Крайня необхідність

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Ноября 2013 в 17:12, курсовая работа

Краткое описание

Згідно із Кримінальним кодексом України основним завданням кримінального законодавства є правове забезпечення охорони прав і свобод людини, громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Кримінальне законодавство регулює відповідальність за вчинення злочинів, а також визначає діяння, які є соціально корисними чи допустимими правомірними вчинками, хоча за зовнішніми своїми ознаками збігаються із ознаками певного складу злочину.

Содержание

ВСПУП.....................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ КРАЙНЬОЇ НЕОБХЫДНОСТІ………….…..…......…. 5
РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВА НАЯВНОСТІ СТАНУ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ………………………………………………………...………10
РОЗДІЛ 3. ОЗНАКИ ДІЯННЯ, ЩО ВЧИНЯЄТЬСЯ У СТАНІ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ……………………………………………………………...…13
РОЗДІЛ 4 ПЕРЕВИЩЕННЯ МЕЖ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ….……....16
РОЗДІЛ 5. ВІДМІННІСТЬ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ВІД НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ…………………………………………………………………….….20
ВИСНОВОК……………………………………………………………………...25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………...…...……………...27

Прикрепленные файлы: 1 файл

Документ Microsoft Word.docx

— 42.27 Кб (Скачать документ)

                                         Національний банк України

                                    Українська академія банківської  справи 

                                   Кафедра кримінально-правових дисциплін 

 

 

 

 

                                   

                                     КУРСОВА РОБОТА 

                        з дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО» 

                           на тему:«КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                        Виконала:Марченко Ольга 

                                                                                        Группа : ЗП-21

                                                                                       Перевірив: доц. Тимошенко І.  В. 

                                              ЗМІСТ

ВСПУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ КРАЙНЬОЇ НЕОБХЫДНОСТІ………….…..…......…. 5

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВА НАЯВНОСТІ СТАНУ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ………………………………………………………...………10

РОЗДІЛ 3. ОЗНАКИ ДІЯННЯ, ЩО ВЧИНЯЄТЬСЯ У СТАНІ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ……………………………………………………………...…13

РОЗДІЛ 4  ПЕРЕВИЩЕННЯ МЕЖ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ….……....16

РОЗДІЛ 5. ВІДМІННІСТЬ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ВІД НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ…………………………………………………………………….….20

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………...…...……………...27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      ВСТУП

Згідно із Кримінальним кодексом України основним завданням кримінального  законодавства є правове забезпечення охорони прав і свобод людини, громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного  устрою України від злочинних  посягань, забезпечення миру і безпеки  людства, а також запобігання  злочинам. Кримінальне законодавство  регулює відповідальність за вчинення злочинів, а також визначає діяння, які є соціально корисними  чи допустимими правомірними вчинками, хоча за зовнішніми своїми ознаками збігаються із ознаками певного складу злочину.

Відмежування злочинної  поведінки від незлочинної є  основною проблемою кримінальн-правового  регулювання, вирішення якої можливе  за умови встановлення заборони на вчинення тих чи інших суспільно  небезпечних діянь, а також виключення злочинності за вчинене за певних обставин діяння, яке при інших  рівних умовах має бути караним. До того ж сучасна держава, хоч би який потужний правоохоронний апарат не мала, на жаль, не може будь-якої миті захистити громадянина від певної небезпеки, тому вона й створює законодавчі  гарантії особистого захисту громадян від небезпеки. Механізмом реалізації такої гарантії в Україні є  Кримінальний кодекс, у якому вперше на законодавчому рівні закріплено існування кримінально-правового  інституту «Обставини, що виключають злочинність діяння», в якому  традиційно закріплена така обставина, як крайня необхідність (ст. 39 КК України).

У галузі кримінального права  вагомий внесок у розробку проблем  крайньої необхідності внесли такі вчені, як Т.П. Кудлай, О.М. Литвак, П.С. Матишевський, Є.Я. Немировський, М.I. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.І. Осадчий, М.I. Панов,         М.М. Паше-Озерський, С.В. Пархоменко, А.М. Ришелюк, М.М.Розін, І.І. Слуцький, В.В. Сташис, В.Я. Тацiй, М.М. Турецький, І.С. Тишкевич, В.І. Ткаченко, Т.Г. Шавгулідзе, С.Д. Шапченко, М.Д. Шаргородський, М.Я. Якубович, С.С. Яценко та багато інших вчених.

Людська діяльність у багатьох сферах поєднана з виникненням стану  крайньої необхідності, однак застосування ст. 39 КК України за відсутності єдиного  підходу до визначення конститутивних ознак поняття крайньої необхідності, роз’яснень (постанов) Пленуму Верховного Суду України щодо судової практики застосування цієї норми, викликають численні і найчастіше суперечливі тлумачення, що призводить до розбіжностей серед  юристів у питаннях формулювання підстав правомірності заподіяння шкоди при крайній необхідності. Я обрав саме цю тему, адже вважаю, що це питання є дуже важливим і  актуальним в наш час, адже у реальному  житті практика правоохоронної діяльності часто стикається з такими ситуаціями, коли діяння, що вчинено приватними, а також службовими особами за зовнішніми ознаками подібне до того, яке належить до категорії злочинів. Але ця схожість залишається виключно зовнішньою і при глибокому аналізі  та дослідженні випливає, що ці діяння не несуть небезпеки для суспільства  і не є кримінально забороненими, а навпаки, визнаються правомірними і як правило, суспільно корисними.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ КРАЙНЬОЇ НЕОБХЫДНОСТІ

Крайня необхідність визначається як стан, за якого особа правомірно заподіює шкоду інтересам, що охороняються державою, щоб усунути небезпеку, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК України).

Крайня необхідність - це суб'єктивне  право кожної людини. Однак для  працівників правоохоронних органів  крайня необхідність - юридичний обов'язок, передбачений їхнім службовим становищем. Водночас ухилятися від виконання  своїх функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності, працівники правоохоронних органів не можуть.

Правомірність крайньої необхідності визначається низкою умов, які зазвичай ділять на дві групи:

а) умови, що характеризують небезпеку;

б) умови, що характеризують дії з  її усунення.

До першої групи умов належать:

1)    реальність - небезпека дійсно існує, а не уявляється особою, що її усуває;

2)    наявність - загроза для правоохоронюваних об'єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула та вимагає дій для її усунення;

3)    неминучість - усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою.

До другої групи (умов правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності) умов належать:

1) наявність небезпеки заподіяння  шкоди інтересам, які охороняються  законом; 

2) неможливість усунення наявної  небезпеки без заподіяння шкоди  іншим інтересам, що охороняються  правом;

3) заподіяна шкода не повинна  перевищувати шкоду відвернену, тобто не повинні бути перевищені  межі крайньої необхідності.

Загроза заподіяння шкоди для визнання дій особи як вчинених у стані крайньої необхідності має бути наявною, існуючою реально, а не в уяві особи. Якщо реально загрози заподіяння шкоди не існує, або ж вона вже минула, чи можливість заподіяння шкоди віддалена в часі, а не є негайною і неминучою, то заподіяння шкоди інтересам, які охороняються, не може бути визнане правомірним і йому має даватися оцінка на загальних підставах із урахуванням положень про вплив помилки на кваліфікацію дій винного. Але якщо особа сумлінно помиляється щодо наявності загрози, її реальності, то її дії мають розглядатись як вчинені в стані крайньої необхідності.

Друга умова правомірності дій  у стані крайньої необхідності - неможливість усунення наявної небезпеки інтересу, що охороняється, без заподіяння шкоди іншому інтересу. Вимушеність, необхідність заподіяння шкоди одному з інтересів, що охороняються правом, за крайньої необхідності є єдиною реальною можливістю відвернути ще більшу шкоду іншому інтересу за умов, що склались. У разі можливості відвернення шкоди інтересу, який охороняється законом, без заподіяння шкоди іншому інтересу стан крайньої необхідності відсутній, а заподіяння шкоди має розцінюватись як неправомірне, навіть якщо відвернена шкода більша, ніж заподіяна.

У стані крайньої необхідності шкода  заподіюється, як правило, інтересам  третьої особи, тобто особи, яка  не причетна до створення небезпеки. Проте шкода може спричинятись також  інтересам особи, яка певним чином  причетна до створення небезпеки  заподіяння шкоди інтересам, що охороняються правом. Так, при вбивстві розлюченого  бугая, який втік з хліва, причиною його втечі могли бути неналежні умови  його утримання. Або ж при гасінні  пожежі знищується майно громадянина, необережне поводження якого з вогнем спричинило пожежу.

Однією з найважливіших умов правомірності крайньої необхідності є вимога закону, щоб заподіяна  шкода за розміром не перевищувала шкоду відвернену. Заподіяння у стані крайньої необхідності шкоди, рівної шкоді відверненій, також визнається правомірним і не розглядається як перевищення меж крайньої необхідності. Це положення є однією із принципових відмінностей законодавчого регулювання інституту крайньої необхідності КК України 2001 р. порівняно із КК 1960 р.

При вирішенні питання про співвідношення розмірів заподіяної і відверненої  шкоди виникають значні труднощі, зумовлені, по-перше, тим, що оцінювати  необхідно реально заподіяну  і потенційно можливу шкоду, і  по-друге, заподіяна і відвернена шкода знаходяться, як правило, в  різних площинах інтересів, що охороняються правом, наприклад, створена загроза  заподіяння шкоди життю або здоров'ю  людини, а шкода заподіюється шляхом пошкодження чи знищення майна, тобто  відносинам власності, чи заподіюється шкода державному майну для відвернення  шкоди громадському порядку чи громадській  безпеці, або для відвернення  шкоди цим інтересам обмежується  свобода громадян. Кількісно відобразити  відвернену і заподіяну шкоду  у подібних випадках неможливо. Що вагоміше: можливий тривалий розлад здоров'я  чи майно значної вартості; нормальна  робота міського транспорту чи права  громадян на проведення мітингу тощо?

Оцінювати наслідки відверненої і  заподіяної шкоди, очевидно, необхідно  з урахуванням як пріоритетності цінностей, так і їх кількісного  виразу. У коленому конкретному випадку  це питання має вирішуватись індивідуально. Проте за всіх інших умов на перше  місце за важливістю необхідно ставити  людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, свободу. Ієрархія цінностей, на чолі якої є людина та її особисті блага, закріплена в Конституції України. Відвернення  загрози знищення майна за рахунок  заподіяння шкоди здоров'ю людини правомірним визнаватися не може. Водночас знищення чи пошкодження майна  для відвернення загрози заподіяння шкоди здоров'ю, як правило, буде правомірним.

Якщо відвернена і заподіяна  шкода стосуються одних і тих  самих цінностей (інтересів), то питання  вирішується на підставі порівняння кількісної оцінки розміру відверненої  і заподіяної шкоди.

На практиці можливі ситуації, коли у стані крайньої необхідності у  особи є вибір, яким інтересам  і в якому розмірі заподіяти  шкоду для відвернення такої  ж чи більшої за розміром шкоди. У  таких випадках, якщо особа завдає шкоду більшу, ніж можна було завдати, але заподіяна шкода не перевищує  відверненої, вона повинна вважатися  такою, що діяла в стані крайньої необхідності, оскільки умовою крайньої необхідності є вимога закону, щоб  заподіяна шкода була не більше відверненої. Тому питання про те, яку конкретно  і яким інтересам заподіяти шкоду, за можливості вибору, має вирішуватись особою, яка знаходиться в стані  крайньої необхідності.

Найбільш принциповим питанням при вирішенні змісту умов правомірності  крайньої необхідності є питання  про допустимість (можливість) заподіяння шкоди життю чи здоров'ю однієї людини (кільком людям) для відвернення  загибелі чи завдання шкоди здоров'ю  більшої кількості людей. Щодо цього  питання в науковій літературі і  працівниками правозастосовних органів  висловлюються діаметрально протилежні погляди: від простої констатації висновку про те, що рятування власного життя за рахунок життя іншої людини є неправомірним, а у разі наявності загрози одночасно власному життю та життю Іншої особи, тобто за наявності дилеми - загинути обом чи врятуватися комусь одному - суспільна небезпечність дій відсутня і складу злочину вони не утворюють, бо загибель одного із двох неминуча, до висновку, що заподіяння смерті людині, непричетній до створення небезпеки, може бути визнано правомірним лише у випадку, якщо це було єдиним засобом зберегти життя кількох осіб.

Жоден із наведених висновків не можна вважати однозначно правильним. Очевидно, слід керуватися тим, що свідоме  позбавлення життя певної особи  для врятування життя однієї чи кількох  інших осіб ні за яких умов не може визнаватися  вчиненим у стані крайньої необхідності. Протилежний висновок дасть підстави визнати правомірними як вчинені  у стані крайньої необхідності, наприклад, дії медичних працівників, які позбавили  життя молоду здорову людину для  того, щоб взяти у неї внутрішні  органи для пересадки (трансплантації) кільком невиліковно хворим людям, врятувати життя яких Іншим шляхом, не пов'язаним із пересадкою органів, неможливо. Цю ситуацію можна доповнювати будь-якими  умовами: позбавляється життя злочинець, а його органи пересаджуються видатним вченим, конструкторам, політикам тощо: позбавляється з тією ж метою  життя особа, засуджена до довічного  позбавлення волі за вчинення особливо тяжких злочинів чи невиліковно психічно хвора особа тощо.

Информация о работе Крайня необхідність