених країнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями, тобто проводять антимонопольну політику.

Антимонопольна політика – комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства [17, с.192].

Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб’єктів господарювання [16, с. 57].

Об’єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) та покупці [19, с.187].

Уперше такі закони були ухвалені наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Перші антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють (продають) усю чи більшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства [18, 223].

Сучасне антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні та правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності господарських суб’єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи їхньої комерційної діяльності. Зокрема, забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав’язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договір непотрібні йому товари і послуги, вносити інші попередні дискримінаційні умови; припиняти чи затримувати поставки товарів або виконання послуг у відповідь на претензії контрагента щодо якості товарів, послуг, виконання інших зобов’язань, передбачених договором; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача; висувати під загрозою припинення поставок, розірвання договору або відмови від його пролонгації (продовження строку дії) нові умови на свою користь, що завдають шкоди інтересам контрагента; відмовлятися без певних об’єктивних підстав від укладання або пролонгації договору за профілем своєї діяльності.

В антимонопольному законодавстві встановлюються форми завчасного попередження, відповідальності та компенсації на випадок здійснення заборонених дій.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності учасників ринкової економіки здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. Їхніми функціями є:

  • розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва й обігу, розукрупнення високомонополізованих структур;
  • комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;
  • експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;
  • підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права:

  • американська – спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці;
  • європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій [10, с. 260].

Американська бере свій початок від закону Шермана (1890), який пізніше було доповнено законом Клейтона (1914), законом про Федеральну торгову комісію (1914) та іншими. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю; заборонялися трести і картелі. Наступні закони забороняли злиття компаній.

Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об`єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі.

Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми, коли монополізовано понад 60 % будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах. Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо.

Антимонопольне законодавство Японії вважається «жорстким», оскільки ґрунтується на законі «Про заборону приватної монополії та забезпеченні чесних угод».

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конкуренції. У кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурентна політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому – більш економічному , ніж правовому – підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Проаналізувавши зміст та завдання антимонопольної політики можна визначити основні її завдання, які зводяться до наступного:

  • захист і стимулювання конкуренції, створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів ринку, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг;
  • Контроль за підприємницькими структурами, що займають панівне становище на ринку;
  • Сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу; захист прав споживача.

Информация о работе Антимонопольна політика держави: необхідність, сутність і значення